Соціальна історія доби Речі Посполитої
Соціально – станова структура населення
Магнати були великими землевласниками, що походили з давніх родів — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів та ін. Третина сіл у Польщі знаходилась у власності магнатів. Великі володіння мали вони й в українських землях. Так, Острозькі отримували щорічно майже 1 млн злотих прибутку від своїх 100 міст і замків, 1300 сіл в Україні.
Фінансова могутність давала змогу магнатам справляти значний вплив на внутрішню та зовнішню політику Польщі.
Шляхтичі— дрібнопомісне дворянство — володіли одним—двома селами, а то й половиною села. Після приєднання українських земель до Польщі дрібна та середня шляхта почала захоплювати родючі землі України. Деякі шляхтичі саме завдяки загарбаним українським землям перетворилися на великих магнатів — Замойські, Любомирські, Потоцькі. Переважна більшість дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. За допомогою шляхти магнати домагалися від короля прийняття вигідних їм рішень.
Міщани в тогочасній Польщі залежали від тієї політики, яку здійснювали магнати і шляхта. У 1565 р. сейм під тиском шляхти прийняв рішення про заборону вивозу товарів за кордон польськими купцями. Це мало негативні наслідки для розвитку міст, а шляхта отримала можливості сама отримувати прибутки від торгівлі. Окрім цього шляхта диктувала ціни на товари в містах, обмежувала права міщан зайняти державні посади. Антиміщанська політика шляхти суттєво послаблювала позиції міст і спричинила негативні наслідки для майбутнього країни.
|
|
|
Реєстрове козацтво становили прийняті на державну службу козаки, яких заносили до окремого списку (реєстру). Чисельність їх не була значною й змінювалася залежно від зовнішніх і внутрішніх обставин. Реєстрові козаки звільнялися від юрисдикції феодалів, старост, міських магістратів, підлягаючи виключній юрисдикції реєстрового війська. За службу вони отримували грошове жалування й низку привілеїв (право на землю, на промисли й торгівлю, звільнення від податків). 1638 р. була видана "Ординація війська Запорозького реєстрового", за якою верховне керівництво реєстровцями належало коронному гетьману. Військова й судова влада зосереджувалася в руках комісара, котрого обирав сейм із числа шляхтичів. Осавули й полковники призначалися зі шляхтичів, а сотники й отамани обиралися із числа козаків, які мали заслуги перед польськими властями. Чисельність реєстру становила 6 тис. осіб. Використовуючи реєстрове козацтво не лише для охорони кордонів і військових по-ходів, а й для придушення опору народних мас, польська влада намагалась у такий спосіб розколоти українське суспільство.
|
|
|
Селяни в Польщі знаходились у кріпосній залежності від магнатів і шляхти. У XVI ст. становище селян значно погіршилося, вони втратили будь-які особисті та юридичні права. “Я не знаю іншого королівства у християнському світі,— писав придворний проповідник-єзуїт Петро Скарга,— в якому так зле обходяться з селянами, як у нашому”.
Соціальна історія Гетьманщини
Старшина і шляхта. В останній чверті XVII - 60-х pp. XVIII ст. в особливо привілейованому становищі перебували козацька старшина й заможна українська шляхта. Подібно до старшин, шляхтичі обіймали різні посади в гетьманській адміністрації, користувалися такими ж правами, за що зобов'язувалися виконувати службу в козацькому війську. Тож у джерелах між одними й другими не простежується принципової різниці. Нерідко вони однаково іменуються "панами", "дідичами", "знатними військовими товаришами" тощо. Нечисельна шляхта ніби розчиняється серед козацької верхівки й виступає під спільною назвою "старшина". Принаймні, матеріали ревізій того часу здебільшого не виокремлюють шляхту в стан. Та й реалії тогочасного життя не дозволяли такого. Скажімо, прийшовши на Слобожанщину з Подніпров'я, представники українських козацьких старшин і шляхти поступово утворили в регіоні великі родини Донцових-Захаржевських, Квіток, Ковалевських, Кондратьєвих, Лесевицьких тощо, які незабаром склали кістяк місцевого дворянства. У матеріалах ревізії 1723 р. в десяти лівобережних полках розрізняють такі станові групи населення: старшина, духівництво, рядове козацтво, посполиті. Загальна кількість власних старшинських дворів (у матеріалах ревізії немає даних про кількість дворів генеральних старшин і сотників Чернігівського полку) досягала 1054, що становило майже 0,5% всіх дворів. За ревізією і 1725р., у восьми полках (Прилуцький - 8 сотень, Чернігівський - 16, Полтавський - 16, Стародубський - 9, Переяславський - 17, Гадяцький - 11, Ніжинський - 20, Лубенський - 11) значилося дворів: полковників - сім, наказних полковників - один, полкової старшини - 54, сотенної й міської адміністрації (отамани, війти, бурмістри, міські писарі та осавули) - 488 (всього - 550). У матеріали ревізії не внесено даних про кількість дворів генеральної старшини, а також полковників, полкових, сотенних і міських старшин Київського (11 сотень) і Миргородського (15 сотень) полків. Однак можна припускати, що загальна кількість власних старшинських дворів у десяти полках (1725 р.) не перевищувала 1 тис. (або була близькою до цього). І в наступні роки кількість старшинських дворів у полках і сотнях становила незначну частину (до 1%) дворів усього населення.
|
|
|
|
|
|
Духовенство. Крім старшини й шляхти, широкими правами та привілеями користувалося православне духівництво. У досліджуваний період воно в цілому не становило замкнутого стану. Нерідко, особливо в кінці XVII - на початку XVIII ст., нижчі духовні посади - парафіяльних священиків - обіймали "достойні" особи за вибором самих парафіян. Дуже часто ними ставали вихідці із заможного козацтва. Бувало, що який-небудь козак служив у війську й навіть протягом певного часу посідав "уряд" у старшинській адміністрації. Одначе згодом він залишав його й набував духовного сану. Священик, у свою чергу, міг стати козаком. Дітей служителів Церкви, які бажали відправляти" військову службу, згідно з указом 1734 р. передбачалося переводити в статус значкових товаришів. У документах обмаль фактів про призначення в "духовні персони" посполитих. Однак правами й привілеями в усьому обсязі та повноті користувалася тільки верхівка духівництва.
Рядові козаки.Від часу Хмельниччини і до 80-х pp. XVIII ст. у Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили - козацьке військо. Протягом усього свого існування козацтво як служилий стан у соціально-економічному й правовому розумінні було неоднорідним. Найбільшу групу становили "городові" козаки. Таку назву дуже часто вживали в офіційних документах царські й місцеві урядовці для того, щоб відрізняти козаків, які мешкали на "волості", тобто, в містах, містечках, селах і хуторах, від "низових" - запорозьких козаків. Городові козаки, своєю чергою, поділялися на "кінних" і "піших", що зумовлювалося їхньою майновою нерівністю.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 723; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!