Нац. багатство: сутність та структура. Заг. хар-ка нац. багатства Укр.



Нац. ек. як господарська сис-ма. Чинники особливостей нац.

Класифікація типів нац. ек. Типологізація НЕ.

Нац. багатство: сутність та структура. Заг. хар-ка нац. багатства Укр.

Трудовий потенціал НЕ: заг. хар-ка, особливості формування та тенденції розвитку.

Науково-технологічний та інноваційний розвиток в Укр.

Трансформаційні процеси, системні перетворення та інституційні зміни в НЕ.

Реформування відносин власності в НЕ: цілі, механізм, результати.

Формування конкурентного середовища, розвиток та захист економічної конкуренції в Україні.

Економ. свобода та підприємництво в Україні. Розвиток великого та малого бізнесу в НЕ.

Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Показники розвитку НЕ. Ефективність розвитку НЕ.

Характерні риси структурної організації НЕ.

Аналіз структури НЕ. Міжгалузевий баланс виробництва (МГБ) і розподілу продукції та послуг (таблиця витрати-випуск

Характеристика промислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.

Характеристика агропромислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.

Стратегія структурної перебудови НЕ: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень.

Державний сектор в НЕ: ефективність та функції.

Система органів державного регулювання НЕ. Функції та повноваження органів державної влади в НЕ.

Функції держави в НЕ.

Механізм держ. регулюв. НЕ

Система цілей та пріоритетів розвитку НЕ

Сутність, призначення та функції макроекономічного прогнозування в національній економіці.

Соціально-економічне програмування національної економіки. Структура та види програм.

Організаційно-правовий механізм прогнозування та програмування економіки Укр. Система державних прогнозів і програм соціально-економічного розвитку України.

Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 рік.

Соціальна політика української держави: цілі та пріоритети.

Рівень та якість життя населення України.

Методологія визначення індексу людського розвитку. Хар-ка індексу людського розвитку в Україні.

Соціально-захисна функція держави. Соціальна допомога та соціальне забезпечення.

Сучасний стан та проблеми розвитку соціальної інфраструктури в Україні.

Сутність та цілі зовнішньоекономічної політики української держави. Основні форми, методи та інструменти впливу української держави на зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішня торгівля як чинник економічного розвитку НЕ.

Платіжний баланс країни.

Характеристика та основні індикатори конкурентоспроможності національної економіки.

1. Нац. ек. як господарська сис-ма. Чинники особливостей нац. ек. НЕ – це цілісна сукупність взаємопов’язаних госп. відносин, що склались в межах території окремої країни на певному етапі її історичного розвитку.

Завдання НЕ як науки полягає у дослідженні загального і особливого в ек. країни з урахуванням не економ. Чинників та напрямів інтеграції у світове госп-водля обґрунтування пріоритетів і заходів ек. політики держави, спрямованих на ек. розвиток країни та підвищення якості життя населення.

Метою НЕ як науки є вивчення законів і закономірностей функц-ня й розвитку ек. країни у взаємодії з іншими країнами.

Об’єктом НЕ як науки є ек. країни в цілому та її складові у єдності і взаємодії в контексті суспільно-природного розвитку, а предметом – ек. процеси нац.. відтворення, їхні закони і закономірності, умови, фактори та результати. 

Заг. ознаки НЕ:1. Тісні ек. зв’язки між суб’єктами господарювання на основі поділу праці. 2. Заг. ек. простір (передбачає єдине законодавство, єдину грош. од., фін. сис-ми і т.п.). 3. єдиний ек. центр. 4. Ек. суверенітет (передбачає зовн. і внутр. Незалежність країни). 5. Територіальна цілісність.

Рівні НЕ: * наднац. (міждержавні) зв’язки НЕ з іншими країнами; * загальнонац. (макроек.) на рівні країни; * регіональний рівень відносин в середині самих регіонів.

Рівні окремих госп. комплексів: - паливно-енергетичний; -

Рівні окремих галузей

Рівні окремих галузей суб’єктів господ-в

Чинники нац. особливостей: 1. Іст. і геополітичні умови формув. країни, політ. устрою. 2. рівень і хар-ка продуктивних сил та матеріально- технічної бази країни. 3. Нац. і соц.-культурні традиції, мораль, менталітет нації. 

2. Класифікація типів нац. ек. Типологізація НЕ.

Кожен тип НЕ має свої межі можливості. Границі можливостей, що випливають з рівня розвитку продуктивних сил стали найважливішим критерієм класифікації типів НЕ.

Можливості НЕ віддзеркалюють досягнутий рівень її ек. розвитку (рівень ВВП) і рівень доходів на душу населення. Ці два взаємозв'язаних показника характеризують рівень розвитку продуктивних сил.

Групування країн за досягнутого рівня економічного розвитку було запропоновано ООН. Вона поєднала це угруповання з типом господарських проблем, які відповідають кожному рівню.

ООН виділила три групи країн: *розвинуті країни з ринковою ек.; *країни, що розвиваються ( в напрямку ринкової ек.); * країни з перехідною ек. ( від командно-адміністративної до ринкової).

З цих країн, що своїми успіхами досягли високого рівня доходів, виділяють найбільш успішні - країни «великої сімки»: США, Німеччину, Японію, Великобританію, Францію, Канаду, Італію. Кожна з перерахованих країн має ВВП, що набагато перевищує ВВП будь-якої іншої розвиненої країни.

Країни, що розвиваються (132) характеризуються низьким і середнім рівнем прибутків. Вони виробляють близько 40% світового ВВП. Їх експорт становить 26% у світовому обсязі.

Країни з перехідною економікою - 28 країн. У їх складі виділяють дві регіональні підгрупи. Підгрупа Перша включає країни Центральної і Східної Європи, у тому числі і Албанію, друга підгрупа - країни СНД і Монголії. Країни з перехідною економікою іноді називають посткомуністичними. Ці країни виробляють понад 5% світового ВВП, а їхній експорт складає трохи більше 3% світового рівня.

Другий критерій - «Рівень доходів на душу населення» - взяв на озброєння Світовий банк, використовуючи його при вирішенні питань про надання міжнародної допомоги відсталим країнам. Він групує всі країни по доходах - ВНД по на душу населення.

На підставі ВНД показника на душу населення з даної методології виділяють чотири групи країн: * країни з низьким дох. – 760$ на рік; * країни з рівнем дох. нижче середнього – 760 – 3000$; * країни з рівнем дох. вище середнього – 3000 – 9300$; * країни з високим рівнем дох. – вище 9300$;

До числа країн і територій з високими доходами, окрім країн - членів ОЕСР, відносять Сінгапур, Гонконг, Макао, малі країни, які отримують високі доходи від експорту нафти (Бруней, Кувейт), «заморські» території Франції (Реюньйон, Мартініка), а також карликові держави - офшорні зони (Багами, Бермуди, Кайманові острови).

Країни Східної Європи і Латинської Америки переважно належать до групи країн з рівнем доходу вище середнього.

Китай, Росія і багато країн СНД, арабські країни, що не володіють запасами нафти, - це країни з доходом нижче середнього.

До групи країн з низьким доходом належать більшість держав Тропічної Африки (нижче Африки Сахари), Індія і її сусіди по Південній Азії, ряд країн СНД.

Тип технологічного розвитку в НЕ також відображає рівень розвитку продуктивних сил. За цим критерієм розрізняють доіндустріальним, індустріальні та постіндустріальні (інформаційні) економіки.

Доіндустріальний сектор є в основному добувним. Він базується на с\г, рибництві, заготівлі лісу та інших ресурсах, видобутку корисних копалин до природного газу та нафти.

Розмежування між постіндустріальною та індустріальною економіками відбувається за відмінностями у використанні ними технологічних процесів.

Індустріальний сектор носить виробничий характер, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів.

Постіндустріальний сектор - тут обмін інформацією та знаннями відбувається в основному за допомогою телекомунікацій і комп'ютерів.

Просування вперед від одного типу до іншого супроводжується збільшенням частки доданої вартості в кінцевому продукті.

За способами регулювання господарської діяльності розрізняють ринкові і неринкові економіки. Ринкові економіки ранжируються за ступенем їх еволюції:

• ринкова економіка вільної конкуренції (ранній капіталізм);

• ринкова економіка з ведучою роллю корпоративного сектора;

• ринкова економіка з високою часткою державного регулювання відтворювального процесу при збереженні регулюючої ролі ринку.

Неринкові типи національних економік підрозділяють на традиційні і командно-адміністративні.

В існуючих традиційних економіках, які ще характерні для слаборозвинених країн, у вирішенні господарських питань переважає дотримання традицій і звичаїв, релігійних догм і культурних норм.

Командно-адміністративна (планова централізована) національна економіка будується на підпорядкуванні основ господарювання підприємств централізованим директивам. Така система координації економіки будується на державній власності на засоби виробництва.

За ступенем відкритості національних економік на світовому ринку національні економіки можуть бути відкритими та закритими.

Нижча група країн, які зараховують до країн із закритою економікою, мають частку експорту у ВВП менше 10%, вища група - більше 35%.

Нац. багатство: сутність та структура. Заг. хар-ка нац. багатства Укр.

Нац. багатство – сукупність матеріальних благ, нагромаджених сусп-ом за всю його історію.

На суч. етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в ек. Можливість цих зрушень визнач. в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини.

Нематеріальне багатство сусп-ва - це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили, науково-техн. культурний, освітній потенціал.

Основні ел. мат. Фондів нац.. багатства: - виробничий капітал ( у стр-рі виділяють основний і оборотний)

 Основний капітал мат. фондів нац. багатства (школи, будинки): - резерви кап. благ (законсервовані запаси основного капіталу); - майно домашніх господарств; - запаси і резерви спож. благ.

До складу нац. багатства входять природні ресурси країни, які залучені до госп. обороту (земля, надра, вода, ліси).

Корисні копалини до складу нац. багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і не відтворювані природні ресурси.

Основними ел. немат. фондів нац. багатства є духовні та культурні цінності (інформ. рес., інтелект. рівень).

Якщо вчені емігрують – втрата частини ВВП.

Нац. багатство виступає як важливий показник ек. могутності країни та джерело її соц.-ек. прогресу.

 Стр-ра нац. багатства не є сталою, під впливом певних чинників вона може змінюватись наприклад, НТП викликає оновлення основних виробн. фондів, впровадження новітніх технологій та інновацій. Поліпшення показників рівня життя населення призводить до зростання невиробничої частини нац.. багатства.

 

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 247;