Характеристика агропромислового сектору в міжгалузевому народногосподарському комплексі країни.
Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних під-приємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежить фізичне здоров’я населення.
На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конку-рентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.
Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови.
Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом. В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв’язку з наявністю тут чотирьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агрокліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства.
|
|
|
Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. До числа провідних економічних факторів належать: рівень господарського освоєння земель, рівень науково-технічного прогресу, задоволення потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об’єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін.
Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи.
|
|
|
16. Стратегія структурної перебудови НЕ: цілі, основні завдання та інструменти структурних перетворень.
Основне завдання структурної перебудови економіки – формування сучасної, ефективної, раціональної структури економіки та створення конкурентноздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації конкурентних переваг країни.
Цілі:
Формування інноваційної моделі розвитку економіки;
Технологічне оновлення виробництва;
Посилення соціальної орієнтації економіки;
Підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного потенціалу;
§ Створення розвиненого національного ринку.
Для удосконалення відтворювальної структури необхідні:
- Модернізація виробництва, його технологічне оновлення;
- Зниження ресурсомісткості виробництва;
- Створення умов для розширеного відтворення (інвестування);
Формування ефективної галузевої структури передбачає:
- переважний розвиток галузей, що задовольняють потреби людей;
|
|
|
- широкий розвиток сфери послуг;
- розвиток високотехнологічних та наукоємних галузей і виробництв;
- розвиток експортних та імпортозамінних виробництв.
Територіальної:
- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку всіх регіонів на основі раціонального використання конкретних умов та наявних ресурсів;
- усунення диспропорцій у розвитку окремих територій;
Зовнішньоекономічна потребує:
- збільшення експортного потенціалу країни;
- збільшення в експорті частки сировини та матеріалів та збільшення частки продукції переробних галузей;
Соціальна структура потребує:
- подальших змін у системі власності (роздержавлення, приватизація, розвиток малого і середнього бізнесу);
- регулювання доходів населення, усунення великої диференціації доходів та захист вразливих верств населення.
Інструменти:Прямий вплив:
державні плани і програми,
система держконтрактів і держзамовлень, дотації та субсидії,
цільове фінансування сфер і суб’єктів діяльності.
Опосередкований вплив: правове та податкове регулювання, пільгові кредити, митна політика.
Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інноваційну (сприяння впровадженню досягнень науки і техніки у виробництво) та інвестиційну політику. Особливу роль відіграє при цьому й активна науково-технічна політика, яка охоплює не лише стимулювання державою наукових досліджень та їх впровадження у виробництво, але й підготовку висококваліфікованих кадрів, рівень яких відповідав би сучасному виробництву.
|
|
|
Важливими інструментами структурного регулювання в короткостроковому періоді є: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам чи галузям, державне регулювання норми процента, державна закупівля продукції, податкова політика тощо. Зокрема, стимулюючу роль податкових пільг можна розглядати як особливий вид субсидій у підприємництво. У країнах заохочення інвестицій у відсталі галузі і регіони стимулюється через неоподаткування частини інвестиційних фондів.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 682; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!