Притримання. Предмет права притримання. Права і обов’язки ретентора та боржника.

Право притримання

1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора

Право ретентора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦКУ, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, у відповідності до ст. 612 ЦКУ слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦКУ, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

240

Поняття і підстави припинення зобов’язань.

Припинення зобов´язання означає, що учасники зобов´язання втратили свої права та обов´язки за зобов´язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов´язку виконувати.

Для припинення зобов´язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов´язує припинення зобов´язання. За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора).

Підстави припинення зобов´язань можна поділити на дві основні групи:

1) зобов´язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) припинення зобов´язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

240.Зобов’язальні правовідносини визначені часом і тому мають як відповідний момент виникнення, так і відповідний момент припинення. Під поняттям припинення зобов’язання слід розуміти припинення усіх прав та обов'язків, що складають його зміст, внаслідок чого втрачається правова пов'язаність суб'єктів зобов'язань. ЦК України передбачає низку підстав припинення зобов'язань, які можна поділити на такі, що залежать від волі сторін в зобов'язанні (належне виконання, передання відступного, зарахування зустрічних вимог, домовленість сторін, прощення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі) та такі, що не залежать від волі сторін (неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).

241 (воно входить в 243) Під поняттям передання відступного як підстави припинення зобов'язання слід розуміти передачу боржником кредитору грошей, іншого майна, виконання робіт, надання послуг тощо. Тобто під відступним можна розуміти певний акт відкупу від виконання свого зобов'язання. Відступне засвідчується відповідним договором чи іншою домовленістю сторін. Розмір, строки та порядок передання відступного встановлюються сторонами.

242. Наступною підставою припинення зобов'язань є зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому беруться до уваги саме зустрічні вимоги, які за характером є однорідними (предметом яких є однакове майно) та строк виконання яких настав, або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. При цьому законодавець забороняє здійснювати зарахування зустрічних вимог у таких випадках: а) в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; б) в зобов'язаннях про стягнення аліментів; в) в зобов'язаннях щодо довічного утримання (догляду); г) у разі спливу позовної давності; д) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Окремим випадком зарахування зустрічних вимог є зарахування у разу зміни кредитора (ст.603 ЦК України). Відповідно до цього різновиду зарахувань, боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У випадку заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

243. Велика кількість зобов'язань припиняється на сьогодні за домовленістю сторін. При цьому слід виділяти такі способи здійснення припинення зобов'язань за цією обставиною: шляхом передання відступного, шляхом новації та шляхом прощення боргу.

Під поняттям передання відступного як підстави припинення зобов'язання слід розуміти передачу боржником кредитору грошей, іншого майна, виконання робіт, надання послуг тощо. Тобто під відступним можна розуміти певний акт відкупу від виконання свого зобов'язання. Відступне засвідчується відповідним договором чи іншою домовленістю сторін. Розмір, строки та порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Новація, в свою чергу, є домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами. Відмінність новації від передання відступного полягає в тому, що при відступному зобов'язання між сторонами припиняються, а при новації відбувається заміна зобов'язань між тими ж сторонами, тобто не відбувається втрати правового зв'язку між ними. Новація припиняє як основні так і акцесорні зобов'язання між сторонами, якщо інше не передбачене договором. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Прощення боргу є звільнення боржника від виконання зобов'язання, яке здійснюється кредитором на безоплатній основі. Припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу можливо лише у випадку, коли воно не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

244. (воно входить у 243) Прощення боргу є звільнення боржника від виконання зобов'язання, яке здійснюється кредитором на безоплатній основі. Припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу можливо лише у випадку, коли воно не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

245. Поєднання боржника та кредитора в одній особі як підстава припинення зобов'язання можливе у випадку, коли боржник за зобов'язанням отримує право вимоги за зобов'язанням. Це можливим є, наприклад, при злитті чи приєднанні юридичних осіб, що пов'язані взаємними зобов'язаннями, або ж у випадку, коли до особи в порядку спадкування переходять права вимоги до себе ж в зобов'язанні.

246. Зобов'язання припиняється також і у випадку неможливості його виконання. Однак дана неможливість повинна бути викликана обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає. Переважно дані обставини носять об'єктивний характер, наприклад, знищення майна, що складає предмет зобов'язання в наслідок дії непереборної сили. У випадку, коли неможливість виконання викликана внаслідок суб'єктивних, а значить винних обставин, то в цьому випадку не відбувається повного припинення зобов'язання, а воно трансформується у нове зобов'язання щодо відшкодування завданих цим збитків.

247. Смерть фізичної особи – боржника та кредитора тягне за собою також припинення зобов'язання. Однак за такої підстави припиняються виключно зобов'язання, що нерозривно пов'язані з особою боржника чи кредитора і у зв'язку з цим не можуть бути виконані чи прийняті іншою особою. Наприклад, зобов'язання із авторського договору, або ж зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди життю та здоров'ю. Інші ж зобов'язання, які не мають такого тісного зв'язку з особою боржника чи кредитора, наприклад, майнові, будуть переходити у порядку правонаступництва.

Ліквідація юридичної особи – боржника чи кредитора також тягне за собою припинення зобов'язань, оскільки ліквідація є таким способом припинення юридичної особи, який не передбачає правонаступництва. Однак і в цьому випадку, законодавець робить виключення і зазначає, що у випадках, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, то зобов'язання не припиняються.

248. Одним із найбільш основних та розгалужених інститутів зобов'язального права є договірне право, під яким слід розуміти сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей (компромісів) з юридично рівними особами. Основоположною категорією в договірному праві є цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Основними ознаками договору є:

- договором є домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, співпадаюче волевиявлення учасників.

- для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

- договір повинен бути спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли в результаті укладення договору, а також як певний документ.

249. Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Це положення закріплює один з найбільш важливих принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і включає в себе низку складових, до яких слід відносити:

1) свободу в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того вступати суб'єктам в договірні відносини чи ні. Винятки з цього правила можуть встановлюватись тільки в законі, або з деяких зобов’язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, коли у підприємця наявна можливість надати споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК України), або договори, які повинні бути укладені внаслідок укладення попереднього договору (ст.635 ЦК України) тощо.

2) свободу вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати договір, який як передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1 ст.6 ЦК України). Однак і дана складова має певні застереження, наприклад, коли сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнаним недійсним в порядку ст.235 ЦК України.

3) вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того, контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але і дана свобода може бути обмежена у випадках, що передбачені чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК України), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст.34 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”[1]) тощо.

4) вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачена за прямою вказівкою законодавства, або ж коли це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, коли сторони в договорі не визначили істотних для даного договору умов, то він буде вважатись неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Інколи таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватись визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, що стосується хліба, медикаментів, комунальні послуги тощо.

Різноманіття цивільно-правових договорів ставить питання про їх класифікацію. Залежно від різних ознак, можуть бути проведені і різні класифікації цивільно-правових договорів. Однак, враховуючи, що цивільно-правові договори є різновидом правочинів та цивільно-правових зобов'язань, то і окремі з класифікацій правочинів (Глава 10 цього посібника) чи то зобов'язань (Глава 36) можуть застосовуватись до договорів. Тому ми зупинимось лише на тих класифікаціях, які властиві тільки цивільно-правовим договорам.

А). Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов'язків у сторін, слід виділяти односторонні та взаємні (двосторонні, саналигматичні) договори. В односторонньому договорі одна сторона наділяється лише правом вимоги, а інша – лише обов'язком задовольнити цю вимогу (ч.2 ст.626 ЦК України), наприклад, договір позики. Натомість у взаємному (двосторонньому, саналигматичному) договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділені взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками (ч.3 ст.626 ЦК України), наприклад, договір купівлі-продажу. Різновидом взаємних договорів є договори багатосторонні, в яких беруть участь більш як дві сторони, що наділені взаємними правами та обов'язками, наприклад, договір про сумісну діяльність. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (ч.4 ст.626 ЦК України). При цьому потрібно також і відмітити, що поділ договорів на односторонні та взаємні (двосторонні, саналигматичні) слід відмежовувати, від викладеного нами в Главі 36 поділу цивільних зобов'язань на односторонні та двосторонні. Відмінність полягає в обраних критеріях: якщо критерієм поділу зобов'язань на односторонні та двосторонні нами була обрана наявність волі учасників на виникнення зобов'язання, то у випадку з договором критерієм обрано наявність взаємних прав і обов'язків. Тобто договір, незалежно від того чи є він одностороннім чи взаємним, завжди буде двостороннім зобов'язанням.

Б) Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід розділити на відплатні та безоплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається оплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК України). В свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнове відшкодування, або інше зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад, договір позички.

В) Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні. Основними вважаються договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов'язків між учасниками конкретного договору. Натомість, попередніми слід вважати договори, сторони яких зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч.1 ст.635 ЦК України). При цьому, попередні договори слід відмежовувати від договорів (протоколів) про наміри, оскільки в останніх лише встановлюється намір сторін у майбутньому вступити у договірні відносини, без обов'язку укласти договір у майбутньому.

Г) Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору слід відмежовувати договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб. Переважна більшість договорів укладається їх учасниками (контрагентами) та виконуються їх на користь. Однак в окремих випадках, законодавець передбачає можливість укладення договорів на користь третьої особи. В цьому випадку, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (ч.1 ст.636 ЦК України). При цьому, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Д) Залежно від наявності волі осіб на укладення договору відмежовують договори, що укладаються з волі контрагентівта договори, що укладаються незалежно від волі контрагентів. Переважна більшість договорів укладається залежно від волі контрагентів, про що свідчить виокремлення принципу свободи договору, який розглядався нами вище. Однак, в окремих випадках укладення договорів може не залежати від волі сторін, що домовляються. Переважна більшість таких договорів носять характер публічного договору, тобто такого договору, за яким, відповідно до ч.1 ст. 633 ЦК України, одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Обов'язковість щодо укладення цього договору полягає в тому, що:

- підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом (ч.3 ст.633 ЦК України);

- підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Е) Залежно від способу укладення договору можна виділити взаємопогоджені договори та договори приєднання. Знову ж таки, за загальним правилом, договір це є система компромісів, які вибудовуються усіма сторонами задля задоволення власних інтересів, шляхом врахуванням волі обох контрагентів майбутнього договору. Однак, існують і договори приєднання, в яких при формулюванні умов договору приймає участь тільки одна сторона, а інша може або прийняти ці умови в цілому, або ні. Сформульовані цією однією стороною умови віднаходять своє місце у формулярах або інших стандартних формах.

Є) Залежно від того, чи передбачена можливість укладення даного договору у актах цивільного законодавства, договори поділяються на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, з них, можливість укладення яких прямо передбачена в ЦК України та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих відносять договори, можливість укладення яких прямо не передбачена у актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітянських, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для даного виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, основне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (ч.1 ст.6 ЦК України). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (ч.2 ст.628 ЦК України).

251. (входить в 250) Є) Залежно від того, чи передбачена можливість укладення даного договору у актах цивільного законодавства, договори поділяються на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, з них, можливість укладення яких прямо передбачена в ЦК України та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих відносять договори, можливість укладення яких прямо не передбачена у актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітянських, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для даного виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, основне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (ч.1 ст.6 ЦК України). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (ч.2 ст.628 ЦК України).

252. За змістом діяльності, що регулюється договорами, їх поділяють на майнові і організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага, їх відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.

Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.

Змішаний договір

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

253. 1. Публічним є договір, в якому одна сторона- підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

254. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Iстотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

255. Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вони дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов'язкові на основі чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору — це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 153 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом. Коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК України і спеціальних нормативних актів, що регулюють даний вид договірних відносин. Так, за ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна); строк дії договору; орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін.

Істотними є й ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду (наприклад, умова про ціну є необхідною для будь-якого сплатного договору). Бажано, щоб у законі була закріплена презумпція, що договір вважається сплатним, якщо інше не випливає із законодавчих актів, угоди сторін або суті договору.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для договорів даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін. Проте кожна із сторін може наполягати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються важливі інтереси суб'єктів цивільних правовідносин. Тому в ч. 2 ст. 153 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні — це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — провадитиме поточний ремонт зданого в найм майна, то діятиме диспозитивне правило, зазначене в п. 4 ст. 265 ЦК України, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача.

256. Залежно від юридичного значення, в змісті слід вирізняти істотні, типові, звичайні та випадкові умови. До істотних відносять умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України). Важливість істотних умов полягає в тому, що тільки з моменту досягнення домовленості по істотних умовах договору в належній формі, договір може бути визнаний укладеним (ч.1 ст. 638 ЦК України).

До типових умов слід відносити умови, які оприлюднені у встановленому порядку як типові для договорів певного виду (ч.1 ст.630 ЦК України). При цьому, типові умови можуть міститись, як в типових формах цивільно-правових договорів, що прийняті відповідними органами державної влади[2], так і окремим переліком для конкретного договору. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту. Значення типових умов полягає в тому, що у випадку тлумачення змісту договору можуть враховуватися також типові умови, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ч.2 ст.637 ЦК України).

Звичайними є такі умови договору, які не узгоджуються сторонами, проте входять до їх договірного зобов’язання. Такими, здебільшого можуть бути умови про строк договору та його ціну. Так, наприклад, відповідно до ч.4 ст.632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Однак, для окремих видів договорів дані умови можуть вважатись істотними, і тому повинні бути узгоджені між сторонами.

До випадкових слід відносити умови, які є нетиповими для договорів певного виду, проте включаються до них за бажанням сторін. Так, наприклад, коли в договорі купівлі-продажу включається вимога доставити придбаний товар до місця постійного проживання покупця, то ця умова не є типовою для договорів купівлі-продажу, однак може бути включена до змісту договору за узгодженням сторін.

257.Оскільки договір є співпадаючим волевиявленням осіб, то і для його виникнення потрібно, принаймні, пропозиція (ініціатива) однієї сторони та погодження з цією пропозицією іншої сторони. І саме за таких умов слід говорити про укладення цивільно-правового договору. Законодавець у ст.638 ЦК України визначає, що під поняттям укладення договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, договір вважається укладеним за умови співпадання цих двох волевиявлень, яке опосередковується поняттям згода.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України). Як видно з цього, укладення договору проходить дві основні стадії:

1.Оферта – пропозиція однієї сторони (оферента) укласти договір. Характерними ознаками оферти є: а) її може зробити кожна із сторін майбутнього договору; б) вона має містити істотні умови договору; в) вона повинна бути адресована конкретній особі, оскільки, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях; г) вона має виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

За загальним правилом, надіслання оферти зв’язує особу, яка її надіслала. Це означає, що у випадку безумовного акцептування її іншою стороною, оферент стає стороною в договірному зобов’язанні. Однак, оферта може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Після цього оферент позбавляється права відкликати оферту протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

2) Акцепт– прийняття цієї пропозиції іншою стороною (акцептантом). Акцепт повинен бути повним і безумовним. Акцепт може бути вчинений лише у формі дії, якщо інше не передбачене законом. При цьому, особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. З моменту отримання акцепту договір вважається таким, що укладений і відмова від нього в односторонньому порядку заборонена. Акцепт може бути відкликаний лише у випадку, коли повідомлення про це одержане особою, яка подала пропозицію укласти договір до моменту або в момент одержання відповіді про її прийняття.

Важливе значення для укладення договору має також і наявність у оферті строку на акцепт. При цьому:

1) якщо в оферті вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку;

2) якщо в оферті не вказано строк для акцепту, то:

а) коли вона була зроблена усно, то договір вважається укладеним, коли вона була акцептованою негайно;

б) коли вона була письмова, то тоді, коли оферент одержав відповідь протягом строку, встановленого актами цивільного законодавства, а якщо він не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу.

При цьому бувають випадки, коли за тих чи інших причин акцепт приходить після строку, який встановлений для нього. В такому випадку:

1) якщо згода на укладення договору була одержана із запізненням, оферент, звільняється від відповідних зобов'язань;

2) якщо згода на укладення договору була відправлена своєчасно, але одержана із запізненням, оферент, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо він негайно повідомить акцептанта, про одержання відповіді із запізненням. При цьому відповідь, яка отримана із запізненням, є новою пропозицією.

Проте, за згодою оферента, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.

Як вже зазначалось, акцепт повинен бути сприйнятий повністю та безумовно. В іншому випадку (бажанні укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах) дана відповідь є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією для особи, яка зробила попередню пропозицію.

259. Укладення договору в обов'язковому порядку Стаття 445. Укладення договору в обов'язковому порядку

1. У випадках, коли відповідно до цього Кодексу або іншими законами для сторони, якій направлена оферта (проект договору), укладення договору обов'язково, ця сторона повинна направити іншій стороні повідомлення про акцепт, або про відмову від акцепту, або про акцепт оферти на інших умовах (протокол розбіжностей до проекту договору) протягом тридцяти днів з дня одержання оферти.

Сторона, що направила оферту і отримала від сторони, для якої укладення договору обов'язково, повідомлення про її акцепт на інших умовах (протокол розбіжностей до проекту договору), має право передати розбіжності, що виникли при укладенні договору, на розгляд суду протягом тридцяти днів з дня одержання такого повідомлення або закінчення строку для акцепту.

2. У випадках, коли відповідно до цього Кодексу або інших законів укладення договору є обов'язковим для сторони, яка направила оферту (проект договору), і їй протягом тридцяти днів буде направлений протокол розбіжностей до проекту договору, ця сторона зобов'язана протягом тридцяти днів з дня одержання протоколу розбіжностей сповістити іншу сторону про прийняття договору в її редакції або про відхилення протоколу розбіжностей.

При відхиленні протоколу розбіжностей або неотримання повідомлення про результати його розгляду в зазначений термін сторона, яка надіслала протокол розбіжностей, вправі передати розбіжності, що виникли при укладенні договору, 'на розгляд суду.

3. Правила про терміни, передбачені пунктами 1 і 2 цієї статті, застосовуються, якщо інші строки не встановлено законом, іншими правовими актами або не погоджені сторонами.

4. Якщо сторона, для якої у відповідності з цим Кодексом або іншими законами укладення договору обов'язково, ухиляється від його укладення, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти договір.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, повинна відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки.

260. Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

ЦК визначає лише загальні положення щодо укладання цивільно-правових договорів. Особливості окремих способів укладення договорів, зокрема укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про товарну біржу", порядок здійснення та реєстрації біржових операцій визначається Правилами біржової торгівлі, які затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом. Відповідними органами державної влади можуть розроблятися і затверджуватися типові правила біржової торгівлі певними видами товарів. Так, наприклад, відповідно до Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією біржова угода умовно проходить два етапи укладення. Перший — починається з оголошення біржовим маклером, що веде торги, пропозиції продавця, і закінчується в момент оголошення ним реєстраційного номера покупця та ціни продажу, одночасно брокери-покупці та брокери-продавці підтверджують підписами на тікетах згоду на купівлю та продаж. На другому етапі угода оформляється письмово біржовим контрактом, що підписується брокером-покупцем і брокером-продавцем та уповноваженою особою біржі.

262. Важливе значення для укладення договорів має їх форма. За загальним правилом, договір може укладатись у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Однак, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Однак, права та обов'язки за договором виникають у сторін лише з моменту його укладення. За загальним правилом, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Це означає, що усний договір – з моменту досягнення усних домовленостей, письмовий – підписання його сторонами, нотаріальний – моменту нотаріального посвідчення, державно зареєстрований – моменту державної реєстрації. Однак, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

263. 1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту переданий відповідного майна або вчинення певної дії.

3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

1. Стаття, що коментується, встановлює загальні правила щодо визначення моменту, з якого договір вважається укладеним. Чітке визначення в кожному конкретному випадку цього моменту є необхідним, оскільки саме з цього моменту виникають права і обов'язки сторін.

Частина перша коментованої статті визначає момент укладення так званих консенсуальних договорів (від лат. сопзепзиз — згода), до числа яких належить більшість цивільно-правових договорів. Якщо зроблена однією стороною пропозиція укласти договір містить всі істотні умови (див. коментар до ст. 638 ЦК) майбутнього договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (тобто, є офертою), а відповідь іншої особи про прийняття оферти є повною і безумовною (отже, є акцептом), договір вважається укладеним з моменту отримання особою, яка зробила пропозицію, (оферентом) відповіді від іншої особи (акцептанта).

2. Крім консенсуальних існують і так звані реальні договори (від лат. тез — річ), для укладення яких однієї лише згоди сторін недостатньо. Для укладення реальних договорів крім згоди сторін необхідно вчинення певної дії, як правило, — передання майна. Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої певної дії. До числа реальних договорів належать, зокрема, договори довічного утримання, позики та деякі інші. Так, наприклад, відповідно ст. 1046 ЦК договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

3. Договір може бути консенсуальним або реальним, але якщо відповідно до законодавства або домовленості сторін він має бути нотаріально посвідчений (див. коментар до ст. 639 ЦК), він вважається укладеним лише з моменту його нотаріального посвідчення.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає обов'язковій державній реєстрації, він вважається укладеним з моменту такої реєстрації.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна тощо), він вважається укладеним лише з моменту державної реєстрації.

264.Наслідки зміни та припинення договору полягають в тому, що:

а) між сторонами припиняються чи змінюються зобов’язання відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору або з моменту набрання рішенням суду, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни;

б) визначається доля того, що виконано за договором до моменту його припинення чи зміни. За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору;

в) вирішується питання про вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору винною стороною.

265.Важливими етапами в період існування договору є його зміна, розірвання та припинення. Підстави припинення договору ідентичні підставам припинення цивільних зобов'язань. Основними підставами розірвання та зміни укладеного та дійсного договору є:

1) домовленість сторін, яка можлива лише у випадку, коли інше не передбачене у договорі чи законі. Домовленість про зміну чи припинення договору здійснюється в тій же формі, що й договір, якщо інше не передбачено законом. В окремих випадках зміна чи припинення зобов’язань за згодою сторін може обмежуватись інтересами інших осіб;

266. Важливими етапами в період існування договору є його зміна, розірвання та припинення. Підстави припинення договору ідентичні підставам припинення цивільних зобов'язань. Основними підставами розірвання та зміни укладеного та дійсного договору є:

3) одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Так, наприклад, ЦК України вказує, що в односторонньому порядку можуть змінюватись чи припинятись за певних умов договори поставки, дарування, з обов'язком передати подарунок в майбутньому, надання послуг, комісії тощо. У випадку односторонньої відмови необхідним є письмове повідомлення іншої сторони;

267. Сори не нашёл…

268. у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність із обставинами, що істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

а) в момент укладення договору сторони виходили з того, що такі зміни обставин не настануть;

б) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, яка від неї вимагалася;

в) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що могла розраховувати при укладенні договору;

г) із звичаїв ділового обороту або суті договору не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виключних випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

[1] Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22.02.2000 р. // ВВРУ. – 2000. - №20. - С.148.

наприклад: Офіційні типові форми договорів / Уклад. Р.О Стефанчук, М.О.Стефанчук. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 640 с.[2] Див.,

Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 204; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 59 60 61 62 63 64 65 66 6768

Мы поможем в написании ваших работ!