Класифікація демократичних політичних систем А. Ліпхарта
В основі його типології лежать два критерії (129 країн):
1.Структура суспільства:
А) Однорідна;
Б) Плюралістична.
2.Діяльність еліт:
А) Ворожа;
Б )Коаліційна.
1. Деполітизовані демократії характеризуються однорідною суспільною структурою і стилем співробітництва у взаємодії еліт. Такі системи досить стабільні завдяки тому, що процес прийняття рішень в них не обтяжується ідеологічними, культурними і релігійними протиріччями.
2.Доцентрові демократії, на думку А. Лейпхарта, відповідають англо-американському типу, виокремленому Г. Алмондом. Вони репрезентовані системами з однорідною соціальною структурою й однорідною політичною культурою. Відносна однорідність цінностей на рівні суспільства робить їх стабільними навіть при конфронтаційному типі відносин еліт.
Частково відноситься й Україна, бо існує сильни політичний та адміністративний центр - Київ, а економічний центр – Східна Україна, історичний та географічний центр – Центрально і західна Україна.
3.Консоціальні демократичні (Кооперативна модель деморатії) системи вирізняє фрагментарна соціальна структура і коаліційний тип поведінки еліт. Існуючі в ній сегментовані чи субкультурні розколи в суспільній структурі компенсуються коопераційним характером діяльності політичних еліт. еліти, з свого боку, використовують цінності плюралізму, який інтегрує цінності всього суспільства, для зміцнення власного авторитету і, отже, для максимізації ймовірності того, що угода між елітами буде легітимізована населенням.
|
|
|
Це - Реальний тип демократії (Швейцарія). В Україні існує тенденція формування однорідного типу еліти – сегментованого. А не плюралістичного.
4.Відцентрові демократії аналогічні європейському континентальному типу Г. Алмонда.
Вони презентовані політичними системами з фрагментарною структурою суспільних цінностей і конфліктною поведінкою політичних еліт. Таке поєднання обумовлює їх уразливість перед небезпекою нестабільності і безладу. Ці держави є одно конфесійні та моноетнічні (Польща).
Типологія політичних систем Ж. Блонделя
Він відзначив, що класифікація Г. Алмонда є фактично лінійною, оскільки розташовує всі політичні системи в єдиному континуумі руху від досучасних до сучасних політичних форм.
Як альтернативу Ж. Блондель пропонує тривимірну типологію політичних систем, одночасно „картографуючи” політичну систему у кількох координатних осях. У ранньому варіанті своєї теорії в якості таких використовувалися перемінні:
1) участь у прийнятті рішень (масове чи одноосібне),
2) засоби досягнення цілей (ліберальні чи авторитарні),
|
|
|
3) загальні цілі здійснення політики (радикальні чи консервативні).
Багатомірний політичний простір, що виникає, дозволяє ефективно позиціювати як західні ліберальні демократії, так і країни, що розвиваються, комуністичні системи, а також традиційні суспільства, тонко позначивши їх специфічні риси і надавши місце для аналізу різних перехідних і проміжних форм.
Розвиваючи далі свою типологію, Ж. Блондель виокремив три критерії:
Співвідношення 3-х змінних:
1.Політична конкуренція, що оцінюється як:
А) Відкрита:
- існування законних умов для опозиції і політичної діяльності та електоральної конкуренції з правлячою силою;
Б) Закрита:
- ситуація, коли політична організація заборонена а боротьба за державну владу здійснюється шляхом переговорів в середині еліти.
2.Структура еліти, формування та діяльність субелітних груп та рівень їхньої автономії:
А) Монолітні;
Б) Диференційовані.
3.Політична участь громадян – рівень та механізм включення громадян в політику:
А)Інклюзивна політична участь –коли громадян є включеним в політиці і це не суперечить його інтересам;
Б)Ексклюзивна політична участь – громадян виключений з політичної участі.
Виходячи із співвідношення цих перемінних, Ж. Блондель виокремлює шість типів політичних систем:
|
|
|
Традиційна,
Егалітарно-авторитарна,
Авторитарно-бюрократична,
Авторитарно-неегалітарна,
Конкуруюча олігархія,
Ліберальна демократія
26. порівняння типів криз: авторитарного режиму, криза економічного розвитку, політична криза.
Особливості переходів визначаються тим, знаходилася країна, її економіка в кризі на початку переходу чи ні. Відповідно виділяють два типи переходів: кризові переходи і некризових переходи (див. схему 6). При всій простоті такої постановки питання, вона дозволяє акцентувати увагу на багатьох важливих складових перехідних процесів і, головне, дозволяє пояснити багато що в поведінці старої політичної еліти та її взаємовідносини з народжується демократичною опозицією. У принципі будь-який перехід тут висловлює криза системи. Виділяється три типи кризи, взаємозв'язок між якими може і не спостерігатися: криза легітимації авторитарного режиму, криза економічного розвитку, політична криза. Так ось у поданій типології мова йде насамперед про економічну кризу.
Порівняння типів переходу
Інший приклад типології переходів включає досвід латиноамериканських і східно-європейських держав (див. схему 7). В якості критеріїв у даному дослідженні бралися характеристики політичних еліт. Акцент на елітах був зроблений не випадково: однією з центральних у концепції демократизації є ідея про залежність переходу не стільки від об'єктивних умов, скільки від діяльності еліт і їх вибору.
Типологічна схема фіксує шість можливих форм переходу від авторитарного правління до демократії: революція зверху, революція знизу, соціальна революція, консервативна реформа, реформа за допомогою розриву, реформа через випутиваніе, реформа через компроміси. Вони виділяються при зіставленні двох критеріїв: (1) яка група еліт здійснює перехід - стара еліта або нова контр-еліта, (2) яку стратегію переходу вибирає еліта - конфронтацію або пристосування. Вимірювання передбачає також змішані форми еліт і стратегій. На схемі показані країни, в яких з найбільшою силою виявився той або інший тип переходу.
|
|
|
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!