Якісне та кількісне порівняння
За допомогою порівняльного методу можна здійснювати:
1. дослідження які припускають відмову від стереотипної уяви про політику;
2. Можна визначити характер інтерпретацій політичних явищ та процесів за межами універсальних чи етноцентричних позицій (США – ідеальна модель, з якою порівнюють все);
3. Вийти за межі традиційної лексики та теорій;
4. Забезпечити процес уточнення та виправлення існуючих концепцій і парадигм в політичній науці;
5. Точно визначити розбіжності в політиці;
6. Забезпечити верифікацію та інтерпретація емпіричних даних;
7. Будь-яке порівняння починається з визначенням компонентів які в сукупності є абстрагованими.
Порівняльний метод та результати не можуть сприйматися як абсолютне знання;
3 Етап встановлення порівняльної політології (1850 – 1900 – 1914 рр.):
- інтенсивний розвиток порівняльної політології в США на основі досліджень німецького дослідника Ф.Лебера (перший професор політики в Колумбійському університеті). На його зусилля були об’єднані всі політичні дослідники (Інституціоналізація науки, визначення предмету).
- Лебер:
- можна і потрібно порівняти всі функціональні уряди і системи права;
- всю політичну літературу від Аристотеля (першим почав розділити сферу політичного від сферу правового);
- моделі держав що зображуються філософами як утопічні.
-У 1973 р. У Кембриджі в Королівському Інституті, Оксфордський професор Едвард Фрімен прочитав першу лекцію в Європі з „Порівняльної політики”:
|
|
|
- порівняння політичних інститутів і порівняння форм правління;
- подібно в технологічних науках порівнюються все, що збудовано, так і в політиці, механічно можна порівнювати існуючі інститути. Але він обмежив можливості порівняльного методу лишав лише механічне порівняння. Не брав до уваги елементи які відсутні в функціонуванні інституту (процесуальні елементи);
- Вебер та Дюркгейм вперше стандартизували порівняльний метод і брали до уваги процесуальні елементи (як функціонує політичний інститут).
Формування порівняльної політології було відповіддю на політичні процеси, що відбувається в суспільстві.
4 Традиційний етап порівняння (1900-1945 (1914-1956):
Недоліки (характеристики) етапу порівняння:
1. Описовий характер дослідження;
2. Тяжіння до статистичності (не досліджувалося динаміка);
3. Порівнялося непорівняне;
4. Консерватизм;
5. Відсутність теоретичних узагальнень;
6. Наявність методологічних протиріч в одному дослідженні;
7. Монографічність (які не критикуються).
Причини цих особливостей, недоліків:
1. Невисокий теоретичний рівень наукових досліджень обгрунтовувались недовірою до нормативних політичних теорій (до політичної філософії, філософи не хотіли відпустити політологів у вільне плавання). У політологів не виходило, бо не існувало концепції для обмеження застосування порівняльного методу
|
|
|
2. Вважалося, що теоретичні висновки та високий рівень теоретичної абстракції суперечить орієнтації порівняльної політології на використання емпіричних матеріалів;
3. Існувало переконання, що наука про політику не можу мати об’єктивного характеру, бо кожен науковець має власні наукові суб’єктивні твердження.
А.Тойнбі (120 томів „Збагачення історії”).
М.Дюверже (1956 „Політичні партії”)
Кернер Віннер „Федеральне порівняння” 1945 р.
К.Фрідріх „Конституційне порівняння та політика” 1937 – перше прикладне порівняння політичних процесів, а не інститутів.
Герман Файнер „Теорія і практика сучасного порівняння” – перший піднімає теоретичні проблеми порівняння.
Перші систематичні курси порівняльної політології. Чиказький університет „Загальний курс з порівняльного правління” Ларі Уайт.
Курс з порівняльного аналізу політичних партій Гарі Гасел.
Лассуел „Курс порівняння громадянської думки із залученням методів з Європи”
5 Біхевіоральний етап ( 1950-1970 рр. ) „ Класична компаративістика ”
|
|
|
За допомогою методології біхевіоризму, порівняльна політологія зазнала змін в наступному:
1. Підсилювалося порівнянність результатів досліджень (за різними методологіями і моделями паралельно – перевірка результатів) Біхевіоризм VS. Структурний функціоналізм.
2. Взаємозалежні фактори які обґрунтовувались теоретично знаходили емпіричні підтвердження;
3. Суттєво зросла точність у методах збору аналізу інформації;
4. Відбувся поворот від нормативної орієнтації до емпірично-орієнтованої теорії:
1) Нормативний (ідеал, бажання) порядок;
2) Фактичний порядок (реальний). Приклад: Україная. СРСР;
5. До наукового обігу було введено позитивістське припущення, що ціннісно-вільне і ціннісно-нейтральні знання існують.
6. Підсилився інтерес до створення та розробки теорії політики на противагу виключно емпіричного дослідження.
Варіанти дослідження у біхевіоралізмі:
1. Традиційний варіант – збір емпіричного аналізу, а вже потім аналіз.
В кінці 60-х рр. в порівняльній політології починається криза „класичної компаративістики”:
1. Криза універсалізму;
2. Криза пояснення
Нові орієнтири в порівняльний політології:
|
|
|
1. Повернення до культурного аналізу;
2. Використання стратегічного аналізу;
3. Формалізація порівняльного методу шляхом розробки індексів та типологічних моделей.
Суттєво на розвиток компаративістики на цьому етапі вплинула теорія модернізації.
Криза в порівняльній політології.- попри суттєве нагромадження матеріалу, інформації про країни світу, розуміння політичних процесів, здатність використовувати отримані знання для покращення передбачення політичного розвитку не відбувалося. Патрік О’Нейл стосовно цього рубіжного етапу виділив дві найбільш проблемні/критичні площини порівняльної політології. По-перше, значна увага до біхевіорального методу призвела до зміни акцентів, коли головним було дотримання вимог методу, що робилося досить часто за рахунок розуміння явищ і процесів, які досліджували. По-друге, гострої критики зазнало застосування теорії модернізації. Критика цієї теорії передбачала, що компаративісти “...були зацікавлені не в розумінні світу, а в поширенні західної моделі модернізації”, що давало підстави “...розглядати їхні праці як звичайне обслуговування зовнішньої політики розвинутих країн”
6 Плюралістичний етап:
1. Змінилося тематичне коло порівняльних досліджень:
- Порівн.. дослідження, коли до уваги однакові моделі урядів і намагалися визначити чому ці уряди розробляли різні моделі політичного курсу;
2. Радикальні методологічні зрушення:
1) Радикальний напрямок: а) Методологія постмодерна; б) Методологія другого модерну (Європа); в) Методологія гендеру.
Методологія постмодерну – Е.Гіденс (радник Т.Блера) із посилення процесів глобалізації політичні системи не включаються в класичні моделі модерну.
Зміни провокують:
1. Інформація; 2Глобалізація; 3НТР.
2) Теорія інформаційного суспільства. Почали порівнювати публічну політику. Публічна політика порівнювалась з крос-темпорального підходу - це найперспективніший напрямок в сучасній порівняльній політології.
3)Переосмислення ідей М.Вебера і К.Маркса – Дарендорф (порівняння військово-політичних конфліктів).
3.Оновлююча тенденція – пов’язана із намаганням поєднати між собою кількісні та якісні методи дослідження.
У концептуальному плані М. Ільїн виділив у цьому етапі три основні тенденції: перша – можна назвати радикальною і пов’язана з постмодерною та феміністичною політико-теоретичною орієнтацією; друга – асоціюється з відновленням значення історико-порівняльної методології, що пов’язано з сучасним розумінням праць К. Маркса та М. Вебера; третя – трактується як оновлювальна, тобто розширено інструментарій наукового порівняльного аналізу, що досягається за рахунок звернення до нових концептуальних підходів, які можна застосувати та розвивати нагромаджений комплекс засобів статистичного аналізу, водночас вирішувати проблему єдності кількісних та якісних досліджень.
Поряд із зазначеними напрямами варто виділити активне застосування в порівняльних дослідженнях теорії залежності, неокорпоративізму та неоінституціоналізму. Водночас, на нашу думку, варто виділити домінуючу в методологічному плані тенденцію поступового становлення і наступного широкого використання у порівняльному аналізі теорій раціонального вибору та певною мірою похідного продукту застосування цих теорій – зростання економічної складової в порівняльних дослідженнях. Останній напрям передбачав, що дослідники будуть активно поєднувати формальні та дедуктивні методи з кількісними методами емпіричного аналізу.
Четвертий етап бере початок з середини 70–х років і характеризується плюралізмом методологічних підходів, теорій та концепцій, які використовують для проведення порівняльних досліджень.
2. Види та маштаби порівняльних методів:
І Case-Study; Основними типами „case-study”, на думку А. Лейпхарта, є:
1) теоретичні – традиційно аналіз однієї країни або випадку здебільш є описовим; 2) інтерпретативні – пояснення існуючої теорії для опису окремих випадків;
3) генерування гіпотез – аналіз випадків для формулювання гіпотез;
4) випадки, які підтверджують теорію;
5) випадки, які спростовують теорію;
6) девіантні – дослідження окремих випадків, які є відхиленнями від норм .
ІІ Бінарне порівняння; представляє собою стратегію дослідження двох країн, обраних згідно з об’єктом дослідження, та дозволяє виявити спільне й індивідуальне в їх політичному розвитку. 1.Непрямий, 2.Прямий бінарний аналіз
ІІІ Регіональні порівняння;використовується для порівняння регіонів, зокрема – груп країн, обраних через схожість їх географічного, історичного, економічного, політичного, соціального чи культурного розвитку, тобто критеріїв, які можуть використовуватися, як елементи контролю.
ІV Глобальне порівняння;
V Кросс-темпоральне порівняння; надають особливого значення часу як оперативній змінній, включеній у дослідження для подолання статичного характеру порівняння.
VI Кросс-національне порівняння; можна визначити як порівняння держав, специфіка якого, на думку А. Пршеворські та Г. Тьюні, полягає в тому, що дослідницька стратегія реалізується на двох основних рівнях:
1.Макросоціальному (змінні характеризують суспільство в цілому);
2.Системному (змінні фіксують конкретну ознаку суспільства). Мета „cross-national comparison” – визначення зв’язків між змінними другого рівня. Як основний інструмент тут використовуються макросоціальні змінні.
VII Тематичне порівняння. так само, як і „area studies”, зорієнтоване на аналіз предмета або теми дослідження у порівняльній перспективі.
Масштаби порівняння
1. Глобальне порівняння (може бути обраним лише один інститут для порівняння);
2. Масштаб політичного інституту; 3. поза інституційні форми політики, політична участь, політика культура та публічні політики.
Якісне та кількісне порівняння
Кількісні методи
Статистика з цієї точки зору – це кількісні значення, які оцінюють розподіли градацій або взаємозв'язку між змінними. Статистика є свого роду математичною стенографією, що дає можливість візуально і з великою точністю оцінити, що показують (а іноді – що не показують) дані. “Які политико-философские погляди типового студента коледжу? Чи завжди білі виборці відрізняються в своїх партійних пристрастях від негрів? Які дії або ситуації в світовій спільноті найімовірніше можуть привести до виникнення озброєного конфлікту? “Якщо ми маємо в своєму розпорядженні вірні дані для аналізу, статистика в змозі відповісти як на цих, так і на багато інших питань.
Статистика надзвичайно складна. Проте так само вірно і те, що багато хто з основних принципів і прийомів статистичного аналізу незвичайно простий, дуже швидко запам'ятовуються і можуть відвести вас у вивченні вашого предмету набагато далі, ніж ви думаєте. Фактично якщо ви вивчали алгебру в середній школі, то ви знаєте про математику все, що вам знадобиться; ви будете здивовані, наскільки інтуїтивно очевидні багато математичних викладень.
Підрахунок вартості, що ґрунтується на діяльності – це метод, в якому основна ціна визначається, ґрунтуючись на діяльності. Це забезпечує добрі стартові позиції для оцінювання впливу змін в підході.
Якісний
Метод Делфі — це метод для генерування думки групи шляхом повторних оцінювань індивідуальних поглядів із забезпеченням зворотнього зв‘язку з більш ранніми зверненнями до даних респондентів.
Фокус групи — це структуровані групові дискусії в межах гомогенної (однорідної) групи з метою вивчення поглядів і ставлення цієї групи до визначеної сфери інтересів.
Ігрові семінари — є структурованими груповими методами, мета яких проникнути у сутність складної проблеми через залучення учасників семінарів до роботи зі сценаріями, які містять фокусну точку для дискусії.
Електронні засоби збору даних включають в себе великий набір інструментів, які використовують Інтернет для швидкого збору даних та (в ідеальному випадку) є ефективними з точки зору витрат. Прикладами є проведення опитувань за допомогою електронної пошти, системи опитування у комп‘ютерній мережі, індивідуальні текстуальні Інтернет інтерв‘ю, фокус групи у комп‘ютерній мережі Інтернет та текстуальні фокус групи. ”Текстуальні фокус групи“ насправді не є фокусною групою, тому я не заглиблююся у цю тематику. Збір даних за допомогою Інтернет є не зовсім репрезентативним, що пояснюється тим, що дані збираються за участю лише тих людей, які вміють добре користуватися Інтернет. Я згадую про телефонне опитування 1936 року, яке прогнозувало, що Альф Лондон виграє президентські вибори. Звичайно, участь в опитування прийняли тільки досить багаті люди, які могли собі дозволити мати телефон.
Аналіз даних
Кількісний
Кластерний аналіз — дослідницький інструмент аналізу даних для розв‘язання класифікаційних проблем. Його мета полягає у сортуванні випадків на групи або кластери у такий спосіб, що ступінь залежності є сильною між членами у межах одного кластеру і слабкою між членами різних кластерів
Факторний аналіз — це клас багатомірних статистичних методів, який стосується проблеми аналізу структури взаємозв‘язків (кореляції) між великою кількістю змінних через визначення набору спільних структурних масивів відомих як фактори.
Числові індекси — це числа які збудовані на основі серій даних (динамічні ряди) шляхом вибору базового числа (наприклад, базового року), а потім рахується процентна зміна від базового числа.
Багатомірний аналіз — це клас статистичних методів який допомагає побудувати графік взаємозв‘язку між багатьма змінними та однією або більше залежною чи результативною змінною. По обидві сторони рівняння може знаходитися велика кількість змінних. Наприклад, подивіться “багатомірний аналіз варіації”.
Дерево ймовірностей — це графічне зображення певної кількості альтернативних подій з відповідними ймовірностями підібраними в результаті моделювання або збору даних.
Моделювання — це інструмент аналізу і планування, який охоплює зміни в системі, що відбуваються у реальному світі та взаємодії подій у підсистемі шляхом створення моделі, яка моделює ці взаємодії на комп‘ютері.
Якісний
Розробка системи порівнянь — це набір методів, які використовуються для визначення та вимірювання контрольних характеристик для діяльності суб‘єктів аудиту державного сектору. Такі характеристики можуть надходити з державного, приватного та недержавного секторів, і можуть включати порівняння з міжнародними стандартами.
Аналіз рішень — це техніка, за допомогою якої результати структуруються за їхньою корисністю та ймовірністю отримання результатів за умови прийняття певних рішень, таким чином, з‘являється можливість оцінити приблизну вартість різних альтернативних рішень.
Логічні моделі встановлюють причинний зв‘язок між результатами, продуктами, діяльністю та витратами. Ці інструменти дають можливість провести діагностику факторів та різних стадій реалізації програми чи проекту, допомагають вам визначити ті складові частини програм та проектів, які потребують доопрацювання, а також стають у пригоді при визначені головних показників ефективності роботи.
Багатоцільове прийняття рішень — це дослідження прийняття рішень в умовах багатьох, іноді протилежних, цілей. Воно включає методику для розуміння того, яким чином суб‘єкти аудиту приймають рішення та методи оцінки прийняття рішень самими аудиторами.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 190; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!