Психологічні теорії пояснення злочинності
У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи.Так, серед біологічних і біосоціальних кримінологічних концепцій найбільш популярними є ті, що пов’язують злочинність не з фізичною, а психологічною структурою людини. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця.
Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.
Фрейдизм. Особливе місце серед психолого-психіатричних концепцій і теорій займає психологічна теорія Зиґмунда Фрейда, за якою злочинність розглядалась як результат дефективного розвитку особи. Суть теорії полягає в тому, що людина з народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів — агресивних, статевих, страху — з моральними установками особи. Тобто індивід з дитинства вчиться керувати своїми інстинктами. Проте деяким індивідам так і не вдається цього досягти внаслідок якихось конкретних обставин, наприклад, поганих відносин у родині. В результаті вони розвиваються неправильно і формуються в неповноцінну особу. Конфлікт підсвідомого з усвідомленим, боротьба між ними визначає зміст психічної діяльності людини і її поведінки. У тих випадках, коли активності свідомості виявляється недостатньо, “пригноблені” антисоціальні інстинкти і потяги вириваються назовні і проявляються у вигляді злочину.
|
|
|
Слід відзначити, що з часів Джеймса в психології існує стара аналогія психічного світу людини з вершником на коні. Вершник - це “Я”, те що сприймає і відчуває, оцінює і порівнює; “Кінь” — це емоції, почуття, пристрасті, якими покликаний керувати “Я”. Скориставшись цією алегорією, Фрейд говорив про вершника як про свідомість, і про коня як про безсвідоме. Причому свідомість знаходиться в безнадійному становищі: вона намагається керувати більш сильною істотою, значно сильнішим не лише фізично, але й за своєю хитрістю, близькістю до природи, вмінням обдурити прямолінійну свідомість, повертати в потрібному йому напрямку, залишаючи при цьому свідомість у незнанні стосовно цих поворотів. Тому, щоб зрозуміти людину, необхідно вивчати її несвідоме, оскільки окремі вчинки і цілі життєві долі визначаються цим конем, а не короткозорим вершником. Правда, Фрейд говорив, що ідеалом людини для нього був би той, хто тримає в тотальному підпорядкуванні свою підсвідомість. Підступництво і сила фрейдовського коня стають особливо наочними, коли ми згадуємо, що до несвідомого Фрейд відносив не лише інстинкти, тяжіння, витиснуті імпульси і бажання. До несвідомого відносяться також і багато інстанцій “понад — Я” — моральні установки, зразки і заборони, що, являючись з тих чи інших причин витиснутими із свідомості, з області несвідомого продовжують обтяжувати людину. З огляду на це, можна сказати, що свідомість намагається керувати не конем, а скоріше, кентавром — істотою більш сильною і окрім хитрості, розумною, яка має свою голову (витиснуті інстанції “понад — Я”), а не лише розпливчасті, дифузійні, але могутні імпульси витиснутих бажань. Становище зі свідомістю “Я”, “ЕГО” стає зовсім безнадійним, ашанс приборкати кентавра—незначним.
|
|
|
Послідовники Фрейда додали його теорії деяких нових рис. Найбільш відома неофрейдистська теорія фрустрації, що розглядає злочин як підсвідомий вихід із складного психічного стану — гострого переживання, викликаного раптовою катастрофою надій.
|
|
|
Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання злочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.
Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.
Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситуації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.
|
|
|
Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпечного кризового стану як особам, які утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу індивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 205; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!