Біологічні концепції пояснення злочинності.
Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологічному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломброзо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він розробив класифікацію злочинців:
• природжені злочинці;
• душевнохворі злочинці;
• злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;
• випадкові злочинці29.
Оскільки природжений злочинець, думав Ломброзо, рано чи пізно повинен скоїти злочин, то немає потреби чекати цього моменту: злочинців слід нещадно знищувати, у крайньому випадку, — ізолювати. Судити ж їх зовсім безглуздо.
Ломброзо намагався підкріпити свої міркування численними матеріалами кримінальної статистики, деталізованими до дрібниць десятками ознак (аномалії черепа, мозку, нутрощів, особливості росту, ваги, голови, обличчя, вух, носа, рота, зубів, волосся, особливості температури тіла, пристрастей, жорстокості, моральних почуттів, освіти, жаргону, татуювання і т.ін.). Спочатку Ломброзо поділяв злочинців на три типи: убивць, злодіїв і ґвалтівників.
|
|
|
Для вбивць він вважав характерними такі антропологічні ознаки: скляні, налиті кров’ю очі; великий орлиний, загнутий униз ніс; розвиті ікла, щелепи, вилиці; тонкі губи та інші подібні ознаки.
У злодіїв, на думку Ломброзо, спостерігалися особлива рухливість особи і, зокрема рук, маленькі блукаючі очі, зрощені брови, рідка борода, криві, запалі, іноді кирпаті носи тощо.
Для ґвалтівників — типові блискучі очі, зніжені риси особи, великі щелепи, роздуті губи, жіночні рухи тіла, сиплий голос.
Особливо Ломброзо виділяв тип політичного злочинця, якому нібито з дитинства притаманний дух руйнування та особливі фізичні ознаки виродження. Для цієї мети Ломброзо аналізував портрети відомих політичних діячів Франції — Марата, Дантона, Луїзи Мішель і інших, знаходячи в кожного риси дегенератизму (ненормальні вуха і надбрівні дуги, сильно виражений щелепний діаметр і т.п.). Усі праці Ломброзо і його послідовників заповнені численними статистичними ілюстраціями.
За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених - це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопорушники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.
|
|
|
Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціальний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.
Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні положення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.
Енріко Феррі (1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропологічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисловості, політичний устрій тощо).
Біологічні причини він поєднав із соціальними, економічними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей30.
|
|
|
Рафаель Гарофало (1852-1934), учень Ч. Ломброзо, вважав, що злочин - це аморальний вчинок, який завдає збитків суспільству. Підтримував психологізм у поясненні злочинності. Р. Гарофало сформулював правила адаптації та усунення тих, хто не може пристосуватися до умов соціально-природної селекції, та пропонував:
• позбавляти життя осіб, чиї злочинні дії випливають з неусуну-тих психічних аномалій, що роблять їх нездатними до життя в суспільстві;
• частково усувати чи піддавати тривалому ув'язненню тих, хто віддає перевагу бродячому (кочовому) способові життя;
• примусово виправляти осіб, у яких недостатньо розвинуті альтруїстичні почуття чи які скоїли злочин за надзвичайного збігу обставин.
Проте, вже перші перевірки таблиць Ломброзо показали, що наявність у злочинців особливих фізичних рис, які відрізняють їх від усіх інших сучасних людей і зближують їх з первісною людиною, є не більше ніж міф. Теорія Ломброзо і сучасні містифікації, що випливають з неї, виходять з положення про те, що між деякими фізичними рисами і характерами організму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою, — з іншого, існує визначена залежність, аморальному вигляду відповідає фізична побу- дова людини. Треба сказати, що в повсякденній, побутовій свідомості, почасти в художній літературі та інших творах мистецтва, дійсно фігурує стереотип злочинця ломбразіанського типу (фігура лиходія), якому протистоїть доброчесний герой, чия фізична перевага завжди доповнюється перевагою моральною. Однак ніякого наукового обґрунтування такі збіги, звичайно, не мають.
|
|
|
У 1913 р. англійський кримінолог С. Горинч перевірив дослідження Ломброзо, порівнявши ув’язнених зі студентами Кембриджу (1000 чоловік), Оксфорду та Абердина (959чоловік), з військовослужбовцями івчителями коледжів (118 чоловік). Виявилося, що ніяких розходжень між ними і злочинцями не існує. Подібне дослідження за такими самими результами здійснив В. Хилев 1915р.
Під впливом критики Ломброзо сам відійшов від чисто біологічного пояснення злочинності, визнав існування поряд з “природним” також і типу “випадкового” злочинця, поведінка якого обумовлена не лише особистісними, але і зовнішніми факторами. У книзі “Злочин, його причини і засоби лікування” Ломброзо намітив схему злочинних чинників, які містять 16 груп, у числі яких були: космічні, етнічні, кліматичні, расові, чинники цивілізації, щільності населення, харчування, освіти, виховання, спадковості тощо.
Таким чином, біологічна теорія злочинності вже в працях її засновника Ломброзо стала трансформуватися в біо-соціальну теорію. Ще чіткіше ця трансформація проявилася в поглядах учнів і соратників Ломброзо - Ферріі Гарофало, які, зберегли основні положення теорії свого вчителя та значно підсилили роль соціальних чинників злочинності.
В наступні роки біологічні і біо-соціальні теорії в кримінології отримали нову інтерпретацію, через те й отримали найменування неоломброзіанських. До таких теорій відносять: теорію конституціонального нахилу до злочину, теорію ендокринного нахилу до злочину, теорію психологічного нахилу до злочину, теорію рас ового нахилу до злочину та ін.
Загальне для всіх цих теорій полягає в тому, що вони визнають причиною злочину ті чи інші фізіологічні чи психологічні особливості індивіда, роблять його хоча і не приреченими, але схильними до вчинення злочинів.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 291; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!