Теорія підвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу ХУУ.
Відомо, що в результаті поділу клітин вага хромосом, включаючи ті, від набору яких залежить стать людини, поділяються таким чином, що в кожній новій клітині утвориться повний набір хромосом. Сполучення хромосом типу X і У визначають стать людини (XX — жінка, ХУ — чоловік). У визначеному відсотку випадків цей нормальний розподіл може порушуватися. Одним з результатів такого порушення (наявність зайвої хромосоми іншого типу, чим X чи У) веде до народження розумово неповноцінного індивіда (синдром Дауна). У звичайних умовах наявність однієї хромосоми У визначає чоловічу стать людини. Звідси виникло припущення, що в осіб із хромосомною формулою ХУУ присутні деякі додаткові характеристики “над чоловіків” (підвищена агресивність, сексуальність, іт.ін.), іншими словами, виникла версія про те, що люди такого типу—природжені злочинці.
В 1966 р. в англійському журналі “Природа” було опубліковано доповідь кримінолога П. Джекобса, в якій говорилося про те, що 3,5% “розумово відсталих пацієнтів — чоловіків з небезпечними, насильницькими чи злочинними нахилами, що перебували в одній із швецьких в’язниць, мали зайву У-хромосому”. На цій підставі Джекобс зробив висновок про те, що “у деяких осіб спонукання до насильства може бути вродженим і віднесене до того, що позначається як зайвою У-хромосомою”.
Для спростування цього висновку американський генетик Т. Поуледж привів дані, згідно з якими:
|
|
|
а) рівень чоловічого гормону (тестостерону), як показали дослідження, в осіб з набором хромосом ХУУ, не відрізняється від рівня у осіб з набором хромосом ХУ, а підвищена сексуальність таких осіб не підтверджена;
б) чисто фізична характеристика — підвищений ріст — характерний для всіх осіб з набором хромосом типу ХУУ (інших фізичних відхилень немає);
в) психологічні розходження (коефіцієнт інтелекту), виявлені в осіб з набором хромосом ХУУ, хоча і нижчі середнього показника з поміж населення в цілому, але збігається з показниками, які характеризують інших осіб, що містяться в закритих установах (всі особи з набором хромосом ХУУдосліджувалися або у в ’язницях або в лікарнях);
г) сполучення хромосом ХУУ зустрічається в середньому в одного з тисячі народжених, і цей відсоток дуже постійний, він ніяк не пов’язаний зі значним ростом чи зниженням рівня агресивності і насильницької злочинності;
д) головне полягає в тому, що на відміну від інших порушень набору хромосом, що однозначно ведуть до появи хвороби Дауна, наявність зайвої хромосоми У не спричиняє явних і специфічних відмінностей психіки і поведінки таких осіб.
Форми їхньої поведінки (з поміж яких і випадай скоєння ними насильницьких злочинів) нічим, власне кажучи, не відрізняються від поведінкових актів подібних людей з нормальним набором хромосом, з яких складається основна маса насильницьких злочинців. 1
|
|
|
Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.
Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку він мав характер стихійного протесту гнітючої більшості кримінологів проти такого підходу до цієї проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антропологів.
Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин злочинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що кореняться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під впливом несприятливого середовища.
Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.
Теорія соціальної дезорганізаціїпояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія32.
|
|
|
Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки.
Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаманний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо позитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспільної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та суспільство на деякий час втрачає вплив на людину.
|
|
|
Роберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюрк-гейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встановлені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цігблага за усталеними правилами, намагається їх отримати без правил.
Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху -порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.
Теорію диференціального зв'язкурозробив французький учений Габмель Тард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо, у праці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування. Обидві його праці "Закони спадкоємства" й "Філософія покарання" (1890 р.) були надруковані в Парижі. Злочинців він називав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на різних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.
Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд (1883-1950) у праці "Принципи кримінології". Теорія диференційованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримінальної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвоюються дитиною здебільшого при безпосередньому неформальному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).
Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній поведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій, а особливо в американській кримінології. Водночас розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, котрі все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину та, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не бере до уваги індивідуальних особливостей особи та притаманну їй вибірковість поведінки.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 133; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!