Коефіцієнт злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності
Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.
Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про-живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосовують коефіцієнти.
При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності.
По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:
З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;
Н - кількість мешканців, які проживають на цій території;
Нр - визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000,10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.
По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що розраховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:
О - кількість осіб, які вчинили злочини;
Нр - визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.
Н — кількість мешканців, які проживають на певній території віком від 14 років.
Його можна обчислювати і відносно якоїсь частини населення. Найбільш розумно обчислювати його відносно населення віком 14 років і старше, хоча існують й інші точки зору Деякі вчені вважають, що слід брати до уваги лише населення старше 16 років — віку кримінальної відповідальності в повному обсязі. На думку інших, треба враховувати все населення даної території.
|
|
Цей показник в останні роки використовується лише при проведенні аналітичних розрахунків, оскільки показник розкриття злочинів не дуже високий. При цьому вважаємо, що одержуємо фактичні дані не про всіх осіб, які вчинили злочини, а лише про тих, які були встановлені в процесі розслідування. Тому для характеристики і порівняння окремих територій частіше застосовуються інші показники.
Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочинність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримінальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).
Значна кількість коефіцієнтів може бути обчислена і для спеціальних суб'єктів злочину (неповнолітніх, раніше судимих, службових осіб, військовослужбовців і т. ін.).
Даний показник є основним показником, який характеризує криміногенність територій. Він дає змогу порівняти регіони у цьому відношенні і зробити висновок: де найбільш небезпечна криміногенність території. Останнім часом Департамент інформаційних
|
|
технологій МВС України обчислює коефіцієнт злочинності щомісячно, що дозволяє аналізувати криміногенність різних територій України своєчасно, а не так, як було раніше, коли його обчислювали лише по результатах за весь рік у цілому.
12. Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.
Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.
Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється: конкретними соціальними умовами певного регіону; економічною його характеристикою; національним складом і структурою населення; послабленням соціального контролю за поведінкою людей; рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення; рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.
Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в географії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конкретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.
|
|
Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топографія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо)
На відміну від цього екологія злочинності досліджує взаємодіюсередовища, клімату, природного ландшафту, рослинного і тваринного світу,структури будівництва - з одного боку, та людських переживань (віктимізація - страх перед злочинністю) і злочинної поведінки - зінший.
Треба відзначити, що кількісні та якісні показники злочинності у різних регіонах України між собою помітно відрізняються. Звіт МВС України свідчить про те, що у 2003 р. географія мало змінилася порівняно з попередніми роками. Найвищий коефіцієнт злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. населення), як і раніше - у Дніпропетровській області - 1990. Ця сумнівна першість Дніпропетровщина фіксується з 1992 р. Високий рівень злочинності відзначається також у Запорізькій, Харківській, Луганській, Миколаївській областях та у Криму (1612-1270). Значно нижчий рівень злочинності у західних областях, зокрема у Тернопільській (541), Закарпатській (552), Чернівецькій (575). Нагадаю, що середній рівень злочинності в Україні у 2003 р. визначається коефіцієнтом 1159 злочинів на 100 тис. населення. Загальна тенденція: рівень злочинності знижується з південного сходу до заходу України.
|
|
Цей факт зумовлений соціально-демографічними, історичними та економічними особливостям регіонів, концентрацією населення у великих містах та іншими місцевими умовами.
Майже дві третини злочинів фіксуються у містах та населених пунктах міського типу. Але протягом 1993-2003 років злочинність у селах зростає швидше, ніж у містах. Так, у 2001 р., порівняно з попереднім роком злочинність у селах виросла на 17,3 %, а у містах - на 10,9 %.
13. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.
Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.
Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.
Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.
Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:
• питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
• вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;
• якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих -вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
• почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;
• латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;
• під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
• складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
• заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;
• підриває авторитет правоохоронних органів держави;
• знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
• сприяє процесам самодетермінації злочинності.
У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.
1.Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
2.Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.
3.Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпшому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумовлюють існування латентної злочинності:
• до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.
• до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів тощо.
Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.
До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.
Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структурний аналіз тощо.
Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кожному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення таких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:
- володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування,
- визначати справжню структуру злочинності;
- мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;
- визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;
- виявляти обставини, що породжують злочинність, і визначати шляхи їх усунення;
- прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю. Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяття до уваги латентної злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!