Основні підходи до визначення злочинності
З метою узагальнення навчального матеріалу все різноманіття визначень злочинності можна розбити на кілька груп відповідно до розроблювальних їхніми авторами підходів до аналізу сутності цього феномену. Серед таких підходів можна виокремити соціологічний, антропологічний, теологічний, правовий. При цьому кожний із підходів має право на існування в контексті як теоретичних досліджень, так й діяльності щодо обмеження злочинності.
Теологічний підхід до злочинності полягає в тому, що поняття злочинного завжди пов’язується із крайніми проявами зла, злочинним вважається зазіхання на вище добро; злочинець — безпосереднє втілення зла. Ідеї, сформульовані в рамках цього підходу, досить складні. Багато з них носять недоведений на рівні наукових аргументів характер. Водночас ці ідеї мають світоглядне значення. Так, акцент у контексті впливу на злочинність кожен повинен робити на самого себе (самовдосконалення), релігійні заходи впливу на злочинність мають значний антикриміногенний потенціал. Основні з них — проповідь, зразок порядності в діяннях і помислах. З ними тісно пов’язані такі нетрадиційні заходи впливу на злочинність, як молитви, медитація. Вони привертають увагу до біоенергетичних аспектів злочинності.
У рамках антропологічного підходу злочинність визначається як хвороба не суспільства, а окремих людей. З погляду цього підходу, ви-значення злочинності може звучати як «злочинність — це хвороба духу».
|
|
|
Злочинність, на думку прихильників цього підходу, — результат виродження, дегенерації, наслідок тих або інших психофізіологічних аномалій, що тягнуть «моральне божевілля». Злочинцем народжуються, а не стають.
В рамках цього підходу виробляються заходи, які заслуговують на увагу, наприклад, в контексті обмеження злочинності необхідно піклуватися про психічне й фізичне здоров’я націй (збільшення числа психофізіологічних аномалій — підстава для прогнозу зростання зло-чинності). Крім того, розробки кримінальних антропологів можуть бути використані в контексті набуття нових даних про природу людської поведінки з урахуванням беззаперечних висновків кримінальних соціологів.
Основна ідея соціологічного підходу до розуміння злочинності полягає в тому, що злочинність — хвороба соціуму, а злочини — ознаки цієї хвороби. Характер і масштаби злочинності не залежать прямо від волі законодавця — від того, які діяння криміналізовані, а які дозволені. За образним висловлюванням, злочинність — соціальна патологія, яка володіє високим ступенем суспільної небезпеки.
Сутність соціологічного підходу до визначення злочинності ха-рактеризується наступним:
|
|
|
- розгляд злочинності не як системи злочинів, а як специфічної характеристики суспільства — здатності породжувати злочини у великій кількості;
- розробка категорії «злочин», що не залежить від законодавства (виключення такої ознаки як протиправність, при збереженні винності й акцентуванні уваги на суспільній небезпеці).
На підставі соціологічного підходу можна впливати не лише на сукупність злочинів і злочинців, а на причини та умови, які породжують протиправну поведінку.
Крім того, в контексті соціологічного підходу з урахуванням позицій кримінальної антропології можливою стає розробка поняття злочинності як різновиду деструктивної активності, різновиду соціальної практики, що має неабияке значення для виокремлення нових поглядів на протидію злочинності.
Сутність правового підходу полягає в розгляді злочинності як збірного поняття — сукупності або навіть системи злочинів. Визначаючи злочинність таким чином, автори відштовхуються від окремих злочинів. Вся їхня сукупність у суспільстві й утворює злочинність. З позицій правового підходу до розуміння злочинності можна аналізувати статистичні сукупності злочинів та осіб, які їх вчинили.
|
|
|
Функції злочинності
Функція (від лат. Functio - виконання, здійснення) в соціології означає «роль, яку виконує певний соціальний інститут або процес по відношенню до цілого». [3] Отже, функції злочинності - це та роль, яку дане явище виконує в суспільстві. Затвердився в науці теза про вічне існування злочинності дозволяє говорити про те, що вона виконує свою роль в достатній мірі успішно. Як спосіб вирішення виникаючих у людей проблем, злочинність:
1) ефективна, що підтверджується її «життєздатністю» в різних соціально-економічних і політичних умовах;
2) актуальна і затребувана, що підтверджується її еволюціонування і вдосконаленням;
3) доступна, що підтверджується її поширеністю.
Зміст функцій злочинності безпосередньо пов'язане з її соціальними наслідками і проблемами криміногенної детермінації. Враховуючи це, представляється можливим визначити наступні функції злочинності:
- економічна полягає в перерозподілі економічних доходів на всіх рівнях існування суспільства. Багато в чому породжується об'єктивно існуючим соціальним нерівністю і протиріччям між потребами людей і нерівними можливостями для їх задоволення, злочинність «сприяє» згладжуванню цієї нерівності, виступаючи способом перерозподілу економічних та інших благ на користь певної категорії людей.;
|
|
|
- політична полягає у взаємному впливі держави й злочинності;
- новаторська (нові суспільні відносини, досягнення науки й техніки стають об’єктом або способом злочинних посягань);
- інтегративна (приналежність до кримінального середовища інтегрує так само, як і прагнення громадян захиститися від злочинних посягань). Злочинність консолідує суспільство навколо соціально схвалюваних цінностей і способів їх здобуття. На цей момент звертається увага в роботах Е. Дюркгейма, Г. Міда, К. Еріксона. Злочинність нагадує іншим членам суспільства про їх спільних інтересах і цінностях, які відкидаються злочинцем, і тим самим сприяє консолідації суспільства навколо цих цінностей. «Загальне обурення і обурення, викликане девіантною дією, зміцнюють суспільні зв'язки. Більш того, девіантність дозволяє кожному окремому члену суспільства переконатися у власній доброчинності і відповідно моральним стандартам ». [7] Злочинність стимулює суспільство до подолання породжують її негативних факторів. Дана функція обумовлена тим, що існування злочинності дозволяє виявити ті негативні сторони явищ і протікають у суспільстві процесів, які детермінують злочинність. Вказуючи на свої детермінанти, злочинність спонукає суспільство докладати зусиль (економічні, організаційні, правові, технічні та ін), спрямовані на їх усунення, тим самим певною мірою вона сприяє вдосконаленню суспільного устрою;
- культурологічна.
- злочинність є одним із способів задоволення потреб людини. Очевидно, що за допомогою злочинності людина здатна забезпечити себе матеріально, вирішити сексуальні, побутові, житлові проблеми [4] (іншими словами, задовольнити вітальні потреби); злочинність дає людині можливість висловити соціальний протест, усунути конкурентів, досягти влади або перерозподілити її, надає канали соціалізації [5] (іншими словами, задовольняє соціальні потреби людини); нарешті, злочинність дозволяє демонструвати і поширювати певні ідеї, дає можливість самовираження та самореалізації [6] (іншими словами, задовольняє ідеальні потреби людини).
- Злочинність є одним із способів заперечення застарілих правил і норм. Ця функція злочинності проявляється переважно в умовах реформуються суспільства, коли на зміну старим, відживаючим соціальним нормам приходять нові соціальні правила. Конфлікт соціальних норм і їх нездатність чинити регулятивний вплив на поведінку людей (стан аномії) сприяють зростанню злочинності. У той же час злочинність, відкидаючи відживаючі соціальні норми (за якимись причинами все ще закріплені в кримінальному законодавстві) сприяє тим самим просуванню нових правил, а деколи злочинна діяльність містить у собі зразок в майбутньому соціально схвалюваної поведінки.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 408; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!