Поняття та ознаки злочинності
Виходячи із уявлень про предмет кримінологічної науки, особливу проблему являє собою питання щодо визначення злочинності та виокремлення її характеристик. Злочинність являє собою феномен, який не може вивчатися в контексті обмеження його тільки відомостями про злочини без звертання до даних про суспільні явища й процеси, аналізу соціопсихологічних властивостей груп людей та схильностей конкретних індивідів.
До основних ознак злочинності слід відносити:
- відносна масовість злочинності. Вона полягає в тому, що певна частина населення країни (а не окремі люди) вирішує свої проблеми з порушенням норм кримінального права;
- соціальність. Злочинність існує тільки в суспільстві. Соціальна природа злочинності проявляється, насамперед, у тім, що вона являє собою природний продукт суспільства;
- системність. Злочинність неможливо зрозуміти без розгляду всіх взаємозв’язків між злочинністю й іншими девіантними формами людської діяльності, між злочинністю й усім суспільством;
- зв’язок з нормами кримінального закону.
- історична мінливість. Злочинність являє собою конкретно-історичне явище. Її зміст і характер змінюються залежно від стану соціально-економічних умов життя людей, розвитку їх культури, суспільно-моральних і політичних переконань;
- негативність. Злочинність -явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема
|
|
|
- іррегулярність. Іррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.
- стійкість. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.
Злочинність володіє рядом специфічних характеристик.
- суспільна небезпека. Однак може йти мова й про функціональну корисність окремих видів злочинності, наприклад, економічної в умовах суспільної кризи;
- нормативність (мова йде про так звану норму злочинності, оскільки в кожному суспільстві є свої межі злочинності, залежні від умов його розвитку й життєдіяльності — закон насичення суспільства злочинністю);
- здатність до розширеного самовідтворення (переважно з побутової, що виростає з банальних життєвих ситуацій, вона стає професійною, а потім організованою, загрожує суспільству та державі, набуває ознак транснаціональності).
|
|
|
Враховуючи короткий аналіз перелічених ознак злочинності, сформулюємо таке її визначення: злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.
Злочинність як вид відхиленої поведінки. Відмінність злочинності від злочину
Відхильна (девіантна) поведінка (від лат. deviation - відхилення) - це система вчинків, або окремі вчинки, які не відповідають моральним або правовим нормам і вимогам суспільства.
Відхильну поведінку необхідно відрізняти від аномальної, характеристика якої пов´язана з розумовою патологією. Відхильна поведінка соціально детермінована. У її виникненні велику роль відіграють дефекти особистісного розвитку, що поєднуються з недоліками, помилками виховання і негативним впливом несприятливої ситуації, яка складається в найближчому оточенні людини - родині, референтній групі тощо.
|
|
|
Відхильна поведінка, яка суперечить усталеним у суспільстві зразкам, стереотипам, може іноді поєднуватися з порівняно добрим знанням моральних норм. Це особливо актуально для людей, що розвиваються: наприклад, для підлітків поведінка нерідко є засобом самоствердження, вираженням протесту проти реальної чи уявної несправедливості дорослих.
Розглядаючи відхильну поведінку, чітко розрізняють, по-перше, поведінку власне девіантну, коли є відхилення від усталених у суспільстві норм, по-друге, поведінку делінквентну (від лат. delinquens - «той, хто здійснює вчинок» і англійського - «провина», або точніше - «психологічна тенденція до правопорушення») - злочинну, кримінальну.
Зрозуміло, поведінка злочинна, протиправна (делінквентна) набагато небезпечніша для суспільства, ніж девіантна. Не випадково держава вживає активних заходів щодо її припинення і покарання злочинців. Водночас мікросередовищні цінності (навіть коли саме по собі середовище не орієнтоване протиправно, а тільки малокультурне чи слабко організоване) можуть реабілітувати правопорушника у власних очах, і часом замість каяття він почувається несправедливо скривдженим.
|
|
|
Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.
Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первісного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлювалося розпадом суспільства на класи, появою приватної власності та виникненням пов'язаних їх цим соціально-економічних суперечностей.
Уперше в історії людства клас рабовласників не тільки встановив бажані та вигідні для себе порядки, але й енергійно їх захищав, застосовуючи суворі заходи покарання до порушників законів.
Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характеризується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб,які потрапляли в його сферу,залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, "володарі ситуації" - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії- незмінно були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіхання на їхні інтереси вважалися злочинними, а особи, що їх скоїли, підлягали покаранню.
Сучасне значення злочинності не було відоме первіснообщинному ладу. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь-якому людському суспільствові, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого -примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримінальним покаранням як державно-правовим примусом.
Злочинності та правового поняття злочину не могло бути при родовому ладові у зв'язку зі специфікою його соціально-економічних і духовних відносин. Колективна власність на землю, суспільна власність на основні предмети виробництва, дрібних знарядь праці, зрівняльний розподіл предметів споживання й все інше виключало майнову нерівність і зумовлені нею корисливі зазіхання, що складають основу злочинності в суспільстві. Розкол суспільства на протилежні угрупування призвів до боротьби між ними, тоді виникла необхідність засобами кримінальних репресій захистити інтереси "володарів ситуації". Так виникло соціальне явище – злочинність.
Стан злочинності формується зі вчинення протягом визначеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином.
Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у характеристиці злочинності.
У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.
Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення.
Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держава вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву.
Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й однорідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.
На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність - це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.
На рівні масового явища злочинність має самостійні форми руху, знаходить такі зв'язки з іншими загальними явищами, котрівідсутнічи принаймні не можуть бути безпосередньо встановлені при аналізі індивідуальних випадків (рівень, структура, динаміка).
Шаблони злочинної поведінки не є власне "винаходом" якихось злочинців. Ці шаблони існують незалежно від індивідуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можливість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 423; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!