Лекція 16. Становище в культурній сфері. Розстріляне Відродження.
План
Соціальний склад населення.
Конституція УРСР 1937 р.
Масові репресії.
Культурне життя.
Соціальний склад населення.
Під час індустріалізації та колективізації значно збільшилась кількість жителів міст, у т.ч. серед робітників - з 1,7 млн. до 4, 6 млн. (із сім’ями – це 1/3 населення), службовців з 0,5 млн. до 2 млн. Вперше серед городян українці склали абсолютну більшість – 60%.
Конституція УРСР 1937 р.
У 30-ті рр. остаточно завершився процес утворення тоталітарної держави. Партійний апарат узяв на себе рішення практично всіх питань, підміняючи і ради, і господарські органи. Потворних форм набув культ особи Сталіна, якому приписувались всі успіхи Радянської держави.
За таких умов 1936 р. було ухвалено Конституцію СРСР, що стала основою для розробки і ухвалення конституцій союзних республік, у тому числі й Конституції УРСР, ухваленої 30 січня 1937 р. Ці конституції розширювали права окремих категорій громадян, впроваджувалась досить демократична система виборів до рад і народних судів. Вибори ставали загальними, прямими, рівними при таємному голосуванні. Визначалися права і свободи громадян, проголошувалася недоторканність особи, житла. Змінилася назва Республіки.
Але на практиці брутально порушувалось багато її положень. Замість автономії республік панувала жорстка унітарність, замість прав людини – масові репресії, у виборчих бюлетенях проставлявся один кандидат та ін.
|
|
|
Замість державної органів управління, тобто Рад, фактично країною управляли партійні комітети ВКП(б).
Схема державних органів влади після 1937 р.:
| Законодавчий орган | Виконавчий орган | Судові органи |
| Верховна Рада (замість Всеукраїнських з’їздів Рад) | Раднарком, наркомати, облради та їх виконкоми, райради та ін. | Суди. Крім судів діяли, “трійки” та ОСО (особливі наради при НКВС) |
Масові репресії.
Політичне життя в Україні було підпорядковане «теоретичному» положенню Сталіна про зростання опору «ворогів народу» і класової боротьби в міру успішного просування до соціалізму, яке на практиці обернулося масовими безпідставними репресіями невинних людей. Створювалась атмосфера загальної підозри.
З 1929 почалися масові репресії, тобто незаконне переслідування громадян владою. Органи безпеки (Державне політичне управління, а потім НКВС – народний комісаріат внутрішніх справ) фабрикували кримінальні справи, щоб знешкодити небезпечних для режиму людей, щоб звалити на них вину за помилки Почався пошук «ворогів народу» та «буржуазних націоналістів». Оскільки таких не було небагато, то справи фабрикувались. Уже 1930 р. в Харкові відбувся процес у справі «Союзу визволення України» (СВУ). На лаві підсудних опинилися 45 людей, переважно представників інтелігенції, серед них і С. Єфремов. Підсудних звинуватили у підготовці терористичних актів, у шкідництві, а головне — у підготовці до ліквідації радянської влади, відокремлення України від СРСР. За рішенням суду звинувачені одержали різні строки ув'язнення.
|
|
|
Наступною стала також сфабрикована справа так званого «Українського національного центру, який нібито очолював історик М. Яворський. До різних термінів ув'язнення засудили п'ятдесят осіб.
Нова хвиля репресій почалася 1933 р. Було «розкрито» «Українську військову організацію», «Польську військову організацію», «Блок Українських національних партій». Загалом в Україні 1930—1940 рр. було «розкрито» понад сто таких організацій.
Головна трагедія полягала в тому, що найбільше постраждали від репресій трудящі. Десятки тисяч людей були розстріляні без суду або відправлені до таборів ГУЛагу, де також були приречені на загибель. Звичайними стали такі ганебні суспільні явища, як доноси, зрадництво.
Вбивство відомого радянського політика С. Кірова у Ленінграді 1934 р. Сталін проголосив терористичним актом, щоб посилити репресії.
|
|
|
Пік репресій прийшовся на 1937—1938 рр. Вони не обминули і керівного складу КП(б)У. Були заарештовані і загинули X. Раковський, С. Косіор, П. Постишев та інші партійні керівники. Репресії знищили керівний склад Червоної армії. Було розстріляно командувачів Київським і Харківським військовими округами І. Якіра та Дубового, а з ними 150 осіб із вищого командного складу.
Культурне життя.
Розвиток культури залишився суперечливим (тобто були “плюси” і “мінуси“), але негативного стало набагато більше.
У здійсненні національної політики виявилася чітка лінія на русифікацію. Процес українізації був оголошений проявом націоналізму. Почалося звернення діяльності національно-культурних закладів національних меншин. Обмежувалася сфера вживання української мови. В «націонал-комунізмі» було звинувачено М. Скрипника, який 1933 р. покінчив життя самогубством.
Вживалися заходи, спрямовані на завершення ліквідації неписьменності. Наприкінці 1930-х рр. освіченість населення в УРСР у віці до 50 років становила близько 95 %. Запроваджувалась єдина система загальноосвітньої школи: початкова, неповна середня і середня. Зростала кількість учнів у школах; вже в 1930 р. вчилися 4,2 млн., а у 1940 р вчилися 6,7 млн. учнів. Понад 80 % учнів навчалися в українських школах. Але з 1938 р. почалося згортання мережі національних шкіл. Певні зміни відбулися у вищій школі. За перші дві п'ятирічки вузи за скороченою програмою підготували майже стільки спеціалістів, скільки їх було в дореволюційній Росії. 1933 р. були відновлені університети в Києві, Харкові й Одесі. Визначальною рисою освіти того часу стала тотальна ідеологізація. Усі студенти у вищих навчальних закладах мали вивчати «Короткий курс ВКП(б)».
|
|
|
Духовна сфера підлягала жорсткому контролю. Критерієм її оцінки стало сталінське визначення соціалістичної культури, яка мала бути пролетарською за змістом і національною за формою. Все, що не вписувалось у рамки цієї формули, проголошувалось ворожим. Для запровадження тотального контролю над творчістю митців в середині 1930-х рр. було утворено контрольовані радянським урядом спілки — письменників, художників, композиторів тощо.
Значних втрат зазнала українська культура від репресій, що були спрямовані проти інтелігенції, яку постійно звинувачували у «буржуазному націоналізмі». В цей період загинули Л. Курбас, засновник школи монументального мистецтва М. Л. Бойчук, літератори М. Куліш, Г. Кононенко, М. Хвильовий (застрелився) та ін. У таборах опинився О. Вишня. Всього репресіям було піддано близько 500 письменників. Репресії широко застосовувались до видатних представників української науки. У сталінських катівнях загинули відомий історик М. Яворський, українські академіки Н. Світальський, генетик І. Агон, філософ С. Семківський. Цих митців та науковців прийнято називати «розстріляним Відродженням».
Жорстоких переслідувань зазнала РПЦ: закрили більше 90% храмів, репресували тисячі священників.
Бурхливо розвивалась наука: в УФТІ працювали фізики-ядерники І.Курчатов і Л.Ландау, в інституті зварювання - Є.Патон. Внесли значний вклад у радянську науку ракетник Ю.Кондратюк, медики – Д. Воронцов, В.Філатов, М. Стражеско та ін.
Але гуманітарні науки (історія, філософія, юриспруденція та ін.) були погромлені, тому що влада вважала їх небезпечними.
Висновки. В 30-х роках в СРСР був утворений жорстокий тоталітарний режим. Але більшість громадян під впливом пропаганди та деякого підвищення добробуту з сер. 1930-х рр. довіряли Сталіну і владі.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 300; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!