Промисловість напередодні війни.
У II та III п'ятирічках питома вага промислових новобудов в Україні значно скоротилася, оскільки необхідна стартова база для модернізації була вже створена. Третя п’ятирічка не була закінчена з-за війни. У 1938–41 рр. різко збільшується виробництво воєнної продукції. Робітники працювали без відпусток та вихідних, ужорсточилися покарання за прогули та “брак”.
Індустріалізація викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством. Питома вага важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за рахунок валового випуску продукції з 68,7 % 1925/26рр. до 92,5 1938 р. Заводи, збудовані в Україні, вивели її на один рівень з великими індустріальними державами.
За роки перших п’ятирічок СРСР вийшов на 2 місце у світі за обсягами промислового виробництва, став економічною супердержавою. Україна, якщо розглядати її окремо – на 9-те. Але питання ціни, яку заплатили за це народи СРСР залишається відкритим.
Лекція 15. Суцільна колективізація України.
План:
Початок колективізації.
Перехід до форсованої колективізації.
Розкуркулення» селянства (розселянювання).
Голодомор в 1932- 33 рр.
Підсумки колективізації.
Початок колективізації.
Колективізація - примусове, насильницьке об’єднання індивідуальних селянських господарств у колективні колгоспи, радгоспи, артілі.
|
|
|
Шлях суспільства до соціалізму радянське керівництво пов'язувало з переведенням сільського господарства на рейки колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) (1927р.) було взято курс на колективізацію сільського господарства. Потрібен був механізм безперебійного постачання держави дешевим хлібом. Ним мали стати колгоспи.
Спроба насильницької колективізації була ще в роки “воєнного комунізму” (1919 р.). В роки НЕПу влада підтримувала колгоспи, але на кінець 1920-х років вони об’єднували лише 7-8 % дворів. Колгоспи були 3-х видів:
1) ТСОЗИ (товариства сумісної обробки землі) – об’єднувалися лише для роботи, а земля та інше залишалися у приватному користуванні.
2) Артілі - об’єднували ще й інструмент та землю, але частину худоби та землі залишали собі; (саме в такому вигляді будуть утворюватись радянські колгоспи з 1935 р.).
3) Комуни - об’єднували все майно, комунари навіть жили разом (саме комуни намагалися створити більшовики в 1930 р. на початку колективізації, але відмовилися, побоюючись повстань).
Перехід до форсованої колективізації.
1928 р. під час хлібозаготівельної кризиСталін висунув гасло суцільної колективізації. Суцільна колективізація в СРСР розпочалася наприкінці 1929 року. Рішення про це прийняв листопадовий пленум ЦК ВКП(б).
|
|
|
5 січня 1930 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) “Про темпи колективізації…”. Якщо раніше у 1927 р. на першу п’ятирічку планувались колективізувати 30% дворів, то ця постанова вимагала закінчити колективізацію (90 – 100 %) в цей термін. Місцеве українське керівництво -1 секретар ЦК КП(б)У С.Косіор та нарком землеробства Шліхтер - навіть обіцяли завершити колективізацію на рік раніше - у 1931 р.
Засоби насильницької колективізації:
1) селян залякували, давили податками;
2) незгодних “розкуркулювали”;
3) з міст у села були направлені так звані “25 - тисячники”, тобто переконані більшовиків.
Селян записували до колгоспів на зборах. Багато хто з них бив худобу, псував інструменти; поширювались вбивства колгоспних активістів. До початку березня, тобто за 2 місяці, до колгоспів загнали 63% українських селян. Терпець закінчувався. Тому Сталін зробив крок на відступ, щоб не довести село до масових повстань.
5.03. 1930 р в газеті “Правда” в статті “Головокружение от успехов” він переклав вину за насильства на місцевих керівників, називаючи це “поодинокими перегинами”. Він підтвердив добровільність колгоспів, обіцяв колгоспникам залишити город та частину худоби, свійської птиці (фактично, це був перехід від комуни до артілі).
|
|
|
До кінця року з колгоспів втекли половина селян, але з 1931 р. знову почався приплив, тому що продовжувалося “розкуркулення” і податковий прес.
Розкуркулення» селянства (розселянювання).
На розселянювання хліборобів була спрямована політика «ліквідації куркульства як класу». Це біль-менш заможна частина селян була найбільше прив'язана до землі і не бажала її втрачати. Почалося «розкуркулювання» (тобто конфіскація майна). “Розкуркулення” – вилучення майна у тих селян, яких влада вважала багатими. Чітко визначити, хто такі “куркулі”, влада не бажала. Якщо селянин не мав майна, але виступив проти колективізації, його оголошували “підкуркульником” і теж позбавляли хати, землі, волі. Якщо, за науковими даними, в країні на той час було 2-3% дійсно заможних селян, які застосовували найману працю, то репресовано було до 15%.
“Куркулів” поділили на 3 категорії:
1) учасники антирадянських виступів, яких страчували або висилали до Сибіру;
2) ті, що чинили “пасивний опір”, (їх висилали за межі республіки);
3) ті, що просто висловлювались проти колективізації (їх висилали, за межі району).
|
|
|
Праця колгоспників оплачувалась так званими «трудоднями». Іноді на один трудодень припадало 100—200 г зерна. За таких умов селяни втратили стимул до праці, недбало ставились до своїх трудових обов'язків. Аби запобігти втечі селян з колгоспів, 1932 р. була запроваджена паспортизація в містах. Селяни паспортів не отримали. Таким чином, держава фактично прикріпила їх до землі. Із колгоспів почали викачувати кошти на індустріалізацію, запровадивши централізовані хлібозаготівлі. Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною причиною голоду в Україні.
Голодомор в 1932- 33 рр.
В 1932-33 рр. Україну та Південь Росії охопив жахливий голод. Українські вчені вважають його навмисним і назвали «голодомором».
Причини голодомору:
1) злочинна політика влади, яка не припиняла хлібозаготівель навіть восени 1932 р;
2) загальне падіння сільського господарства із-за колективізації;
3) посуха 1932 р. зменшила врожай на 20%, (що в принципі було некритично).
Керівників колгоспів, що восени намагались роздати хліб за трудодні - засуджували. Колгоспників, жінок та дітей навіть за дрібні крадіжки з полів (т.зв.“перукарів” – тих, що стригли колосся) саджали на 5-10 років згідно нового закону «Про охорону соціалістичної власності» від 7 серпня 1932 р., який прозвали у народі “законом про 5 колосків”.
Сучасні українські вчені зробили висновок, що голодомор 1932-33 рр. був організований Компартією та її керівництвом на чолі із Сталіним з метою примусити українських селян вступати до колгоспів, придушити їх опір.
Восени 1932 р. в республіку виїхала з Москви “надзвичайна комісія” на чолі з В.Молотовим, яка перевела Україну на блокадне становище. Війська НКВС блокували ряд сіл, а також кордон республіки, щоб утікачі не могли потрапити за її межі. Втрати від голоду становили понад 3,5 млн. чоловік. Інформація про це була прихована і ніякої допомоги від зарубіжних країн, на відміну від 1921-22 р., не було.
Підсумки колективізації.
Наслідки колективізації:
- занепад с/г в Україні;
- відновлення “воєнного комунізму” на селі;
- колективізовано 70% селянських господарств, 200 тис селянських господарств ліквідовано;
- приблизно 1 млн. селян розкуркулено (850 тис виселено на Північ);
- скорочено поголів’я худоби, вирізано до 80% ;
- голодомор 1932-33 рр.;
- в українському селянстві винищено почуття власника.
Позитивні результати колективізації (механізація с ⁄ г, збільшення урожайності, зменшення витрат), які виявилися з 1935 р. – ніяк не виправдовують цієї трагедії.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 279; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!