Вплив на зміну роздрібниого товарообороту стану та ефективності використання матеріально-технічної бази торгового підприємства. 11 страница

Банківські кредити відіграють велику роль у здійсненні фінансової стратегії розвитку підприємства.

Перш, ніж надати кредит, банк глибоко аналізує фінансовий стан своїх клієнтів з метою оцінки їх надійності та кредитоспроможності.

Кредитоспроможність – це здатність підприємства своєчасно і у повному обсязі розрахуватися за одержаний кредит.

Аналіз кредитоспроможності підприємства-позичальника зі сторони банків проводиться у таких напрямках:

1) вивчається кредитна історія позичальника, тобто наскільки своєчасно він розраховувався за раніше отримані кредити, оцінюється якість звітності, компетентність і відповідальність керівництва підприємства;

2) вивчається ділова активність підприємства (для промислового – здатність виробляти конкурентноспроможну продукцію, для торговельного – прискорення оборотності товарів).

3) оцінюється прибуток з точки зору можливості сплати банку процентів за кредит, а також утворення резервів за рахунок нерозподіленого прибутку;

4) з’ясовується цільове призначення кредиту (товарно-комерційний кредит або на інші цілі);

5) розраховується сума кредиту, виходячи із господарських потреб.

Кредитоспроможність є поняттям ширшим ніж платоспроможність. Показник платоспроможності є чинником, від якого залежить у певній мірі кредитоспроможність, а саме за ліквідністю балансу оцінюється спроможність підприємства вивільнити з обороту кошти для погашення боргових зобов'язань. Крім того, кредитоспроможність – один з основних методів оцінки кредитного ризику. Так, американські банки при оцінці надійності клієнтів розраховують показник надійності (ПН), який і служить критерієм ризику кредитування. При значенні ПН менше 40 балів існує високий ступінь кредитного ризику, у діапазоні 40-50 – середній, а понад 50 – низький.

Показник ПН розраховується за моделлю:

ПН=3,5*К₁+10,0*К₂–25,0*К₃+1,3*n,

де ПН – показник надійності; К₁ – співвідношення прибутку до вирахування податків до суми платежів за відсотками; К₂ – коефіцієнт критичної оцінки; К₃ ~ співвідношення заборгованості підприємства до власного капіталу (плече фінансового важеля); n – кількість років підприємства у бізнесі.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов'язання перед банком підприємство відносять до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність:

клас “А” – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні;

клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А” (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу “Б”, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника знижують;

клас “В” – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника;

клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При неможливості поліпшення фінансового стану позичальника або рівня забезпечення за кредитною операцією протягом одного місяця при проведенні наступної класифікації озичальника його класифікують на клас нижче (клас “Д”);

клас “Д”– фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника (контрагента) банку практично відсутня.

Очевидно, що банк дуже ризикує, видаючи кредит підприємствам, віднесеним до класу “Г” і класу “Д”. Банк може видати цим некредитоспроможним підприємствам позики лише на особливих умовах або під великий відсоток. При цьому значно зростає ризик неповернення кредиту.

Для визначення ступеня надійності клієнта використовують систему “шість С кредиту”, яка має 6 розділів аналізу, що починаються англійською літерою “С”:

Репутація (character).

Можливості (capacity).

Капітал (capital).

Забезпечення (collateral).

Умови (conditions).

Контроль (countrol).

Розділ 1 “Репутація” повинен включати кредитну історію клієнта банку, досвід роботи інших кредиторів з даним клієнтом, мету позики, досвід клієнта у складанні планів і прогнозів, кредитний рейтинг клієнта, наявність серед керівників осіб з правом другого підпису.

Другий розділ "Можливості” повинен висвітити дієздатність клієнта і гарантів, наявність статутних документів, характеристику клієнта, його юридичний статус; засновників; характеристику основного виду діяльності.

Розділ 3 “Капітал” повинен містити відомості за звітний період про обсяги продажу, прибутку, дивідендів, забезпеченість власними коштами, наявність ліквідних резервів, кредиторську та дебіторську заборгованість, структуру капіталу та рівень лівериджу, систему контролю за витратами, динаміку цін на акції підприємства, наявність аудиторського висновку, оцінку якості управління, дані про останні зміни у бухгалтерському обліку.

Розділ 4 “Забезпечення” повинен відобразити право власності на активи, строк служби активів, дані про залишкову вартість, борги підприємства, зобов’язання за лізингом, наявність страхування, гарантії, банк клієнта, судові та податкові санкції, визначається потреба у фінансових ресурсах.

Розділ 5 “Умови” повинен відобразити рейтинг клієнта у своїй галузі, частку ринку, конкурентоздатність, чутливість до комп’ютерних та технологічних змін, умови на ринку робочої сили, довгострокові прогнози розвитку галузі та перспектив зростання.

Розділ 6 “Контроль” повинен містити нормативно-правові документи з банківської діяльності, кредитну заявку і кредитний договір.

Фінансовий менеджер перш за все визначає суму необхідного короткострокового кредиту:

S _Кр=((ОА–ПЗ)/РТО_пл^пл–Р_зв)*DРТО,

де ОА – оборотні активи (запаси, дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, грошові кошти та їх еквіваленти); ПЗ – сума поточних зобов’язань (кредити банків, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, з оплати праці та ін.); Р_зв^пл. – рентабельність звичайної діяльності, планова; ∆РТО – запланована зміна роздрібного товарообороту.

Формула більш орієнтована для визначення розміру необхідного кредиту на підприємства сфери обігу (торгівлю, заготівлю, громадське харчування).

Для підприємств сфери виробництва можна застосувати наступний розрахунок величини потреби у кредиті (S_Кр):

S_Кр=Пзаг_пл–ВОК_норм–О_КЗ*(РТО/Д),

де Пзаг_пл – загальна планова потреба у грошових коштах (Пзаг_пл=ТФЦ* РТО_пл/Д); ТФЦ – тривалість фінансового циклу, днів, за планом; РТО_пл. – реалізація планова; Д_пл – кількість днів у плановому періоді; ВОК_норм – норматив власних оборотних коштів; О_КЗ – оборотність кредиторської заборгованості, днів (термін погашення кредиторської заборгованості).

В аналізі використання банківських кредитів важливим питанням є “ціна” кредиту – процентна ставка, встановлена банком. За період дослідження підприємства можуть брати різні кредити. Тоді сума сплати відсотків за кредит (S) може бути розрахована за наступною формулою:

S=(S_i*T_i*n_i))/360/100,

де Sі – сума і-того кредиту, тис.грн; Ті – термін, на який отриманий і-тий кредит, днів; ni – річна процентна ставка за і-тий кредит; і=1...n, де n – кількість отриманих кредитів.

Підприємства торгівлі отримують, в основному, один вид кредиту – товарно-комерційний. Сума відсотків за кредит у такому випадку визначається за наступною залежністю:

S=РТО_о*Одн*d*n/100/100,

де РТО_о – товарооборот одноденний, тис.грн.; Одн – оборотність товарних запасів в днях; d – дольова участь банківських кредитів в оплаті товарів, %; n – середня ставка за кредит, %.

Порівняння коефіцієнтів з підприємствами інших галузей економіки країни дозволить визначитись в її приоритетних напрямках, змінити та оптимізувати діяльність власного підприємства.

Аналіз факторів, що спричинили зміну суми сплати відсотків за кредит, за наведеними формулами проводиться способом їх розрахунку – ланцюговими підстановками.

В ході аналізу необхідно оцінити забезпеченість кредитів.

У забезпечення кредитів за даним балансу приймаються:

- запаси (товарно-матеріальні цінності) за купівельною вартістю;

- залишки грошових коштів та їх еквівалентів;

- розрахунки з бюджетом.

Із суми забезпечення виключаються:

- розрахунки з кредиторами за товари;

- норматив власних коштів в товарних запасах.

Визначена сума забезпечення кредиту порівнюється з розміром кредиту. Нестача забезпечення свідчить про нераціональне використання кредитів, зростання дебіторської заборгованості, потенційну неможливість своєчасно погасити кредит. Це призводить до сплати підвищених відсотків за прострочку погашення кредиту, зменшення прибутку, зниження рентабельності.

Основним показником, що використовується для оцінки ефективності використання позиченого капіталу, є ефект фінансового важеля(ЕФВ), що визначається за формулою:

ЕФВ=(ROA–Ц_Кпоз) (1–К_подат)К_позич/К_власн,

де ROA – рентабельність сукупного капіталу до оподаткування (відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до середньорічної вартості сукупного капіталу), %; Ц_Кпоз – ціна позиченого капіталу – %, що сплачується за користування позиченими коштами (відношення суми коштів, сплачених за користуванням кредитом (відсотки за кредит), до суми кредиту, у %; К_подат – коефіцієнт, ставка оподаткування (відношення суми сплачених податків до суми прибутку до оподаткування) у вигляді десяткового дробу (наприклад, 0,3 або 0,13). К_позич/К_власн– плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику (середньорічна сума позиченого капіталу віднесена до середньорічної вартості К власного). Його оптимальне значення становить 0,3-0,5.

ЕФВ показує, на скільки % збільшиться сума власного капіталу за рахунок залучення в оборот позиченого капіталу.

Позитивний ефект виникає тоді, коли

ROA–Ц_{К поз}>0, тобто ROA>Ц_Кпоз.

У цих умовах вигідно збільшувати плече фінансового важеля, а саме частку позиченого капіталу у загальному обсязі.

При ROA<Ц_Кпоз виникає зворотній ефект – “ефект палиці”, коли відбувається проїдання власних коштів, що може привести до банкрутства підприємства.

В умовах інфляції, якщо борги і відсотки за ними не індексуються, ЕФВ посилюється:

ЕФВ=(ROA–Ц_Кпоз/і)(1–К_подат)К_позич/К_власн+К_позич(і–1)*100/К_власн.

За даними табл. 11.2 у 2001 р. кожна гривня вкладеного капіталу ПП “Екоцентр” (дані умовні) дала 41,2 коп. прибутку (стрічка 8, рентабельність), у той же час підприємство взяло у користування (позичило) кошти за ціною 28,6 коп. (в умовах інфляції по 22 коп. (28,6/1,3). Тобто чистий дохід на кожній грн. склав 19,2 коп.

Більш уточнений розрахунок ЕФВ можна провести, враховуючи рентабельність використання власне тих активів, на які використовується позичений капітал.

Наприклад, короткостроковий банківський кредит складає 83 тис грн., кредитна ставка – 12%. Ці кошти використано для фінансування оборотних активів, середньорічна вартість яких складає 184 тис.грн. ((138+230)/2). Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування становив 27 тис.грн. Податок на прибуток складає 30%.

ЕФВ=(27/184*100–12)*(1–0,3)*83/6014=(14,67–12)*0,7*0,014=0,026.

Таблиця 11.2

Розрахунок ефекта фінансового важеля підприємства ПП “Екоцентр” у 2000-2001 рр.

сума – тис.грн.

№ з/п	Показники	2000	2001	Відхилення
1	Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування	14750	22250	7500
2	Податок на прибуток	5150	7565	2415
3	Коефіцієнт оподаткування	0,35	0,34	–0,0092
4	Капітал заг. середнє значення (К)	40200	53955	13755
5	Капітал власний середнє значення (Квл)	27420	36500	9080
6	Капітал позичений (Кп)	12780	17455	4675
7	Плече фінансового важеля (Кп/Квл)	0,466	0,478	0,0121
8	Рентабельність сукупного капіталу (ROA), %	36,7	41,2	4,5465
9	Ціна позиченого капіталу середньозважена, %	28	28,6	0,6
10	Індекс інфляції	1,4	1,3	–0,1
11	Ефект фінансового важеля	2,64	3,99	1,352

Збільшення власного капіталу за рахунок використання короткострокового банківського кредиту становитиме

0,026 (ЕФВ)*6014 тис.грн. (Квл) – 156,36 тис.грн.

Ефект фінансового важеля пов’язаний з поняттям фінансового лівериджу. Фінансовий ліверидж – це можливість впливати на прибуток за рахунок зміни структури капіталу (співвідношення власного і “чужого” (позиченого і залученого) капіталу.

Коефіцієнт фінансового лівериджу показує на скільки % зміниться чистий прибуток при зміні валового прибутку на 1%. З табл. 11.2 видно, що коефіцієнт фінансового лівериджу зростає при використанні у господарській діяльності більшої частки позикового капіталу. Слід відмітити, що більша частка позикового капіталу несе з собою більший фінансовий ризик.

В країнах з розвинутою економікою вважається доцільним використовувати короткострокові кредити на придбання матеріальних оборотних активів, виходячи із існуючого у бізнесі положення, що рентабельність активів повинна перевищувати процентну ставку за кредит. Формувати оборотні активи за рахунок власних коштів вважається неефективним, тому вільні власні кошти слід вкладати у більш вигідну справу (акції інших підприємств), для отримання додаткового прибутку від фінансових операцій.

Важливість питання щодо використання кредитів на підприємстві обумовлює необхідність керівником і фінансовим менеджером приймати розумні рішення відносно границь диференціалу для запобігання необгрунтованого ризику. З цією метою необхідно визначити оптимальний розмір кредитів для підприємства, здійснювати страхування кредитів, контролювати забезпеченість кредитів, укладати постійні кредитні договори замість разових кредитів, регулярно оцінювати платоспроможність підприємства.

Здатність повернути вчасно кредит та сплатити за нього відсотки характеризує надійність підприємства як клієнта банку. Це обгрунтовується визначенням наступних відносних показників.

Коефіцієнт кратності покриття суми процентів за кредит=Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кредит ³3

(за довгостроковими кредитами³5).

Коефіцієнт забезпечення сплати суми відсотків за кредит=Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кредит³4

(за довгостроковими кредитами³6).

У процесі аналізу необхідно визначити, яку роль відіграють кредити в основній діяльності підприємства. Це характеризується такими показниками, як:

Коефіцієнт виконання банківського кредиту=Сума використаного кредиту / Реалізація.

Величина коефіцієнту показує частку використаного (сплаченого) протягом періоду дослідження кредиту в обсязі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Віддача кредиту=Реалізація / сума використаного кредиту.

Коефіцієнт свідчить про ефективність використання кредиту у господарській діяльності підприємства і доповнює характеристику основного показника ефективності використання кредитів – їх рентабельність.

Рентабельність кредитів=Прибуток від використання кредитів / Сума використаного кредиту *100.

Сума прибутку від використання кредитів визначається за таким розрахунком:

сума кредиту*коефіцієнт рентабельності реалізації – сума відсотків за кредит.

Узагальнюючим показником ефективності використання кредитів є інтегральний показник (Іеф.кредитів):

Іеф.кредитів= .

Час, протягом якого відшкодовується сума кредиту, розраховується як відношення суми кредиту до величини прибутку від використання кредиту.

Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 118; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 6 7 8 9 10 11 121314 15 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!