Зростання впливу США на міжнародній арені після розпаду СРСР та країн комуністичного блоку. Розвиток взаємовідносин незалежної України зі США та Канадою
У листопаді 1992 р. перемогу на президентських виборах отримав політичний діяч «нової хвилі», лідер демократів Уїльям Джефферсон Клінтон, який випередив діючого президента Дж. Буша. На початку каденції Клінтона в економіці країни позначилася тенденція стабілізації, а наприкінці ХХ ст. вже спостерігалося стале економічне зростання. Особливу увагу тодішній уряд приділяв питанням соціальних гарантій і відповідного фінансового забезпечення, була розроблена програма загальнонаціонального медичного страхування, зростали виплати для соціально вразливих верств суспільства. Звичним явищем став профіцит державного бюджету, стабільно зростали темпи економічного росту, життєвий рівень населення, чисельність середнього класу. Внутрішньополітичний курс Б. Клінтона базувався на центристських підходах, уряд президента-демократа в цілому залишався вірним традиціям Рузвельта-Кеннеді, які заклали основи системи державного регулювання соціального і економічного життя країни. У 1996 р. Б. Клінтон знову отримав переконливу перемогу на виборах, випередивши свого опонента-республіканця, сенатора Р. Доула. Такий результат був тоді цілком закономірним, адже діючий президент сприймався більшістю суспільства як людина, що здатна забезпечити стабільний розвиток країни.
Демократична партія США, яка змінила, після 12-річного перебування у Білому домі, республіканців, прийшла до влади вже у нових міжнародних умовах. Так, розпався СРСР, припинив своє існування Варшавський договір, зазнала краху комуністична ідеологія і система, Сполучені Штати стали безумовним світовим лідером. Новий Президент країни Б. Клінтон проголосив своїм завданням «відродження Америки» й на практиці продемонстрував переваги деідеологізованої політики в епоху формування нового світового порядку.
|
|
|
Уїльям Джефферсон Клінтон – народився у містечку Хоуп, штат Арканзас, 19 серпня 1946 р. Після закінчення школи 1964 р. вступив до Джорджтаунського університету у Вашингтоні, згодом працював помічником у відомого сенатора У. Фулбрайта. Навчався також у Оксфордському університеті у Великобританії, потім продовжував освіту в Йєльському університеті. Отримавши диплом юриста 1976 р., Клінтон стає міністром юстиції штату Арканзас, а дещо пізніше – наймолодшим губернатором штату в країні. У 1992 р. на з’їзді Демократичної партії був висунутий кандидатом у президенти, а в листопаді 1992 р. обраний главою держави. Перебував на посаді Президента США протягом двох каденцій, до 2000 р. Був переконаним прихильником соціально-ліберальних підходів в економічній сфері, збільшення ролі держави у її функціонуванні.
|
|
|
У 1990-ті рр. США фактично були єдиною наддержавою, що змушувало суттєво скоригувати ключові підходи у зовнішньополітичній стратегії. Одна з головних задач адміністрації Клінтона у зовнішній політиці полягала у тому, щоб максимально використати у власних інтересах принципово нову геополітичну ситуацію, що склалася у світі по завершенні «холодної війни», розпаду СРСР і комуністичного блоку. У 1996 р. нова зовнішньополітична стратегія набула форми певної концепції. Під час передвиборчих перегонів Клінтон представив ідею формування «Трансатлантичного європейсько-американського співтовариства». В ній була сформульована основа «великої стратегії» США, обґрунтовано принципи розширення НАТО, визначено місце і перспективи Євросоюзу для створення нової системи безпеки і співробітництва, конкретизовано нові підходи у розвитку відносин з Росією, Китаєм, Японією тощо.
Важким випробуванням для демократичної адміністрації й особисто для Білла Клінтона стали події навколо т.зв. «монікагейту» і застосування Конгресом США процедури імпічменту. Будучи виправданим у ході парламентського суду, Президент Клінтон все- ж зазнав відчутних втрат у своєму авторитеті в суспільстві. Проблеми морально-етичного характеру не могли не відбитися на підсумках проведених у листопаді 2000 р. чергових президентських виборів. Боротьбу за найвищу посаду у державі вели демократ Альберт Гор і республіканець Дж. Буш-молодший. У результаті багаторазового перерахунку голосів виборців, викликаного, передовсім, ситуацією у штаті Флорида, долю президентської посади зміг вирішити лише Верховний Суд США. Внаслідок цього, 43-м Президентом США став саме Джордж Буш – молодший, який в абсолютних цифрах зібрав на кілька сотень тисяч менше голосів, ніж його головний конкурент.
|
|
|
У подальшій історії США ключову роль відіграли події 11 вересня 2001 року. Цей день багато у чому змінив весь світ, країну та її громадян. Терористичні акти в Америці вразили громадськість не лише самої країни, а й усієї планети. Захоплені у той день терористами 4 літаки американських авіакомпаній були спрямовані на будівлі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку та будівлю Міністерства оборони (Пентагон) у Вашингтоні. Завдавши удару по США, ісламські терористи оголосили війну всьому цивілізованому світу. Тоді під уламками будівель лише у Нью-Йорку загинуло понад 3 тис. чол. Президент Буш в ті трагічні дні оголосив тотальну війну всій мережі організованого міжнародного тероризму. Урядом США були публічно названі терористичні організації й окремі держави, від яких виходила головна загроза всьому цивілізованому людству. Президента США у його намірах вести боротьбу з міжнародним тероризмом підтримали лідери провідних країн світу, в тому числі країн Євросоюзу, Росії, Індії, Китаю, Японії. Невдовзі після «чорного вівторка» Дж. Буш проголосив основні засади нової військово-політичної доктрини США. 7 жовтня 2001 року Збройні сили США та їх союзників почали міжнародну антитерористичну операцію. Першим її об’єктом став тоталітарний режим ісламістського, фундаменталістського руху «Талібан» в Афганістані, який був союзником терористів з організації «Аль-Каїда» на чолі з Усамою бен Ладеном. Саме ця людина вважалася у Вашингтоні організатором і натхненником масштабних терактів. За декілька місяців бойових дій Збройні сили міжнародної коаліції на чолі з США розгромили основні підрозділи талібів і місцевих загонів «Аль-Каїди», хоча самого саудівського мільйонера, ідеолога й керівника цієї організації схопити не вдалося (він залишається у міжнародному розшуку й до сьогодні).
|
|
|
Впродовж 2002-2004 рр. адміністрація США продовжувала вживати заходів зі зміцнення безпеки країни. Серед держав, які реально загрожували безпеці США, Буш називав Іран, Ірак, КНДР. У травні 2002 р. Президент затвердив закон про безпеку кордонів і жорстко вимагав посилення контролю щодо в’їзду громадян з метою запобігти проникненню в країну терористів. Більш того, у червні 2002 р. Президент США видав розпорядження про створення Міністерства безпеки з особливими повноваженнями. Його головне завдання визначалося як запобігання здійсненню терактів. Це нове міністерство почало виконувати покладені на нього обов’язки 1 січня 2003 р.
В умовах глобалізації нова зовнішньополітична доктрина США спрямована на збереження і зміцнення провідних позицій країни у світі. Її основу все більшою мірою складають військові й силові методи. Така позиція базується на величезній військовій потужності США. У військово-технічному відношенні вона перевищує всі країни Євросоюзу разом узяті, а військовий бюджет країни в 2003 р. склав понад 350 млрд. дол. Американські підрозділи готові вести військові дії у будь-якому регіоні світу, майже без підтримки тих чи інших союзних сил. Крім того, у 2001 р. Президент Буш ініціював створення системи Національної протиракетної оборони, а у грудні 2001 р. він заявив про вихід США з Договору про обмеження ПРО, укладеного між США і СРСР ще у 1972 р. Тоді Буш називав угоду з ПРО атавізмом «холодної війни». 2002 року Президент США видав розпорядження про початок розгортання Національної системи протиракетної оборони. НПРО мала забезпечити захист території США від можливих ядерних ударів з боку тоталітарних режимів й міжнародних терористичних організацій. Важливою прикметою функціонування адміністрації США часів Дж. Буша-молодшого стало залучення на ключову посаду державного секретаря представників афроамериканської громади – спочатку генерала Коліна Пауелла, а затим Кондолізи Райс, фахівця з питань СРСР й Росії. Саме ці особи багато у чому визначали і здійснювали зовнішню політику США протягом 2000-2008 рр.
В листопаді 2008 р. на чергових президентських виборах у США конкурували представники Республіканської партії – сенатор Джон Маккейн і губернатор штату Аляска Сара Пейлін та Демократичної партії – сенатори Барак Обама й Джозеф Байден. Переконливу перемогу одержав Б.Х. Обама й 44-им Президентом США, вперше за історію цієї держави, став представник афроамериканської громади. Новий 47-річний лідер Сполучених Штатів оголосив необхідність радикального, докорінного перегляду всієї внутрішньої та зовнішньої політики, вироблення нових підходів, що відповідали б викликам і вимогам часу. Так, Президент Обама запропонував Росії скоротити на 80% всі ядерні арсенали, а під час офіційного візиту держсекретаря США Хілларі Клінтон до Москви було висловлено ідею повного перезавантаження стосунків двох великих країн. Для подолання наслідків потужної фінансово-економічної кризи, на пропозицію Б. Обами, Конгрес США ухвалив відповідну програму дій із загальною сумою коштів понад 700 млрд. доларів. Народ США, народи і країни світу очікують від нового керівництва єдиної наддержави позитивних зрушень у сучасному глобалізованому світі, у функціонуванні світового ринку, у зупиненні збройних конфліктів, у дотриманні екологічної безпеки, у налагодженні міжкультурного та міжконфесійного діалогу.
Незалежній Україні США завжди надавали особливого значення і місця у здійсненні зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів, враховуючи значний економічний потенціал України, її великий внесок у розвиток сучасної цивілізації. В Україні із розумінням сприймали провідну роль США у світі й прагнули встановити довгострокові, взаємовигідні, рівноправні стосунки з американською державою. Так, у січні 1992 р. між Україною і США були встановлені дипломатичні відносини у повному обсязі. Підписання у січні 1994 р. Президентами України, США, Росії тристоронньої Заяви й Угоди щодо ліквідації ядерної зброї в Україні сприяло політичному покращенню американо-українських відносин.
У травні 1995 р. в Україні з державним візитом перебував Президент США Б. Клінтон. Це був перший державний візит Президента США до суверенної України. Сам факт цього візиту засвідчував нове ставлення США до України як до важливого європейського партнера, покликаного грати важливу роль у майбутній системі безпеки в Європі. Новий поштовх американо-українському співробітництву надав візит Б. Клінтона в Україну у червні 2000 р. Після зміни адміністрації у Білому Домі у січні 2001 р. україно-американські стосунки не зазнали принципових змін і продовжували розвиватися в усіх напрямках. Президент Дж. Буш наголошував, що відносини з Україною будуватимуться на самодостатній основі й не будуть залежати від стосунків США з іншими країнами, наприклад, з Російською Федерацією. США активно сприяли розвитку відносин з Україною з боку таких структур, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий банк, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, Світова організація торгівлі тощо. Уряд Сполучених Штатів завжди підтримував курс Української держави на поглиблення й розширення співпраці з НАТО та Європейським Союзом. Керівництво США стабільно вбачає в Україні свого важливого стратегічного партнера в Європі. Особливий підтекст американо-українським зв’язкам надає факт значної кількості українців, що постійно проживають у США або є громадянами цієї країни. Багаточисельна українська діаспора у Сполучених Штатах покладає значні надії на взаємодію двох держав у різноманітних галузях культури, економіки, політики.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 188; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!