Назвіть найвидатніших письменників доби Реформації та Контрреформації, коротко охарактеризуйте їх твори.



 6. Що ви знаєте про архітектуру, скульптуру й живопис епохи Реформації?


Лекція 7.     Культура епохи європейського

Просвітництва

ПЛАН

7.1.П ередумови і витоки європейського Просвітництва.

7.2.Основні риси епохи Просвітництва.

Тенденції розвитку мистецтва в добу Нового часу.

 

7.1. Передумови і витоки європейського Просвітництва. Епоха європейського Просвітництва посідає надзвичайне місце в історії людської цивілізації. Хронологічні рамки цієї епохи визначено видатним німецьким вченим В. Віндельбандом як століття між "славетною революцією" в Англії й Великою французькою революцією 1789 р. Термін „Просвітництво” вперше вживається у Вольтера та Гердера, але утвердився після статті І.Канта „Що таке Просвітництво” (1784 р.). Ідеологічна доктрина Просвітництва виникла в Англії у ХYII ст. (Джон Локк) і отримала свій широкий розвиток у ХYIII ст. у Франції (Вольтер, Д.Дідро, Ж.-Ж. Руссо та ін.) Французьке Просвітництво, що визначалось насамперед ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії. Спираючись на теоретичні положення Локка про „невідчужені, природні права людини”, просвітителі висунули ідею „суспільного договору” (Руссо), свободи (слова, совісті, друку), рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у „Декларації прав людини і громадянина” (1789 р.), яка стала зразком для розробки засад „Загальної декларації прав людини”, прийнятої ООН у ХХ ст. 

Соціально-економічними передумовами культури епохи Просвітництва є криза феодалізму і розвиток капіталістичних відносин. Саме  за  умови  невтримно  зростаючої  кризи феодалізму на хвилі великого громадянського піднесення виникає куль­тура епохи Просвітництва.

Європейське Просвітництво — історично конкретний ком­плекс ідей, що спричинився до певної системи культури. Так, порівняно з  Відродженням,  Просвітництво означає глибокий переворот не лише в умах відносно вузького кола ідеологів, а й у свідомості  великих  мас  людей,  котрі, за  словами Канта, вийшли "зі стану свого неповноліття" і були захоплені зли­вою нових ідей, що привело до появи специфічних рис куль­тури епохи Просвітництва.

Просвітництво — явище досить складне і багатогранне. У ши­рокому  значенні  під  цим  терміном розуміють просвіту широких верств населення,  прилучення  їх  до культури, наук, мистецтва. У вужчому, історико-культурному значенні, цей термін викорис-товує­ться для означення ідейного руху, що розгорнувся у країнах Європи під гаслом подолання застарілих форм соціально-політич-ного, соці­ально-економічного і соціокультурного життя в ім'я     ідеї всебічного соціального прогресу.

Філософською базою Просвітництва був  раціоналізм. Діячі культури сповідували культ розуму, вірили у його безмежні  можливості.  "Розум править світом", - стверджували вони. Все, що не відповідало  принципові  розумності,  засуджувалося  ними  до зни­щення. Головним призначенням літератури та мистецтва було вихо­вання  людини. Митець  повинен  активно  втручатися  у суспільне життя. Він не лише відтворює навколишній світ, він - суддя, він ка­рає злочинців  на  троні, гнобителів-тиранів,  звеличує і прославляє моральні якості народу.

Особливого значення  просвітителі  надавали  постаті  монарха. Було  створено  навіть теорію "просвіченої монархії”. Просвітителі підтримували  зв'язки  з  європейськими  государями,  нама­гаючись схилити їх до прийняття ідей прогресивного розвитку, досяг­нення загального добробуту, рівності всього населення перед законом.

Таким чином, Просвітництво охопило майже всю Європу. Найяскравішим представниками цього руху були:  у Франції – Ж. Руссо, Д.Дідро, П.Бомарше, в Англії – Д.Дефо, Д.Свіфт; у Росії – М.В. Ломоносов,  у Німеччині – Г.Лессінг, Й.Ґете, Ф.Шіллер.  Більшість із цих діячів були літераторами. Це не дивно, адже саме література  перебрала  на  себе провідну  місію розповсюдження освіти та науки.

2. Основні риси епохи Просвітництва.  Культура епохи європейського Просвітництва (до нього близьке й американське Просвітництво) має такі  відмінні риси:

По-перше, для неї характерний деїзм (вчення про Бога як творця Всесвіту, який після створення підпорядкований при­родному, закономірному перебігові подій). Деїзм як вчення вільнодумства відкрив можливість виступати проти релігій­ного фанатизму і християнської церкви, за свободу совісті і звільнення науки й філософії від опіки церкви. Представники деїзму іро­нічно ставилися до властивих християнству відкриттів і відань, заперечували чудеса і протиставляли вірі розум. В епоху Просвітництва християнська ідея втрачає свою силу, заявляє про себе прагнення вивільнити релігію від церковного вчення і сліпої істеричної віри й відірвати її від природного знання.

По-друге, апеляція просвітителів до природи при від­хиленні християнської ідеї призвела до космополітизму, кот­рий виявлявся в засудженні будь-якого націоналізму і впев­неності у рівних можливостях кожної нації. Разом із тим, поширення космополітизму викликало падіння почуття пат­ріотизму, що найяскравіше видно на прикладі Франції. Патріотизм втратив своє значення у державному житті, "отож Французька революція від самого початку відзначалася кос­мополітизмом. Її важко назвати власне французькою... тоді за ідеал правила скоріш абстрактна людина, та аж ніяк не батьківщина" (Е.Фаге).

По-третє , культурі епохи Просвітництва притаманна так звана науковість. Зрозуміло, певний "науковий дух" вияв­лявся і в XVII ст., проте тоді під ним розуміли прогрес у галузі метафізичних, математичних і теологічних досліджень, що можливо лише завдяки безкорисливій любові до суто інте­лектуальних видів знання, прикладом якої є геніальні тво­ріння Паскаля і Декарта. Розквіт математики сприяв роз­виткові природничих наук. Тому до початку ХУШ ст. при­родознавство переживало своєрідне відродження завдяки працям видатних вчених.

Найбільш  характерна  риса  вчених  середини XVIII  ст., по­рівняно з науковими  поколіннями, що передували їм, — ясне переконання у необхідності пояснювати всі явища природи виключно  природними  причинами. Те,  що  раніше  судилося небагатьом, тепер стало загальним надбанням, при­кладом чого є знаменита французька  Енциклопедія,  в  якій  уперше на історичну арену вийшов самостійний і цілісний науковий світогляд.

По-четверте, з "науковим духом" пов'язана така риса куль­ту-ри епохи Просвітництва, як раціоналізм (недарма Про­світництво називають ще й віком розуму). Сам  термін  Просвітниц­тво, яким   позначався  розрив  із минулим, який входив до намірів філософів, насправді не позначав розриву, але виявив цікаву мімікрію. Напрошується порівняння Євангелія від Іоанна із справжньою суттю Просвітництва. Головні  прота­гоністи  природної  релігії (деїзму)  хотіли проголосити нове Євангеліє, Євангеліє розуму, яке зводилося тільки до людського розуму.  Саме з науки, особливо з математики, на думку багатьох вчених (Дж. Кларк та ін.),  раціоналізм  перекочував  у світо­глядні і політичні системи. Ідеологи Просвітництва вірили, що  за  допомогою  розуму  буде  досягнуто істини про людину й оточуючу природу. Раціоналізм — основоположна ри-са культури епохи Просвітництва.  Розум  тракту­вався  як  джерело і двигун пізнання, етики й політики: лю­дина може і  повинна діяти розумно; суспільство може і по­винне влаштуватися раціонально.

По-п'яте , визначальною рисою епохи Просвітництва є ідея прогресу, яка тісно переплітається з поняттям розуму. Саме в епоху Просвітництва сформульовано концепцію віри в прогрес че­рез розум, яка надовго визначила розвиток європейської ци­вілізації і принесла цілу низку руйнівних наслідків для люд­ства.

По-шосте, для культури цієї епохи характерна абсо­лютизація значення виховання у формуванні нової людини. Діячам того ча-су здавалося, що досить  створити  доцільні  умови  для  виховання дітей — і  протягом  одного-двох  по­колінь  усі нещастя буде викорінено. Філософи зро­били ставку на нову людину, вільну від спадщини тієї чи іншої філософської, релігійної чи літературної традиції. Однак усі експерименти з позбавлення людини від традицій закін­чувалися трагічно для товариства людей.

 

Таким чином, процес історичної еволюції в європейському регіоні запо­чаткував особливий тип цивілізації, який належав до іншого рівня соціальної динаміки, мав небачену для традиційних суспільств властивість до прогресу. У науці цивілізацію та­кого типу звуть техногенною; її характерна риса — швидка зміна техніки й технологій завдяки застосуванню у вироб­ництві наукових знань.

3 .Тенденції розвитку мистецтва в епоху Просвітництва. Мистецтво XVIII ст. перебувало у стані кризи, коли ве­личну, створювану протягом тисячоліть грандіозну худож­ню систему було піддано пере­гляду. Поступове руйнування станового ієрархічного прин­ципу сприяло і трансформації ми­стецтва, в котрому можна виділити кілька напрямів, що різняться між собою не стільки за стилем, скільки світогляд­ною та ідеологічною спрямованістю. Основними напрямами європейського мистецтва в цей період стають  класицизм, рококо, просвітницький реалізм, сентименталізм, а також зароджується романтизм, який пережив свій розквіт уже в ХІХ ст.

Класицизм (від лат. classicus – взірцевий) – стиль і напрям у літературі і мистецтві ХYII – поч. XIХ ст. , що звертався до античної спадщини як до взірця, до ідеальної форми. Орієнтуючись на античні зразки, класицизм проголошував ідеї громадянського обов’язку, морального пафосу, підкорення індивідуальності інтересам нації і держави. Просвітницький класицизм існував протягом XYIII ст., ставши панівним наприкінці століття. Класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу, був співзвучний позиції просвітителів. Художня культура класицизму була суворо регламентована. Митці повинні були дотримуватись певних вимог та правил. Головним їхнім завданням вважалося належне наслідування певним зразкам та правилам.

Архітектура класицизму – це світ гармонії та симетрії. Перед архітекторами від самого початку постала проблема співвідношення ансамблю палацу та парку. Однією з перших спроб вирішити її було спорудження Луї Лево та Андре Ленотром палацового комплексу ВО ле Віконт (1657-1661 рр.) . Він став праобразом головної пам’ятки клацистичного будівництва – Версальського палацу (1661-1689 рр.).

 

 

 

 

 


Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!