З V ст. до н.е. починається занепад етруських міст. У IV ст. до н.е. Етрурія потрапляє під владу Риму, і з тієї пори провідну роль відіграє вже культура Римської республіки.
5.4. Характерні особливості мистецтва Стародавнього Риму. Достовірні відомості про давньоримську культуру вчені датують лише починаючи з III ст. до н.е. Римська античність запозичує більшість ідей і традицій грецької культури. Історія античного Риму охоплює період із VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е., коли паралельно з процвітанням елліністич-них центрів на Заході зростала військова міць Риму. Спершу - невеликі олігархи (влада багатих) на берегах Тибру, потім - уся територія Італії і нарешті - велика держава, імперія, що поглинула всі середземноморські території, увесь античний світ.
Падіння Карфагена в 146 р. до н. е. було переломною подією; починаючи з цього часу, Рим завоював Грецію. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідними. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта - Венерою, Арес - Марсом і т.д. Але римська релігія, а відтак і художня фантазія, були більш прозаїчними і раціональними, ніж у греків. Римляни були тверезими практиками.
Римська культура із самого початку несла в собі зерна занепаду, тому що рабовласницький Рим був останнім актом рабовласницького суспільства, він вийшов на сцену історії тоді, коли протиріччя цього суспільства досягли загрозливої гостроти. Навіть коли Рим знаходився в зеніті слави, тобто в період пізньої республіки і ранньої імперії Августа (кінець І ст. до н.е. — поч. І ст. н.е.), потім при Антонінах (II ст.), у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, ніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтримувалась багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі повстання рабів, починаючи з відомого повстання Спартака.
|
|
|
Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати в будівництві міцний і водонепроникний матеріал - римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли й бетону, широко використовували поряд із грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.
Ось як характеризує особливості культури Стародавнього Риму Л.Любімов у праці „Мистецтво стародавнього світу”: "Культ корисності і навіть пафос. В ім'я держави! Бо пафос Риму мав дуже конкретну основу. Це був не пафос боротьби зі смертю, як у Єгиптян, не пафос боротьби із Звіром, як у багатьох стародавніх цивілізацій, не пафос краси, що облагороджує світ, як в Елладі, це був, як ми бачили, пафос державності, що переростає в пафос світового панування. Панування як самоціль... Корисним, потрібним було лише те, що задовольняло такі потреби чи то акведук, що з навколишніх гір доставляв воду в столицю світу, чи тріумфальна арка, що надихала на нові ратні подвиги."
|
|
|
Характерні особливості мистецтва. З проголошенням Римської імперії (І—V ст. н.е.) перед мистецтвом було поставлено завдання звеличувати особистість правителя і прославляти його владу. Дев'ять грандіозних акведуків постачали водою імператорський Рим. Римський письменник Юлій Фронтін впевнено заявляє, що не можна порівняти ці "величезні кам'яні споруди з безкорисними пірамідами Єгипту чи з найуславленішими, але святково пустопорожніми будівлями греків". У цих словах ключ до розуміння чи не найважли 
вішого стимулу римського мистецтва - культу корисності і навіть 
пафосу.
Будуються численні монументи римських імператорів
І—II ст. н.е., коли Рим досяг вершин своєї могутності. Владу імператорів підкреслюють грандіозні пам'ятники
Тріумфальна арка Тита архітектури (ансамблі міст, знамениті імператорські бані - терми, амфітеатри).
Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях значно вища від простої балочної конструкції грецького храму.Типи римських будівель різноманітніші, світські не менш визначні, ніж культові, і багато з них закріпились у світовій архітектурі на віки (наприклад, базиліка зі склепінчастим перекриттям).
|
|
|
Уже в архітектурі Стародавнього Риму відбився утилітаризм мислення його громадян. Римляни будують дороги, міцні стіни, мости, водопроводи - акведуки. Найдавнішою вимощеною каменем дорогою є так званий Аппіїв шлях (будівництво його 312 р. до н.е. розпочав Аппій Клавдій).
У І- II ст. був побудований знаменитий Колізей- амфітеатр, що вміщував одночасно п'ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Одночасно на арені Колізею могли змагатися 3000 пар гладіаторів. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, що могла підніматися й опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведука, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.
Римський Колізей
|
|
|
Художню основу Колізею становили ритми зовнішньої стіни по вертикалі і горизонталі. Колізей поділяється на три яруси аркад, четвертий ярус глухої стіни був увінчаний круглими щитами, які посилювали ефект широти будівлі, "підтримували" ритмічність арок нижніх поверхів і прикрашали його.
"Колізей - споруда, по-перше, святкова, по-друге, світська, по-третє, призначена для масового використання. На відміну від культових споруд, наприклад, єгипетських храмів, у композиції Колізею головну роль відіграють міркування чисто практичні, утилітарні, наприклад турбота про те, як зручно розмістити глядачів. Не менше, ніж практична доцільність, відображена в Колізеї його масовість - весь нижній поверх Колізею перетворений на суцільний ланцюг арочних входів для швидкого пропуску 50 тис. глядачів."
А. Цірес Римський Колізей
Пантеон - "храм усіх богів". Побудований близько 118-125 рр. в епоху імператора Адріана (117 - 138 рр.). Пантеон - це велична купольна ротонда (кругла або напівкругла в плані споруда, зазвичай увінчана банею і оточена розташованими вздовж стін колонами), в якій вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього виду на внутрішній простір храму.
Пантеон. Реконструкція
1.Храм Сатурна. 2.Священна дорога. 3.Храм Веспас і ана. 4.Ростр и . 5.Арка Септ і м і я Сє в є ра. 6.Курія. 7.Базиліка Эмілія. 8.Базиліка Максенція. 9.Храм Антоніна и Фаустіни. 10.Колізей. 11.Круглий храм Ромула. 12.Колона Фокаса. 13.Храм Юл і я Цезаря. 14.Храм Венер и і Ром и . 15.Арка Тита. 16.Храм Вест и . 17. Дім весталок. 18.Храм Кастора і Поллукса. 19.Санта Мар і я Ант і ква. 20.Палат і н. 21.Храм Августа. 22.Базиліка Джулія.
Тут вперше була вирішена складна проблема організації внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола (будівля висотою 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м. у діаметрі без єдиної опори). Щоб підтримати таку громаду, знадобились масивні стіни, товщина яких досягає шести метрів. І це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем усередині храму. Це справжнє царство світла! Світло ллється зверху із дев'ятиметрового отвору в куполі - знаменитого "вікна Пантеону". Під впливом сонячного світла відвідувач сприймає весь цей величавий простір, обрамований пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму. Греція не знала такого сферичного охоплення простору, а Європа пізніх часів узнала його саме завдяки Риму.
Скульптура. Одне з найбільш вагомих досягнень римського мистецтва - скульптурний портрет. Римське образотворче мистецтво формувалося у тісній взаємодії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості. У Римі отримав поширення скульптурний портрет, і саме в ньому виявилась своєрідність римського мистецтва.
Римський скульптурний портрет бере свій початок із традицій знімати з обличчя покійного воскову маску, з якої робилась відливка, точно відображаюча риси померлої людини. Прийом зняття маски римляни перейняли в Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Проте, на відміну від класичного грецького портрета, який показував ідеально прекрасну людину, римський портрет тяжів до підкресленого натуралізму. Маски для грецького скульптора були лише підсобним матеріалом у ході створення портрету. Римські майстри ж, які працювали над створенням портрету в мармурі чи бронзі, точно наслідували відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи усі найменші подробиці обличчя. По суті їх завдання полягало в тому, щоб "відкрити очі” і добавити до маски потилицю.
Внаслідок культурного обміну з Єгиптом, особливо за часів Юлія Цезаря республіканський портрет І ст. до н.е. відбиває вплив різних єгипетських портретів. Єгипетські майстри працювали з базальтом, обробляли його поверхню великими гладкими площинами. Мармурові римські портрети повторюють цю скульптурну техніку. Але римський скульптурний портрет явище за своїм характером своєрідне. Він не подібний ані єгипетському, ані грецькому - у цьому жанрі римляни зробили в історію мистецтва неповторний винятковий внесок, портрет - це найкраще, що вони створили. У римському портреті розкривається перед нами дух стародавнього Риму. Римський портрет - це ніби сама історія Риму, переказана в обличчях, історія його небувалого піднесення і трагічної загибелі.
Римські портрети періоду занепаду Риму з безпристрасністю і точністю дзеркала розповідають про глибину кризи суспільної свідомості, а отже, й мистецтва. Кращі люди Риму до яких належав і імператор-філософ Марк Аврелій, це виразно усвідомлювали.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!