Причини та умови корупційної злочинності

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 20

Однією з головних причин існування і поширення корупційних практик є масова тінізація економічного сектору, яка, в свою чергу, зворотньо їх підживлює. За даними експертних оцінок, тіньова економіка в Украіні знаходиться на рівні 50 - 57% від ВВП.
Ще один негативний чинник - монополізм (досягнення суб´єктом господарювання домінуючого становища на ринку товарів, підтримання або посилення цього становища) і низька конкуренція в економіці.
Серед інших причин, які продукували та продовжуть продукувати корупцію в нашій державі, найчастіше називають наступні:
- невідмежованість політики від бізнесу, суспільних і особистих відносин, що відбувається у зв’язку зі слабкістю інститутів громадянського суспільства, загальною апатією та зневірою пересічних громадян;
- зрощення державного апарату з підприємницькими і комерційними структурами, формування їхніх ділових відносин поза межами правового поля;
- надання пільг та переваг «своїм» корпоративним групам, використання державних ресурсів в особистих інтересах;
- висока концентрація політичної влади та ресурсів у правлячої еліти;
- нерозуміння основними суб’єктами політичного життя цінностей свободи і демократіі;
- значне укорінення неформальних владних відносин, формування елітарного корпоративізму замість прозорої демократичної поведінки;
- існування активного політичного стилю, який виявляється в нав’язуванні суспільству не завжди виправданих нововведень, діі принципу “колективної відповідальності”, що породжує традицію безвідповідальності державноі влади за наслідки прийнятих рішень;
- повільне впровадження або імітація політичних, економічних, соціальних реформ;
- неефективність діяльності різних державних структур, їх нездатність забезпечити єдині підходи із найважливіших питань суспільного життя, вирішувати проблеми бідності;
Головним економічним чинником, який обумовлює корупцію, вважають швидку заміну державної власності на приватну, створення олігархічного капіталу і зрощення його з державною бюрократією.

72. Заходи запобігання та протидії корупції в Україні.
Запобігання корупції – це стратегічний напрям антикорупційної політики будь-якої держави. Будучи складовою такої діяльності, запобігання корупції водночас є також складовою протидії злочинності. Отже, воно базується на тих загальних засадах запобігання злочинності, які вироблені теорією та практикою протидії злочинності.
Основним завданням запобігання корупції є створення такої системи соціальних зв’язків за якої істотно (до мінімуму) зменшується імовірність виникнення ситуацій корумпування службовців.
Залежно від характеру застосування антикорупційних заходів можна виділити такі основні напрями протидії корупції:
– усунення причин і умов виникнення корупційних діянь;
– широке висвітлення корупційних діянь і формування негативної суспільної думки щодо цього явища;
– застосування принципу обов'язковості понесення відповідальності за корупційні діяння, незалежних від соціального статусу особи;
– удосконалення антикорупційного законодавства;
– врегулювання приватновласницьких відносин.
суб'єкти протидії корупції, то вони можуть бути поділені на такі основні групи:
1. Конституційні органи влади – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення антикорупційної політики.
2. Суб'єкти, що здійснюють законодавче забезпечення протидії корупції – крім конституційних органів влади, сюди також відносяться міністерства і відомства.
3. Суб'єкти правоохоронної діяльності, які здійснюють оперативно-розшукові заходи, розслідування та провадження справ щодо правопорушень корупційного характеру, а також виконують профілактичну роботу.

73. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності у сфері обігу наркотиків
Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є проблемою світового рівня. За даними ООН понад 110 млн. осіб вживають наркотики щонайменше щомісяця, а майже 25 млн. осіб є наркоманами, близько 200 тисяч осіб щороку гинуть внаслідок вживання наркотиків; обсяг обігу ринку наркотиків у світі щорічно сягає приблизно 400 мільярдів доларів США, що складає до 8 % обігу всієї міжнародної торгівлі, при цьому світовий обіг наркотиків вищий за обіг ринку чорних металів або автомобілів. Наркотизм призводить до деградації суспільства, розповсюдження інфекційних та інших захворювань, викликає необхідність додаткового фінансування системи медичних закладів і правоохоронних органів, відповідних соціальних програм. Доведено зв´язок наркотизму із погіршенням криміногенної ситуації, формуванням організованої злочинності і тероризмом.
Законом України «Про основи національної безпеки України» (статті 7–8) наркоманія визнана явищем, що становить загрозу національним інтересам інаціональній безпеці України всоціальній сфері. За роки незалежності кількість осіб, хворих на наркоманію, зросла більш ніж усорок разів.
Особлива небезпечність наркоманії полягає втому, що вживання наркотичних засобів (або їх аналогів) убільшості випадків викликає незворотні зміни ворганізмі індивіда, руйнує його психіку, викривляє систему загальнолюдських цінностей, завдяки чому особа легко переступає межу не тільки моральних, ай кримінальних заборон іможе стати «знаряддям» вінших руках.
Злочини, вчинені в сфері незаконного обігу наркотиків, включають такі протиправні дії:
- Незаконне придбання, зберігання, перевезення, виготовлення, переробка наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;
- Незаконне виробництво, збут або пересилання зазначених предметів;
- Порушення правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин;
- Розкрадання або вимагання наркотичних засобів або психотропних речовин;
- Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин;
- Схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин;
- Незаконне культивування заборонених до обробітку рослин, що містять наркотичні речовини;
- Організація або утримання місць розпусти для споживання наркотичних засобів або психотропних речовин;
- Незаконна видача або підробка рецептів чи інших документів, що дають право на отримання наркотичних засобів або психотропних речовин.

74. Детермінанти злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків.
Економічні детермінанти:
- системна економічна криза, яка є наслідком майже повної трансформації легальної економіки у тіньову з відсутністю ефективного контролю за залученням у неї надприбутків, отриманих у результаті незаконного обігу наркотиків;
- загрозливо високий рівень безробіття, що продукує для значної частини населення відсутність легальних альтернатив заробітку та схиляння до заняття наркобізнесом;
- суттєве перевищення доходів від наркобізнесу над легальним сектором економіки;
- нестабільна економічна ситуація в державі та нерозвиненість малого і середнього бізнесу;
- відсутність з боку Національного банку України ефективного контролю над комерційними банками щодо утримування на рахунках, з подальшою легалізацією, коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків; неефективне або ситуативне проведення економічних реформ, що призводить до зубожіння населення та схиляння його до заняття наркобізнесом, тощо.
Серед соціальних передумов існування незаконного обігу наркотичних засобів необхідно виокремити відсутність дієвої системи соціального, насамперед громадського, контролю, зокрема за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, політичних та громадських діячів, що робить таку діяльність непрозорою.
Політичні детермінанти:
- прорахунки в політиці реформування Української держави і суспільства (помилкова ідеологія реформ);
- гальмування назрілих політичних процесів, що призвело до незавершеності формування політичної системи, повільного розвитку політичної структури та свідомості суспільства;
- політична нестабільність, яка, зокрема, виявляється у нестабільності існуючих політичних інститутів;
- розгалуженість політичної системи та наявність великої кількості політичних партій і, відповідно, слабкість місцевого самоврядування;
- дисбаланс функцій та повноважень гілок влади, який породжує викривлення суспільних відносин у функціонуванні владних структур, що не може негативно не позначитися на виконанні владними інститутами своїх функцій, а зрештою - і на результатах їх діяльності. Така ситуація, крім всього іншого, створює сприятливі умови для зловживання владою, прийняття неправових і незаконних рішень та породженню наркобізнесу;
- нерішучість і непослідовність у проведенні суспільних перетворень, безсистемне і нерішуче впровадження демократичних засад у різні сфери суспільного життя.

75. Характеристика осіб, що скоюють злочини, пов'язані з наркотиками
типи злочинців у сфері незаконного наркообігу:
1. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою збагачення. До них відносяться:
а) виробники наркотичних засобів (20 %). Перш за все, в дану категорію можуть входити особи, які вирощують рослини, які містять у собі наркотики. У дану групу можуть входити також висококваліфіковані спеціалісти – хіміки, фармацевти, співробітники підприємств, робота яких пов’язана з наркотичними засобами або сировиною;
б) скупники-оптовики (1 %), очолюють організовані групи, що здійснюють незаконну скупку і реалізацію сировини, готової продукції великими партіями. Як правило, їм властива вища злочинна авторитетність, заснована на злочинному досвіді, матеріальних засобах і особистих якостях.
в) збувальники-професіонали (10 %) також корисливо мотивовані. З цією категорією учасників незаконного наркообігу тісно пов’язані особи, які займаються залученням до вживання наркотиків та часто поєднують цю функцію зі збутом.
г) перевізники (19 %) – це дрібні збувальники і перекупники, яких використовують оптовики. Перевізниками нерідко є випадкові особи з-поміж знайомих і родичів, які працюють на залізничному і повітряному транспорті;
д) контрабандисти (1 %) – це, як правило чоловіки, мають середню-спеціальну або вищу освіту, ніде не працюють. Займаються контрабандою наркотичних засобів для збагачення. Характеризуються комунікабельністю, енергійністю, ризикованістю, витримкою;
е) змішаний тип включає в себе осіб, які сполучають різні вищевказані рольові функції. Проведене нами дослідження свідчить, що даний тип особистості злочинця зустрічається у 49 % випадків.
2. Особи, які скоюють злочини у сфері незаконного наркообігу з метою забезпечити себе наркотиками. До них відносяться:
а) споживачі наркотиків (66 %) – це особи, які нерегулярно, епізодично вживають наркотики.
б) наркомани (34 %) – це хворі люди, вони мляві, малорухомі, вкрай виснажені, мало цікавляться їжею. Це соціально деградуючі особи, вільний час вони проводять у пошуках наркотиків або грошей на їх придбання.
Особи, які скоюють наркозлочини, як правило зв’язані один з одним стійкими зв’язками. Власне спостереження і ведеться для отримання інформації про ці зв’язки. Так, один наркоман у пошуках необхідного препарату може вивести на декілька збувальників.

75)

76. Загальна характеристика заходів запобігання злочинності, пов'язаної з наркотиками. Моделі і стратегії запобігання.
Правовою основою профілактики є: Конституція України, Конвенції, угоди та декларації ООН (Єдина Конвенція ООН про наркотичні засоби (1961 р.); Конвенція ООН про психотропні речовини (1971 р.); Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин
Запобігання наркотизму здійснюється за допомогою профілактичних заходів. Актуальність і складність профілактики наркоманії як складової наркотизму є у тому, що це явище давно перестало бути лише медичною і правовою проблемою. Ця проблема є суспільною, загальнонаціональною, міжнародною тощо, а також визначається комплексом основних криміногенних факторів: збільшенням незаконного попиту на наркотики, що призвело до зростання споживачів, особливо серед молоді та неповнолітніх; збільшення територій культивування нарковмісних культур і зростанням кількості підпільних лабораторій з виробництва синтетичних наркотичних засобів і психотропних речовин; зростання об’єму та масштабів контрабанди наркотичних засобів і психотропних речовин.
Як зазначалось, що найважливіше місце у цьому комплексі відводиться профілактиці. Адже кращої методики протидії наркоманії як профілактика не існує. Як показує світова практика, вилікувати від наркоманії вдається не більш 2 -3 % хворих.
Профілактика наркоманії і незаконного обігу наркотиків – це цілісна комплексна система заходів, що здійснюються державою і суспільством щодо виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов, що призводять до вживання і розповсюдження наркотиків, а також виявлення і активний вплив на осіб, які вживають наркотики, та осіб, які причетні до їх незаконного обігу.

77. Прогнозування та попередження злочинної поведінки серед засуджених у місцях позбавлення волі.
Злочинність у місцях позбавлення волі можна розділити на дві нерівні і не схожі один на одного частини:
а) злочин, що здійснюються заарештованими та засудженими (це насильницька, крадіжки, незаконне оборот наркотиків, втечі з місць позбавлення волі і замах на них, хуліганство, насильницькі дії який сексуального характеру);
б) злочин, що здійснюються представниками адміністрації цих місць.
Причини злочинності засуджених в місцях позбавлення волі пов'язані, перш за все, з природою такого кримінального покарання, як позбавлення волі, примусове поміщення до одностатеві колективи самих аморальних членів суспільства.
До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів злочинності в УВП належать:
технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної обробки інформації, охорони та спостереження;
укомплектування установ висококваліфікованими кадрами;
вживання комплексних оперативних заходів із залученням усіх сил та засобів, включаючи інші УВП та органи внутрішніх справ;
налагодження чіткого обміну інформацією між різними підрозділами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та їх угруповання з метою своєчасної профілактики цієї категорії осіб;
недопущення переповнення УВП;
підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просуванню їх по службі та звільнення з УВП нерадивих співробітників.
створення окремих загонів з числа злісних порушників режиму відбування покарання.

78. Протидія кримінальній субкультурі як спеціальний захід попередження пенітенціарної злочинності.
Кримінальна субкультура — духовні та матеріальні цінності, які регламентують і впорядковують спосіб життя, поведінку і злочинну діяльність кримінальних співтовариств. Це сприяє згуртованості, організованості, кримінальної активності, а також наступності нових поколінь. В основі кримінальної субкультури лежать певні традиції, правила, норми і ритуали, які суперечать законослухняному суспільству
Соціальна шкідливість впливу кримінальної субкультури зумовлена тим, що вона кримінально спотворює соціалізацію особистості та розпалює злочинну поведінку.[3]
Досить специфічний сенс в кримінальному середовищі набувають такі якості, як порядність, чесність, благородство, свобода, відповідальність за дане слово і сім'я.[2]
Кримінальна субкультура вторгається в офіційну культуру, зламуючи її, знецінюючи її цінності і норми, впроваджуючи в неї свої правила і атрибутику.
Окремі складові кримінальної субкультури, такі, як жаргон, татуювання, мова жестів, злодійський шансон та ін. стали стрімко переплітатися з культурою, повсякденною промовою і способом життя цілком добропорядних громадян.[4]
За досслідженнями доктора юридичних наук А. І. Гурова, постійне ведення антисоціального способу життя збуджує у особистості постійну потребу в емоційному та комуникативному зв’язку з тим оточенням, що близьке за своїми інтересами та пріоритетами.
Система протидії кримінальній субкультурі має три взаємопов’язаних і взаємообумовлених рівні.
1. Заходи загальносоціального ідеологічного характеру повинні включати широке коло дій ідеологічного і культурно-виховного характеру по дескридитації в усьому суспільстві кримінально-субкультурних традицій і звичаїв, по викорененню із мови кримінальних жаргонізмів, усуненню з повсякденного життя певних негативних стереотипів поведінки. Вони повинні корегуватись з профілактичною діяльністю державних органів і громадських організацій, із загальносоціальним попередженням злочинності ітвходити в систему кримінальної політики держави.
2. Організаційно-правові заходи перш за все повинні бути спрямовані на підлітків та молодь, як на найбільш підлеглу впливу частину населення.
3. Соціально-психологічні (соціально-адаптаційні) заходи повинні охоплювати широке коло об’єктів впливу: від підліткових і молодіжних груп до неформальних малих груп автисуспільної спрямованості в місцях позбавлення волі.

79. Участь громадськості у проведенні профілактичної роботи серед засуджених та налагодження антикриміногенної обстановки в установах виконання покарань
Участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань є одним із принципів виконання і відбування покарання, закріплений у ст.. 5 КВК України. Вичерпного переліку форм участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених КВК України не встановлює. В окремих нормах КВК України конкретизовані лише питання участі у цьому процесі релігійних організацій та закріплені основні форми участі громадськості у виправленні і ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Однією із форм залучення громадськості до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених є здійснення представниками релігійних організацій богослужінь та релігійних обрядів. Відповідно до ст.. 128 КВК України, у колонії можуть допускатися лише представники тих релігійних організацій, які зареєстровані у встановленому порядку.
Участь громадськості в діяльності установ і органів, що виконують покарання, може здійснюватися в напрямках:
– впливу на формування політики держави у сфері виконання покарання;
– участі в роботі з ресоціалізації засуджених;
– здійснення громадського контролю.
Участь громадськості в ресоціалізації засуджених проявляється в проведенні з ними індивідуальної виховної роботи, а також різного роду виховних заходів. Крім того, громадськість бере участь у вирішенні певного кола питань, пов’язаних з процесом виконання покарання, а саме: переведення засуджених з виховно-трудової колонії у виправно-трудову (ст. 26 ВТК), залишення у виховно-трудових колоніях засуджених, які досягли 18-річного віку (ст. 27 ВТК), надання дозволу жінкам, засудженим до позбавлення волі, проживати поза колонією (ст. 35 ВТК), переведення засуджених, які твердо стали на шлях виправлення або які злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи (статті 46, 47 ВТК), переведення у виправно-трудову колонію особливого режиму з приміщень камерного типу у звичайні жилі приміщення (ч. З, ст. 71 ВТК), переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму, або у звичайних жилих приміщеннях колонії особливого режиму, в приміщення камерного типу і переведення засуджених, яких тримають у колонії особливого режиму — в одиночні камери в тій же колонії (ч. 7 ст. 71 ВТК), вирішення питання умовно-дострокового звільнення (ст. 81 КК).

80. Злочинність жінок: кримінологічна характеристика та протидія
Жіноча злочинність являє собою сукупність злочинів, які вчиняються жінками, хоча уКК України передбачений тільки один склад злочину (ст. 117), спеціальним суб’єктом якого єтільки жінка (вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини). Жіноча злочинність— складова частина всієї злочинності іпідкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне жу кримінології відокремлення івивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов’язані як із біологічними, так ізначною мірою із соціальними факторами, які, визначаючи місце жінки всуспільстві, відбиваються на формуванні її свідомості, обмежують коло її зовнішніх зв’язків іжиттєву активність, тип реагування на криміногенні прояви зовнішнього середовища.
Взагалі жіночій злочинності— порівняно з чоловічою— притаманні такі риси, як більша стабільність її кількісно-якісних показників, певна структурна одноманітність, менші агресивність, жорстокість, вандалізм тощо. Звичайно, історично змінюються соціальні умови, гострота реагування держави на недопустимі форми поведінки, узв’язку зчим змінюється ікримінологічна характеристика жіночої злочинності.
Рівень жіночої злочинності значно нижчий за чоловічу іїї питома вага уструктурі злочинності вцілому становить приблизно 17 %. Має місце деяке зниження рівня жіночої злочинності: якщо у1996 р. було виявлено близько 59 тис., у2000 р.— 46 тис., у2001 р.— понад 38,5 тис., у2005— 2006 рр. відповідно— 33 478 і28 057, у2007 р.— 27256, 2011р. – біля 30,5 тис. жінок, які вчинили злочини. Зниження динаміки злочинності жінок пояснюється низкою обставин: скорочення населення, міграція, декриміналізація деяких злочинів та ін. Злочинність дівчат складає до 6 %.
Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, переважну частину вїї структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Переважна більшість цих злочинів безпосередньо стосується тієї роботи, яку виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання ізбут, освіта, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька діяльність тощо).
Жінки дедалі впевненіше займають вуправлінському апараті, державних установах іорганізаціях посади, пов’язані звиконанням організаційних та адміністративно-господарських повноважень, що впливає на рівень, структуру ідинаміку злочинності.
Насильницькі злочини не єхарактерними для жіночої злочинності інайчастіше вчиняються усімейно-побутовій сфері. Але останніми роками виявляється негативна тенденція до різкого зростання кількості жінок, які притягаються до кримінальної відповідальності за тяжкі насильницькі злочини проти життя та здоров’я особи, корисливо-насильницькі злочини (грабіж, розбій), за злочини, пов’язані знаркотиками. Іхоча питома вага цих злочинів уструктурі жіночої злочинності поки що невелика, але за певних умов вона може збільшуватися.

81. Особливості детермінації злочинності неповнолітніх на сучасному етапі
Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються:
1). Негативний вплив у сім'ї. Дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучний вплив. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцтво. Неблагополучною може бути сім'я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість.
2)Недоліки у шкільному вихованні. За умов глибокої соціально-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки, не користується авторитетом серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл — ліцеїв, гімназій тощо.
3) Незайнятість суспільно-корисною працею. Щорічно багатьом випускникам середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватися. Нині підприємства відмовляються брати їх на роботу. Не можуть знайти постійної роботи і "відсіяні" зі шкіл. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали.
4). Негативний вплив мікросередоеища. Підліткам властиве підвищене прагнення до спілкування, що полегшує їх соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній.
5). Вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх. Зокрема, слабо працюють підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, орієнтуючись головним чином на розкриття вже вчинених злочинів. Має місце небажання співробітників проявляти активність у виявленні підлітків, яких слід ставити на облік і проводити з ними індивідуальну профілактичну роботу

Відсутня взаємодія з громадськістю. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то вона сьогодні не в змозі дієво займатися профілактикою злочинів: бракує кадрів та фінансування. До мінімуму зведено правове виховання підростаючого покоління. Все це призводить до того, що неповнолітні правопорушники стверджуються у своїй безкарності, що, своєю чергою, сприяє їх подальшій криміналізації.

82. Особливості попередження злочинності неповнолітніх
Головним підрозділом, який займається профілактикою злочинів неповнолітніх в системі органів внутрішніх справ, є кримінальна міліція у справах неповнолітніх (KMCH) Вона проводить роботу, пов'язану із виявленням криміногенних факторів та їх усуненням; правовим вихованням неповнолітніх; веде профілактичний облік осіб, звільнених із місць позбавлення волі, засуджених з відстрочкою виконання вироку, умовно чи до виправних робіт; обвинувачуваних у вчиненні злочину і не взятих під варту в період попереднього слідства; неповнолітніх, які вчинили злочин, але звільнені від Кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу, акту про амністію, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримінальна відп.
В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем.
Залежно від її об'єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:
а) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;
6) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;
в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.
У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має І саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими організаціями для:
— оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;
— знешкодження джерел антисоціального впливу на них;
— корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів.

Основним найважливішим етапом є рання профілактика. Далі йдуть етапи: безпосередньої профілактики; профілактики на момент передзлочинної поведінки, і, нарешті, профілактики рецидиву. Ці етапи профілактики спрямовані на те, щоб відповідно:
1) оздоровити середовище і надати допомогу неповнолітнім, які опинилися у несприятливих умовах життя і виховання ще до того, як негативний вплив цих умов істотно виявиться у поведінці цих осіб (етап ранньої профілактики);
2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити вип равлення осіб із уже значним ступенем дезаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);
3) не допустити переходу на злочинний шлях і створити умови для виправлення осіб, які систематично вчиняють такі правопору шення, характер і інтенсивність яких свідчать про вірогідність вчи нення злочину у найближчому майбутньому (етап профілактики на час передзлочинної поведінки);
4) попередити рецидив підлітків, які раніше вчинили злочини (профілактика рецидиву).
Заходи раннього попередження мають своїм змістом:
- попередження і усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду і контролю за додержанням правових норм, що регулюють ці умови, надання соціальної допомоги у різноманітних формах для своєчасного їх поновлення;
- усунення джерел негативного впливу на умови життя і вихо вання неповнолітніх (у тому числі усунення «тіньових сторін» де яких соціальних явищ і процесів);
- цілеспрямоване коригування відхилень у розвитку особи на початковій стадії, а також нормалізацію умов і оздоровлення середовища життя і виховання конкретних підлітків або їх певних груп (контингентів).

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 15 16 17 18 1920

Мы поможем в написании ваших работ!