Протидія злочинності як вид соціального контролю: поняття, мета, об’єкти та принципи. Співвідношення понять «попередження злочинності», «протидія», «запобігання».

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 20Следующая ⇒

Протидія злочинності – сукупність дій державних і громадських органів, фізичних осіб, спрямованих на: 1) утримання громадян від вчинення злочину; 2) захист від злочинності потенційних жертв та суспільства і окремих осіб від ураження злочинністю; 3) боротьбу зі злочинністю; 4) стримання злочинності на соціально терпимому рівні.

Потрібно надати і класифікацію заходів протидії злочинності. Так, заходи протидії класифікуються за рівнем на: а) загально-соціальні; б) спеціально-кримінологічні; в) індивідуальні. За масштабом вони можуть класифікуватись на: а) такі, що здійснюються у територіальному розрізі; б) такі, що здійснюються на окремому об’єкті; в) такі, що здійснюються щодо групи осіб. За змістом їх поділяють на: а) соціально-економічні; б) соціально-демографічні; в) технічні; г) екологічні; д) правові; і) інші. За суб’єктами вони можуть бути класифіковані на: а) такі, що здійснюються всіма державними органами; б) такі, що здійснюються громадськими органами; в) такі, що здійснюються фізичними особами. За об’єктами: відповідно до видів злочинності, на протидію яким вони спрямовані.

Можна запропонувати і такі підстави: за результативністю: а) результативні; б) не результативні; за часом застосування: а) своєчасні; б) несвоєчасні.

Попередження злочинності – являє собою сукупність дій державних і громадських органів, фізичних осіб, спрямованих на утримання громадян від вчинення злочину.

Профілактика злочинності – процес по захисту від злочинності потенційних жертв (віктимологічна профілактика) та захисту суспільства і окремих осіб від ураження злочинністю

Боротьба зі злочинністю – представляє собою діяльність компетентних органів по: 1) порушенню кримінальної справи; 2) розшуку злочинця; 3) затриманню злочинця; 4) притягненню злочинця як обвинуваченого; 5) постановленню вироку щодо злочинця; 6) виконання вироку щодо злочинця; 7) знешкодженню злочинця при наявності опору з його боку.

36. Стратегії попередження злочинності. Кримінологічна політика
Стратегія кримінального переслідування передбачає застосування широкого арсеналу заходів кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого характеру, спрямованих на припинення злочинної діяльності, застосування кримінальних покарань, загальної і спеціальної превенції злочинної поведінки.
Стратегія компромісів – це тимчасові домовленості державної влади (органів правосуддя і охорони правопорядку) з окремими особами, або групами осіб, які вчинили злочини, спрямовані на взаємні поступки, які стосуються кримінального переслідування. Ці компроміси пов’язані з: покаянням винного і відповідно зменшенням терміну покарання; співробітництвом злочинців з правоохоронними органами; застосуванням спеціальних судових процедур і гуманного ставлення до неповнолітніх правопорушників; відновним правосуддям і створенням умов для примирення потерпілих і правопорушників та усуненням наслідків, спричинених злочином, відшкодуванням збитків, заподіяних потерпілому (якщо це можливо).
Стратегія безпеки полягає у застосуванні різноманітних технічних заходів, спрямованих на охорону і захист різноманітних об’єктів, а також, громадян від можливих злочинних посягань. По суті, тут мова йде про усунення умов, які сприяють вчиненню злочинів, зменшення можливостей для вчинення злочину, інформаційну і роз'яснювальну роботу з населенням, здійснення допомоги жертвам злочинів тощо.
Стратегія профілактикивключає широкий комплекс заходів загально соціально, соціально-кримінологічного та індивідуального характеру, спрямованих на соціальну реорганізацію суспільства, підвищення рівня моральності і загальної культури особистості, її фізичного і психічного здоров’я.
Профілактика злочинів в зарубіжних країнах включає: соціальну, медико-психологічну, суспільну, пенітенціарну профілактику.
кримінологічна політика – це складова частина державної внутрішньої соціально-економічної і політичної політики, яким на основі Конституції України, теорії кримінології та інтегрованих нею знань і світового досвіду визначає методологічні засади і шляхи, якими керується держава при здійсненні нерепресивної протидії злочинності та її проявам.
ознаки:
- Це політична вольова довготривала, повсякчасна, складна, напалеглева протидія всіх державних і суспільних інституцій тим явищам, які створюють кримінальну мотивацію у населення.

- Криміногенні детермінанти злочинних проявів криються в самому суспільстві, людях, тому слід говорити про своєрідне «самолікування», «очищення». Держава, влада, суспільство повинні це усідомити і додержуватися таких підходів до внуктрішньої і зовнішньої політики, які б виключали або зменшували кримінальну активність членів суспільства.

- Особливість діяльності, пов´язаної з нерепресивною протидією злочинності, передбачає відмову від постійності, перетворення її на короткочасні компанії і штучні обіцянки. Зміна владних структур не повинна впливати на виконання запобіжних заходів, якщо вони відповідають принципам кримінологічної політики. Можливі повна корекція, деякі зміни, доповнення, але здійснення самої політики, відповідних її законів, нормативно-правових актів, програм, планів необхідно неухильно продовжувати.

- Ефективність чи навпаки кримінологічної політики можна визначити лише шляхом встановлення реального результату від упровадження поточних програм і планів запобігання злочинності. Це положення – аксіома теорії запобігання злочинності.

- Діяльність із запобігання злочинності, як і сама кримінологічна політика, злочинним світом позитивно не сприймається, на жаль, незаінтересованими в її здійсненні можуть бути і підприємці і бізнесмени, і посадові особи, і чиновники, і навіть пересічні громадяни, способ дій і життя яких унаслідок об´єктивних і суб´єктивних обставин часто не відповідають законові.

37. Система заходів протидії злочинності
Заходи протидії злочинності розробляються та здійснюються залежно від різних видів злочинів та типів злочинної поведінки, різних сфер суспільного життя, різних соціальних груп, галузей народного господарства тощо. Вони складають предметну сферу діяльності відповідних суб'єктів протидії злочинності.
Заходи протидії злочинності різноманітні і класифікуються за різними підставами:
За змістом: економічні, політичні, культурно- виховні, правові та інші.
За масштабом дії: загальнодержавні, регіональні, місцеві.
За моментом застосування (початком реалізації): заходи, спрямовані на ранню або безпосередню профілактику первинних та профілактику рецидивних злочинів.
За ступенем радикальності: заходи, що запобігають можливості виникнення криміногенних явищ та ситуацій; заходи, що нейтралізують (блокують, мінімізують) такі явища та ситуації; заходи, що повністю їх усувають.
За механізмом дії: загальні та індивідуальні заходи профілактики злочинів.
За ступенем інтенсивності впливу на особу – заходи, що здійснюються: у межах загальної організаційної та виховної роботи; у відношенні спеціально визначеної групи осіб, деякі риси яких потребують уваги до них у межах загальної організаторської та виховної роботи; у відношенні спеціально визначеної групи осіб, деякі риси яких потребують інтенсифікації виховного впливу та соціального контролю; у відношенні осіб, які потребують застосування правових засобів впливу.
За правовою характеристикою: заходи, що базуються на нормах права, але не регламентовані ними; заходи, які детально врегульовані юридичними нормами. У свою чергу останні можливо розділити на регламентовані нормами адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, процесуального та інших галузей права.
За механізмом дії: заходи-сигнали (подання прокурора); заходи-дії (наприклад, вдосконалення на підприємствах порядку збереження матеріальних цінностей з метою недопущення їх розкрадання).
За суб'єктним складом: заходи, які здійснюються органами влади, недержавними органами та установами, господарюючими суб'єктами усіх форм власності, трудовими колективами та окремими громадянами.
За об'єктами впливу: заходи, які здійснюються відносно криміногенних аспектів умов життя та виховання людини (середовища формування); умов життєдіяльності (середовища діяльності) особи чи групи осіб.

38. Правова основа протидії злочинності: міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові акти

Базове значення для діяльності щодо протидії та запобігання злочинності має Конституція України, це означає, що діяльність з протидії злочинності повинна здійснюватись з дотриманням, визначених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. У Конституції України, нажаль, немає норми, яка б прямо визначала обов’язок держави та її органів щодо здійснення заходів, спрямованих на протидію та запобігання злочинності. Проте міститься цілий ряд статей, аналіз яких дає змогу визначити основні напрямки діяльності держави і суспільства у цьому напрямку, а також закріплені конституційні засади її здійснення.

Перш за все, у статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою. А запобігання злочинності є невід’ємною функцією правової держави. Низка статей Конституції визначає обов’язки держави, здійснення яких може бути повним і комплексним, лише у разі проведення діяльності щодо протидії та запобігання злочинності. Це стосується обов’язків держави забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина(ст.ст. 3, 13, 41, 14, 27, 29, 30, 50, 21, 23 та ін.). В Конституції також містяться статті, які визначають принципові критерії можливого обмеження права і свободи людини і громадянина. Ці права і свободи людини і громадянина взяті під охорону Кримінальним Кодексом України.

Важливе значення мають і норми міжнародного права, які ратифіковані Верховною Радою України. В цих нормах закріплені основні принципи діяльності щодо протидії злочинності: справедливість, гуманізм, законність. Це такі нормативно-правові акти як: Загальна декларація прав людини (1948р.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.); Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність видів поводження і покарання (1975р.); Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання (1984р.), а також Факультативний Протокол до цієї Конвенції від 18 грудня 2002р. та інші.

Наступну групу складають законодавчі акти, які регламентують кримінально-правовий напрям протидії злочинності. До них відносяться кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство.

Наступну групу складають закони і підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують запобіжну діяльність по її окремим напрямкам. Це, наприклад, Закони України „Про попередження насильства в сім’ї” від 28 листопада 2002 року, „Про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 26 грудня 2002 року, „Про боротьбу з тероризмом” від 1 грудня 2005 року.

39.Суб’єкти протидії злочинності: класифікація.  

Суб’єкти запобігання злочинності— це державні органи, громадські організації, соціальні групи, службові особи чи громадяни, які спрямовують свою діяльність на розроблення іреалізацію заходів, пов’язаних звипередженням, обмеженням, усуненням криміногенних явищ та процесів, що породжують злочинність ізлочини, атакож на їх недопущення на різних злочинних стадіях, узв’язку зчим мають права, обов’язки інесуть відповідальність.

Під системою суб’єктів запобігання злочинності слід розуміти сукупність з’єднаних єдиною метою суб’єктів, які здійснюють свої повноваження увзаємозв’язку та за узгодженням учасі йпросторі. Систему суб’єктів запобігання злочинності складають юридичні іфізичні особи, які внаслідок своїх повноважень, соціального статусу або громадянського обов’язку виконують дану роботу. Це законодавчі органи, органи виконавчої ісудової влади, органи державного ігосподарського управління, культурно-виховні, навчальні заклади, адміністрації установ, підприємств, фірм, трудові колективи, громадські організації ітовариства, охоронні та приватні розшукові установи, сім’я, громадяни.

1. До державних суб’єктів законодавчої влади належать перш за все Верховна Рада України, її комітети та народні депутати. Відповідно до Конституції України єдиним органом законодавчої влади вУкраїні єпарламент— Верховна Рада України, яка визначає засади внутрішньої, зовнішньої політики, затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, створює законодавчу основу та кримінологічну політику здійснення загальносоціального іспеціально-кримінологічного запобігання злочинності.

2. Президент України єглавою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав ісвобод людини ігромадянина. Перш за все Президент України на основі та на виконання Конституції ізаконів України затверджує комплексні програми запобігання злочинності. Метою таких програм єзабезпечення відповідно до кримінологічної політики активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави ігромадськості, вдосконалення законодавства, організації, засобів іметодів запобігання ірозкриття злочинів. Крім того, своїми указами Президент України корегує напрями ікоординацію боротьби зі злочинністю.

3. Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади (державні адміністрації різних рівнів) здійснюють заходи щодо забезпечення громадського порядку іборотьби зі злочинністю, відповідно до Конституції України контролюють ікоординують виконання комплексних програм запобігання злочинності, організують їх наукове супроводження іресурсне забезпечення та ін.

4. Серед суб’єктів запобігання злочинності важливе місце посідають органи місцевого самоврядування, які за своїми повноваженнями здійснюють організаційно-управлінські функції щодо запобігання злочинності, організують ікоординують роботу відповідних суб’єктів системи запобігання злочинності, здійснюють їх ресурсне забезпечення, контролюють виконання постанов ірішень вищих органів влади ісвоїх власних питань запобігання злочинам на підвідомчій території. Основні форми цієї роботи такі: а) видання умежах своєї компетенції нормативних актів зпитань запобігання злочинним проявам, організація їх виконання та контролю; б) безпосереднє здійснення запобіжної роботи через відділи виконкому, підвідомчі установи, підприємства, організації, постійні комісії тощо. Особливу роль ворганізації роботи щодо запобігання злочинам відіграють постійні комісії, такі як: адміністративні, усправах молоді, спостережні та ін.; в) розроблення комплексних планів запобігання злочинам. Комплексне планування запобігання злочинності— завдання органів місцевого самоврядування, оскільки вони забезпечують ув’язку запобіжних заходів зпланами економічного ісоціального розвитку території. До числа суб’єктів, для яких запобігання злочинності єоднією зголовних функцій умежах правоохоронної діяльності, належать правоохоронні органи, їх підрозділи іслужби. Серед них— органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи іустанови виконання покарань, державна контрольно-ревізійна служба, рибоохорони, державна лісова охорона, інші органи, які здійснюють правозастосовні і правоохоронні функції.

До спеціальних суб'єктів протидії злочинності варто віднести:

1. Державні органи, які спеціально утворені для боротьби зі злочинністю (органи, що діють у рамках кримінального судочинства – органи кримінальної юстиції).

2. Органи, які діють за рамками кримінального судочинства.

Система суб'єктів протидії злочинності може бути виділена і розглянута також і за іншими підставами, наприклад, за ступенем участі в організаційних процесах, за управлінським потенціалом, за спеціалізацією дій, за спрямованістю праці тощо. При цьому кожна із запропонованих класифікацій є обґрунтованою.

40.Спеціально уповноважені державні органи протидії злочинності. Форми участі громадськості у протидії злочинності.  

До спеціальних суб'єктів протидії злочинності варто віднести:

2. Органи, які діють за рамками кримінального судочинства.

В літературі не завжди окремі громадяни розглядаються як суб'єкти попередження злочинності, хоча і Конституція України, і інші законодавчі акти (кримінальна, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство) містять норми про обов'язок іправомірність дій громадян при захисті інтересів держави, законних інтересів і прав громадян від злочинних посягань.

Для правильного вирішення цього питання слід враховувати три форми соціальної активності громадян усфері попередження злочинності: а) участь у діяльності громадських організацій; б) участь в діяльності трудових колективів; в) неформальну реалізацію громадянського обов'язку. Формами останньої можуть бути наступні: сприяння усуненню криміногенних явищ і процесів в різних сферах народного господарства, управління та ін.; запобігання і припинення злочинів шляхом своєчасної заяви про відомі факти підготовки до злочинів, а також використання права на необхідну оборону, крайню необхідність, затримання особи, яка вчинила злочин, тощо; моральний обов'язок сприяти попередженню злочинів і рецидиву злочинів з боку засуджених (шефи, наставники, представники релігійних культів, спортсмени та ін.).

Сім'я, деякі громадські організації та об'єднання громадян, тобто профспілки, добровільні громадські формування для захисту порядку, заради профілактики, громадські пункти охорони порядку, козацькі курені, фонди, рухи, релігійні та багато інших організацій громадського контролю також відносяться до суб'єктів попередження злочинності. Тісний зв'язок спеціалізованих суб'єктів боротьби зі злочинністю з сім'єю, населенням і громадськими організаціями забезпечує ефективність попереджувальної практики. Все активніше виявляють себе релігійні організації, представники яких проводять виховно-профілактичну роботу серед віруючих засуджених, соціально невлаштованих верств населення.

Певні профілактичні завдання виконують вуличні ради (комітету), батьківські ради шкіл, благодійні фонди, деякі приватні організації, соціальні центри. Всі ці суб'єкти в змозі вирішувати завдання попереджувальної профілактики, хоча їх призначення соціально є значні ширше. Цим органам надано право на збір, аналіз і поширення інформації, яка привертає увагу до тих чи інших суспільних криміногенних явищ і процесів, недоліків в діяльності державних і недержавних органів та організацій, а також їх посадових осіб. Закріплений нормативними актами обов'язок правоохоронних органів відповідним чином реагувати на це, можливість створювати громадську думку- все це робить засоби масової інформації важливим суб'єктом попередження злочинності. Їх міра потенціал ще не вичерпаний.

41.Поняття та ознаки економічної злочинності. Місце економічної злочинності у структурі тіньової економіки.  

Злочинністю усфері економіки (іноді її називають економічною злочинністю) кримінологи розуміють сукупність умисних корисливих злочинів легальної і нелегальної економічної діяльності, основним безпосереднім об’єктом яких виступають господарські відносини.

Головними ознаками економічної злочинності є такі.

1.Злочини вчиняються в процесі виробництва, обміну, розподілу товарів і послуг.

2.Наявний корисливий мотив вчинення злочинів - отримання економічної вигоди.

3.Суб’єктами злочину є учасники економічних взаємовідносин.

Офіційною статистикою у 2013р. було зареєстровано 11104 злочини у сфері господарської діяльності. Але за межами статистичного обліку залишається значна частина посягань, яка має враховуватися задля належної оцінки економічної злочинності. Якщо серед розкрадань майже 50 % латентних, то серед посягань, пов’язаних знесплатою податків, таких понад 90 %. Латентизація пояснюється передусім діями злочинців, які заздалегідь забезпечують засоби приховування скоєного (природна латентність). Щодо злочинів усфері підприємницької діяльності, то ймовірність їх виявлення та розкриття у значному ступені обумовлюється окрім вказаного й протиправною діяльністю посадовців правоохоронних органів (латентність, пов’язана з діями правоохоронців). Показово, що матеріали лише третини кримінальних проваджень про діяння економічної спрямованості доходять до суду.

З урахуванням значної поширеності не дивно, що економічні злочини завдають значної шкоди. Ці посягання обумовлюють значну криміналізацію економіки, тіньовий сектор якої за оцінками фахівців сягає 45 % валового внутрішнього продукту країни. У грошовому еквіваленті це майже 700 млрд. грн. За даними 2013р. лише сума несплачених податків, зборів та інших обов’язкових платежів становила більше 4 млрд. грн.

При визначенні поняття "економічні злочини", як правило, використовують кримінологічний або кримінально-правовий підхід.

Прихильники кримінологічного підходу під економічними злочинами розуміють умисні корисливі злочини, які вчиняються у сфері економіки службовими та іншими особами, які включені в систему економічних відносин, та посягають на ці відносини, а також на порядок управління економікою в різних галузях господарства, заподіюючи при цьому шкоду економічним інтересам громадян, суб'єктів господарювання та державі.

Прихильники кримінально-правого підходу під економічними злочинами визнають передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, які посягають на суспільні відносини власності та у сфері господарської діяльності

Аналіз базових понять "економіка" та "злочин" дає змогу визначити економічну злочинність як сукупність корисливих злочинів, що заподіюють шкоду господарській діяльності та порядку управління економічними процесами.

Наявність істотних протиріч у загальноправовому регулюванні, зовнішньоекономічний напрям, відсутність доктрини державної політики в даній галузі, збоченість державного та фінасово-банківського контролю зумовлюють “процвітання” системи порушень підприємствами фінансової і господарської дисципліни, невиконання договірних зобов'язань як у середені так і за межами країни, що призводить до руйнації господарських зв'язків, стимулювання різних посадових зловживань, з боку керівництва згаданих підприємств.

У зв'язку з цим особливий напрям діяльності економіки (тіньовий) останнім часом набув значного поширення, зокрема перед одержанням прибутків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Ці зловживання не можуть вчинюватися без допомоги коруппованих представників різних гілок влади та державного управління, Дозвільна система ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій є благодатним ґрунтом для створення системи зловживань з боку представників усіх прошарків чиновницького апарату.

Відсутність належного контролю за прибутками громадян і юридичних осіб, криза фінансової системи, правова неврегульованість багатьох сторін зовнішньоекономічної і господарської діяльності створюють сприятливі умови для існування тіньової економіки та незаконного збагачення, присвоєння чужого майна.

42.Рівень, динаміка, структура та географія економічної злочинності в Україні.  

Злочинність у сфері економіки, як в Україні, так і в більшості країнах світу є одним з досить поширених різновидів злочинності. Створення нових форм власності, перехід до побудови ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку завжди супроводжувалися та супроводжуються криміналізацією економічних відносин в країні.

У структурі всієї злочинності економічні злочини складають 11 % та для них притаманний високий рівень латентності, який за різними підрахунками сягає 80 %. Кількість виявлених осіб, які вчинили економічні злочини в середньому протягом року коливається від 17 до 22 тис.

Динаміка розглядуваного виду злочинності в останні роки має свої особливості. В значному ступені її стимулювала економічна криза, що почалася в країні у 2008р. У 2011р. значно зменшила відповідну статистику декриміналізація 16 складів злочинів з розділу 7 Особливої частини Кримінального кодексу України.

Серед зареєстрованих у 2013р. злочинів у сфері економіки 1449 особливо тяжких, 3271 тяжких, 1048 середньої тяжкості, 5336 невеликої тяжкості. Найбільш поширені - ухилення від сплати податків, зборів (обов´язкових платежів) (ст.212 КК України) – 3069 злочинів, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст.213 КК України) – 1641 злочин, зайняття гральним бізнесом (ст.203-2 КК України) – 1248 злочинів.

Географія злочинів усфері економіки теж має свої особливості. Кримінально карані діяння, пов’язані згосподарською діяльністю, поширені усхідних регіонах країни, де зконцентрований основний фінансовий та виробничій потенціал країни. Третина зних вчиняється уДонецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській, Луганській областях, м. Києві. Переважно ці злочини вчиняються унаселених пунктах— місцях розташування підприємств.

З приводу характеристик осіб, які вчиняють посягання усфері економіки, треба виділити декілька обставин. По-перше, підвищений вік злочинців. Принаймні 75 % цих осіб єстаршими за 30 років. По-друге, співвідношення між кількістю чоловіків та жінок тут становить 3 : 2, що теж не збігається із загальною тенденцією щодо інших видів злочинів. Для господарських злочинів не єхарактерним рецидив.

У структурі зареєстрованих злочинів переважають злочини в сфері службової діяльності (51,6 %), проти власності (23,7 %), злочини в сфері господарської діяльності (24,7 %).

У сфері господарської діяльності найбільш поширеними залишаються такі злочини як: фальшивомонетництво (виготовлення підроблених грошей), незаконне виготовлення, збут підакцизних товарів, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, шахрайство з фінансовими ресурсами, незаконне виробництво дисків для лазерних систем зчитування, фіктивне підприємництво, легалізація коштів здобути злочинним шляхом.

Серед злочинів проти власності переважають привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом використання службового становища.

Щодо злочинів в сфері службової діяльності, то найбільш поширеними залишаються одержання неправомірної вигоди.

Щодо географії поширення економічної злочинності по регіонах України останніми роками спостерігається тенденція поширення її переважно в найбільш економічно-розвинутих областях, а саме: Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Донецькій, м. Києві, Львівській, Харківській, Запорізькій, Вінницькій.

Поряд з цим слід звернути увагу на те, що економіка залишається ураженою діяльністю організованих злочинних груп. Організована злочинність у сфері економіки – один з найбільш небезпечних різновидів економічної злочинності. Наслідки цієї злочинної діяльності вкрай негативно відображаються на всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави, загрожують її національній та економічній безпеці.

Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу (наркобізнес, ігорний, проституція, рекет, торгівля зброєю та ін.) то в Україні – переважно у сфері легальної економіки, найбільш доходних її галузях, в яких можна швидко одержати реальні надприбутки.

Останнім часом органами внутрішніх справ виявляється в середньому протягом року від 120 до 140 організованих злочинних груп економічної спрямованості (34,5 % від всіх виявлених угрупувань). Найбільш активно вони діють у таких сферах економіки як: фінансово-кредитна, агропромисловий комплекс, паливно-енергетичний комплекс, зовнішньоекономічна діяльність, металургійна промисловість.

Економічна злочинність більшою мірою, ніж загальнокримінальна, здатна не тільки самовідтворюватися, а й стимулювати нові форми злочинної діяльності, в тому числі корисливо-насильницького характеру. Про це свідчать "кримінальні розбірки" між злочинними угрупуваннями за перерозподіл сфер впливу, вбивства на замовлення тощо. Вона суттєво впливає на формування кримінального менталітету населення і виступає одним з головних каталізаторів усієї криміногенної ситуації в країні.

Практика діяльності ОВС свідчить про те, що останні роки економічна злочинність залишається доволі розповсюдженою у бюджетній сфері, банківській сфері, сфері приватизації (також це стосується сфери земельних відносин) та агропромисловому комплексі. Але криміналізація сфер економіки не залишається незмінною, а поступово змінюється у різні періоди часу, в залежності від їх "привабливості".

43.Фактори економічної злочинності.  

Під факторами економічної злочинності розуміють негативні соціально-економічні явища і процеси, що мають різне детермінуюче значення, у тому числі і казуальне, але у своїй сукупності і взаємодії породжують, сприяють, видозмінюють і обумовлюють існування й вияви економічної злочинності.

ідеологічні фактори економічної злочинності:

– пропаганда культу наживи та "красивого життя", кримінальних способів заволодіння власністю, безкарності за тяжкі злочини;

– поширення споживчої ідеології серед населення; терпимість та навіть подекуди позитивне відношення до кримінальних способів накопичення капіталу;

– не вироблення ніякої ідеології як комплексу цінностей, на які орієнтується суспільство, розвал старої системи цінностей і утворення в цій сфері вакууму привели до певної деградації свідомості частини населення.

До політичних факторів можна віднести:

– відсутність зваженої державної політики у земельній сфері (щодо створення єдиного ринку землі), сфері приватизації стратегічних об'єктів промисловості;

– необгрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід господарювання, який певною мірою не відповідає українським реаліям;

– відсутність політичної волі щодо рішучих кроків у проведені соціальних реформ (реформування пенсійного, трудового законодавства) тощо.

Правові фактори безпосередньо впливають на недоліки регулювання економічних відносин і визнаються одним із провідних криміногенних факторів економічної злочинності. До них можна віднести:

– недосконалість чинного законодавства, недоліки законодавчого регулювання, як економічної, так і політичної сфери життя, декларативний характер багатьох нормативно-правових актів;

– прогалин у механізмі правового регулювання різних сфер економічної діяльності (наприклад, сфера приватизації, оподаткування), стрімкі зміни нормативно- правової бази, економічна необґрунтованість ряду законодавчих рішень;

– наявність суперечностей між окремими законами і відомчими правовими актами;

– прогалини у законодавчому забезпеченні протидії злочинності у сфері економіки;

– можливість використання кримінально здобутих коштів в якості одного з факторів ресурсного забезпечення та фінансування підприємств та організацій;

– відсутність реальної захищеності легітимних економічних відносин, відставання правотворчої діяльності від потреб господарської практики;

– неналежне фінансування існуючих державних програм, планів заходів, спрямованих на детінізацію вітчизняної економіки;

– недосконалість норм бюджетного та податкового законодавства;

– відсутність механізмів реалізації частини законів, які регулюють економічні відносини;

До організаційно-управлінських факторів традиційно відносять:

– недоліки функціонування механізму державного управління економічними процесами, що спричиняє руйнацію виробничого сектора економіки, дестабілізує діяльність кредитної, фінансової, податкової політики, сприяє руйнації високотехнологічних і наукових комплексів;

– високий рівень корупції, який створює передумови для криміналізації організаційно-управлінської діяльності у сфері економіки;

– протекціонізм, шахрайство з фінансовими ресурсами, які сприяють фіктивному банкрутству стратегічних державних підприємств для подальшої їх незаконної приватизації;

– "кумівство" при призначенні на державні посади людей, як не мають відповідного рівня знань та необхідних якостей;

– недоліки в організації і функціонуванні правоохоронних органів: низький рівнем взаємодії, недосконалість механізмів координації правоохоронних органів, недостатня ефективність наявних методик виявлення, документування та запобігання економічним злочинам, кадровими прорахунками (неукомплектованість правоохоронних органів компетентними працівниками), низьким рівнем матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів тощо.

44.Особливості осіб, які вчиняють економічні злочини.  

За віковою ознакою серед економічних злочинців переважають особи старші 30 років, переважно це чоловіки. Але відмінною ознакою економічної злочинності є те, що частка жінок серед злочинців досягає майже 40 %, що набагато вище ніж у загальнокримінальній злочинності. Це пояснюється тим, що саме жінки найчастіше працюють бухгалтерами та економістами.

За соціальним станом серед засуджених робітники (62,8 %), решта службовці. Стосовно терміну перебування на певній посаді до вчинення економічного злочину, то у всій економічній злочинності переважають особи, які працювали на підприємстві більше 5 років (36,7 %). Щодо освітнього рівня, то значна кількість злочинців мала вищу освіту, спеціальну та середню освіту дещо менше. Ці особи і чинять так звану "білокомірцеву злочинність" – сукупність злочинів, які скоюються особами з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов'язків. Щодо наявності сім'ї – більшість з осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності (76 %) мали сім'ю, були одружені. Сім'я розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор, який впливає на вчинення цих злочинів. За результатами кримінологічних досліджень рівень рецидиву серед осіб, які вчиняють економічні злочини не перевищує 7-9 %.

Характеризуючи морально-психологічні риси злочинців, можна стверджувати, що для осіб, які вчиняють економічні злочини, притаманна антисуспільна спрямованість, яка може бути різною за своєю силою, глибиною, стійкістю. Особи, які вчиняють ці злочини, відрізняються високою соціальною пристосованістю, доброю орієнтацією в соціальних і правових нормах. Даний тип особистості злочинця характеризується корисливою мотивацією, прагненням до наживи, розкоші.

На формування корисливого мотиву переважно впливає прагнення винних осіб до особистого збагачення. Залишається ще високим питома вага злочинів, які вчинюються особами у зв'язку з неякісним виконанням своїх службових обов'язків. Однак, слід враховувати і те, що ці злочинці відрізняються більшою психологічною врівноваженістю, оптимізмом, високою самооцінкою, соціальним конформізмом, ніж злочинці загальнокримінальної спрямованості.

45.Загальна характеристика системи та суб`єктів протидії економічній злочинності в Україні.  

Традиційно заходи запобігання злочинності поділяють на три види: загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні.

До загальносоціальних заходів запобігання злочинам усфері економіки належать: подолання бідності та безробіття населення країни; зменшення розриву між рівнем життя багатих та бідних; забезпечення вільного доступу громадян до приватизації, підприємництва; зменшення податкового навантаження на суб’єктів підприємництва; протидія монополізації економіки, поширення конкурентних засад щодо діяльності її суб’ектів; поширення державного кредитування малого йсереднього бізнесу; залучення україну вітчизняних та закордонних інвестицій; нормотворчість, яка стимулює розвиток підприємництва; забезпечення ефективного контролю державних рішень «четвертою владою»— пресою; забезпечення видатків на наукові дослідження тіньової економіки та розроблення заходів протидії щодо неї; забезпечення кримінологічної експертизи нормативних актів усфері підприємництва; виховання належної правосвідомості громадян, особливо— молодшої частини населення, формування так званого «середнього класу».

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам усфері економіки.

1. Заходи профілактики:

– зменшення готiвкових розрахункiв угосподарському та цивільному оборотi;

– зменшення перелiку видiв пiдприємницької дiяльностi, якi лiцензуються;

– реалізація механізму повної чи часткової деприватизацiї, якщо приватизацiя здiйснена зпорушенням передбачених законом умов та порядку її проведення;

– фінансовий моніторинг обігу грошової маси, приватизаційних паперів;

– законодавче врегулювання механiзму обмеження полiтичного iуправлiнського лобiзму;

– декларування доходів населення;

– забезпечення відкритості державних закупівель, проведення їх на конкурентних засадах;

– забезпечення механізму конкуренції та обліку при наданні суб’єктам підприємництва прав на земельні ділянки;

– диверсифікація джерел надходження вУкраїну енергоносіїв та стратегічних промислових матеріалів;

– поширення енергозберігаючих технологій ународному господарстві, використання альтернативних джерел енергії;

– співпраця із закордонними правоохоронними органами, які спеціалізуються на запобіганні злочинам усфері економіки;

– забезпечення превенції щодо порушень авторських прав зреалізацією повноважень судів, державних органів виконавчої влади.

2. Заходи випередження злочинів усфері економіки є такими:

– створення служб, підрозділів на підприємствах, які бвідповідали за їх економічну безпеку;

– створення об’єднань товаровиробників за відомчою належністю, статутна діяльність яких була бспрямована на захист галузевого бізнесу.

3. Заходи припинення злочинів усфері економіки повинні здійснюватися вмежах компетенції уповноважених суб’єктів, уповноважених протидіяти економічній злочинності.

Індивідуальні заходи . Об’єктом цього виду запобігання злочинності є поведінка та спосіб життя осіб з високою імовірністю вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, антисоціальні властивості їх особистості, несприятливі умови оточуючого таку особу середовища та життєвого укладу інші довготривалі обставини, які визначають криміногенні ситуації і полегшують вчинення злочинів.

Загальносоціальний рівень протидії злочинності у сфері економіки передбачає реалізацію загальними суб'єктами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, облдержадміністраціями, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями) системи економічних, соціальних, політичних, організаційно-управлінських, правових, технічних, виховних заходів, спрямованих на зниження інтенсивності, припинення дії відповідних криміногенних факторів.

Економічні заходи:

– розвиток середнього і малого підприємництва;

– створення умов для добросовісної конкуренції;

– гарантоване державою невтручання в адміністративно-господарську діяльність підприємств;

– реформування банківської системи та системи оподаткування;

– лібералізація цін на основі попиту та пропозиції.

Соціальні заходи:

– поступове підвищення рівня доходів населення;

– зменшення рівня безробітних, запровадження програм, спрямованих на перекваліфікацію вивільнюваних працівників з підприємств, що були закриті.

Політичні заходи:

– розробка нової стратегії детінізації економіки та боротьби з корупцією;

– формування збалансованого правового поля, створення сприятливих умов для легальної економічної діяльності на основі максимального врахування інтересів суб'єктів господарювання, зниження бюрократичних бар'єрів, реалізації чітких економічних правил взаємодії бізнесу та влади.

Організаційно-управлінські заходи:

– підвищення ефективності діяльності державних служб та інспекцій;

– удосконалення форм та методів координації діяльності спеціальних суб'єктів протидії економічній злочинності;

– удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності у сфері економіки для своєчасного інформування відповідних правоохоронних органів про її стан, динаміку, структуру;

– запровадження державної автоматизованої системи кримінологічної інформації (ДАСКІ) або єдиної міжвідомчої системи інформування про злочини;

– внести істотні корективи в правове регулювання і організацію кадрової роботи, використовуючи при підборі претендентів на посади ефективні способи об'єктивної оцінки претендентів, що включають тестування, випробування.

Правові заходи протидії економічним злочинам тісно пов'язані з вищезазначеними заходами і спрямовані на удосконалення чинного законодавства щодо: розробки відкритих правил поведінки для всіх господарюючих суб'єктів; законодавче впорядкування підстав для надання відповідних пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності; посилення кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні форми посягань на економічні відносини, що призводять до підриву економічної безпеки держави; впровадження фінансово-економічної, кримінологічної експертиз проектів нормативно- правових актів, що регулюють господарську діяльність тощо.

Спеціально-кримінологічний рівень протидії економічній злочинності полягає в застосуванні, так званих, заходів виховного характеру, які в своїй більшості спрямовані на: пропаганду правових знань в галузі економіки, реалізацію програм попередження економічної злочинності з урахуванням нових тенденцій в її динаміці, провадження практики своєчасного звернення до правоохоронних органів щодо фактів вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, цілеспрямоване формування через засоби масової інформації стійкої громадянської позиції для захисту своїх прав в системі економічних відносин.

46.Протидія легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Система фінансового моніторингу в Україні.  

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 1699; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!