Загальноросійські партії на У.
РСДРП - виникнула в 1898 р. і в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрипник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У.
Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв.
Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку.
«Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії.
«Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе с А. Дубровиним, В.Вуришкевичем, М.Марковим. Виникла у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями).
|
|
|
Висновок: На початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, КДП, ПСР, анархісти
28. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки
29. Події першої світової війни в Україні. Наростання економічної та політичної кризи.
Український народ не по своїй волі був втягнутий у війну. Стріляли один в одного (в озброєних силах Росії і Австро-Угорщини). Україна була об'єктом озброєної боротьби і плацдармом ведення військових дій. Царська Росія намагалась приєднати Західну Україну до Росії і покінчити з прагненням України до незалежності. Австро-Угорщина намагалася приєднати Наддніпрянщину. Німеччина підтримувала ідею самостійності України, але під своїм протектором. В серпні 1914р. військові дії почалися на Південно-Західному фронті. Відбулася Галицька битва, Галичина та Буковина опинились під владою Росії. Березень 1915р. впала найбільша фортеця Переміж, в квітні австро-угорські війська прорвали Південно-Західний фронт, змусили російські війська відступити. Окупація Галичини Росією тривала 7 місяців; були закриті українські школи, бібліотеки, читальні, українські газети та українську мову заборонено. Переслідування греко-католицької церкви. 1916р. - Галичина та Буковина - об'єкт жорстокої боротьби, розпочинається Брусиловський прорив: внаслідок Галичина, Тернопілыцина спустошені. Військові дії на території України привели до великих жертв серед населення. Господарство зруйновано. Правляче коло Австро-Угорщини звинуватило українців в русофільстві, це викликало першу хвилю політичних репресій. 1915р. - коли оновилася влада австро-угорського імператора, розпочалася друга хвиля політичних репресій.
|
|
|
Більшість діячів українських партій і організацій виступили на підтримку воєнних зусиль царського уряду, за російську орієнтацію. Лідери ТУПа, ліберали Д.Дорошенко, А.Вязлов, А.Ніковський ввійшли до створених повсюдно відділень Всеросійського союзу земств і міст. В 1916?. до Союзу вступив С.Петлюра і одержав призначення помічника уповноваженого Союзу на Західному фронті. Так же чинили і деякі інші діячі УСДРП та "Спілки". Виявилася орієнтація і на "німецький штик". Звичайно, в межах російської України вона знаходилась у латентному стані Розрахунок тут був на те, що в ході війни буде знищено основу національного гніту - царизм. А німецький імперіалізм експлуататор культурний і розумний. Третій табір політично активного українства дотримувався не російської і не німецької орієнтації, а власної, з опорою на власну націю, на власний народ. Таких поглядів дотримувалися переважно соціалістичш течії. Однак це твердження вірно лише до певної міри. Соціалісти теж переживали складні часи, роздиралися внутрішніми суперечностями, наочним прикладом чого була ситуація в УСДРП. Більша її частина підтримувала Росію. Інша ж частина УСДРП на чолі з А.Жуком та В.Дорошенком, блокуючись з колишніми "спілчанами": М.Меленевським, О.Скоропис-Йолтуховським, обрала пронімецьку орієнтацію.
|
|
|
30. І та ІІ Універсали Центральної Ради, причини появи та наслідки
Центральна Рада дедалі активніше вимагає визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. З цією метою у травні 1917р. до Петрограда виїхала представницька делегація, очолювана Винниченком, Ковалевським і Єфремовим. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії. Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип "ні бунту, ні покірності", Центральна Рада знайшла таке рішення: 10 червня 1917р. вона приймає І Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що "однині самі будемо творити наше життя". Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду - Генерального секретаріату на чолі з Винниченком(15 червня 1917р.).ІІ Універсал Центральної Ради проголошено 3 липня 1917р. В ньому вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган - Ген.сек., який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищой крайової влади цього уряду в Україні. Центральна Рада брала зобов'язання зміцнювати новий ряд і офіційно виступала "проти замірів самодовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання". Започаткована ІІ Універсалом криза Тимчасового уряду, стала прологом загальної політичної кризи в Росії.
|
|
|
31. Проголошення УНР
Розбіжності в поглядах на подальші перспективи розвитку країни зумовили виникнення конфлікту між Центральною Радою та більшовиками. 12 грудня 1917р. І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив установлення на території України Радянської влади, а 14грудня був сформований уряд УРР. Конфліктна ситуація виникла й між Центральною Радою та Російським Радянським Урядом. Тому 9 січня 1918р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, де проголошувалася незалежність УНР та державне відокремлення України від Росії. Поступово втрачаючи авторитет серед народу, але намагаючись будь-яким шляхом зберегти самостійнсть України, Центральна Рада пійшла на угоду з Німеччиною. Австро-німецькі війська, фактично окупувавши Україну, почали відновлювати буржуазно-поміщицькій режим на її території. Центральна Рада їм більше не була потрібна. Спираючись на заможні верстви населення, окупаційні власті провели вибори гетьмана України. Ним став царський генерал Скоропадський, який 29 квітня 1918р. взяв на себе обов'язки верховного правителя України. Після Лютневої революції соціалістичні партії брали активну участь у створенні Рад робітничих і солдатських депутатів, кількість яких протягом тільки березня 1917р. досягла 170. у Харкові Рада виникла 2 березня, у Києві - 3-4, у Катеринославі - 4 березня. На Донбасі на початку квітня1917р. діяло 132 Ради робітничих та 48 Рад солдатських депутатів. За Радами йшли робітники великих промислових центрів, солдати, частина найбіднішого селянства, учнівської та студентської молоді. Але більшьсть населення підтримувала в цей час Центральну Раду, і тому боротьба між нею та більшовиками на першому етапі вилилась у боротьбу за маси. З розгортанням подій консервативні буржуазно-демократичні позиції Центральної Ради все більше входили в протиріччя з інтересами багатьох верств населення: селяни так і не одержали землі, робітники не дочекалися робітничого законодавства; неторкнутими залишилися банківська система, судовий апарат, загальне законодавство, освіта. Рівень життя різко знизився, збільшилось безробіття. Це призвело до загострення політичної ситуації й до нового піднесення всіх форм боротьби трудящих. Жовтневий переворот різко поляризував політичні сили в Україні. 26 жовтня Мала Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію, у якій засуджувалися події в Петрограді. У ній підкреслювалось, що Ради - тільки частина революційної демократії і тому перехід влади до їх рук неприпустимий. Рада робітничих і селянських депутатів Києва розірвала відносини з Центральною Радою. У той же час на підтримку Радянської влади виступили робітники багатьох великих промислових центрів, шахтарі Донбасу. Фабзавкоми явочним шляхом установлювали конроль над виробництвом. Селяни створювали комітети для розділу поміщицької землі. У ряді міст робітники і солдати формували революційні комітети та загони Червоної гвардії. У деяких промилових центрах почалися збройні повстання. Посилився процес більшовизації Рад. Рішучість більшовиків, їх чітка програма, декрети про мир і землю відіграли велику роль, народні маси пішли за ними, що й дало можливість проголосити УРР. Боротьба між центральною Радою та більшовиками розколола населення України на прихильників першої або другої влади. Найбільш яскраво це проявилося серед делегатів І Всеукраїнського з'їзду Рад, що розпочав роботу 4 грудня 1917р. в Києві. Оскільки підстав для об'єднання не було знайдено, частина делегатів залишило засідання та переїхала до Харкова, де об'єдналася з делегатами ІІІ з'їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів. Об'єднаний з'їзд проголосив себе Всеукраїнським і 12 грудня 1917р. заявив про створення УРР, влада в якій належала лише Радам робітничих, солдатських та селянських депутатів. З'їзд обрав ЦВК і уряд УРР - Народний секретаріат із 12 чоловік (11 більшовиків і 1 лівий есер). З'їзд оцінив політику Центральної Ради як контрреволюційну, що перешкоджає здійсненню соціалістичної революції в Україні. Таким чином, боротьба за владу між Центральною Радою та більшовиками вступила в нову фазу. В революційних подіях на Україні в 1917р. позиція народних мас не була однозначною. Боротьба між різними політичними силами, яка дедалі ставала гострішою, призвела до гормадянської війни.
32. Політичний режим гетьмана П.Скоропадського. Його внутрішня та зовнішня політика.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 136; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!