Характер та основні цілі війни 1648-1654рр.

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 9Следующая ⇒

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр. козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися.

13. Військові дії під час Визвольної війни у 1648-1649 рр. Зборівський мир.

В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол.). Періоди війни:

1) 1648-1650 рр.:

а) 5-6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків);

б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків);

в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті);

г) 18 серпня 1649 р. – підписано Зборівський мир.

2) 1651-1654 рр.:

а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком (поразка козаків);

б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир;

в) 1 травня 1652 р. – битва під Батогом (перемога козаків).

Перші перемоги. У середині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький почали відступати, долаючи багато перешкод.

26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії. За шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та приєднувалися до повстання.

На початку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-от здобула його, та завдяки величезному викупу й небажанню Хмельницького руйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира — людину, яку волів бачити на троні Хмельницький.

Новий король запропонував гетьманові перемир'я.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили—25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборовом і оточив її. Але татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, як погодитися.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а православному митрополитові обіцялося місце в польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалася амністія, більшість селян мали повернутися у кріпацтво.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на Україні.

Іншою великою проблемою були взаєми н и з кримськими татарами. Розуміючи їхнє значення в нещодавно здобутих перемогах і у наступних битвах з поляками, Хмельницький прагнув будь-якою ціною зберегти союз із татарами. Проте для українського населення цей союз був ненависним. До того ж політика татар полягала в тому, щоб не допустити зміцнення жодної християнської країни. Відтак, допомагаючи Хмельницькому проти поляків, вони не хотіли, щоб той завдав остаточної поразки шляхті. Використовуючи Хмельницького для ослаблення Польщі, кримський хан планував таким самим чином використати українських козаків проти Москви. Та Хмельницький, покладаючи великі надії на підтримку московитів, не пішов на пропозицію татар здійснити спільний похід на Москву.

14. Події Визвольної війни 1651-1653 рр. їх наслідки. Формування державності в українських землях в середині XVII ст.

Причини визвольної війни: посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків, старостів і орендарів-євреїв; насильство польської адміністрації над міщанами і дрібнопомісної укр.ой шляхтою; невдоволення реєстрових козаків утиском старшины; утиск православ'я і поширення унії і католицтва на У.

Движущие сили війни: козацтво, селянство, міщани.

Январь 1649 - конец 51 гг. — поражение казаков под Зборовом, заключение Зборовского договора, создание укр. гос-ва, поражение под Берестечком, Белоцерковный договор. 1652 – март 54 гг. — битвы под Батогом, Жванцем, вхождение Украины в состав Российского гос-ва на правах автономии, Переяславская Рада, Мартовские статьи.

У 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. І знову першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною, українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримувала татарська кіннота. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою.

Як і належало очікувати, підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Спираючись на збройну силу, польська шляхта почала повертатися на Україну. За винятком відносно невеликої кількості не включених до реєстру, більшість селян і козаків постали перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути неминучої долі, тисячі втікали на порубіжну з Московією територію.

Незважаючи на позорну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків.

Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу. Треба замітити, що в цей час БХ проводим зовнішню політику. Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику.

Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Відтак, у 1651 р., після обміну посольствами Османська І. формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке. Проте через поширену серед українців ненависть до «бусурманів» та внутрішні зміни в самій Осм. І. ця угода так і лишилася нездійсненою.

Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для них православої віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Проте у 1653 р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу османському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що «заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку». Приймаючи це рішення, московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, вик ористати Україну як буфер протии Османської імперії та взагалі розширити свої впливи.

15. Початок Руїни в українських землях (1657-1663 рр.), ті причини. Гадяцький трактат.

За доби Руїни доля трагічно відвернулася від новонародженої на Україні козацької держави. З могутньої войовничої сили при Хмельницькому через 20 років по його смерті вона перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів. До причин невдач українців у той період належать:1. Внутрішні протиріччя між елітарними й егалітарними тенденціями розвитку козацького суспільства. 2.Інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване козацьке суспільство збоку Московії, Польщі і Туреччини. 3.Відсутність у козаків виразно окреслених політичних цілей, а також відповідних інститутів ефективного управаління всіма верствами українського суспільства. Внаслідок цього Козацька Україна змогла зберегти лише частину завоювань 1648р. Перемоги над спільним ворогом були зведені нанівець нездатністю українців об'єднатися для досягнення спільної мети. В результаті було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, створену повстанням Хмельницького. В 1657р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського. Він зміцнює зв'язки з Польщею. У той час як він сподівався розіграти проти царя польську карту, московити, вмить відчувши загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві, стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкині 1657р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський. Це стало пірровою перемогою для гетьмана. У 1658р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат. Ще навіть до його підписання Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із поляками ті кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. У жовтні 1659р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства і тікає до Польщі. Перевага перейшла на бік Москви. Старшина обирає гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького. У 1659р. Юрій підписав дуже невигідний Переяславський пакт. Він пішов на поступки, які ще 5 років тому його батько навіть не розглядав би. Для Москви ж цей пакт став великим кроком уперед в її постійних намаганнях міцніше ухопитися за Україну. У 1660р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною. Коли царські війська потрапили в оточення до поляків під Чудновом на Волині, Юрій зі старшиною не поспішав допомагати їм. Натомість він вступив у переговори з поляками. Коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій погодився на повернення України до складу Речі Посполитої. В цей момент і без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. Окупована польськими та російськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами й чварами між політичними фракціями, Козацька Україна розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом. Доба Руїни сягнула тепер свого апогею.

16. Політична боротьба на Правобережній Україні у 60-70 рр. XVII ст. П-Дорошенко.

З вибором Тетері й Бруховецького Гетьманщина роздїлила ся на дві частини. Правобічна Україна зістала ся під зверхністю Польщі, лівобічна під зверхністю Москви.

Діставши булаву, першим ділом почав вмовляти короля, аби вислав великий похід за Дніпро—здобути і лівобічну Україну. Король справді спромігся на таку, останню вже пробу, і з кінцем року сам пішов з досить значним військом і з Татарами за Днїпро, пройшов аж до Глухова, попробував його здобути, але нічого не доказавши, пішов назад, почувши, шо наступає московське військо. Нарід український держав ся проти Польщі ворожо, і з зовсім ніякими результатами скінчилася отся остання проба Польщі вернути собі задніпрянську Україну.

Тим часом серед сього походу почав ся ворожий Польщі рух і на Правобічній Україні (звинувачено в підмовляннях до бунту Виговського і зовсім беззаконним способом його на підставі сих підозрінь засуджено воєнним судом і розстрілян). Коли ж московське військо з Бруховецьким слідом за Поляками пішло також на правобічну Україну, рух сей поширив ся ще більше. Тоді Бруховецький міг он легко підбити правобічну Україну. Польські війська нелюдськими карами прагнули загамувати повстаннє, але воно ширилося все більше. Коли на початку 1665 р. один з проводирів тутешніх повстань Дрозд погромив його на голову. Так правобічна Україна визволила ся від Польщі Але не мала охоти піддавати ся й Москві по тім що вже зазнала. Тоді відновилася давнійша гадка--піддатися під опіку Криму. Медведівський сотник Опара оголосив себе гетьманом з ханської руки і приняв від хана підтримкку. Се було літом 1665 р. Але скоро Татари скинули й арештували його, а козакам на гетьмана предложили Петра Дорошенка. Козаки прийняли його за гетьмана (в серпні 1665 р.). Був він чоловік великого духа, душею і тілом відданний визволенню України і приймаючи булаву з рук ханських, вертав ся до старої гадки Хмельницького поставити Україну в нейтральне і незалежне становище між Москвою, Польщею і Туреччиною і запевнити їй повну свободу і автономію. Не вдоволяючись опікою ханською, він прикладом Хмельницького слідом заводить переговори з Туреччиною та заручається її підмогою. Дорошенко признав султана своїм зверхником, а той обіцяв помагати. По сім хан дістав від султана наказ у всім помагати Дорошенку. З Польщею він до часу старав ся не загостряти відносин, але се не перешкоджало йому вигоняти з України польські військові віддїли.

Україна визволилася від Польщі. Здавало ся, що тепер не тяжко буде сповнити і другу половину: зєднати обі половини України під московською протекцією, але з повним запезпеченнєм автономії України. Московське правительство, налякане турецьким походом, готове було зробити різні уступки Дорошенку, щоб не навів Турків на задніпрянські землі.

Дорошенко вторгся на Левобережье и после смерти Брюховецкого был избран гетманом в 1668 году гетманом всей Украины. Однако, за время его отсутствия на Правобережье запорожцы избрали гетманом Петра Суховея, а поляки - Михаила Ханеико. Отправляясь на усмирение самозванных конкурентов, Дорошенко оставил на Левобережной Украине за себя временным гетманом Демьяна Многогрешного (1668 - 1676). Но вскоре Левобережье было занято московскими войсками и Многогрешный был вынужден в 1669 году присягнуть московскому царю.

Украина была снова поделена. Ослабленный Дорошенко все чаще обращается за помощью к туркам и татарам. Еще в 1668 году он признал турецкий протекторат. В 1672 году его армия присоединилась к турецко-татарской армии, которая отобрала у Польши Подолье. Войска Дорошенко выступали также против московского царя и нового гетмана Левобережной Украины Ивана Самойловича. Однако, скомпрометированный участием в мусульманских нападениях и раздувании гражданской войны, Дорошенко утратил поддержку казаков и в 1676 подчинился Ивану Самойловичу. Турки заменили Дорошенка Юрием Хмельницким, которого они убили в 1681 году.

С 1668 - 1669 годов Левобережная Украина входит в состав московской империи. Демьян Многогрешный, хоть и был утвержден на гетманство в Москве, но проводил независимую политику, не соглашаясь быть марионеткой царя. Он пытался ограничить военное присутствие московских войск на Украине. С помощью сердюцких полков ему удалось навести порядок на Украине. Однако, постоянные конфликты Многогрешного с казацкой старшиной привели к тому, что в конце концов он был арестован московской властью.

Следующим гетманом был Иван Самойлович (1672 -1687) Чтобы получить поддержку казацкой старшины, он раздавал им земли. Он пытался распространить свою власть на всю Украину Он усилил свой контроль над запорожцами и с 1674 года боролся против Дорошенко и турок. Он поддерживал переход на Левобережье и Слобожанщину.

17. Україно-російській договір 1654 р. Його оцінка та значення.

1 октября 1653 года Земский собор в Москве принял решение про принятие Украины «под руку царя». На Украину выехало посольство во главе с боярином Бутурлиным.

8 января 1654 г. русская делегация пребывает в Переяславль, где их ждал Хмельницкий с казацкой старшиной. После переговоров было достигнуто соглашение о том, что Войско Запорожское должно присягнуть на верность русскому государю. В условиях нового карательного наступления поляков казаки вынуждены были пойти на принятие присяги на верность России.

Переговоры в Москве проходили с 23 марта по 6 апреля 1654 года и завершились подписанием договора, который вошел в историю, как «Мартовские статьи».

Условиями договора были:

- подтверждение прав и привилегий Войска Запорожского на имения и земли;

- восстановление 60 тыс. казацкого реестра сохранение за гетманским правительством права контроля за финансами и налогами;

- остались неприкосновенными прав и полномочия местных органов власти, права Киевского митрополита, право выбора казаками гетмана;

- Россия обязывалась оборонять Украину от Польши, но ограничила права гетмана на отношения с иностранными гос-вами, кроме Крыма и Турции.

По этому договору Украина вошла под протекторат России на широких правах автономии.

В составе монархической России Украинское гос-во с республиканско-демократической формой правления было лишено возможности дальнейшего развития. В последние после 1654 г десятилетия шел постепенный процесс потери Украинским гос-вом своих этнических черт, ликвидация общественно-политических органов власти.

18. Суспільно-політичний розвиток Лівобережжя у 1663-1687 рр. Устрій Гетьманщини.

В Гетьманщині тим часом як правобічна Україна переходила такі сильні зміни, такі страшні катастрофи, переходила д рук польських до московських, з московських до турецьких, пустіла і наповняла ся, умирала і оживала, стогнала під вічними екзекуціями й карами і знову поправлялася на свободі, невмируща як саме життя — життя лівобічної Гетьманщини тихо й поволі котило ся під гору своєї політичної і суспільної вільности. Від року 1668, від повстання Бруховецького протягом кількадесяти лїт вона не переживала ніяких різких заворушень, сильних схвильовань. Келейним, конспіративним способом спрятала старшина немилого їй „мужичого сина" й посадила на його місце ґречного і оглядного Поповича,—так само пятнадцять літ пізнійше келейним способом спрятала Поповича і перемінила його на Мазепу. Келейно обкарнала при тім, чи позволила московському правительству обкарнати ще деякі останки українських полїтичних прав, і вірно сповняла всякі бажання московських політиків.

Та всї сї вислуги і заслуги перед московськими правителями не виратували Самойловича від сумного кінця. Покладаючи ся на ласку московську, сей колись „добрий і до всїх людей склонний і прихильний" попович став забувати ся. Почав правити всїм самовластно, без ради старшини, поводив ся з нею згорда, за уряди брав хабари, дуже запанїв, і як підозрівали—задумував по собі передати булаву синови та зробити гетьманство дїдичним (наслїдственним) у своїм роді. Тим всїм підняв на себе старшину і вона тільки чекала нагодо, щоб підвести під нього інтригу, як і під його попередника. І така нагода прийшла—зовсім несподївано. Невважаючи на відраджування Самойловича, московське правительство таки приступило до союзу з Польщею протяв Туреччини. В 1686 р уложило з Польщею вічну згоду (доплатило при тім за Київ ще раз 146 тис. рублів) і пообіцяло воювати Кримську Орду. тим часом як Польща з Австрією й Венецією мали воювати Туреччину. Самойлович досить неприхильне відзивав ся про се, тим більше, що не вдало ся при тім виторгувати від Польщі, аби зрікла ся прав на правий беріг Днїпра, як хотїв Самойлович. Але кінець кінцем стало ся, перемінити не можна було, і треба було йти походом на Крим, разом з московським військом, з котрим ішов тодішній голова московської політики, боярин Вас. Голіцин, улюбленець царевни Софії, тодїшньої правительки, що правила іменем своїх малолїтнїх братів царевичів Івана і Петра.

Самойлович, знаючи обставини степової війни, дав розумні поради, як треба повести сей похід: іти з раннєю весною і великою силою. Але порад сих не послухали, в похід пішли пізно, коли трава вже висохла; Татари випалили степ, і прийшло ся вернути ся нї з чим. Се дуже засмутило ґоліцина, бо могло підірвати його позицію; йому треба було знайти, на кого зложити вину. І от старшина, зміркувавши се, подала ґолїцину, вертаючи ся з походу, донос на Самойловича, шо се вінумис но так підстроїв, аби похід не вдав ся, бо взагалі Москві був неприхильний, а союзови з Польщею й війнї з Кримом поготів.

Хоч се була все чиста брехня, то царівна з Толїцином, не памятаючи заслуг старого гетьмана, вхопили ся за се, щоб звалити на нього вину походу голїцину дано порученнє зсадити Самойловича з гетьманства, з огляду на незадоволеннє на нього старшини, вислати його з родом до Москви й вибрати нового гетьмана. По тім Самойловича арештовано і з старшим сином без суду вислано на Сибір, а маєток забрано і розділено по половинї—одну половину до скарбу царського, другу до скарбу військового. Меньшого сина Самойловича, полковника чернигівського, тому що він „бунтував"—пробував відбити ся при арештї—дано під суд, засуджено на. смерть і немилосердно страчено в Сівську. Старий Самойлович два роки пізнїйше вмер на засланню в Тобольську.

Тим часом на першу вість про арешт Самойловича в війську і по полках почалися розрухи против старшини: в таборі під Кодаком прилуцькі козаки вкинули свого полковника і судю полкового в огоі.іь і засипали землею; в гадяцькім полку побили декого з старшини, в иньших громили старшину, арендарів іиньших людей значних, приятелів гетьмана бувшого. Тому старшина просила скорше вибрати гетьмана, на місце поставленого тимчасом Борковського.Очевидно, справа вибору була обладжена наперед—Ів. Мазепою.

Він пообіцяв ґолїцину за свій вибір 10 тис. Рублів і під впливами всесильного тоді Голїцииа його кандидатура не стріла нїяких перепон. Перед радою уставлені були статї— глухівські(1672 р.) з деякими змінами; потверджено за старшиною маєтности, роздані їй царями і гетьман не може відбирати від старшини урядів без рукописного служебника Л. диякона. Барановича: Посвята указу царського; аби Україну тіснйше звязати з Московшиною, ухвалено дбати про те, щоб більше було мішаних шлюбів українсько-московських і шо люде з українських міст переходили до Московщини, але сього в статї не заведено. По тім Голіцин порадив старшині вибрати Мазепу і так старшина зробила.

Новий Гетьман, Іван Степанович Мазепа був з української шляхти з Білоцерківшини. Родив ся коло 1640 року і хлопцем висланий був на королївський двір; в 1659—1663 р. вже його посилають відги з ріж жними порученнями на Україну. Потім він кинув королівський двір (се звязують з звісною його любовною пригодою вже оспіваною стількома поетами), осїв ся на Україні і вступив до війська козацького; був близьким чоловіком до Дорошенка, потім в 1675 р. його зловлено в посольстві до Криму й він опинив ся на лівобічній Україні, тут він знайшов ласку у гетьмана Самойловича і у Москви і в хвилї упадку Самойловича був генеральним осаулом.

19. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана І.Мазепи (кінець XVII - початок XVIII ст.).

Новий гетьман Іван Мазепа (1687—1709) походив з української старшини Білоцерківського повіту, з села Мазетншцу, вчився у Київській академії, згодом у єзуїтській колегії, продовжив освіту в Західній Європі, ле навчався, зокрема, артилерійській справі. Замолоду служив при дворі Яна Казимира (1659 — 1663), виконував дипломатичні доручення. Пізніше Мазепа залишив короля іі повернувся в Україну, а коли правобічним гетьманом став Дорошенко, пішов до нього на службу ї досягнув становища одного з найближчих дорадників славного гетьмана. Згодом Мазепа служив у Переяславському полку та відзначився мужністю, воєнним хистом, за що був обраний генеральним осавулом. Отже, гетьманом Іван Мазепа стан виключно завдяки своїм особистим якостям. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба ж із Росією видавалася на той час безнадійною. тривалий час Мазепа просто продовжував лінію, Самойловича,спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії. До того ж із приходом до влади енергійного Петра І гетьман (він мав неабиякий вплив на молодого царя) скеровував політику Росії на поширення кордонів Гетьманщини з південного заходу, від і Польщі, і з півдня, від Криму й Туреччини. Отож, довгий чає Мазепа залишався щирим прихильником союзу з Москвою, аж доки Петро не надумав знищити всі прояви української державності. Втім, документів гетьмана збереглося обмаль. Більшість їх згоріла в Батурииі, сплюндрованому Меншиковим, частина помандрувала в Туреччину, частину свідомо знищили царські посіпаки і вчорашні прибічники гетьмана, які побоювалися репресій. Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Розквіт України гетьман пов'язував розвитком освіти, культури, церкви. Він був меценатом мистецтва й науки, організував і фінансував по всій Гетьманщині будівництво церков, опікувався Київською академією. У внутрішній політиці Іван Мазепа спирався на старшину, низкою законів відособивши козацтво як окремий клас. Становище козацької старшини особливе. Всі ці заходи гетьмана, як і реформи у галузі судочинства й податків, свідчили про намагання гетьмана створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу.Відновнив автономію України. Водночас Мазепа всіляко дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, встановив максимальну панщину у два дні на тиждень,. Загалом гетьман дбав про інтереси всього народу, всій країни.

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепы (1687-1708 р.) Коли поповзли чутки про намір Петра Первого реорганізувати козацтво, то забеспокоилась старшина. Похитнулося і положення Мазепы, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшине був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стана або переселенні на східні межі імперії. Територію, що звільнилася таким чином, цар мав намір колонизовать уродженцями центральної Росії і частково - німцями, щоб вигнати з цих регіонів ідеали республіканських концепцій, властивому козацтву. Мазепа вступає в таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лещинским. Мазепа обіцяє Карлові зимові квартири на У для шведської армії, продовольство і фураж, поміч 50 тис. армії в обмін на звільнення У від впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшины Мазепа перейшов на сторону шведів у самий гострий момент Північну війну. Узнавши про зраду Мазепы і прямуючи не припустити захоплення запасів продовольства і спорядження шведами, Петро I наказав Меньшикову знищити столицю гетьмана - місто Батурін. Меньшиков спалив місто і перебив біля 15 тисяч його жителів. Почалися арешти «мазепинцев». Основна маса козацтва, старшины і селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний И. Скоропадський. У відповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності і документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті.

20. Посилення наступу царизму на Україну в І половиш XVIII ст. Остаточна ліквідація Гетьманщини та козаччини урядом Катерини II.

После поражения Мазепы с новой силой начал действовать план дальнейшего подчинения Гетманщины московскому царю. Это был длительный процесс, который то ускорялся, то, в случае войне с Турцией, когда было опасно злить украинцев, замедлялся. Чтобы ослабить сопротивление украинцев, имперское правительство разжигало вражду между гетманом и старшиной, между старшиной и крестьянством, используя старое правило - разделяй и властвуй. Жалобы крестьян на старшину российское имперское правительство использовало как повод для вмешательства во внутренние дела Гетманщины.

В 1708 году при согласии царя был избран гетманом Иван Скоропадский. При нем (1708 -1722) контроль Москвы над Украиной усилился. Петр 1 назначил своего представителя при гетмане с правом контроля за действиями гетмана. Для помощи представителю царя были направлены на Украину два полка. Гетманская столица была перенесена из Батурина в Глухов (поближе к России). Петр 1 начал самолично назначать полковников, а его представитель при гетмане назначал младших офицеров, обычно из числа россиян и иностранцев. В

1721 году указом Петра 1 Киево - Печерской и Черниговской типографии было запрещено издавать все другие книги кроме церковных, и те нужно было приспособить к российским нормам. В 1719 году украинцам было запрещено прямо экспортировать пшеницу на Запад, а все должно отправляться через Ригу или Архангельск. Цены на нее устанавливало российское правительство, а российские купцы получили значительные льготы в торговле с Гетманщиной. Последним ударом по автономии Гетманщины было основание Петром 1 29 апреля 1722 года Малороссийской Коллегии, которая полностью подрывала власть гетмана. Скоропадский протестовал, но тщетно. В июле 1722 года он умер.

В 1722 году гетманом стал черниговский полковник Павел Полуботок (1722 - 1724). Между ним и генералом Степаном Вельяминовым, главой Малороссийской Коллегии, началась борьба. Полуботок отказывался подчиняться Коллегии и создавал новые формы гетманской администрации. Он также старался сдерживать притеснение крестьян старшиной. Он требовал, и старшина его поддержала в этом, упразднения Коллегии и возвращения всех давних прав Гетманщины. Но это только разозлило Петра 1 и он увеличил права Коллегии. Вскоре Полуботок и авторы петиции были вызваны в Петербург и посажены в тюрьму. Полуботок умер в тюрьме. Другие были помилованы после смерти Петра 1 в 1725 году.

Опасность новой войны с Турцией принудили российское правительство пойти навстречу украинским требованиям. В 1727 году российский император под влиянием Меньшикова упразднил Малороссийскую Коллегию. Были проведены выборы гетмана. Им стал миргородский полковник Данило Апостол (1727 - 1734). Он направил все силы на возрождение гетманской власти. Он возобновил право назначать генеральную старшину и полковников, уменьшил число россиян и других иностранцев в администрации. подчинил своей власти Киев. ограничил число российских полков на Украине до шести.

После смерти Данило Апостола императрица Анна Иоанновна запретила избирать нового гетмана и создала так называемое Правление Гетманского Правительства (1734 - 1750). Первый глава правления князь Алексей Шаховской получил тайные инструкции о постепенном сворачивание гетманской власти.

Во время царствования российской императрицы Елизаветы 1 (1741 - 1762) ее фаворит Алексем Разумовский, обычный украинский казак, который стал графом, убедил ее разпустить Правление и возобновить гетманскую власть, а во главе ее поставить его младшего брата Кирилла Разумовского. Новый гетман (1750 - 1764), проводил большую часть времени в Петербурге, где стал президентом Академии Наук, а управляла Гетманщиной в основном старшина. Разумовский смог добиться некоторого расширения автономии: делами Гетманщины стал заниматься не Сенат, а Коллегия Иностранных Дел. Однако, в 1754 году была упразднена пошлина на ввоз и вывоз товаров -главный источник доходов гетмана. Разумовский помог Екатерине 2 (1762 - 1796) взойти на престол, а затем в октябре 1763 года он собрал старшину на съезд в Глухов. На этом съезде была принята петиция к императрице с просьбой вернуть утерянные права Гетманщины, разрешить созыв украинского дворянского сейма - собрания, по примеру польского сейма. Разумовский просил закрепить за его родом гетманск Екатерина отблагодарила Разумовского, заставив в 1764 году отречься от гетманской власти.

С 1764 года была возобновлена работа Малороссийской Коллегии. Украинская автономия уничтожалась постепенно, но неуклонно. После окончания российско-турецкой войны 1768 - 1774 годов, царские войска предательски напали на Запорожскую Сечь и разрушили ее. Часть казаков ушла за Дунай, где они организовали новую Сечь. Екатерина щедро' даровала украинские земли немецким, сербским, болгарским и прочим колонистам. В 1781 году было уничтожено полковое административное устройство (десять полков) и Гетманщина была реорганизована в три наместничества (губернии). В 1783 году казацкие войска были реорганизованы в десять кавалерийских полков российской армии. У украинской церкви были забраны в пользу российского государства имущество церкви и церковные крестьяне. Гетманщина и казацкое политическое и социальное устройство перестало существовать.

На Правобережье после Северной войны эта территория обезлюдила. Чтобы привлечь крестьян польские магнаты предлагали украинским крестьянам селиться, обещая освобождения от панщины на 15 -20 лет. Верховной власти здесь не имел никто. Правили польские магнаты и шляхтичи, каждый в своем поместье. В 1734 и 1750 годах вспыхивали крестьянские восстания против польского владычества. Но самым большим и кровавым была так называемая колиивщина в 1768 году. Ее руководителями были запорожец Максим Железняк и сотник Иван Гонта. Были уничтожены многие шляхтичи, католические священники и евреи. Боясь, что колиивщина перейдет на территорию Российской империи, та помогла Польше подавить это выступление.

В 1772, 1793 и 1795 году было проведено три раздела Речи Посполитой между Россией, Австрией и Пруссией. В результате этого Правобережная Украина перешла в состав России. Теперь она "контролировала 80 % всей территории Украины. Закарпатье, Галичину и Буковину захватила империя династии Габсбургов - Австрия.

21. Адміністративно-територіальний устрій укр. земель на межі XVIII-XIX сторіччя.Прояви кризи феодального ладу в Україні в першій половині ХІХ ст.

Головною причиною кризових явищ у соціально-економічних відносинах на укр. землях, що знаходилися в складі Російської імперії, було кріпосне право, яке значно гальмувало поступальний позвиток економіки. Категорії феодально залежного населення: поміщицькі й державні селяни, робітні люди, військові поселенці. Переважна більшість поміщиків підвищувала прибутковість традиційним шляхом – посиленням експлуатації селян. Поряд із такими формами гноблення, як збільшення норм панщини, розширення ріллі за рахунок селянських наділів, поширення урочної системи, що виникали у XVIIIст., з'явилися й нові: сдача землі в оренду купцям, міщанам, заможним селянам, місячина. Гальмували розвиток сільського господарства і застарілі знаряддя праці. Панщина доповнювалась різноманітними натуральними і грошовими поборами. Надзвичайно тяжким її видом була праця на поміщицьких промислових підприємствах. Експлуатація кріпаків супроводжувалась повним соціальним безправ'ям.

22. Селянська реформа 1861 р. в Україні, її причини та значення. Визволення державних та удільних селян.

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 197; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!