Загарбання Польщею та Литвою українських земель.
Виникнення Давньоруської держави у IX ст. Погляди вчених на утворення Київської Русі. 1
2. Особливості суспільно-політичного ладу Київської Русі у ІХ-Х ст. 2
3. Соціально-політичний устрій Київської Русі у другій половині X - XI ст. Основні групи населення. 3
4. Зовнішня політика перших князів Київської Русі. її основні напрямки. 4
5. Прийняття християнства та його значення в історії Київської Русі. Розвиток культури. 5
6. Феодальна роздробленість на Русі (друга половина XI - початок XII ст.). її причини та наслідки. 6
7. Захоплення українських земель Польщею та Литвою у XIV ст. Унії Польщі і Литви та їх значення для України. Закріпачення селян у польсько-литовській державі. 7
Загарбання Польщею та Литвою українських земель. 7
Соціально-політичне становище українських земель під владою Литви. 7
8. Утворення греко-католицької церкви. Значення Брестської унії. 8
9. Початок становлення правової системи в українських землях в складі Речі Посполитої. Литовські статути та Магдебурзьке право. 9
10. Виникнення українського козацтва. Його соціальний склад та основні групи. 9
11. Запорізька Січ, її устрій та значення в історії України. Боротьба козаків з татаро-турецькою агресією. 10
12. Українські землі напередодні Визвольної війни середини XVII ст. Причини, характер та рушійні сили війни. 11
13. Військові дії під час Визвольної війни у 1648-1649 рр. Зборівський мир. 12
|
|
|
14. Події Визвольної війни 1651-1653 рр. їх наслідки. Формування державності в українських землях в середині XVII ст. 13
15. Початок Руїни в українських землях (1657-1663 рр.), ті причини. Гадяцький трактат. 14
16. Політична боротьба на Правобережній Україні у 60-70 рр. XVII ст. П-Дорошенко. 15
17. Україно-російській договір 1654 р. Його оцінка та значення. 16
18. Суспільно-політичний розвиток Лівобережжя у 1663-1687 рр. Устрій Гетьманщини. 17
19. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана І.Мазепи (кінець XVII - початок XVIII ст.). 18
20. Посилення наступу царизму на Україну в І половиш XVIII ст. Остаточна ліквідація Гетьманщини та козаччини урядом Катерини II. 19
21. Адміністративно-територіальний устрій укр. земель на межі XVIII-XIX сторіччя.Прояви кризи феодального ладу в Україні в першій половині ХІХ ст. 21
22. Селянська реформа 1861 р. в Україні, її причини та значення. Визволення державних та удільних селян. 21
23. Буржуазні реформи 60-70-х рр. Х I Х ст. у Наддніпрянській Україні та їх значення. 22
24. Національно-визвольний рух в українських землях у ХГХ ст. (Кирило-Мефодіївське товариство, громади). 24
25. Соціально-економічне та політичне становище в Наддніпрянській Україні на початку XX ст. Виникнення політичної кризи та її прояви (1900-1904 рр.). 24
|
|
|
26. Події революції 1905-1907рр. в українських землях. Значення та наслідки революції. 25
27. Виникнення та діяльність у Наддніпрянщині на початку XX ст. українських політичних партій. Українська думська громада. 26
28. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки_ 27
29. Події першої світової війни в Україні. Наростання економічної та політичної кризи. 27
30. І та ІІ Універсали Центральної Ради, причини появи та наслідки_ 27
31. Проголошення УНР_ 28
32. Політичний режим гетьмана П.Скоропадського. Його внутрішня та зовнішня політика. 29
33. Прихід до влади Директорії. Основні напрямки п діяльності та причини падіння. 31
34. Встановлення Радянської влади в Україні у 1919 р Політика «воєнного комунізму». 31
35. НЕП в Україні. Його причини та наслідки. 32
36. Утворення Західноукраїнської народної республіки у 1918 р. та її доля. 33
37. Національне-державне будівництво в Україні в 20-х рр. XX ст. Входження України до складу СРСР. Політика «українізації». 34
38. Україна в умовах сталінського «великого перелому». Індустріалізація і колективізація та їх наслідки. 36
|
|
|
39. Становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період (1920-1939рр.). Утворення Карпатської України та її доля. 37
40. Основні етапи бойових дій на території України у період Великої Вітчизняної війни (1941-1944 рр.). 38
41. Загарбання фашистами України. Нацистський окупаційний режим в Україні у 1941-1944 рр. 39
42. Рух опору в Україні під час Великої Вітчизняної війни та його основні складові частини. Діяльність ОУН-УПА. 39
43. Особливості суспільно-політичного та економічного становища в УРСР у післявоєнні часи (1945-1953 рр.). Відбудова_ 40
44. Зміни в суспільно-політичному житті УРСР у період хрущовської «відлиги» (середина 50-х початок 60-х рр.). Критика культу особи Сталіна. 41
45. Економічні реформи 1957 та 1965 р. в Україні. їх наслідки. 42
46. Дисидентський рух в Україні у 60-80-х рр. XX ст. та його форми. Українська гельсінська група. 43
47. Особливості політичного та економічного становища в Україні під час перебудови (1985-1990рр.) 44
48. Виникнення нових політичних партій в Україні на початку 90-х рр. ХХ ст. Багатопартійність в Україні на сучасному етапі та її особливості. 45
49. Внутрішня політика Української держави у 1991-2004 рр. Реформи у суспільно-політичному і економічному житті. Прийняття Конституції 1996 р. 45
|
|
|
50. Основні напрямки зовнішньої політики України у 1991-2004 рр. Співпраця з міжнародними організаціями. 46
1. Виникнення Давньоруської держави у IX ст. Погляди вчених на утворення Київської Русі.
Процесс создания государства у восточных славян был длительным и сложным. Этот процесс завершился в середине 9 века. Летописи сохранили легенду о первых князьях-основателях Киева: Кие, Щеке, Хориве и их сестре Лыбеди. Город Киев был основан в середине 5 века.
После них князьями были Аскольд и Дир (родные братья). По легенде они освободили полян от хазарской власти и начали здесь княжить. Во время их правления было осуществлено несколько удачных военных походов против Византии. Примерно тогда же усилилась борьба с восточными соседями-хазарами.
На севере восточнославянских земель образовалось мощное Новгородское княжество. Там правили князья, приглашенные из соседней Скандинавии. Один из них — князь Олег отправился походом на Киев. Он взял Киев обманом, убил Аскольда и стал княжить в Киеве. Вследствие этого земли Олега с Новгородом и Псковом были объединены с Киевским княжеством в одно государство. Столицей его остался Киев. Утвердившись в Киеве, Олег стал завоевывать соседние славянские племена: древлян, радимичей, северян. На присоединенных землях возводились новые города и военные крепости. Подвластные князю племена платили дань ежегодно, т.е. отдавали определенную часть (чаще всего десятину) хлеба, меда, воска, шкур, меха, изделий ремесленников и т.д. Осуществлял Олег походы на Византию и столицу Константинополь. Византия признала могущество Киева. С этого времени Киевское княжество стало называться великим княжеством Киевским, а его князь — Великим князем Киевским.
Норманська та анти норманська теорії походження державності Київської Русі.
Існують 2 точки зору на утворення К. Русі: норманська теорія і теорія природничоісторичного утворення Київської Русі.
1) Норманнская теорія - про несамостійний розвиток руської державності (засновники - німецькі вчені Байер і Міллер, запрошені в 18 в. Катрею II для роботи у Російській Академії наук) – спирається:
а) на «Повість тимчасового років» - (основне джерело того часу, написаний київським ченцем Нестором на поч. 12, де перекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) - варягів (вікінгів, норманів) по походженню;
б) першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег;
в) у творах римських істориків і ряді інших неславянских літописів затверджується про дикість і відсталість східно-слов'янських племен, що говорить нібито про їхню нездатність без помочі ззовні заснувати таку могутню державу, як К. Русь.
2) Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток ін. сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведене відділення ремесла від с/х та інше, що говорить про майнову диференціацію, від котрої один крок до утворення класів і держави); успішні військові походи слов'ян приносили видобуток і прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень і т.і.;
б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими похованнями російських воїнів;
в) у літописах наступних сторінок нормани не згадуються, тому можна зробити висновок, що їх кількість була малою і вони швидко злилися з корінним населенням - ослов'янилися;
г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитки продуктивних сил;
д) у літописах прямо говориться, що ще до приходу варягів, у Києві правил 1-й князь - слов'янин Кий (кін. поч. 7 в.);
Висновок: із норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.
2. Особливості суспільно-політичного ладу Київської Русі у ІХ-Х ст.
На племінну систему східних слов'ян варяги наклали свої комерційне і військове зорієнтовані форми організації, встановивши серед місцевих племен такі порядок і єдність, які дозволяли їм ефективніше господарювати. Найбільшими «володарями» їхніх торговельних підприємств були члени династії Рюриковичів, і саме вони мали найбільше прибутків і влади. Проте оскільки князі великою мірою залежали від дружини, то значну кількість своєї поживи їм доводилося ділити з дружинниками. Характерно, що однією з основних турбот перших київських правителів було прагнення задовольнити власних дружинників, щоб вони не перейшли до суперника. З поширенням впливу варягів політична влада зосереджувалася у містах, що виникали на основних торгових шляхах. Найважливішим із цих міст був Київ.
Київським князям у неоднаковій мірі вдавалося монополізувати владу. Услід за реформою Ярослава Мудрого в системі успадкування влади, за якою кожний член швидко зростаючої династії Рюриковичів отримував практичну чи теоретичну частку володінь, почалася децентралізація влади. Ці князі безперервно ворогували між собою.
Звернімося до механізмів, через які здійснювалася влада. Найважливішими з них були княжа влада, рада бояр (дума) та збори городян (віче). Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у політичному устрої Києва. Влада й престиж, що ними користувався князь, зобов'язували його забезпечувати підданим справедливість, порядок і захист. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян або, рідше, проводилася загальна мобілізація. Чисельність цього війська була відносно невеликою — десь близько 2-3 тис. чоловік, а то й менше. У віддалені міста і землі князі призначали посадників, що, як правило, обиралися з членів власної родини. На периферійних землях волю князя виконував тисяцький місцевого ополчення зі своїми підлеглими. Правосуддя вершив сам князь чи призначені ним судді згідно з «Руською правдою» Ярослава Мудрого. Зрозуміло, що княжа влада мала першочергове значення в управлінні Київської Русі. У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. До інших джерел княжих доходів належали мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. Останні складали важливе джерело прибутків, оскільки київські закони щодо покарання за злочин віддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою.
За порадою й підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи — органу,що виник із старших членів дружини. Пізніше місце у думі дістали й церковні ієрархи. Функції думи ніколи чітко не визначалися, а князь не був зобов'язаний радитися з нею. Проте, ігноруючи її, він ризикував позбутися підтримки... Демократичну сторону політичного устрою Києва репрезентувало віче, або збори городян, що виникли ще до появи князів. Віче скликалося князем або городянами. Серед питань, обговорюваних на вічі, були військові походи, укладення угод, престолонаслідування, розподіл посад у державі, організація війська. Віче не мало права визначати свою власну політику чи видавати закони. Проте, коли на престолі сідав новий князь, віче могло укласти з ним формальну угоду («ряд »), за якою князь зобов'язувався не переходити традиційно встановлених меж влади щодо віча, а воно в свою чергу визнавало над собою його владу. Хоча право брати участь у вічі мали голови сімей, фактично на вічових сходах панувала міська купецька знать.
Суспільна організація. В наслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. Нарешті, прийняття християнства спричинилося до появи нового класу — духовенства. Найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами.
На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали,— люди, що часто вважались «середнім класом» Києва - великі купці, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. Нижче «молодші люди»- дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Найнижча сходинка: «чернь» — ті, хто н ічого не мали й наймалися на «чорну роботу».
Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Загальновизнаним є факт, що більшість селян були відносно незалежними. Проте у XII—XIII ст. із початком лихоліття з'являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами, що набувало різних форм. Вільний селянин мав право звертатися до суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам (якщо ж він мав тільки дочок, то князь претендував на землю). Основним обов'язком смердів була сплата данини та відбування військової повинності під час війни.
Коли селянин чи представник іншої соціальної верстви потрапляв у кабалу (а це при лихварських процентах від 25 до 50 траплялося нерідко), або коли просто брав гроші у позичку, він міг укласти угоду з кредитором, за якою зобов'язувався за отримані гроші відпрацювати певний час. Ці закабалені або напіввільні робітники називалися закупами. На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Оскільки головним товаром в обміні між Києвом і Константинополем виступали раби...Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину (часом їх також.називали князями-ізгоями), а пізніше: недавно звільнені раби, збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану.
3. Соціально-політичний устрій Київської Русі у другій половині X - XI ст. Основні групи населення.
Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади:
а) на чолі держави - великий київський князь;
б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу (бояре, мужи) і молодшу (отроки, дитячі); питомі князі, що стояли своїми військами в значних містах (Чернігів, Переяславль, Псков і ін.), складав боярську думу при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ у похід...)
в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками.
г) керування невеличкими містами здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники.
Залежне населення: «Смерди» - селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлотувалися шляхом стягування данини. «Закупи» - (смерди, що взяли у феодала «купу» - позичку грошима, інвентарі, насіннями і т.п.) «Рядовичи» - селяни, що уклали з феодалом «ряд» - договір і за це виконуючі різноманітні роботи у вотчині. «Ізгої» - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею (луками, пасовищами і т.п.). «Холопи» - полураби.
Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом:
а) економічного примуса - виплата княжої данини; заключ. селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за що останні сплачували земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк);
б) позаекономічного адміністративного примуса - станова нерівноправність селян стосовно феодалів. До другої половини Х сторіччя на Русі не існувало індивідуальної власності на землю. Вона рахувалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлював її київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя.
4. Зовнішня політика перших князів Київської Русі. її основні напрямки.
Київський Русі належало помітне місце в міжнародних відносинах X– XIII ст. В зовнішньополітичній діяльності київських князів одним з найважливіших напрямів був південний, який становили відносини з Візантією. 907 р. – переможний морський похід князя Олега на Константинополь; 911р. – другий вдалий похід і договір князя Олега з Візантією, дуже вигідний для Русі, який забезпечував інтереси її торгівлі; 941 р. – невдалий морський похід князя Ігоря на Візантію; 944 р. – переможний похід князя Ігоря на Константинополь та укладання договору з Візантією, менш вигідного, ніж угода 911 р.; 957 р. – мирне посольство княгині Ольги до Константинополя; 969 – 971 рр. – війна князя Святослава з Візантією, яка закінчилася по суті поразкою, а формально – почесним миром; 988 князь Володимир захопив Корсунь, візантійське місто в Криму, і повернув його в обмін на сестру візантійського імператора, яка стала його дружиною (ці події пов'язані з хрещенням Русі); 1043 р. – відбувся останній морський похід Русі на Константинополь при Ярославі Мудрому, який закінчився поразкою. У стосунках з Візантією київські князі частіше переслідували мету – забезпечити торговельні привілеї для Русі, оскільки Візантія становила найбільш вигідний ринок збуту для надлишків полюддя. І саме з Візантії частіше надходили на Русь речі престижного вжитку для панівної верхівки. Важливими для Русі були відносини і з Хозарським каганатом. Інтереси двох держав зіткнулися вже наприкінці X ст., коли князь Олег підкорив сіверян і радимичів, які до того платили данину хазарам. У другій половині 60-х рр. X ст., внаслідок походів князя Святослава, Хозарський каганат був розгромлений і припинив існування. Тоді ж влада Києва поширилася на племена Північного Кавказу і Приазов'я, але після смерті Святослава майже всі ці землі було втрачено. Зникнення Хозарського каганату мало для Русі неоднозначні наслідки. Позитивним було те, що для Русі відкрилася пряма торгівля з країнами арабського Сходу. Негативним було зникнення бар'єру, роль якого виконував Хозарський каганат по відношенню до кочових народів на їх шляху до причорноморських степів, тобто до південних кордонів Русі. Досить жвавими були стосунки з країнами Західної і Центральної Європи (Німеччина, Польща та ін.), які особливо посилилися при Ярославові Мудрому (його називали тестем Європи), що встановив династійні зв'язки з правителями інших держав; його донька Анна була одружена з королем Франції, інші дочки – з королями Норвегії і Угорщини, сини одружені з сестрою польського князя та онукою німецького імператора. Мати ж Володимира Мономаха (дружина сина Ярослава Всеволода) була дочкою імператора Візантії – Константина IX Мономаха. У цілому Київська Русь відігравала важливу роль у міждержавних відносинах країн Європи та Близького Сходу. Надзвичайно важливими для Русі були відносини з кочовими народами причорноморських степів. З 915 по 1036 рр. тут панували печеніги. Їх мирні відносини з Русю скоро змінилися на ворожі. У 972 р. в бою з печенігами загинув князь Святослав. При князі Володимирі боротьба з печенігами набула особливо гострого, жорстокого, запеклого характеру. Саме в цей час з'явилися „богатирські застави”, використовувалася оборонна тактика. У 1036 р. в битві під Києвом при Ярославі Мудрому печеніги зазнали нищівної поразки. Загроза з їхнього боку для Русі була ліквідована. З 50-х рр. XI ст. по 30-ті рр. XIII ст. в причорноморських степах панували половці. В останній третині XI ст. їхні напади на Русь активізувалися. В умовах загострення князівських усобиць половці в цей час стали справжнім лихом для Русі. Найбільше у боротьбі з половцями уславився Володимир Мономах. Саме з його ініціативи наприкінці XI – на початку XII ст. були об'єднані сили руських князів та здійснено декілька великих походів проти половців, які були розбиті і відступили до Кавказу. Але із затвердженням на Русі феодальної роздробленості половці повернулися і відновили напади на Русь, беручи активну участь в князівських усобицях, особливо в другій половині XII ст. У 70 – 90-х рр. XII ст. об'єднані сили руських князів знову відбили наступ половців.
5. Прийняття християнства та його значення в історії Київської Русі. Розвиток культури.
Киевская Русь определялась высоким уровнем культуры. Это объясняется тесными связями с Византией, европейскими гос-ми. Еще до IX века восточные славяне имели письменность. Введение христианства способствовало расширению кириллицы. Во времена княжения Владимира в Киеве, Новгороде открываются школы. В них учились дети бояр, старших дружинников, духовенства. При Андреевском соборе была открыта школа для девочек. Основывались библиотеки и архивы для сохранения документов, была создана библиотека при Софийском соборе в Киеве. Ее основал Ярослав Мудрый. Книги на Руси любили и ценили.
Литература:
Шедевром XII века является знаменитое «Слово о полку Игореве». Тема «Слова...» - поражение новгород-сиверского князя Игоря Святославовича с сыном и братом Всеволодом в бою с половцами в 1185 году.
Выделился как писатель Владимир Мономах. Его перу принадлежит «Поучение детям». В этом произведении показывается жизнь князей конца 11-нач.12 века. Мономах рассказывает про свои походы и путешествия, беспрерывные воины и договора с половцами. Архитектура и живопись:
Вместе с христианством на Русь пришла культовая архитектура. Первым христианским строением была Десятинная церковь, украшенная мармуром, мозаикой, фресками. Во времена Ярослава Мудрого в Киеве был построен Софийский собор. При строительстве собора использовали достижения византийской культуры. В это же время были созданы Золотые ворота. Они входили в линию укреплений города. Это был парадный въезд в город Во 2-й половине 11 века были построены: Успенский собор Печерского монастыря, Михайловский собор Выдубецкого монастыря. В 12 веке построена церковь Спаса на Берестове, церковь Бориса и Глеба и др.
В других городах также велось архитектурное строительство: Спасский собор в Чернигове, Михайловский собор в Переяславе, много церквей в Галиче. Немногие из них сохранились до наших дней.
Архитектура способствовала развитию живописи. Княжеские дворцы и культовые храмы украшались настенной мозаикой и фресками в Софийском соборе в Киеве, Черниговском, Спасском соборе, в Переяславском, Михайловском и др.
На Руси большое значение приобрело иллюстрирование рукописных книг.
Была развита музыка. Музыкальные инструменты делились на духовые, щепковые и ударные. Среди них известны дудки, сопелки, флейты, гусли, бубен и др. Пение и музыка вошли в обычаи княжеских дворцов.
Народные песни, пересказы, былины, сказки, загадки были составной частью древнерусской культуры.
В 998 г. при Владимире Великом было принято христианство. Владимир сам крестился в Корсуне и возвратился в Киев с греческими священниками, которые исполнили обряд крещения народа. Христианство вводилось насильным путем. Оно вступило в борьбу с язычеством.
Новая вера способствовала объединению гос-ва, повышала авторитет князя.
Причини прийняття християнства:
а) необхідність зміцнення феодальних відношень у раннефеодальном державі, тому що язичество суперечило єднанню Русі;
б) прийняття єдиної з Візантією релігії зміцнювало б південні межі Русі, тому що Русь одержала б на півдні авторитетного і могутнього союзника;
в) прийняття християнства сприяло підняттю міжнародного авторитету Русі, т. к. до 988 р. Русь в очах Європи і Візантії була «дремучей, поганської»;
г) прийняття християнства сприяло б зближенню з високорозвиненої Візантією - спадкоємицею культури Древньої Греції (технології, література, мистецтво, архітектура і т.п.).
Оно дало значительный толчок развитию древнерусской культуры. Благодаря крещению Руси в ней распространилась письменность. Русские люди имели возможность познакомиться с достижениями мировой литературы и науки. При Владимире на Руси открываются школы, книгописные мастерские. Восточнославянское гос-во становится одним из наиболее культурных в Средней Европе.
6. Феодальна роздробленість на Русі (друга половина XI - початок XII ст.). її причини та наслідки.
Феодальна роздробленість не була випадком і всі країни Європи пройшли через неї.
1) У результаті розвитки феодальних відношенні всередину в нач. 12 в. наступає криза росту, коли стара форма об'єднання земель (К. Русь) уже не відповідає прогресу і перестає бути необхідної, тому що:
а) унаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів нe був зацікавлений ринутися до об'єднання з іншими феодалами, тим більше між ними постійними були заздрість, ненависть, ворожнеча, т. е. не було ніякої економічної причини триматися старого об'єднання (К. Русі);
б) феодали, у своїх вотчинах за допомогою особистої дружины могли одержати все необхідне із селян, і без помочі великого Київського князя (до цього феодали годувалися з княжої данини і військових походів);
в) місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатами керування і дружинами);
г) ріст і зміцнення міст - перетворив їх в економічні, політичні центри значних феодальних вотчин і щодо убезпечив від нападу великого київського князя або кочівників.
2) Величезні географічні розміри К. Русі об'єктивно сприяли росту сепаратизму, а з іншого боку, в умовах загострення соціальної боротьби, великий київський князь змушений був самий їх посилювати, тому що був не в силах зробити їм, у випадку селянського повстання швидку і діючу поміч за тисячі кілометрів від Києва.
3) Насильницьке об'єднання східнослов'янських земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію в 12 ст. майже поголовне прагнення до самостійності значних і дрібних феодалів тим більше, що області склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок.
Сутність і значення феодальної роздробленості. По своїй суті вона явилася перехідним періодом від раннефеодального держави К. Русі, (механічного об'єднання земель) до зрілого феодального товариства (централізованій державі). У цей перехідний період завершується складання всіх основних рис і інститутів феодалізму тільки не в рамках усієї держави (як на стадії централізованої держави), а лише в рамках окремих феодальних вотчин і князівств. Т. ч., феодальна, роздробленість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, чим раннефеодальна КР, тому що. сприяла росту продуктивних сил і більш гнучко захищала інтереси панівного класу. Водночас, феодальна роздробленість знизила обороноздатність країни, що в умовах посилення монголотатар призвело до трагедії російських земель. Спочатку, у 12 в., Київська Русь розпадається на 12. князівств, найбільшими з який були: Галицко-волынское, Владимиро-Суздальское, Новгородська феодальна республіка й ін. Потім їхнє число на початку ХШ. ст. дійшло до 50, а в XIV сторіччі - навіть 250.
7. Захоплення українських земель Польщею та Литвою у XIV ст. Унії Польщі і Литви та їх значення для України. Закріпачення селян у польсько-литовській державі.
Загарбання Польщею та Литвою українських земель.
У 13-15 вв. ослаблені золотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Миндовгом, що захватив «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном і Гедимином, що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом, що захватив велику частину укр.з. частину російських земель (від сучасних Волыні до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; Ольгердом був узятий Київ); Витовтом, що захватив південно-укр. степ аж до Чорного моря в районі Одеси.
Причини швидкого захоплення:
а) Русь була ослаблена золотоордынским ярмом;
б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголотатарського ярма.
Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави:
а) державний мова - староруська, закони складені на основі «Російської правди» і ін.;
б) В.К.Л було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр. і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів. Захоплення Галичины Польщею був здійснений польським королем Казимиром ІІІ в 1349 р. У 1351- 1352 р. між В.К.Л и Польщею спалахнула війна за Галицко-волынские землі. У результаті: Галичина залишилася за Польщею, Волынь - за Литвою.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 207; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!