Відмінювання географічних назв

1. Географічні назви з іменниковими закінченнями — українські та інших союзних республік, а також іншомовні — відмінюються як звичайні іменники І, II та III відмін:
І відміна: Африка — Африки, в Африці; Волга — Волги, на Волзі; Лохвиця — Лохвиці, Лохвицею, у Лохвиці; Махачкала — Махачкали, у Махачкалі; Москва – Москви, Москвою, у Москві; Одеса – Одеси, в Одесі; Ольвія — Ольвії, Ольвією, в Ольвії; Полтава – Полтави, у Полтаві; Прага — Праги, у Празі; Речиця – Речиці, в Речиці; Шепетівка — Шепетівки, у Шепетівці.

II відміна: Буг — Бугу, на Бузі (й по Бугу); Владивосток — Владивостока, у Владивостоці (у Владивостоку); Гайсин — Гайсина, Гайсином, у Гайсині; Дубно — Дубна, Дубном, у Дубні; Единбург — Единбурга, в Единбурзі (в Единбургу); Київ — Києва, Києвом, у Києві; Лихославль — Лихославля, Лихославлем, у Лихославлі; Луганськ — Луганська, Луганськом, у Луганську; Львів — Львова, Львовом, у Львові; Орел — Орла, Орлом, в Орлі; Псков — Пскова, Псковом, у Пскові; Світязь – Світязю, Світязем, на Світязі; Тернопіль — Тернополя, Тернополем, у Тернополі; Теруель – Теруеля, Теруелем, у Теруелі; Токмак — Токмака, у Токмаці (у Токмаку); Ужгород — Ужгорода, Ужгородом, в Ужгороді.

IIІ відміна: Бретань — Бретані, Бретанню, у Бретані; Керч — Керчі, Керчю, у Керчі; Об — Обі, Об’ю, на Обі; Свір — Свірі, Свір’ю, на Свірі; Сизрань — Сизрані, Сизранню, у Сизрані.

2. Географічні назви, що мають форму множини, відмінюються як відповідні загальні іменники: Березники — Березників, Березникам; Горки – Горок, Горкам; Єсентуки — Єсентуків, Єсентукам; Жигулі — Жигулів, Жигулям; Ков’яги — Ков’яг, Ков’ягам; Лубни — Лубен, Лубнам; Плиски – Плисок, Плискам; Прилуки – Прилук, Прилукам; Ромни — Ромен, Ромнам; Салоніки — Салонік, Салонікам; Філіппіни — Філіппін, Філіппінам; Чебоксари – Чебоксар, Чебоксарам, у Чебоксарах; Чернівці — Чернівців, Чернівцям, у Чернівцях.

3. Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюються як звичайні прикметники: Борове — Борового, Боровому; Жуковський – Жуковського, Жуковському; Лозова — Лозової, Лозовій; Рівне — Рівного, Рівному; Чусова – Чусової, Чусовій.

4. Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чи навпаки, іменника та прикметника, відмінюються в обох частинах;
а) Великий Устюг – Великого Устюга; Гола Пристань — Голої Пристані, Голою Пристанню; Кривий Ріг — Кривого Рогу; Великі Луки — Великих Лук; Єлисейські Поля – Єлисейських Полів; Мінеральні Води — Мінеральних Вод.
б) Кам’янець-Подільський — Кам’янця-Подільського, Кам’янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський – Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

5. Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника та присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині: Баден-Баден — Баден-Бадена, у Баден-Бадені; Орєхово-Зуєво — Орєхово-Зуєва, в Орєхово-Зуєві; Івано-Франківськ — Івано-Франківська, в Івано-Франківську. Але: Конча-Заспа — Кончі-Заспи, у Кончі-Заспі; Пуща-Водиця — Пущі-Водиці, у Пущі-Водиці.

6. Географічні назви, що складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населенного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні – Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

7. Не відмінюються географічні назви (переважно іншомовні), що закінчуються на е (є), і (ї), о, у (ю): Рамбуйє, Туапсе, Улан-Уде, Фіуме; Капрі, Порт-Луї, Поті, Тбілісі, Уссурі, Фукуї; Бордо, Глазго, Марокко, По, Сант-Яго; Баку, Бештау, Катманду, Кюсю. Так само не відмінюються й деякі назви на -а, як Нікарагуа.

40. Правопис загальних назв іншомовного походження

Написання й, і, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і регулюється такими правилами.

І. Буква и пишеться:

1. У загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки, крім й: динамо, директор, титан, фізика, система, цистерна, жирафа, трикотаж (правило дев'ятки). '

2. У власних назвах:

а) у географічних назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;

б) у географічних назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;

в) у географічних назвах зі звукосполученням -ри: Париж, Рига, Рим, Мадрид, Великобританія, Крит;

г) в окремих словах, узвичаєних з й: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.

II. Буква і пишеться:

1. На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, інтернаціональний, Індія, Іспанія, Ібрагім.

2. У середині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед літерами на позначення голосних та перед є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, аудієнція, радіус, радій, пенсіонер.

3. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.

4. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шіллер.-

5. Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.

ІІІ. Буква ї пишеться після букв, що позначають голосні звуки: мозаїка наївний, атеїст.

Правопис е, є

1. Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.

2. На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.

3. Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон (але траєкторія).

4. Після апострофа, м'якого знака е, і, й пишеться є: п 'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).

5. В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

Апостроф в словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

• після губних приголосних б, п, м, ф, в, шиплячих ж, ч, ш, задньоз`язкових г, к, х та р: інтерв'ю, миш'як, кар'єра, Монтеск'є, Руж'є;
• після префікса, який закінчується на приголосний: ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.

Апостроф не ставиться:

• перед йо: курйоз, серйозний;
• коли я,ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед [а], [у]: бюджет, бюро, рюкзак, Гюго, Мюллер.

М'який знак в словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н :

• перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, ательє, мільярд, мiльйон;
• відповідно до вимови після л перед приголосними: фільм, Нельсон, але залп, катафалк;
• відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, але бал.

М'який знак не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом'якшеного приголосного перед [а],[у]: малярія, нюанс, ілюзія, Дюма.

41. Правопис закінчень іменників, власних та загальних назв у кличному відмінку.

В українські мові форми звертання виражаються у кличному відмінку.

Іменники чоловічого та жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличний відмінок.

І відміна:

- тверда і мішана група –о: Галино, Катерино, Миколо, сестро, Солохо;

- м'яка і мішана - е(-є), - ю: Маріє, Насте, Галю, воле, надіє, земле, Софіє.

II відміна:

Закінчення –у мають:

а) іменники мішаної групи з основною на шиплячий ч, ш (крім ж): викладачу, укладачу, глядачу, товаришу;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Людвігу, Генріху;

в) іменники: діду, сину, тату, дядьку, батьку;

- ю мають іменники м'якої групи: Геннадію, вчителю, лікарю, Андрію.

- е мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: Іване, Петре, Степане, козаче.

б) ім. твердої групи із суфіксами -ист, -тор, -атор, -ер, -ир: радисте, директоре, ректоре, адміністраторе, бригадире.

в) іменники мішаної групи – власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на ж, р: друже, стороже, Довбуше, тесляре.

III відміна. У кличному відмінку, що вживається переважно в поезії, іменники цієї відміни мають закінчення -е: радосте, смерте, Нінеле, Любове.

Для імен по батькові характерні закінчення –оу жіночих і –ув чоловічих: Галино Іванівно; Петре Васильовичу.

Звертання, що складаються з кількох назв, мають такі правила вживання:

1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені і по батькові), обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Василівно, Петре Михайловичу.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви і прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі Н. відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, депутате Ткаченко, добродію Назаров.

3. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, клич­ний відмінок обов'язково має перше слово, а друге може виступати як у формі Н., так і у формі Кл. відмінка: добродію секретар (секре­тарю), пане голово (голова).

4. У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму Кл. відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і форму Кл. відмінка і форму Н. відмінка: друже Ярославе (друже Ярослав), пане Максиме (пане Максим).

42. Особливості відмінювання й написання особових назв

Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо сивий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій).

Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крип’якевич, Дроб’язко, Солов’яненко, Карп’юк, Стеф’юк, М’яло, Мар’яненко, Лук’янчук; але:Довбяга, Ужвюк, Рябокляч. М’який знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна).

Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.

За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Прізвища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Півторадні). Імена та прізвища із закінченням -а належать до І відміни (Софія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а – до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а – до III відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіляються й за групами: з основою на твердий нешиплячий – тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий – мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаші); з основою на будь-який м’який – м’яка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь).

Імена та по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи:

Н. Семен Іванович Людмила Марківна

Р. Семена Івановича Людмили Марківни

Д. Семену Івановичу Людмилі Марківні

3. Семена Івановича Людмилу Марківну

О. Семеном Івановичем Людмилою Марківною

М. (при) Семенові (у) Івановичу (при) Людмилі Марківні

Кл. Семене Івановичу Людмило Марківно

 

Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Шевченко, Дригало, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Ткач, Братунь, Гайдай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі та жіночі прізвища, а саме:

а) неслов’янські прізвища з кінцевим голосним (крім -апісля приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка – Лорки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, Гете, Гейне, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу; а також: Дюма, Золя (з -апісля приголосного);

б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Живаго, Дурново;

в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псевдоніми Ле, Трублаїні.

Інші прізвища відмінюються.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються як прикметники:

Н. Погорілий Нижня

Р. Погорілого Нижньої

Д.Погорілому Нижній

З. Погорілого Нижню

О. Погорілим Нижньою

М. (при) Погорілому Нижній

Кл. Погорілий Нижня

Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикметників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. ін.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо.

Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин – Волошином, Сербин – Сербином, Турчин – Турчином, Литвин – Литвином.Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. ін.

Усі інші прізвищавідмінюються як іменники відповідних відмін твердої, мішаної та м’якої груп.

Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим м’яким основи та закінченням -о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бадзьом, Іваньові, Іваньом.

У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левицький – Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. ін.;Антоненко-Давидович – Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидовичу тощо.

Але коли перша частина прізвища – односкладове слово то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара –Драй-Хмари, Драй-Хмарі й т. ін.; Кос-Анатольський – Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо.

Як відомо, іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині кличний відмінок.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є. Наприклад: Костю, Семене, Вікторе, Юрію, Іване, Петре.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни у кличному відмінку закінчуються на -о, -є (-є), -ю. Наприклад: Людмило, Миколо, Маріє, Софіє, Меласю, Талю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються з загальної назви і власного імені, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне ім’я: брате Іване, друже Ярославе, товаришу Андрію, сестро Ярино.

Географічні назви, які складаються з прикметника й іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам’янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам’янець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово потребує відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів – іменника та прикметника: за містом Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

43. Правопис іменників чол. роду у родовому відмінку однини

 

44. Рід іменників, що вживаються тільки в множині. Іменники спільного роду.

Іменники, вживані лише у множині, також охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

 

1. назви будівель, їх частин, споруд	сіни, ворота, сходи, двері
2. назви предметів упряжі, засобів пересування	шори, наритники, сани, бігуни
3. назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку	граблі, вила, ваги, триноги, ночви, носилки
4. назви парних предметів і парних частин тіла	окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в'язи, груди
5. назви музичних інструментів	цимбали, літаври
6. назви одягу і взуття	штани, труси, бриджі, бутси, панталони
7. назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування	хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони,
8. назви залишків речовини чи матеріалу	висівки, вичіски, недоїдки
9. назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються	сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони
10. назви сукупності предметів зі значенням збірності	надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди
11. назви ігор	шахи, городки, жмурки
12. назви дій і процесів	посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі
13. назви на позначення почуттів, емоцій, станів	радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, ластощі
14. власні географічні назви	Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли

Іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів — чоловічого (день, серпень, ярмарок, Сибір), жіночого (ніч, земля, путь, криза) і середнього (поле, весло, життя, знання).

Зверніть увагу!

Чоловічий рід: аерозоль, нежить, Псалтир. Жіночий рід: бандероль, ваніль, каніфоль

Деякі іменники мають варіантні форми роду: абрикос — абрикоса, вольєр — вольєра, довіра — довір’я, жираф — жирафа, зал — зала, змій — змія, клавіш — клавіша, мозоль — мозоля, мотузок — мотузка, пантофель — пантофля, спазм — спазма, перифраз — перифраза.

В українській мові є іменники, в яких рід визначається за статтю. Це іменники спільного роду. Вони означають назви осіб за характерними рисами чи діями і мають закінчення -а, -я: сирота, плакса, нікчема, нероба, базіка, бідолаха, лівша. Рід цих іменників визначається синтаксично, тобто за допомогою означальних слів: Ріс я круглим сиротою. Бува і чоловік сьому колючці пара: людей товче, та й жде, щоб хто його кохав. Де вона тепер, бідолаха? — задумався Григорій.

Деякі іменники чоловічого роду, що позначають осіб за родом занять, можуть називати й осіб жіночої статі. Вони не мають паралельних форм жіночого роду: адвокат, депутат, директор, інженер, менеджер, мер, міністр, нотаріус, прокурор, професор, тренер, юрист. Від деяких слів творяться назви осіб жіночого роду, але вони належать до нейтральної лексики: вчитель — вчителька, дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, майстер — майстриня, продавець — продавщиця, перекладач — перекладачка.

Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду: рукодільниця, домогосподарка, манікюрниця.

 

45. Поділ прикметників на повні й короткі, стягненні й нестягненні

Деякі якісні прикметники чоловічого роду в називному й знахідному відмінках можуть мати, крім повної (зелений, повний), ще й коротку форму (ясен день, красен лицем). Короткі прикметники мають нульове закінчення. Прикметники жіночого, середнього роду та множини в називному й знахідному відмінках мають, крім звичайної стягненої (висока, високе, високі), нестягнену форму (високая, високую). Короткі та нестягнені форми прикметників вживаються здебільшого в поетичному стилі мовлення: Стоїть гора високая, а за нею вища (Народна пісня).

46. Ступенювання прикметників
Ступенювання прикметників

1. Вищий ступінь порівняння прикметників. Вищий ступінь порівняння прикметників утворюється доданням:

а) суфікса -іш- або -ш- до основи чи до кореня звичайної форми якісного прикметника: нов-іш-ий, повн-іш-ий, син-іш-ий, дешев-ш-ий, солод-ш-ий.

б) слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, більш глибокий, менш вередливий.

2. Найвищий ступінь порівняння прикметників. Найвищий ступінь порівняння прикметників утворюємо доданням:

а) префікса най- до форми вищого ступеня: найбільший, найкраща, найменше.

б) слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найбільш стійка, найменш приємне.

Для посилення при формах найвищого ступеня прикметників вживаються частки що і як; пишуться вони з прикметниками разом: щонайсильніший, якнайбільший, якнайшвидший [5, С. 83].

Утворюючи ступені порівняння прикметників треба пам’ятати:

BD21301_ не можна вживати слів самий, саме, самі замість префікса най- у формі найвищого ступеня порівняння прикметників [3, С. 30]:

неправильно:	правильно:
самий оптимальний вихід	найоптимальніший вихід
сама краща пропозиція	найкраща пропозиція
саме вдале фото	найвдаліше фото
самі низькі ціни	найнижчі ціни

BD21301_ не можна вживати слів більш, менш з формою вищого ступеня порівняння прикметника [3, С. 30]:

неправильно:	правильно:
більш ймовірніша подія	ймовірніша подія
більш простіший варіант	простіший варіант
менш проблематичніший спосіб	менш проблематичний спосіб

не можна вживати залежних від ступеньованого прикметника слів без прийменників за, від, порівняно з та ін. або без сполучника ніж (аніж) [3: 30]:

неправильно:	правильно:
добріший нього	добріший за (від) нього
	добріший порівняно з ним
	добріший, ніж він
розумніша всіх	розумніша за всіх
	розумніша від всіх
	розумніша, ніж всі
мова мелозвучніша інших	мова мелозвучніша за (від) інших
	мова мелозвучніша порівняно з іншими
брат старший сестри	брат старший за (від) сестри
	брат старший порівняно з сестрою
	брат старший, ніж сестра
	брат старший проти сестри

РЕКОМЕНДАЦІЯ. Радимо вживати органічніші для української мови синтетичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників: довершеніший, простіший, найдорожчий, найкращий, найхолодніший, найвірогідніший.

47. Правопис прислівників. Ступені порівняння прислівників.

Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишуться:

прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.

Найуживаніші з них такі:

без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;

на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;

до: до побачення, до речі, до краю, до діла;

з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;

в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

прислшникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;

прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;

прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

 

Прислівники на -о (-е), як і якісні прикметники, від яких вони утворені, мають вищий і найвищий ступені порівняння. Вищий ступінь порівняння має просту і складену форми. Проста форма вищого ступеня твориться за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: швидко — швидше. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням до прислівника вищого ступеня слів більш, менш: більш доречно, менш практично.

Проста форма найвищого ступеня порівняння твориться за допомогою префікса най-: для підсилення можуть уживатися префікси як-, що-: якнайдружніше, найтепліше.

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до прислівників слів найбільш, найменш: найбільш дружно, найменш докладно.

При утворенні вищого ступеня прислівників відбуваються ті самі зміни приголосних, що й у прикметниках: г, к, з при сполученні з суфіксом -ш-змінюється на: жч: дорого — дорожче.

С змінюється на шч (на письмі щ): високо — вище. Суфікси -ок-, -ек-, -к-, -ик- при творенні форм ступенів порівняння випадають: глибокий — глибший. Деякі прислівники вищого й найвищого ступенів утворюються від прислівників з іншим коренем:добре — краще — найкраще.

48. Займенник. Поділ займенників на групи за значенням і парадигми їх відмінювання.

Займенник- повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки?: Багато таємниць у світі, одна з найбільших з-поміж них-мова (І. Вихованець). Мудрим ніхто не вродився, а навчився (Народна творчість). Була зима - найкраща, найулюбленіша моя пора року (Л. Смілянський).

За значенням і граматичними ознаками займенники неоднотипні, вони поділяються на три групи:

* узагальнено-предметні: я, ти, ми, хто, він, себе, хто-небудь, щось тощо;

* узагальнено-якісні: мій, твій, свій, цей, такий, всякий, кожний, ніякий тощо;

* узагальнено-кількісні: скільки, ніскільки, стільки, скільки-небудь.

Узагальнено-предметнізайменники, вказуючи на предмет, співвідносяться з іменниками і мають спільні граматичні ознаки. Зокрема, всі вони змінюються за відмінками, деякі з них мають число (він - вони, я- ми, ти - ви). Займенники він, вона, воно, крім числа і відмінка, мають родові форми. У реченні займенники, співвідносні з іменниками, виступають підметом, додатком, іменною частиною складеного присудка.

Узагальнено-якіснізайменники співвідносяться з прикметниками, оскільки вказують на ознаку. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, узгоджуючись з іменниками. У реченні переважно виконують роль означення, іменної частини складеного присудка, значно рідше - роль інших членів речення.

Узагальнено-кількіснізайменники за граматичними ознаками співвідносні з числівниками. Змінюються вони тільки за відмінками, а роду й числа не мають. У реченні виконують роль підмета, означення, додатка.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 369; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!