ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
Адаптивні системи землеробства реалізуються на практиці через організацію території з відповідним розміщенням культур, сівозмін і технології вирощування сільськогосподарських культур.
Сутність нової технологічної політики, що витікає з адаптивного землеробства, полягає в тому, щоб сприяти товаровиробнику в прийнятті самостійного господарського рішення. Воно може бути здійснене на основі переданих йому пакетів технологій і набору технічних засобів з орієнтацією на перевагу у використанні новітніх досягнень науково-технічного прогресу в системі державного стимулювання.
На відміну від традиційної орієнтації агропромислового виробництва на стандартні технологічні схеми і стандарти набору машин державна технологічна політика в нових умовах, на нашу думку, повинна базуватись на таких принципах:
• екологізація технологій вирощування сільськогосподарських культур, диференціація їх відповідно до конкретних категорій агроландшафтів у системах адаптивного землеробства;
• адаптування технологій стосовно різного рівня інтенсифікації агропромислового виробництва, виробничо-ресурсного потенціалу товаровиробника;
• адаптування технологій стосовно багатоукладності господарювання, різних форм організації праці (особистих, сімейних, колективних);
• альтернативність, можливість вибору варіантів пакетів технологій, побудованих за принципом послідовного подолання
природних факторів, що лімітують вирощування сільськогосподарських культур.
|
|
Порівняно не всі технології вирощування польових культур мають пряме експериментальне обґрунтування і побудовані з врахуванням системних зв'язків. Більша їх частина склалась шляхом різних комбінувань, наприклад нових заходів на традиційну агротехніку. Останні обставини нерідко ставали причиною економічних втрат і екологічних протиріч, коли сучасні засоби інтенсифікації, особливо хімізації, застосовувались на фоні традиційних способів обробітку ґрунту, сівби та догляду за посівами.
Використовуючи набутий досвід, необхідно поглиблювати розробку технологій стосовно як різних категорій ландшафтів, так і виробничих відношень, враховуючи, зокрема, що виробничо-ресурсний потенціал товаровиробника і рівень його кваліфікації змінюються в значних межах.
Адаптація технологій до природних умов. Вихідним моментом при формуванні технологій вирощування сільськогосподарських культур є агробіологічний паспорт сорту, в якому повинно бути відображені вимоги до умов вирощування, а також відомості про вплив культури на ґрунти в зв'язку з особливостями біології і агротехніки.
|
|
Методологія формування технології полягає в послідовному подоланні факторів, що лімітують урожайність культури і якість продукції. Значущість цих факторів проявляється в міру інтенсифікації виробництва, з усуненням одних підвищується значення інших.
Різні поєднання факторів і інтенсивність їх прояву визначають набір технологічних операції, що здійснюються різними засобами (набором робочих органів, машин і т.д.) як в просторовому, так і в часовому вимірах.
Адаптація технологій до різних рівнів інтенсифікації виробництва. Для вирішення цього завдання необхідна достатньо вагома експериментальна основа з врахуванням складності системних зв'язків між виробничо-ресурсним потенціалом, параметрами технологій і урожайністю. Застосування добрив, пестицидів, меліорантів створює передумови для поглиблення спеціалізації сівозмін, мінімізації обробітку ґрунту, зменшення норм висіву насіння, маневрування з строками сівби і т.д.
Безперечно, стосовно різного забезпечення виробничими ресурсами, особливо добривами і іншими засобами хімізації, повинні розроблятися різні варіанти технологій.
Виходячи з криволінійної залежності урожайності від забезпеченості цими засобами, доцільно орієнтувати розробку технологій на декілька рівнів інтенсифікації. Якість їх залежить значною мірою і від біокліматичного потенціалу.
|
|
З метою уніфікації оцінки технологій вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивністю пропонується їх чотири категорії:
• екстенсивні технології, орієнтовані на використання природної родючості ґрунтів без застосування добрив та інших хімічних засобів або дуже обмежене їх застосування;
• нормальні технології, що забезпечують усунення гострого
дефіциту мінеральних елементів живлення, які знаходяться в
критичному мінімумі, орієнтовані на створення і підтримку середнього рівня окультуреності ґрунтів, попереджуючи їх деградацію (ерозію, дефляцію, забруднення), що відповідають побудові
адаптивних систем землеробства;
• інтенсивні технології, що забезпечують оптимальний рівень
мінерального живлення рослин і захисту від бур'янів, шкідників,
хвороб, полягання хлібів. Продуктивність культури при цьому
рівні вкладення ресурсів відповідає оптимуму можливого. При
цьому забезпечується задана якість продукції;
• високоінтенсивні технології, розраховані на досягнення максимального прибутку з врахуванням екологічних обмежень техногенезу. При цьому досягається близька до потенціально можливої за
сучасного рівня науково-технічного прогресу урожайність культур.
|
|
Інтенсивні технології принципово відрізняються від традиційних за набором технічних, агрохімічних, біологічних засобів. Високі технології передбачають не лише забезпечення оптимального рівня мінерального живлення рослин і відповідного захисту від шкідливих організмів, а й якісно відмінні способи передпосівного обробітку ґрунту за допомогою спеціальних машин на однакову глибину сівалками точної сівби, адекватну систему догляду за посівами з використанням ефективних обприскувачів, збирання врожаю високопродуктивними технічними засобами.
За деяких обставин, що раніше згадувались, викликає інтерес випробування і оцінка альтернативних технологій, зокрема органічного або біологічного землеробства. Порівняльна їх оцінка з інтегральними технологіями важлива також для адекватного сприйняття їх товаровиробниками.
Розробка технологій вирощування сільськогосподарських культур повинна здійснюватись в системі багатофакторних дослідів по блоках взаємодії: сівозміни — удобрення — пестициди; строки посіву — норми висіву насіння — удобрення, пестициди і так далі. Потім з врахуванням цих досліджень доцільно закладати інтегральні багатофакторні досліди з вивчення взаємодії відібраних сівозмін і систем обробітку ґрунту при різних рівнях інтенсифікації, в тому числі таких, при яких забезпечується максимальна урожайність, тобто виявлення потенціалу агроценозів, максимальний прибуток і окупність вкладень. Методологія такої побудови технологій розроблена, створені відповідні моделі та апробовані в виробничих умовах.
На жаль, високий ступінь інтеграції досліджень в сільськогосподарській науці досягається дуже рідко. Більша частина наукової інформації в землеробстві розпорошена по окремих елементах, ланках, у кращому випадку блоками взаємодії. Тут важливо знайти найлегші способи синтезу фрагментарної інформації для побудови моделей технологій у першому наближенні.
Адаптування технологій до різних форм господарювання.В багатоукладній економіці виникає необхідність диференціації технологій вирощування сільськогосподарських культур стосовно різних форм організації праці, особливо в малочисельних колективах. Особливості їх технологічного забезпечення — вузька спеціалізація сівозмін, набір культур з розтягнутими строками сівби і збирання для зменшення напруженості польових робіт, суміщення технологічних операцій по передпосівному обробітку ґрунту, внесенню добрив, пестицидів, сівбі і т.д.
Набори технологій розробляють стосовно різних агроекологічних груп земель для різних рівнів інтенсифікації виробництва і категорій товаровиробників на основі нормативів.
Ідентифікація зональної належності об'єкта відбувається відповідно до схеми природного господарського районування земельного фонду. В якості критеріїв підбору або розробки технологічних операцій виступають природні, економічні фактори і екологічні обмеження. Такі орієнтовні критерії подані в табл. 39.
Такий підхід технологічного забезпечення землеробства відрізняється від традиційного відмовою від жорстких технологічних схем, багатоваріантністю вибору рішень з урахуванням змін обставин. В межах кожного набору технології вирощування певної культури відрізняються сукупністю заходів по переборюванню природних факторів, лімітуючи її продуктивність. Такі моделі повинні бути типовими для окремих грунтово-кліматичних зон та регіонів.
ВИМОГИ ДО ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ
У розвитку адаптивних технологій вирощування сільськогосподарських культур визначальне значення належить технічним засобам, які повинні забезпечувати точність виконання технологічних операцій відповідно до грунтово-кліматичних умов, а також вимог багатоукладного господарювання. При цьому екологічні витрати від використання тракторів і сільськогосподарських машин не повинні виходити за межі нормативів.
Першочерговим завданням у цьому випадку є оптимізація структури і використання машинно-тракторного парку у відношенні впливу на ґрунт ходових систем. Гостра актуальність цієї проблеми пов'язана з загрозливими розмірами деградації ґрунтів внаслідок ущільнення під впливом посилюючого технічного навантаження, що все зростає.
Нині у розрахунку на один гектар ріллі в середньому проводиться 13 еталонних гектарів механізованих робіт. Цей показник зростає в міру інтенсифікації землеробства. Збільшується потужність і, відповідно, маса тракторів. За останні 30 років маса тракторів в розрахунку на одиницю площі зросла в три рази. При цьому в структурі тракторного парку до 70 % збільшилась частка важких машин типу К-700, у яких питомий тиск на ґрунт вдвічі вищий у порівнянні з гусеничним трактором ДТ-54.
Переущільнюють ґрунт важкі комбайни, транспортно-технічні засоби та інші машини. У збиральній період транспортно-технологічна техніка розвиває в 1,5—2 рази більший тиск на ґрунт, ніж трактори. Встановлено, що на чорноземах питомий опір обробітку ґрунту на глибину 20—22 см по слідах гусеничних і легких колісних тракторів вище на 12—15 %, ніж поза слідами, по слідах тракторів Т-150-К і К-701 — на 44, автомобілів і комбайнів — на 60—64, транспортних тракторних агрегатів з причепами — на 70—90 %. При цьому знижується якісне подрібнення ґрунту. Ущільнююча деформація ґрунту під впливом цих тракторів поширюється на глибину 50—70 см, а іноді до 1 м, у районах з підвищеним зволоженням ущільнення ґрунту проявляється ще сильніше.
Для вирішення цієї досить складної проблеми розроблена наукова база величин допустимих норм впливу рушіїв на ґрунт, нормативних напружень під їх впливом на глибині 0,5 м (табл. 40).
Поряд з удосконаленням машинно-тракторного парку важливою перспективою щодо зниження техногенного навантаження на грунт є використання комбінованих агрегатів, що поєднують різні операції по основному, передпосівному обробітку ґрунту, внесенню добрив, сівбі. Існують серійні агрегати типів АКП, РВК, АКР та ін.
Для ефективного обробітку грунту створено багато різнопланових робочих органів ґрунтообробних машин, в тому числі для основного обробітку ґрунту (чизелі, розпушувачі, щілювачі, розпушувачі з підрізаючими робочими органами, параплау і т.д.), для поверхневого обробітку — робочих органів пасивного, активного і котячого типу, прорізні, голчасті диски та ін.
Схема блочного комплексу дозволяє скласти агрегат, здатний за один прохід виконувати технологічні операції по рихленню ґрунту, знищенню бур'янів, вирівнюванню поверхні ґрунту, сівбі, внесенню мінеральних добрив, післяпосівному прикочуванню, внесенню пестицидів. Всього шляхом трансформування машин можливо формувати понад 60 варіантів технологій посівного комплексу та обробітку ґрунту.
Проблема технологічного і технічного забезпечення агропромислового виробництва повинна бути складовою частиною аграрної реформи. Суспільство в інтересах розвитку сільського господарства повинно регулювати і стимулювати підвищення технологічного і технічного рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Нормативним державним документом при цьому повинна бути система технологій і машин для сільськогосподарського виробництва як сукупність технологій і технічних засобів, включених в державні реєстри.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 300; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!