Розділ IX Територіальний устрій України 6 страница
Отже, як матеріальну основу місцевого самоврядування Конституція України називає перш за все рухоме і нерухоме майно, до складу якого можуть входити будівлі, споруди, приміщення та їх комплекси житлового, виробничого, адміністративного характеру, об'єкти інженерної інфраструктури, благоустрою, обладнання, об'єкти соціально-культурного, побутового, інформаційно-видавничого призначення, транспортні засоби, шляхи, мости, шляхопроводи, предмети, що є пам'ятками історії і культури місцевого значення, тощо.
До матеріальної основи місцевого самоврядування Конституція відносить також землю і природні ресурси, що перебувають у власності територіальних громад. Відповідно до ст. 83 Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 р. землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності, примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, прийняття спадщини, придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, виникнення інших підстав, передбачених законом. Законодавчо передбачена можливість об'єднання на договірних засадах територіальними громадами сіл, селищ і міст належних їм земельних ділянок комунальної власності, управління якими здійснюють районні або обласні ради.
|
|
|
Складовою частиною фінансової основи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України виступають доходи місцевих бюджетів та інші кошти, що знаходяться у власності територіальних громад. Згідно із ст. 63 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у
710
встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. При цьому доходи місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України складаються із податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом і трансфертів. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів публічної влади, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
|
|
|
Аналізуючи ст. 69 Бюджетного кодексу України, можна зробити висновок про те, що до доходів місцевих бюджетів належать місцеві податки і збори, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; плата за землю, визначена у відсотковому співвідношенні для місцевих бюджетів різного рівня; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за забруднення довкілля, податок на промисел, фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до відповідного бюджету; кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що є у комунальній власності; плата за оренду майнових комплексів, що є у комунальній власності; надходження від місцевих грошово-речевих лотерей; гранти та дарунки у вартісному обчисленні; власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; податок на прибуток підприємств комунальної власності; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та інші надходження, передбачені законом.
|
|
|
Принциповим є конституційне положення, згідно з яким умовою для віднесення будь-якого об'єкта до матеріальної чи фінансової основи місцевого самоврядування є перебування його у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах чи у спільній власності зазначених суб'єктів. Таким чином,
711
Конституція України
Розділ XI. Стаття 142
Конституція вичерпно визначила первинних суб'єктів права комунальної власності – сільських, селищних, міських, районних у містах територіальних громад. Закріплення права власності територіальних громад на матеріальні і фінансові ресурси є запорукою і гарантією реального забезпечення права органів місцевого самоврядування самостійно, в межах Конституції і законів України, реалізовувати інтереси населення відповідних територій.
Оскільки на сьогодні законодавчо не передбачено функціонування обласних і районних територіальних громад, а районні і обласні ради визначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, конституційно закріплено, що в управлінні районних і обласних рад можуть перебувати лише об'єкти спільної власності сільських, селищних, міських територіальних громад. У частині другій коментованої статті Конституція використовує термін «комунальна власність», не розкриваючи його зміст. На сьогодні відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено поняття права комунальної власності як права територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Отже, ґрунтуючись на положеннях частини першої коментованої статті та на законодавчому визначенні права комунальної власності, можна зробити висновок про те, що Конституція не передбачає утворення комунальної власності на рівні районів і областей.
|
|
|
Частина друга коментованої статті надає право сільським, селищним, міським територіальним громадам об'єднувати об'єкти комунальної власності і кошти місцевих бюджетів. Конституційно закріплюються і умови такого об'єднання. По-перше, зазначена процедура може здійснюватися тільки на договірних засадах. По-друге, чітко визначена мета об'єднання цих об'єктів: виконання спільних для кількох територіальних громад проектів чи спільне фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ, організацій. При цьому, реалізуючи право на таке об'єднання, територіальні громади можуть, але не зобов'язані передавати в управління районних, обласних рад об'єкти комунальної власності, оскільки Конституція визначає, що територіальні громади можуть створювати для цього відповідні органи і служби.
712
Слід зауважити, що ч. З ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» розвиває конституційне положення, закріплюючи, що об'єднання на договірних засадах об'єктів права комунальної власності чи коштів місцевих бюджетів може здійснюватися не тільки територіальними громадами сіл, селищ, міст, а й територіальними громадами районів у містах. До того ж зазначається, що вирішувати це питання територіальна громада може як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Частина третя коментованої статті містить важливе конституційне положення про участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів і фінансову підтримку місцевого самоврядування. Таким чином, держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для реалізації власних і делегованих державою функцій і повноважень та забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів шляхом закріплення за ними на стабільній основі частини загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Відповідно до Бюджетного кодексу України до таких обов'язкових платежів належать, наприклад, прибутковий податок з громадян у частині, визначеній цим актом, для місцевих бюджетів різного рівня, державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам, плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності і за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад, та ін.
Державна фінансова підтримка місцевого самоврядування здійснюється шляхом надання місцевим бюджетам із Державного бюджету трансфертів у вигляді дотацій та субвенцій. Такі дотації безоплатно і безповоротно надаються для вирівнювання доход-ної спроможності відповідного місцевого бюджету, який його отримує. Дотації надаються у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів, недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету, необхідного для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб (послуг), гарантованих державою. Він визначається на основі нормативів бюджетної забез-
713
Конституція України
Розділ XI. Стаття І 43
печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Бюджетний кодекс України передбачає можливість надання дотацій на вирівнювання обласним, районним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, бюджетам міст республіканського, Автономної Республіки Крим та міст обласного значення. Субвенції надаються місцевим бюджетам для здійснення певної мети, програми, наприклад, програми соціального захисту, інвестиційного проекту, для компенсації втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою, та ін.
Коментована стаття також містить положення про компенсацію державою витрат органів місцевого самоврядування, що виникають внаслідок рішень органів державної влади. На сьогодні законодавчо закріплений обов'язок держави у повному обсязі фінансувати здійснення органами місцевого самоврядування делегованих ним законом повноважень органів виконавчої влади. Такі кошти щороку передбачаються в Законі «Про Державний бюджет України». Крім того, державні органи можуть приймати певні рішення, що призводять до додаткових витрат з місцевих бюджетів, які не були заплановані. У цьому разі необхідні фінансові ресурси повинні бути обов'язково надані органам місцевого самоврядування.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей ірай-714
онів та контролюють їх виконання; затверджують районні і об ласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися зако ном окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінан сує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Коментована стаття у загальному вигляді окреслює сфери відання територіальних громад та органів місцевого самоврядування в Україні.
Частина перша цієї статті визначає найважливіші питання місцевого значення, що належать до відання суб'єктів місцевого самоврядування. Істотний характер має положення про те, що їх вирішення може здійснюватися як безпосередньо сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і через органи місцевого самоврядування, які вони утворюють. Таким чином, положення частини першої коментованої статті поширюються на органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах та районах у містах (у разі прийняття рішення про їх створення). Вказівка на можливість безпосереднього вирішення питань місцевого значення територіальною громадою означає, що вона як основний суб'єкт місцевого самоврядування має правові підстави і можливості для самостійного вирішення чи контролю за здійсненням місцевих питань. При цьому розподіл компетенції органів місцевого самоврядування щодо реалізації конституційно закріплених місцевих питань у частині першій даної статті не закріплено. Не встановлюється і система конкретних органів місцевого самоврядування, що мають право здійснювати зазна-
715
Конституція України
Розділ XI. Стаття Ї43
чені повноваження. Таку деталізацію визначають законодавчі акти у сфері місцевого самоврядування.
Серед найважливіших питань місцевого значення, що реалізуються територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, Конституція визначає управління майном, що перебуває у комунальній власності. Відповідно до чинного законодавства зазначені суб'єкти мають право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону. Згідно із ч. 5 ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Склад та перелік об'єктів комунальної власності самостійно визначаються представницькими органами місцевого самоврядування в містах, селах, селищах, а повноваження щодо управління цими об'єктами у межах, визначених радами, належать до власних повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування. При цьому всі майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні послаблювати економічні основи місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку, а також контроль за їх виконанням є одним із важливих напрямків діяльності органів місцевого самоврядування, визначених Конституцією. Це потрібно для забезпечення комплексного розвитку території громади, підвищення ефективності місцевого господарства, раціонального використання відповідних ресурсів. Згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць затверджують і контролюють сільські, селищні, міські ради, а розробляють і втілюють у життя їх виконавчі органи.
716
Серед конституційно визначених питань місцевого значення важливе місце посідає повноваження щодо затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролю за їх виконанням. Під терміном «відповідні адміністративно-територіальні одиниці» Конституція має на увазі села, селища, міста, райони у містах. Відповідно до законодавства сільські, селищні, міські, районні у містах ради затверджують свій бюджет, вносять зміни до нього і контролюють його виконання, а також цільове, економне використання коштів, а виконавчі органи цих рад складають проект бюджету і забезпечують його
виконання.
Згідно із Бюджетним кодексом України бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст мають назву бюджетів місцевого самоврядування і разом із бюджетами районів у містах, обласними і районними бюджетами складають поняття «місцеві бюджети». При цьому рішення про місцевий бюджет, яке приймає місцева рада на своєму пленарному засіданні, затверджуючи його і надаючи повноваження виконавчому органу місцевого самоврядування щодо його здійснення протягом бюджетного періоду, є нормативно-правовим актом. Відповідно до ст. 77 Бюджетного кодексу України міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах, селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються не пізніше ніж у двотижневий строк після затвердження районного чи міського (міст Києва, Севастополя, міст обласного чи республіканського Автономної Республіки Крим значення) бюджету.
Встановлення місцевих податків і зборів є складовою частиною конституційно визначених питань місцевого значення. При цьому Конституція України підкреслює, що таке встановлення можливо тільки відповідно до закону, тобто механізм справляння та порядок стягнення місцевих податків і зборів визначається відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України. Зазначене повноваження слід аналізувати у системному зв'язку із п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, згідно з яким вся система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. На сьогодні система місцевих податків і зборів закріплена в ст. 15 Закону України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» (з наступними змінами) і Декретом Кабінету Міністрів України від 20 трав-
717
Конституція України
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 109; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!