Розділ IX Територіальний устрій України 8 страница
725
Конституція України
Розділ XI. Стаття 144
ного, міського голови (голови районної в місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд відповідної ради. Щодо рішень виконавчого комітету ради з питань, які віднесені до власної компетенції виконавчих органів ради, то вони можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів місцевого самоврядування. Рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Законодавством України передбачається, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
|
|
|
Згідно з частиною 2 коментованої статті рішення органів місцевого самоврядування можуть зупинятися з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненнями до суду. Тобто дана норма передбачає такий захід негативної оцінки акта органу місцевого самоврядування, як зупинення його дії. Одночасно положення даної норми означають те, що за Конституцією жоден орган або посадова особа, окрім суду, не наділяються правом вирішувати остаточну долю актів органів місцевого самоврядування. При цьому слід виходити з презумпції законності рішень органів місцевого самоврядування. Лише суд може прийняти рішення про незаконність акта органу місцевого самоврядування (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), що у свою чергу потенційно може стати приводом для його скасування.
Скасування за своєю суттю є негативною оцінкою діяльності органу місцевого самоврядування, який прийняв акт. Передбаче-
726
не коментованою статтею «зупинення» дії та можливе скасування незаконних актів є однією з санкцій конституційної відповідальності: в даному разі наявна негативна публічно-правова оцінка діяльності тих органів, які видали незаконний акт, та несприятливих наслідків для них. Так, систематичне зупинення і викликане ним скасування актів того чи іншого органу дозволить поставити питання про неналежне виконання органом своїх обов'язків. Саме ці дві ознаки (негативна оцінка діяння та несприятливі наслідки для суб'єкта) мають стати основним критерієм для віднесення тієї чи іншої міри до санкцій юридичної, в тому числі конституційної, відповідальності, причому несприятливі наслідки в даному разі мають розширювальне тлумачення. Скасування акта передбачає жорсткий, категоричний імператив і позбавляє акт його юридичної сили. Воно може усувати всі правові наслідки дії такого акта з моменту його прийняття. Тому слід зазначити, що передбачене коментованою нормою зупинення і можливе скасування – близькі, але не тотожні міри відповідальності. Зупинення дії рішення – це також обмежена в часі відміна, тобто така міра, яка не вирішує остаточно долю акта і не анулює його дію в попередній період.
|
|
|
Звертає на увагу й те, що Конституція не визначає, хто саме може зупинити рішення органу місцевого самоврядування, а також наслідки визнання або невизнання рішення незаконним тощо. Вирішення цих питань коментована стаття відсилає зробити в законі. Наприклад, у п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» є лише побіжне посилання на вимоги компетентних органів про приведення рішень органів місцевого самоврядування у відповідність із законом.
|
|
|
Аналіз чинного законодавства дозволяє достатньо розширено тлумачити поняття «компетентні органи» в контексті відносин щодо зупинення рішень органів місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 15 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений має право вносити подання до органів місцевого самоврядування для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. У свою чергу за статтями 5, 8 Закону України від 4 квітня 1995 р. «Про комітети Верховної Ради України» (із наступними змінами) встановлюється, що комітети Верховної Ради України
727
Конституція України
Розділ XI. Стаття 145
і
здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, їх рекомендації підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Також згідно зі ст. 19 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» нагляд за відповідністю актів органів місцевого самоврядування вимогам Конституції та чинним законам здійснює прокуратура. Прокурор має право вносити протест на рішення місцевих рад про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Дані повноваження зберігаються за прокуратурою, виходячи з п. 9 розділу XV Конституції (див. коментар), тільки до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Слід також мати на увазі, що відповідно до п. 1 ст. 119 Конституції виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, законності і правопорядку додержання прав і свобод громадян на відповідній території забезпечують місцеві державні адміністрації (див. коментар до ст. 119). Аналогічні положення можна знайти й у ст. 25 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації». Це дозволяє вважати, що з часом функцією щодо зупинення дії актів органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду потенційно наділятимуться місцеві державні адміністрації.
|
|
|
Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищають ся в судовому порядку.
Коментована стаття закріплює такий вид гарантій місцевого самоврядування в Україні, як право на судовий захист своїх прав та інтересів. Конституційне закріплення гарантій прав місцевого самоврядування є важливою умовою його становлення та ефективного функціонування. Порушення прав місцевого самоврядування зачіпають інтереси не тільки органів та посадових осіб місцевого самоврядування, але й передусім усіх жителів – членів відповідних територіальних громад. Охорона, захист, припинення порушень та поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися за допомогою багатьох за-
728
собів правового захисту, однак центральне місце в системі правових гарантій місцевого самоврядування посідає судовий захист. Звертатися до суду за захистом своїх прав у галузі місцевого самоврядування можуть громадяни, органи та посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, якщо їх діяльність пов'язана з вирішенням питань місцевого значення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі в галузі місцевого самоврядування. Суди фактично встановлюють відповідно до Конституції і законів України правові межі муніципальної діяльності. Треба також додати, що і спори між органами державної влади та місцевого самоврядування також вирішуються в судовому порядку.
Передбачене коментованою статтею право органів місцевого самоврядування на захист своїх прав у суді є важливим засобом виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції є обов'язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в межах, визначених законом (див. коментар до ст. 144). Це пояснюється тим, що невиконання або неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з боку органів та посадових осіб державної влади, інших органів та посадових осіб місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій є порушенням прав і свобод у сфері місцевого самоврядування. Чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність тих суб'єктів, які порушують права місцевого самоврядування. Так, виходячи з норм Конституції, конституційно-правову відповідальність несе держава, коли вона не виконує офіційно взятих на себе зобов'язань, якщо внаслідок цього було завдано шкоду будь-кому. Передусім все це стосується діяльності по захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий висновок корелює із ст. З Конституції України, в якій закріплено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі – і права на місцеве самоврядування) є головним обов'язком держави (див. коментар до ст. 3). Тому невиконання покладених на себе державою обов'язків у цій галузі має тягти за собою її конституційно-правову відповідальність. Також згідно із ст. 56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Держава відповідає також за рішення судів, які прийняті з порушенням законів та
729
Конституція України
Розділ XI. Стаття 145
завдали шкоди громадянам. У руслі цього підходу п. З ст. 73 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Крім того, відповідно до чинного законодавства передбачається, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 71 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Процедура звернення до суду посадових осіб місцевого самоврядування, окремих громадян встановлюється у відповідних процесуальних кодексах (Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексах України). Цими ж кодексами регламентується і процедура захисту прав та охоронюваних законом інтересів місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування здійснюють всі органи судової влади – Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.
При цьому захист прав місцевого самоврядування Конституційним Судом України може здійснюватися прямо і опосередковано. На підставі ч. 1 ст. 41 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» органи місцевого самоврядування можуть безпосередньо направити до цього органу конституційне подання з питань дачі висновків у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Якщо ж орган місцевого самоврядування вважає, що прийнятий закон чи інший акт Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України, правовий акт Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що стосується прав місцевого самоврядування, не відповідає Конституції України, реалізувати своє право на захист у Конституційному Суді він може опосередковано через інші суб'єкти права на конституційне подання, які можуть звернутися в 730
орган конституційної юрисдикції в інтересах відповідної територіальної громади чи органів місцевого самоврядування.
При розгляді справи у кримінальному процесі питання щодо захисту прав та законних інтересів місцевого самоврядування виникають переважно у випадках, коли: орган місцевого самоврядування або його посадова особа бере участь у процесі як цивільний позивач, оскільки раніше при вчиненні злочину були порушені права місцевого самоврядування; посадова особа місцевого самоврядування виступає у процесі як потерпший, оскільки раніше ця особа зазнала майнової, фізичної або моральної шкоди від особи, в діяннях якої є ознаки злочину, а вчинене діяння може бути пов'язано із виконанням цією особою службових обов'язків; посадова особа органу місцевого самоврядування виступає в процесі як обвинувачений (підсудний).
На відміну від господарського процесу, в якому здебільшого сторонами є суб'єкти підприємницької діяльності, в цивільному процесі сторонами можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. Так, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, прокурор, а також фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав і свобод інших осіб у випадках, передбачених законом. Зокрема, органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з метою здійснення покладених на них обов'язків. Особливістю захисту прав місцевого самоврядування в цивільному процесі є те, що такі права та охоронювані законом інтереси можуть захищатись у порядку провадження по спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Серед справ, які виникають з адміністративно-правових відносин та пов'язані з порушенням прав місцевого самоврядування, Цивільним процесуальним кодексом передбачені такі: скарги на неправильності у списках виборців та у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; скарги на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і сільських, селищних, міських голів і заяви про скасування рішень виборчої комісії; скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності; справи про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню.
731
Конституція України
Розділ XI. Стаття 146
Важливу роль у захисті прав та інтересів місцевого самоврядування відіграють господарські суди.
З часом провідну роль у захисті прав та законних інтересів місцевого самоврядування має відігравати адміністративне судочинство. Судами, які його здійснюватимуть, є адміністративні суди. їх система визначена Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України». Закон закріплює, що місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).
Стаття 146. Інші питання організації місцевого самовряду вання, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
За Конституцією в Україні визнається місцеве самоврядування, яке виступає як важливий елемент конституційного ладу, форма здійснення народовладдя та фундаментальне право людини і громадянина на самостійне вирішення питань місцевого значення. Визначаючи концептуальні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні (поняття, систему суб'єктів, форми здійснення, матеріальну і фінансову основи), решту питань організації місцевого самоврядування Конституція залишає для врегулювання окремими законами. Адже Конституція як акт тривалої дії не може врахувати різноманітні аспекти функціонування територіальних громад у процесі становлення місцевого самоврядування в Україні. Слід мати на увазі, що держава за допомогою правових заходів, у тому числі шляхом прийняття законів, лише впорядковує, зовнішньо оформлює самоврядну активність територіальних громад, не встановлюючи її. Законами регламентуються лише основи, відправні засади організації та діяльності місцевого самоврядування. Тим самим підтверджується, що місцеве самоврядування є явищем громадського, а не державного життя. Визнаючи та гарантуючи дане право, держава дає можливість самостійно розвиватися територіальним громадам, у той же час підкріплюючи та захищаючи муніципальну діяльність.
Одночасно стаття, що коментується, втілюючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлює суворі рамки діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб – вони 732
діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це так званий дозвільний тип правового регулювання, який полягає у чіткому законодавчому визначенні їх компетенції, забороні виходити за рамки, встановлені нормативно-правовими актами («дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»). Такий тип правового регулювання сприяє встановленню верховенства права, запобігає свавільній, непідконтрольній та незаконній діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, створює атмосферу суворого та беззаперечного додержання Конституції та законів України як неодмінну ознаку режиму законності. Так, згідно із ст. 92 Конституції виключно законами встановлюються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (п. 1), територіальний устрій України (п. 13), засади місцевого самоврядування (п. 15), статус столиці України, спеціальний статус інших міст (п. 16), організація і порядок проведення виборів і референдумів (п. 20); ч. З ст. 133 закріплює, що міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України; ч. 2 ст. 140 зазначає, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України; ч. З ст. 141 визначає, що статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Норми, які містяться у даній статті, є нормами-орієнтирами, які спрямовані на пошук оптимальних варіантів законодавчого регулювання питань місцевого самоврядування в Україні, визначають як систему обов'язкових законів України, які регулюють суспільні відносини в сфері місцевого самоврядування, так і обумовлених динамікою сучасного муніципального життя потенційно необхідних законодавчих актів, робота над підготовкою яких триватиме у майбутньому.
Аналіз чинних законодавчих актів, що визначають інститут місцевого самоврядування, дає можливість виділити декілька їх груп. Так, основним законодавчим актом після прийняття Конституції України у створенні правових основ місцевого самоврядування став Закон від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей Закон включає класичні елементи конституційно-правового регулювання: закріплює статус суб'єктів системи місцевого самоврядування, сферу їх компетенції – влас-
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 91; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!