Розділ IX Територіальний устрій України 9 страница
733
Конституція України
ної та делегованої; гарантії реалізації й захисту місцевого самоврядування; юридичну відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Самостійну групу складають ті, що регламентують окремі питання місцевого самоврядування. До їх переліку належать, наприклад, закони «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 p., «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» 1998 p., «Про столицю України – місто-герой Київ» 1999 p., «Про органи самоорганізації населення» 2001 p., «Про службу в органах місцевого самоврядування» 2001 p., «Про статус депутатів місцевих рад» 2002 р. тощо. Важливу роль у регулюванні місцевого самоврядування відіграють закони, присвячені економічним питанням, зокрема, Бюджетний кодекс, закони України «Про плату за землю» 1996 p., «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» 1998 p., «Про іпотеку» 2003 р. тощо.
Враховуючи, що Конституція України виокремлює правовий статус Автономної Республіки Крим (розділ X) та особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополя, можна вести мову про розмежування дії законів залежно від сфери їх поширення. Так, місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим регулюється, окрім законодавства України, ще й Конституцією та нормативно-правовим актами Автономної Республіки Крим, які, у свою чергу, не можуть суперечити відповідно Конституції України та чинному законодавству України.
|
|
|
У частині 2 ст. 140 Конституції України зазначено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Але, якщо Верховна Рада України прийняла Закон України від 15 січня 1999 р. «Про столицю України – місто-герой Київ», яким закріпила спеціальний статус та особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті відповідно до Конституції, то робота над підготовкою закону «Про статус міста Севастополя» ще триває.
Сьогодні в Україні нараховується майже сімсот законів, так чи інакше пов'язаних із сферою місцевого самоврядування. У його законодавчому забезпеченні залишається ще багато прогалин, недосконалих, суперечливих норм. До законів, які необхідно підготувати та прийняти, належать закони «Про територіальні громади в Україні», «Про комунальну власність», «Про адміністративно-територіальний устрій України» та ін.
734
Розділ XII Конституційний Суд України
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
|
|
|
Коментована стаття закріплює основи конституційного статусу Конституційного Суду України.
Перша частина статті містить визначення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. За змістом цього визначення можна стверджувати, що в Україні прийнято європейську (австрійську, кельзеніанську, централізовану) модель судового конституційного контролю. Такий висновок випливає також з аналізу Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України».
На відміну від американської (дифузивної, децентралізованої) моделі, за умов якої конституційний контроль здійснюється практично усіма судами загальної юрисдикції або тільки найвищим судом загальної юрисдикції, в Україні відповідна функція, по суті, централізовано реалізується спеціалізованим судовим органом, не включеним до системи судів загальної юрисдикції. Вперше подібний орган – конституційний суд – був утворений в 1925 р. на європейському континенті в Австрії, а його теоретично обґрунтував видатний вчений Ганс Кельзен. Цим і пояснюють-
|
|
|
735
Конституція України
Розділ XII. Стаття 147
ся наведені назви відповідної моделі судового конституційного контролю.
Визначення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції означає, що в Україні відсутня система судів конституційної юрисдикції. Зазначене характеризує всі без винятку країни з унітарною формою державного устрою, де прийнято австрійську модель судового конституційного контролю. Певний виняток становлять окремі федеративні держави, де конституційні суди створені як на рівні федерації, так і на рівні усіх або окремих суб'єктів (Росія, ФРН).
Централізованість, організаційна єдність, односуб'єктність конституційної юрисдикції за умов унітарної держави пояснюється змістом і характером функції конституційного контролю, здійснюваної Конституційним Судом України. За Конституцією України об'єктами такого контролю є в першу чергу правові акти вищих органів держави, уповноважених здійснювати нор-мотворчість, – Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України. Частина з цих актів має універсальну природу, тобто вони діють у просторі в межах усієї держави.
Створення «місцевих» конституційних судів могло б призвести до дезінтеграції національної правової системи, до деформації міжнародно-правових відносин нашої держави і, нарешті, до партикуляризації практики конституціоналізму. Не дивно, що вищезгадана організаційна єдність чи односуб'єктність конституційної юрисдикції є загальним правилом для країн, де прийнято австрійську модель судового конституційного контролю.
|
|
|
Односуб'єктність конституційної юрисдикції зумовлена соціальним призначенням і природою функції судового конституційного контролю. Реалізація цієї функції об'єктивно може призвести до певних дій безпосередньо політичного характеру: внесення Верховною Радою України чи Президентом України змін до їх актів, окремі положення яких визнані неконституційними, зміни у правозастосуванні офіційно протлумачених положень Конституції України, ненадання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародних договорів тощо.
Наявність політичних наслідків здійснюваної Конституційним Судом України функції не означає, що він є учасником прямого політичного процесу. Учасниками цього процесу об'єктивно можуть бути лише вищі органи держави, функціонально поєднані із 736
законодавчою і виконавчою владою, – Верховна Рада України, Президент України і Кабінет Міністрів України. Конституційний Суд України нерідко бере участь у вирішенні компетенційних спорів, які є юридичними за зовнішніми ознаками і політичними за характером. Однак вирішувати ці спори він покликаний на основі Конституції України і виключно правовими засобами.
Згідно з визначенням Конституційного Суду України, що містить перша частина коментованої статті, він є єдиним органом конституційної юрисдикції. Тим самим на конституційному рівні уникнуто вживання терміна «суд конституційної юрисдикції». Це, зокрема, відобразило наявність різних підходів до питання місця і ролі відповідного органу в державному механізмі, які виявилися у процесі розробки і прийняття чинної Конституції України.
Проте сьогодні загальноприйнятою є характеристика Конституційного Суду України як судового органу (органу судової влади). Більше того, Конституцією України він певною мірою поєднаний із судами загальної юрисдикції. Такий висновок можна зробити з того, що за змістом конституційної норми судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Свідченням на користь наведеного висновку є й те, що на суддів Конституційного Суду України поширюються ті ж самі гарантії незалежності і недоторканності, а також підстави щодо звільнення з посади і вимоги щодо несумісності, які передбачені для суддів судів загальної юрисдикції. Але чи не найсуттєвішим у визначенні Конституційного Суду України як судового органу є те, що основні принципи його діяльності збігаються або можуть бути порівняні із засадами судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції.
З іншого боку, між Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції не існує відносин субординації. Він не є наглядовою, касаційною чи апеляційною інстанцією щодо цих судів. Відповідні відносини можна визначити як координаційні. При цьому статус Конституційного Суду України відмінний від статусу судів загальної юрисдикції, включно найвищого судового органу в системі цих судів – Верховного Суду України. Відмінність полягає не тільки у змісті відповідних статусів, а й у їх рівнях.
Конституційний Суд України є одним з вищих органів держави і має статус конституційного органу державної влади (у вузькому значенні цього поняття). Основний зміст його статусу визначений саме в Конституції України, причому в окремому,
737
Конституція України
Розділ XII. Стаття 147
відповідно поіменованому її розділі. У такий же спосіб визначений статус інших вищих органів держави – Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України. До того ж статус Конституційного Суду України деталізовано у спеціальному, так званому статусному законі – Законі України «Про Конституційний Суд України».
Згідно з визначенням, що містить перша частина коментованої статті, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Основний зміст поняття конституційної юрисдикції викладено в другій частині цієї статті.
Зміст цього поняття характеризує функція конституційного контролю, здійснювана Конституційним Судом України. Формою (формами) реалізації такої функції є конституційне судочинство. Термін «конституційний контроль» має різні значення, а вчинення відповідних дій іноді відносять до повноважень різних державних органів (звичайно – до різних вищих органів держави).
Феномен конституційного контролю концептуально не сприймався за радянських часів, адже тоді було задеклароване верховенство «найвищого органу державної влади» – Верховної Ради. Передбачений ст. 108 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 р. «контроль за додержанням Конституції» був зведений до розгляду Президією Верховної Ради УРСР питань виконання усіма іншими органами союзної республіки (окрім самої Верховної Ради) так званих конституційних вимог. Однак Президія Верховної Ради УРСР не була уповноважена скасовувати на підставі неконституційності акти «підконтрольних» органів.
У світовому вимірі, починаючи з другої половини XX ст., саме судовий конституційний контроль почали, по суті, ототожнювати із загальним поняттям конституційного контролю. Такий контроль, як зазначалось, є функцією загальних або спеціалізованих судів, яка за умов нашої держави здійснюється Конституційним Судом України. Конкретний зміст цього контролю в першу чергу полягає в застосуванні спеціальної процедури (конституційного судочинства) при вирішенні питань відповідності Конституції України (консти-туційності) законів та певного кола інших правових актів. Юридичними наслідками визнання неконституційними законів та інших правових актів чи їх окремих положень є втрата ними чинності.
Природа судового конституційного контролю відображена в завданні і в основних принципах діяльності єдиного органу кон-
738
ституційної юрисдикції, закріплених у Законі України «Про Конституційний Суд України». Так, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (ст. 2), а його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (ст. 4).
Повноваження Конституційного Суду України перевіряти і оцінювати відповідність Конституції України законів та інших правових актів мають так званий «титульний» характер, вони засвідчують його головне призначення. Тому ці повноваження встановлені не тільки ст. 150 Конституції України, яка містить відповідний перелік, а й більш загальною за змістом ст. 147, де, як зазначалось, визначено основи конституційного статусу Конституційного Суду України. Контрольний характер мають також повноваження Конституційного Суду України, зафіксовані в низці інших положень Конституції України. Сюди віднесений п. 28 ч. 1 ст. 85, яким передбачене дострокове припинення Верховною Радою України повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення представницьким органом територіальної автономії, Конституції України або законів України. Конституційний Суд України здійснюватиме контроль, якщо відповідно до ч. 6 ст. 111 і ч. 2 ст. 151 Конституції України надаватиме Верховній Раді України висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Контроль буде здійснюватися і тоді, коли згідно зч. 1 ст. 151 Конституції України надаватимуться висновки про консти-туційність чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. В останньому випадку конституційний контроль об'єктивно матиме попередній (превентивний, прелімінарний, допарламентський) характер. Попереднім є і контроль за змістом ст. 159 Конституції України, яка передбачає розгляд Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності певним конституційним вимо-
739
Конституція України
Розділ XII. Стаття 148
гам. Такий характер цього контролю визнаний, зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 9 червня 1998 р. у справі щодо внесення змін до Конституції України.
Проте конституційний контроль здійснюється також у процесі і за наслідками офіційного тлумачення Конституції України і законів. Відповідні повноваження Конституційного Суду України передбачені ч. 2 ст. 147 і ст. 150 Конституції України. Здійснюючи тлумачення Основного Закону, Конституційний Суд України тим самим вчиняє своєрідну превенцію, профілактику: його акти тлумачення (інтерпретаційні акти) мають захистити Конституцію України від порушень як тими, хто відповідно звертається до нього, так й іншими суб'єктами права. Однак таке убезпечення має не тільки превентивне значення. Офіційно тлумачучи Конституцію України, Конституційний Суд України роз'яснює зміст його окремих положень і тим самим виконує завдання гарантувати верховенство Конституції України.
Це ж саме завдання виконує Конституційний Суд України, здійснюючи офіційне тлумачення законів. Така його діяльність є за природою конституційним контролем вже через те, що згідно зі ст. 95 Закону України «Про Конституційний Суд України» в разі, якщо при тлумаченні конкретного закону буде встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності відповідного закону. По суті здійснення офіційного тлумачення законів завжди співвіднесене і навіть прямо залежить від одночасного вирішення питань про їх відповідність Конституції України.
Виходячи з аналізу повноважень Конституційного Суду України, його можна визначити як орган судового конституційного контролю, або судовий орган конституційного контролю. Знаменно, що єдиний орган конституційної юрисдикції майже відразу відповідно самовизначився: в Рішенні Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 р. у справі щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій він названий «органом конституційного контролю».
Стаття 148. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
740
Президент України, Верховна Рада України та зізд суддів Украї ни призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юри дичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, про живає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє дер жавною мовою.
Суддя Конституційного Суду України призначається на де в'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціаль ному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.
Коментована стаття присвячена кількісному складу Конституційного Суду, порядку формування Конституційного Суду, вимогам до конституційних суддів, строку їх повноважень, порядку обрання Голови Конституційного Суду України.
Прийняття Конституції України від 28 червня 1996 p., а також Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» стало важливим етапом на шляху створення органу конституційної юрисдикції в Україні: визначено порядок його формування, організації і діяльності, процедуру розгляду ним справ. 18 жовтня 1996 р. призначені на той час судді склали у Верховній Раді України присягу, утворивши дієздатний орган конституційної
юрисдикції.
Статтею 148 чинної Конституції України визначено кількісний склад Конституційного Суду України, суб'єктів його формування, строки повноважень та вимоги до суддів Конституційного Суду України, а також порядок обрання Голови Конституційного Суду України, строк його повноважень.
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Зміни кількісного складу Конституційного Суду України обумовлені необхідністю збалансованого врахування інтересів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Формування Конституційного Суду України за участю всіх гілок влади є паритетним, забезпечує справжню його незалежність і виконання ним ролі арбітра у вирішенні питань щодо конституційності актів органів
741
Конституція України
Розділ XII. Стаття 148
влади. Участь у процедурі формування органу конституційної юрисдикції не однієї-двох, а всіх гілок влади найповніше враховує вимоги принципу поділу влади. Подібний порядок формування суду діє в Болгарії, Грузії, Іспанії, Італії, Південній Кореї, Мадагаскарі, Молдові, Монголії та деяких інших країнах.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 92; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!