Аналіз дебіторської заборгованості

Підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від форм власності при формуванні та узагальненні у бухгалтерському обліку та звітності інформації про дебіторську заборгованість мають керуватися нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Дане положення визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку та розкриття у фінансовій звітності інформації про дебіторську заборгованість. Слід зазначити, що норми П(С)БО 10 не поширюються на бюджетні установи.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Під дебіторами розуміють юридичних і фізичних осіб, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість визнається активом за критеріями відображеними на рис.2.29.

Рис. 2.29. Критерії визнання активом дебіторської заборгованості

З метою складання фінансової звітності дебіторська заборгованість класифікується за різними ознаками (рис. 2.30).

За зв’язком з нормальним операційним циклом і терміном погашення виділяють довго­строкову та поточну дебіторську заборгованість.

 

Рис. 2.30. Класифікація дебіторської заборгованості

Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Поточною дебіторською заборгованістю вважається також сума дебіторської заборгованості, яка продовжується більш як один рік, але очікується, що вона буде погашена в ході нормального операційного циклу підприємства.

Поточна дебіторська заборгованість є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається шляхом віднімання від первісної вартості резерву сумнівних боргів.

Величина сумнівних боргів визначається на основі класифікації дебіторської заборгованості, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або враховуючи питому вагу безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Дебіторська заборгованість за об’єктами, щодо яких виникають зобов’язання дебіторів, класифікується як: дебіторська заборгованість, пов’язана з нормальною діяльністю підприємства з реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією продукції, товарів, робіт послуг.

За своєчасністю оплати боржником дебіторської заборгованості виділяють заборгованість, за якою термін оплати не настав; заборгованість, не оплачену в термін; заборгованість, за якою минув строк позовної давності.

Аналіз дебіторської заборгованості здійснюється в такій послідовності.

Оцінюється обсяг дебіторської заборгованості і його динаміка, визначається частка дебіторської заборгованості в оборотному капіталі. Цей показник ще називають коефіцієнтом відволікання капіталу в дебіторську заборгованість.

Розраховується період інкасації дебіторської заборгованості (ТОрз) або тривалість обороту. Він показує середній період збору боргів підприємства і дорівнює часу між відвантаженням товарів і отриманням за них готівки від клієнтів. У процесі аналізу вивчають швидкість обороту дебіторської заборгованості, що вказує на число перетворень дебіторської заборгованості в грошові активи за аналізований період.

Оцінюється склад дебіторської заборгованості по окремих «вікових групах» (по передбачених строках погашення). В процесі аналізу виділяють нормальну дебіторську заборгованість (період інкасації якої ще не наступив) і прострочену (строк інкасації якої вже порушено).

Вивчається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяється сумнівна та безнадійна.

Сумнівна дебіторська заборгованість (сумнівний борг) – це заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником. До безнадійної (безнадійного боргу) належить дебіторська заборгованість, відносно якої існує впевненість у її неповерненні боржником, або позовний строк якої минув.

Діюче податкове законодавство виділяє наступні причини безнадійної дебіторської заборгованості: закінчення строку позовної давності; недостатність майна боржника для погашення боргу; дія форс-мажорних обставин (смерть позичальника і т.п.).

На частку простроченої дебіторської заборгованості вказує коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості (К_пдз), який розраховується за формулою:

,

де: ДЗ_пр – сума простроченої дебіторської заборгованості;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості.

Середній вік простроченої дебіторської заборгованості (ТО_пдз) визначається як:

,

де: ОР_од – сума одноденної реалізації в аналізованому періоді.

Аналізується якість дебіторської заборгованості, під якою розуміють її надійність та ліквідність.

Такий аналіз передбачає розрахунок та оцінку наступних показників:

· частки резерву сумнівних боргів у загальній сумі дебіторської заборгованості;

· питомої ваги в ній вексельної форми розрахунків;

· частки простроченої дебіторської заборгованості, а в ній безнадійної;

· середнього віку простроченої дебіторської заборгованості;

· оборотності дебіторської заборгованості.

Збільшення частки отриманих векселів у загальній сумі дебіторської заборгованості, зниження частки резерву сумнівних боргів, частки простроченої і безнадійної, високий коефіцієнт оборотності свідчить про підвищення рівня її надійності та ліквідності.

Визначається сума отриманого ефекту внаслідок інвестування оборотного капіталу в дебіторську заборгованість.

З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з сумою прямих фінансових втрат від неповернення боргів покупцями (безнадійна дебіторська заборгованість, списана в зв’язку з неплатоспроможністю покупців і по якій пройшли строки позовної давності).

Розрахунок ефекту (Е_дз) здійснюється за формулою:

,

де: П_дз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок кредиту (розраховується як добуток приросту обсягу дебіторської заборгованості на рентабельність реалізації);

Ф_дз – прямі фінансові втрати внаслідок неповернення боргів покупцями.

Поряд з абсолютним показником використовується і відносний – коефіцієнт ефективності інвестування оборотного капіталу в дебіторську заборгованість (К_е):

де: Е_дз – ефект отриманий внаслідок інвестування оборотного капіталу в дебіторську заборгованість;

 – середній залишок дебіторської заборгованості в період, за який проводиться аналіз.

Умовний приклад. Використовуючи дані балансу, приміток до фінансової звітності, проаналізуємо стан, динаміку, причини та давність утворення дебіторської заборгованості на основі даних таблиці 2.76.

Статья XCVII. Таблиця 2.76

Оцінка дебіторської заборгованості підприємства

(тис. грн.)

Показники	На поч. звітного періоду		На кін. звітного періоду		Відхилення
	у сумі	у %	у сумі	у %	у сумі	у структурі
1	2	3	4	5	6	7
1. Дебіторська заборгованість всього, тис. грн.	2117,3	100	2831,2	100	713,9	–
1.1. Виправдана дебіторська заборгованість	1617,3	76,4	2431,2	85,9	813,9	9,5
1.1.1. За товари, роботи і послуги	731,6	34,6	910,3	32,2	178,7	–2,4
1.1.2. Інша дебіторська заборгованість	885,7	41,8	1425,1	53,7	635,2	11,9
1.2. Невиправдана дебіторська заборгованість	500,0	23,6	400,0	14,1	–100,0	–9,5

Статья XCVIII. Продовження таблиці2.76

1	2	3	4	5	6	7
1.2.1. За товари, роботи і послуги, в т.ч. за строками непогашення: до 3-х місяців; від 3 до 6 місяців; від 6 до 12 місяців	280,0   265,0 15,0 –	13,2   12,5 0,7 –	260,0   240,0 20,0 –	9,2   8,5 0,7 –	–20,0   –25,0 – –	–4,0   –4,0 – –
1.2.2. Інша поточна дебіторська заборгованість	220,0	10,4	140,0	4,9	–80,0	–5,5

 

Як свідчать дані таблиці, дебіторська заборгованість за звітний період зросла на 713,9 тис. грн., або на 33,7%. Коефіцієнт відволікання капіталу в дебіторську заборгованість знизився на 0,2%. Так, на початку періоду підприємство інвестувало в дебіторську заборгованість 36,3% оборотних активів, на кінець звітного періоду цей показник склав 36,1%.

Ріст дебіторської заборгованості пов’язаний із збільшенням обсягу продажу в кредит, а також з ростом заборгованості працівників підприємства за товари, придбані в кредит, а також за отриманими від підприємства позиками.

Середній вік інкасації дебіторської заборгованості (термін надання кредиту покупцям) склав у звітному періоді 26,27 дні

. Це лише на 0,1 дня більше від рівня минулого року.

Про високу швидкість обороту капіталу, інвестованого в дебіторську заборгованість, свідчить також кількісне значення коефіцієнта оборотності. За звітний період капітал, інвестований у дебіторську заборгованість, зробив майже 14 оборотів .

Високий рівень оборотності дебіторської заборгованості обумовлений використанням ефективної системи розрахунків, своєчасним оформленням банківських документів.

Аналізуючи склад дебіторської заборгованості за окремими віковими групами, слід відмітити, що коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості на початок року склав 0,236, тобто 23,6% дебіторської заборгованості непогашено в строк. На кінець року частка простроченої дебіторської заборгованості знизилася до 14,1%. Такий стан справ є результатом кращої кредитної політики, більш розбірливого вибору партнерів, покращення їх фінансового стану і платоспроможності.

Якість дебіторської заборгованості є досить високою. Про це свідчить невисокий рівень простроченої дебіторської заборгованості, а в ній сумнівної. На підприємстві зменшується також середній вік простроченої дебіторської заборгованості. Досить високим є на підприємстві коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості і незначним – період збору боргів.

Як негативне явище, що веде до зниження надійності і ліквідності дебіторської заборгованості, є відсутність вексельної форми розрахунків з покупцями.

Сума ефекту, отриманого від збільшення обсягу дебіторської заборгованості розраховується так:

Е_дз = П_дз – Ф_дз= 713,9 · –5,1=230 тис. грн.

Визначається сума збитку підприємства від несвоєчасної оплати рахунків дебіторами (знецінення через інфляцію, альтернативні варіанти використання даної суми) [48].

Умовний приклад . Дебітор не повертав борг у сумі 20 тис. грн. протягом 210 днів. Середньорічний темп інфляції складає 173%. Сума нарахованої пені за прострочку платежу – 1,5 тис. грн. Розрахуємо, які втрати понесе підприємство від несвоєчасного погашення боргу.

Для підрахунку втрат підприємства необхідно від обсягу простроченої дебіторської заборгованості відняти її обсяг, скорегований на індекс інфляції за цей період, і від отриманого результату відняти суму компенсації за прострочений платіж.

Розрахуємо середньоденний індекс інфляції за формулою середньогеометричної =0,15%. Тоді індекс росту цін (інфляції) за 210 днів згідно формули складних процентів становитиме
(1+ 0,001502831)²¹⁰ =1,37. Значить, борг знеціниться в 1,37 рази, і підприємство втратить від цього 7,4 тис. грн. (20–20х1,37= –7,4).

Враховуючи сплачену пеню згідно укладеного договору за відстрочку платежу в сумі 1,5 тис. грн., реальні втрати підприємства становитимуть
5,9 тис. грн. (7,4–1,5=5,9).

Якщо врахувати інші альтернативні варіанти використання даної суми (депозитні вкладення, купівля паю, цінних паперів, надання позики іншим підприємствам і т.п.), то втрати можуть бути вагомішими.

У процесі аналізу вивчаються можливості переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів, оцінюється можливість використання форм рефінансування дебіторської заборгованості (факторингу, форфейтингу) і т.д.

Оцінюється кредитоспроможність потенційних дебіторів з метою зниження ризику неповернення боргів.

Перед тим, як надати товарний кредит, підприємство повинно бути впевненим, що йому повернуть борг у повному обсязі і у встановлений термін. Для позитивного вирішення питання про можливість надання товарного кредиту діяльність клієнта повинна аналізуватися за різними напрямками, а саме:

· характеристика клієнта, його ділова репутація;

· результативність господарської діяльності (обсяг господарських операцій і стабільність їх здійснення, якість отриманого прибутку);

· склад та якість його дебіторсько-кредиторської заборгованості;

· фінансова стійкість.

Методика оцінювання потенційної кредитоспроможності суб’єктів господарювання передбачає використання об’єктивних даних, сформованих на основі фінансової звітності, та суб’єктивних даних, отриманих на основі опитування спеціалістів-експертів.

Для кількісного вираження критеріальних показників, як правило, використовується метод бальної оцінки. Кожному критерію присвоюється певна кількість балів з врахуванням його важливості, а тоді за допомогою методу сум встановлюється інтегральний показник, що відображає загальну кількість балів, при якій кредитоспроможність вважається хорошою, задовільною і низькою.

Перелік основних критеріїв оцінки кредитоспроможності суб’єктів господарювання відображена в таблиці 2.77.

Статья XCIX. Таблиця 2.77

Перелік основних критеріїв оцінки надійності позичальника

Критерії	Можливі варіанти кількісної оцінки, бали
	0	1	2
Ділова репутація	низька	середня	висока
Якість прибутку	низька	середня	висока
Якість дебіторської заборгованості	низька	середня	висока
Якість кредиторської заборгованості	низька	середня	висока
Коефіцієнт загальної ліквідності	менше 1	від 1 до 2	2 і більше
Коефіцієнт проміжної ліквідності	менше 0,3	0,3-0,59	0,6-0,8
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	менше 0,1	0,10-0,24	0,25-0,5
Коефіцієнт автономії	менше 0,5	0,5	1
Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом	менше 0,1	0,1	більше 0,1
Коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу	більше 0,5	0,5	менше 0,5
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних активів власним оборотним капіталом	менше 1	1	більше 1

Коефіцієнти важливості критеріїв встановлюються з використанням методу розташування пріоритетів, матриці більшості, матриці крокової оцінки  

( § 1.5.3; 1.5.4; 1.5.5).

7.8 Факторинг і його використання в управлінні дебіторською заборгованістю підприємства

В умовах ринкової економіки проблема збереження фінансової стійкості, яка полягає у своєчасному здійсненні необхідних платежів, залишається найбільш важливим завданням підприємства, невдале вирішення якого, може спричинити його банкрутство. Важливу роль у збереженні фінансової стійкості, платоспроможності підприємства відіграє раціональне управління дебіторською заборгованістю, обсяг якої в умовах кризи неплатежів має тенденцію до росту. В економічній літературі управління дебіторською заборгованістю розглядається як процес оптимізації її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу і зводиться до:

· Аналізу дебіторської заборгованості, який передбачає оцінку її обсягу, динаміки, частки в капіталі підприємства, вивчення складу дебіторської заборгованості за видами дебіторів і строками погашення з метою виявлення її якості.

· Оцінки покупців і вибір оптимальних схем взаємовідносин з ними. Розробляється система ознак, характеристик за допомогою яких визначається кредитоздатність покупців і вибираються методи її оцінки, а також диференціюються умови кредитування покупців у відповідності з рівнем їх кредитоздатності (розмір кредитного ліміту, строк надання кредиту, форми штрафних санкцій і т.п.).

· Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості, а саме визначення строків і форм попереднього і послідуючого нагадування покупцям про дату платежу, умови продовження товарного кредиту та умови порушення справи про банкрутство неплатоспроможних дебіторів.

· Використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, саме факторингу, форфейтингу та обліку векселів, виданих покупцями продукції.

Розглянемо сутність, значення та ефективність використання такої форми рефінансування дебіторської заборгованості як факторинг. В Україні цей вид послуг не набув належного розвитку, що пов’язано зокрема із непоінформованістю можливих споживачів цієї послуги про її переваги та недоліки, а також недосконалістю законодавчої бази щодо регулювання цієї операції. Використання факторингових операцій, як правило, є економічно виправданим і доцільним для підприємств, які знаходяться на ранніх стадіях життєвого циклу, займають активну позицію на ринку і мають за мету завоювати і розширити його частку. В таких випадках нестача готівки через несвоєчасне погашення боргів кредиторами, наявність наднормативних запасів і ризик виробничого процесу суттєво скорочують обсяги операційної діяльності і не дозволяють досягнути бажаних результатів.

 Економісти визначають поняття „факторинг” по-різному. Однак, Законом України „ Про банки і банківську діяльність” ( стаття 3, п.8) факторинг віднесено до банківських операцій, що передбачають придбання права вимоги з поставки товарів та надання послуг, прийняття ризику виконання цих вимог та їх інкасації.

Факторингові операції на відміну від застави є продажем рахунків „фактору”, в особі котрого, як правило, виступають комерційний банк, фінансова компанія, спеціалізована факторингова компанія. Факторингові операції є різновидом торгово-комісійних операцій, пов’язаних з кредитуванням оборотного капіталу клієнта і полягають у передачі клієнтом –постачальником платіжних вимог за поставлені товари (виконані роботи чи надані послуги) і права одержання платежу за ними. Однак, існує дуже багато різновидів факторингових послуг, що приводить до різного їх тлумачення.

Ця послуга може надаватися клієнту з правом регресу, тобто зворотньої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, чи без подібного права; з кредитуванням постачальника у формі попередньої оплати ( до 80% переданих боргових вимог), чи оплати вимог на певну дату; з обслуговуванням всієї дебіторської заборгованості або лише окремих покупців; з повідомленням боржника (покупця) про участь в угоді факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що спадкоємцем боргу є факторингова компанія, з котрою укладено договір і платіж має здійснюватися на її користь та без такого повідомлення; з попутним наданням послуг з управління дебіторською заборгованістю (вести повний фінансовий облік дебіторської заборгованості і здійснювати консультування з питань організації розрахунків, укладення договорів, одержання платежів, інформувати про платоспроможність майбутніх покупців і т.д.) і обліку рахунків-фактур ( лише кредитування).

Таким чином, в класичному варіанті факторинг можна охарактеризувати як процес передачі факторинговій компанії (банку) неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового та іншого обслуговування. В результаті факторингової операції, клієнт, котрий продав борг одержує від фактор-компанії (банку) грошові кошти у розмірі близько 80-90% суми боргу, а залишок – 10-20% суми банк тимчасово депонує у вигляді компенсації за ризик для погашення боргу. Після завершення операції банк повертає депоновану суму за мінусом плати за послугу (факторингової комісії) та відсотків за користування кредитними коштами. Згідно з міжнародною практикою в структурі винагороди за надання факторингових послуг виділяють три основних компоненти:

· Фіксований збір за обробку документів.

· Фіксований відсоток від обороту постачальника, який включає оплату за послуги, а саме:

· контроль за своєчасною виплатою фінансування;

· контроль за своєчасною оплатою товарів дебіторами;

· робота з дебіторами при несвоєчасній оплаті рахунків;

· облік стану дебіторської заборгованості та надання постачальнику відповідних звітів;

· премія за ризики, які бере на себе фактор – компанія.

3. Вартість кредитних ресурсів необхідних для фінансування постачальника.

У факторинговій операції беруть участь три сторони:

· Факторингова компанія (факторинговий відділ банку), спеціалізована організація, яка купує рахунки - фактури у своїх клієнтів.

· Клієнт (постачальник товару) - промислове або торгове підприємство, що уклало угоду з факторинговою компанією.

· Підприємство (позичальник) – фірма - покупець товару.

Схема взаємовідносин між учасниками факторингової операції має наступний вигляд ( рис. 2.31):

 

 

1 – поставка товару з відстрочкою платежу;

2 - передача боргових вимог;

3 - виплата до 80% від суми відвантаженої продукції;

4 – оплата за отриману продукцію;

5 – виплата залишку коштів за вирахуванням комісії.

 

Рис. 2.31 Схема взаємовідносин між учасниками факторингової операції

 

 Всі зобов’язання та відповідальність сторін щодо факторингового обслуговування обумовлені договором. У договорі вказується вид факторингової операції, величина винагороди за всіма видами послуг, гарантії виконання взаємних зобов’язань та матеріальна відповідальність за їх невиконання, порядок оформлення документів та інші вимоги.

Договір про факторингове обслуговування укладається між постачальником і банком (фактор-фірмою). Він, як правило, двохсторонній, однак може бути трьохстронній, тобто укладатися між банком, постачальником і платником за наявністю між ними прямих тривалих зв’язків. За такими договорами фактор гарантує оплату рахунків постачальника виставлених до даного платника. Відповідно до договору фактор- компанія зобов’язуються сплатити за рахунками-фактурами незалежно від того чи сплатить свої борги покупець. У цьому і полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією.

Перед укладанням договору факторингова компанія або факторинговий відділ банку повинен аналізувати фінансову звітність, оцінювати показники діяльності підприємства, його платоспроможність і фінансовий стан в цілому, а також вивчати платоспроможність боржників підприємства. До уваги необхідно брати асортимент, якість, конкурентоспроможність продукції підприємства-постачальника. Для отримання відповідної інформації факторинговий відділ може укладати договори з відділеннями банків, аудиторськими та посередницько-консультаційними організаціями.

Ефективність факторингової операції є досить високою. Її доцільно визначати шляхом порівняння витрат за цією операцією з середнім рівнем процентної ставки за короткостроковим банківським кредитом. Алгоритм такого порівняння покажемо на прикладі.

Факторингова компанія (банк) купує у підприємства дебіторську заборгованість на суму 13 тис .грн. на таких умовах:

- комісійна плата за здійснення факторингової операції встановлюється в розмірі 1,5% від суми боргу;

- банк надає підприємству кредит у формі попередньої оплати його боргових зобов’язань в розмірі 80% від суми боргу;

-процентна ставка за наданий банком кредит становить 20% річних;

 - середньорічний рівень процентної ставки на грошовому ринку становить 23% .

      Насамперед, визначимо витрати підприємства пов’язані з цим договором.

Комісійні банку або фактор-компанії розраховуються таким чином: 13000 х 1,5 : 100= 195 грн.

Витрати на позику становлять: ( 13000 х 0,80) х 0,20 = 2080 грн.

Таким чином, загальна величина витрат становить 2080 + 195= 2275 грн.

Далі визначимо рівень цих витрат в додатково отриманих грошових активах. Він становить, 2275 х 100 : 13000 х 0,80 = 21,88%.  

Порівнюючи отриманий показник з середнім рівнем процентної ставки, можна зробити висновок, що факторингова операція є для підприємства більш вигідною, ніж отримання фінансового кредиту на період сплати боргу покупцем продукції.

Таке порівняння обумовлене зовнішньою подібністю цих двох видів фінансування, однак між ними є ряд відмінностей, основні з яких відображені в таблиці 2.78.

 

Таблиця 2.78.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 1005; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!