РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
(НА ПРИКЛАДІ ТУРИСТИЧНОЇ ФІРМИ «МЕГА-ТУР»)
Міжнародний досвід в галузі туризму
Розглядаючи досвід іноземних країн, можна констатувати, що динамічний розвиток туристичної сфери залежить від сприйняття на рівні держави важливості туризму та використання важелів державної підтримки. Згідно рекомендацій ВТО, сучасний стан розвитку туризму в першу чергу потребує підтримки держави, а вже потім – приватного сектора [1, с 70].
Зарубіжний досвід показує, що успішний розвиток туризму нерозривно пов'язаний з активною участю держави в його функціонуванні. Для багатьох країн стало очевидним, що туризм – це високорентабельна галузь, додаткове джерело валютних надходжень (при активному розвитку в'їздного і внутрішнього туризму), фактор диверсифікації економічної структури. Так, зрозумівши перспективність туризму, більш, ніж передбачено в українському бюджеті, витратила на туризм навіть невелика за розмірами Литва (Україна витратила 23 млн. гривень у 2017 році) [12].
Заданими світового економічного форуму, конкурентоспроможність туристичної галузі України є низькою. В рейтингу індексу туристичної конкурентоспроможності за 2017 рік Україна займає 78 місце серед 124 тестованих країн. За показниками розвитку туристичної та транспортної інфраструктури, якості обслуговування організованого туризму і в туристичній галузі в цілому, ефективності державної туристичної політики, визнання туризму пріоритетною галуззю на рівні національних інтересів, можливості безвізового виїзду Україна значно поступається розвиненим країнам [13].
|
|
|
Досвід зарубіжних країн демонструє нам основні напрямки участі держави в інвестиційному процесі, націлені на розвиток туристичної сфери: зниження ціни інвестицій в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою і ринковою); податкові пільги, захист від подвійного оподаткування за допомогою укладення угод з іншими країнами, зниження мита; прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів. В конкретних країнах використовують різні засоби державної інвестиційної політики у сфері туризму Так, в Австрії, Португалії і Греції надають переваги пільговим позикам, у Франції, Великобританії та Італії особливу увагу приділяють субсидіям, а в Іспанії – низькому податку на додану вартість. В Тунісі, Італії, Іспанії та Польщі потенційних інвесторів на певний період звільняють від податків на землю. До речі, в свої часи подібний закон діяв і на території сучасної України. Понад двісті років тому такі пільги отримав барон Фальц-Фейн, який створив знаменитий заповідник Асканія Нова [14].
|
|
|
У Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень у відповідності з розміром інвестицій і рівнем забезпечення роботою певної кількості персоналу. Інвесторам, які здійснюють діяльність в зонах спеціального державного захисту, де корпоративний ПДВ складає від 5% до 15%, надаються спеціальні привілеї. Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі – 7% при 22% для інших видів бізнесу. З 1993 року для деяких видів інвестицій була введена система прискореної амортизації. Як і в Хорватії, обсяг пільг диференціюється в залежності від місця розташування об'єкта та рівня зайнятості [13].
В деяких країнах розвиток сфери туризму зосереджено в руках державних відомств, наприклад, в Єгипті, Туреччині, Мексиці, Тунісі, де держава регулює туристичну галузь з допомогою відповідного міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств даного спрямування. Для цього значні фінансові вкладення здійснюються в туристичну індустрію, зокрема в рекламну і маркетингову діяльність, туристичну інфраструктуру тощо [15]. Уряд Єгипту, наприклад, необхідні кошти на реалізацію інвестиційних проектів, рекламу, маркетингові дослідження виділяє з державного бюджету. Для цієї країни туризм є одним з найважливіших джерел іноземної валюти. Існує ряд країн, де питання розвитку туристичної діяльності вирішується в «надрах» певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу [5]. Міністерство, як правило, економічного профілю, в структурі якого виділяється спеціалізований туристичний департамент з достатньо широкими повноваженнями. Так, у Німеччині, Іспанії, Нідерландах, Болгарії регулювання розвитку туризму здійснюють міністерства економіки, у Чорногорії – Міністерство туризму, у Польській Республіці – Департамент туризму при Міністерстві економіки, в Португалії – Міністерство торгівлі та туризму, в Чеській Республіці – Міністерство торгівлі [16].
|
|
|
Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму дістала умовну назву «європейської». Особливої актуальності дослідженню цієї моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, а й вибір Україною європейського вектора розвитку. Центральна державна туристична організація в розвинених європейських країнах працює у тісній взаємодії з місцевою владою і приватним бізнесом. Це дало можливість для конструктивного співробітництва і взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. У сфері регулювання туристичної діяльності з'явились змішані за формою власності (державно-приватні) інститути [15].
|
|
|
В державних програмах Хорватії, Німеччини і Куби чітко виражена соціальна спрямованість і розумне поєднання вигод зовнішнього туризму і його ролі в покращенні життя громадян своєї країни. Як не дивно, але Ф. Кастро і Й. Броз Тіто залишили нам позитивні приклади загальнонаціональних програм розвитку туризму. На Кубі це «кампізмо популяри» – недорогий відпочинок всіх кубинських сімей у спекотний сезон. Ф. Кастро зобов'язав всі готелі та туристичні комплекси надати свої пляжі і спортивні споруди місцевому населенню, а також створити можливості для недорогого проживання. Добре було б, щоб такі методи розвитку туризму започаткували в Україні [8].
Отже, на нашу думку, координація дій центрального і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій дасть змогу підвищити темпи розвитку туристичної галузі.
Одним із шляхів активізації в'їздного і внутрішнього туризму є формування великих національних корпорацій та сприяння їх діяльності з допомогою пільгового оподаткування і субсидіювання на перших етапах рекламної та інформаційної діяльності. Поряд з цим доцільно розглянути питання транснаціоналізації туристичної галузі, тобто створення транснаціональних корпорацій з участю вітчизняного приватного і державного, а також іноземного капіталів. Причому доцільною є державна політика використання транснаціоналізації туристичної галузі з одночасним захистом національного виробника і створення передумов виходу українських компаній на світовий ринок. Для цього необхідно запровадити практику обмежень на діяльність зарубіжних ТНК, наприклад, запровадження „вхідного" контролю інвестицій, обмежень на вивезення капіталу з країни.
Отже, державна інвестиційна політика повинна формуватися, виходячи з вимог забезпечення економічної рентабельності туристичних компаній і створення сприятливих соціально-економічних умов (середовища) в конкретних регіонах, можливостей туризму в міжнародному обміні, забезпечення балансу зовнішньоекономічної діяльності держави, підвищення рівня і якості життя людини за рахунок повного задоволення потреб у пізнанні навколишнього світу [20].
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 343; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!