НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У ШКОЛІ
Зміст та методика індивідуалізації фізичного виховання підлітків
Спрямованість та зміст фізичного виховання дітей і молоді регламентується основними державними документами, які були прийняті за останні роки (Закон України про фізичну культуру і спорт, Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації”, програми з фізичного виховання та інші). Відповідно до цих документів мета фізичного виховання полягає в різнобічному розвиткові особистості, виховання індивідуальних здібностей учнів. Оскільки у процесі фізичного виховання серед школярів простежуються значні відмінності за інтересами, здібностями, мотивами, знаннями, підготовленістю, то і завдання, які вони будуть виконувати, повинні відрізнятися, тобто виникає необхідність індивідуалізації навчання. Необхідність індивідуалізації фізичного виховання зумовлена також і різноманітними завданнями, які вона виконує. Зокрема, з психолого-педагогічної точки зору індивідуалізація створює оптимальні умови для виявлення нахилів, розвитку інтересів і здібностей кожного учня. Із соціальної точки зору – це цілеспрямована дія на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства. З методичної – вирішення проблеми масовості сучасної школи шляхом створення методологічної бази на принципово новій мотиваційній основі.
|
|
|
Розглядаючи індивідуалізацію фізичного виховання як систему, необхідно, в першу чергу, визначити її на різних рівнях управління навчально-виховним процесом (рис. 3.1).
Державний рівень фізичного виховання реалізується у першу чергу в змісті базової шкільної програми, у наявності спеціальних спортивно-оздоровчих дитячих і молодіжних закладів, політиці щодо розвитку окремих
      | |||
| |||
11
|
видів спорту, нормативній оцінці фізичної підготовленості та спортивних досягнень учнів.
Обласний, районний, міський рівень індивідуалізації передбачає створення регіональних програм з фізичного виховання. Відбувається конкретизація змісту і форм індивідуалізації фізичного виховання з урахуванням особливостей і потреб регіона, кліматичних умов, санітарно-гігієнічного стану, установлених традицій.
У школі вибір шляхів індивідуалізації залежить від наявної бази, ступеня відкритості навчання, рівня підготовленості та ініціативи шкільногокерівництва. Зміст індивідуалізації фізичного учнів відображається у шкільному компоненті програми.
|
|
|
Внутрішньокласний рівень індивідуалізації визначає зміст, форми й методи фізичного виховання залежно від особливостей гомогенних груп. Зміст індивідуалізації відображається в робочій програмі вчителя. Крім цього, велике значення має робота щодо визначення напрямків спортивної діяльності (спортивних секцій), кваліфікованої спортивної орієнтації і відбору.
Персональна індивідуалізація передбачає розробку програм фізичного виховання відповідно до рівня фізичного стану для групових і самостійних занять. В основі таких адаптованих програм занять фізичними вправами лежать чіткі розрахунки обсягу та інтенсивності навантажень, тривалості відпочинку.
Подальше дослідження спрямовувалося на розв’язання питання щодо визначення критеріїв індивідуалізації фізичного виховання. Наукові дослідження та практика роботи шкіл засвідчують, що в навчально-виховному процесі враховуються різноманітні особливості учнів (рис. 3.2). Такий стан цілком закономірний, адже вибір критеріїв індивідуалізації фізичного виховання обумовлений конкретними завданнями навчального процесу (освітніми, оздоровчими, виховними).
|
|
|
Враховуючи оздоровчу спрямованість фізичного виховання в загальноосвітніх школах ми, за допомогою кластерного аналізу, з’ясували, що найінформативнішими критеріями індивідуалізації є показники фізичного розвитку й фізичної підготовленості (на прикладі підлітків 15 років). Більше того, антропометричні показники й розвиток фізичних якостей взаємопов’язані й обумовлюють гомогенні групи для внутрішньокласної індивідуалізації.
На основі визначених критеріїв за допомогою математичної статистики було виділено чотири кластери. Внаслідок цього ми визначили чотири групи школярів, які дістали умовні назви: перша, друга, третя і четверта.
Аналіз результатів (табл. 3.1) показує, що довжина тіла в підлітків першої групи є найменшою і становить у середньому 168,87 см. Також найнижче
Рис. 3.2. Критерії індивідуалізації фізичного виховання в школі
значення має і маса тіла – 56,0 кг; окружності грудної клітки: у спокої – 69,75 см, на вдиху – 79,0 см та на видиху – 74,75 см; окружності зап’ястя – 16,25 см і
тазу – 76,23 см. Разом з тим, у цієї категорії школярів добре розвинуті м’язи ніг.
Таблиця 3.1
Фізичний розвиток підлітків 15 років різних груп
|
|
|
|
Показник | Група підлітків | ||||
| перша | друга | третя | четверта | ||
| Довжина тіла, см | 168,87±3,26 | 172,39±1,66 | 175,78±1,43 | 174,12±4,2 | |
| Маса тіла, кг | 56,0±2,91 | 62,33±2,32 | 62,14±1,83 | 72,0±2,79 | |
| Окружність грудної клітки, см | Спокій | 69,75±6,6 | 82,88±1,54 | 79,42±1,72 | 88,5±0,86 |
| Вдих | 79,0±3,43 | 85,33±1,84 | 83,92±1,58 | 93,5±0,64 | |
|
Окружнос-ті, см | Видих | 74,75±0,75 | 79,88±1,49 | 78,21±1,17 | 87,0±0,81 |
| Шиї | 42,0±8,76 | 33,66±0,72 | 33,14±0,59 | 35,5±0,53 | |
| Стегна | 60,75±12,88 | 38,11±3,11 | 40,0±1,33 | 42,0±1,35 | |
| Гомілки | 34,4±3,11 | 34,1±0,72 | 33,4±0,73 | 37,3±0,94 | |
| Зап’ястя | 16,25±0,47 | 16,55±0,24 | 16,92±0,35 | 17,5±0,28 | |
| Тазу | 76,23±5,76 | 87,31±1,96 | 83,41±1,24 | 90,23±1,5 | |
| Товщина шкірно-жирових складок, мм | Біцепса | 2,25±0,25 | 3,66±0,16 | 4,5±0,64 | 3,5±0,28 |
| Трицепса | 4,25±0,47 | 7,88±0,51 | 6,07±0,38 | 7,0±0,40 | |
| Під лопаткою | 5,45±0,25 | 7,0±0,28 | 6,78±0,61 | 8,25±0,62 | |
| Над клубовою | 6,75±1,31 | 7,44±0,47 | 6,0±0,21 | 8,0±0,7 | |
| Гомілки | 9,0±1,08 | 10,0±0,33 | 8,78±0,91 | 9,75±0,85 | |
| Індекс Кетле | 251,08±6,09 | 275, 74±5,15 | 264,94±6,21 | 302,7±5,2 | |
| Індекс Габса | 63,9±1,02 | 57,95±0,54 | 60,32±0,8 | 58,21±0,7 | |
Окружність стегна та гомілки становлять відповідно 60,75 см і 34,4 см.
У підлітків першої групи найменша товщина шкірно-жирових складок: біцепса – 2,25 мм, трицепса – 4,25 мм, під лопаткою – 5,25 мм, над клубовою кісткою – 6,75 мм та гомілкового м’яза – 9 мм. Аналіз показує, що масо-ростовий індекс Кетле та індекс Габса становлять відповідно 251,08 г/см та 63,9.
До другої групи належать школярі порівняно невисокого зросту. Довжина тіла в них становить у середньому 172,39 см; маса тіла – 62,33 кг. Окружності грудної клітки є більшими, ніж у представників першої та третьої груп і становлять: у спокої – 82,88 см, на вдиху – 85,33 см і на видиху – 79,88 см. Також у цих підлітків малі окружності частин тіла: шиї – 33,66 см, стегна – 38,11 см, гомілки – 34,1 см, зап’ястя – 16,55 см. Ці показники нижчі, ніж у представників першої і четвертої груп. У порівнянні з іншими групами товщина шкірно-жирових складок трицепса (3,66 мм) і гомілкового м’язу (10 мм) є найбільшою.
До третьої групи належать підлітки, котрі мають максимальну довжину тіла, яка становить у середньому 175,78 см. У них спостерігається дефіцит маси тіла. Окружності грудної клітки невеликі й становлять: у спокої – 79,42 см, на вдиху – 83,92 см, на видиху – 78,21 см. Ці значення менші, ніж у представників другої і четвертої груп. Окружності стегна й гомілки є найменшими – відповідно 40,0 см і 33,4 см. Товщина шкірно-жирових складок незначна і становить: біцепса – 4,5 мм, трицепса – 6,07 мм, під лопаткою – 6,78 мм, над клубовою кісткою – 6 мм і гомілкового м’язу– 8,78 мм.
До четвертої групи належать підлітки більш гармонійної та атлетичної тілобудови. При середній довжині тіла 174,12 см вони мають найбільшу масу тіла – 72,0 кг. Це широкогруді підлітки, окружність грудної клітки яких становить: у спокої – 88,5 см, на вдиху – 93,5 см та на видиху – 87,0 см. Окружності тазу, зап’ястя, гомілки у них найбільші.
Що стосується фізичної ідготовленості (табл. 3.2), то у представників першої групи слабо розвинуті м’язи рук та верхньої частини
Таблиця 3.2
Фізична підготовленість підлітків 15 років різних груп
| Показник | Група підлітків | ||||
| перша | друга | третя | Четверта | ||
| Динамометрія кисті, кг | Права | 36,75±1,49 | 32,33±1,7 | 42,28±2,8 | 47,75±4,6 |
| Ліва | 35,5±2,21 | 31,33±3,2 | 39,57±2,1 | 50,75±5,6 | |
| Стрибок у довжину з місця, см | 188,0±14 | 202,77±4 | 212,3±7,4 | 214,3±2,2 | |
| Підтягування, разів | 5,5±2,68 | 7,66±0,51 | 5,71±1,19 | 10,25±0,8 | |
| Тест “Фламінго”, к-ть спроб | 7,25±0,58 | 3,88±1,14 | 4,57±0,47 | 3,0±0,51 | |
| Нахил, см | 3,87±2,33 | 5,41±1,67 | 10,75±2,4 | 12,95±2,8 | |
| Підйом в сід за 30 с, разів | 20,5±2,25 | 21,0±0,52 | 19,28±1,1 | 21,25±1,0 | |
| Човниковий біг, к-ть відрізків | 62,5±8,61 | 75,89±5,5 | 84,71±6,1 | 83,0±16,2 | |
| Біг 60 м, с | 9,98±0,39 | 9,44±0,26 | 8,46±2,63 | 8,82±0,38 | |
| Човниковий біг 4х9 м, с | 17,17±0,1 | 15,02±1,2 | 10,52±0,3 | 10,1±0,21 | |
| Станова сила, кг | 105,0±8,7 | 142,9±5,7 | 158,9±10 | 194,8±14 | |
тіла. Результат у підтягуванні в них найнижчий і становить середньому 5,5 разів, а динамометрія правої та лівої кисті – відповідно 36,75 кг і 35,5 кг. Станова сила в цих підлітків є найнижчою – 105,0 кг. Незважаючи на максимальні окружності ніг, дальність стрибка в довжину з місця у школярів першої групи становить 188 см. У порівнянні з іншими групами це найнижчий результат, що можна пояснити малим зростом хлопців. Рівень гнучкості в підлітків першої групи найнижчий. Результат у нахилі становить лише 3,87 см. У хлопців цієї групи також розвинута рівновага. Для того, щоб виконати тест “Фламінго”, вони використали в середньому 7,25 спроби, що є найгіршим показником серед усіх груп у цій дисципліні. Як показують отримані результати, рівень розвитку витривалості, швидкості та спритності є також найнижчими. Середня частота серцевих скорочень у спокої підлітків першої групи найбільша і становить 90 уд./хв, а показники артеріального тиску найменші в порівнянні з іншими групами.
У представників другої групи простежуються найнижчі показники динамометрії правої кисті – 32,33 кг та лівої – 31,33 кг. Проте станова сила в них більша, ніж у першій групі, але менша, ніж у третій, і становить 142,89 кг. Аналогічний стан і у стрибку в довжину з місця. Результат у підтягуванні поступається лише четвертій групі і становить у середньому 7,66 раза. У підлітків, які належать до другої групи, добре розвинута рівновага. Так, у тесті “Фламінго” ними було використано в середньому 3,88 спроби, що є кращим результатом, ніж у першій і третій групах. Підйом у сід за 30 с підлітки виконують 21 раз. Гнучкість розвинута погано – нахил уперед становить лише 5,41 см. Школярі з другої групи за рівнем витривалості в човниковому бігові з підвищенням швидкості поступаються результатам у третій і четвертій групах і здатні пробігти в середньому 75,89 20-метрових відрізків. За рівнем розвитку швидкості (біг 60 м) та спритності (човниковий біг 4х9м) простежується така ж сама тенденція. Частота серцевих скорочень у підлітків другої групи становить 87,33 уд./хв, артеріальний тиск систоличний – 128,3 мм рт. ст., діастоличний – 87,41 мм рт. ст.
За результатами станової сили та динамометрії кисті підлітки третьої групи поступаються лише представникам четвертої. Так, середня сила правої кисті становить 42,28 кг, а лівої – 39,57 кг. Незважаючи на максимальний зріст, у хлопців третьої групи результат стрибка в довжину з місця гірший, ніж у четвертій, і в середньому складає 212,28 см. Проте витривалість у школярів даної категорії розвинута найкраще. Виконуючи тест “човниковий біг з підвищенням швидкості”, вони пробігли в середньому 84,71 відрізка. М’язи рук і верхньої частини тіла розвинуті слабко. Підлітки змогли показати у підтягуванні середній результат 5,71 раза, який поступається показникам у другій і четвертій групах. М’язи тулуба розвинуті найслабше у порівнянні з іншими. Результат підйому в сід за 30 с становить 19,28 разів. Слід зазначити, що хлопці з третьої групи показали у бігові 60 м найвищий результат – 8,46 с. Рівень гнучкості та спритності у представників цієї групи поступається лише четвертій. Нахил становить у середньому 10,75 см, а човниковий біг 4х9м вони виконують за 10,52с. Частота серцевих скорочень у спокої становить 85,71 уд./хв, артеріальний тиск систоличний і діастоличний відповідно 141,2 мм рт. ст. і 85,3 мм рт. ст.
Рівень фізичної підготовленості у школярів четвертої групи в порівнянні з іншими є найвищим. У них добре розвинута м’язова система. Динамометрія правої кисті становить 47,75 кг, лівої – 50,75 кг, а станова сила – 194,75 кг. Незважаючи на те, що підлітки за довжиною тіла поступаються третій групі, вони показали найвищий результат зі стрибка в довжину з місця – 214,25 см. У хлопців четвертої групи також розвинуті найкраще м’язи рук і верхньої частини тіла. Підтягуються вони в середньому 10,25 раза, а підйом у сід виконують 21,25 раза за 30 с. Рівень гнучкості в підлітків четвертої групи також найвищий. Результат нахилу становить 12,95 см. За рівнем розвитку швидкості й витривалості представники четвертої групи дещо поступаються своїм одноліткам із третьої. Частота серцевих скорочень у хлопців цієї групи є найменшою – 72,5 уд./хв. Це один із показників, що свідчить про високі функціональні можливості підлітків. Артеріальний систоличний тиск становить 141,42 мм рт. ст., а діастоличний – 80,31 мм рт. ст.
Враховуючи найбільшу кількість кореляційних взаємозв’язків, нами були відібрані шість показників для розрахунку бальної системи визначення однорідних груп підлітків. Зокрема враховувалися результати індексу Кетле, бігу 60 м, стрибка у довжину з місця, підтягування, човникового бігу 4х9 м, нахилу вперед з положення сидячи. На основі сигмальних відхилень (0,68) кожен з результатів оцінювався за п’ятибальною системою. Наприклад, результати індексу Кетле 253,27 і нижче оцінювалися в 1 бал; 253,28–263,43 – 2 бали; 263,44–283,75 – 3 бали; 283,76–293,91 – 4 бали; 293,92 і вище – 5 балів. За сумою оцінок учнів, які набирали від 0 до 7 балів належали до першої групи; 8–15 балів – до другої групи; 16–23 бали – до третьої групи; 24–30 балів – до четвертої. Такий підхід дозволить вчителю фізичної культури, застосувавши прості методи та вимірявши лише декілька показників, чітко визначити групи підлітків для внутрішньокласної індивідуалізації фізичного виховання.
Науковими дослідженнями встановлено, що для того, щоб процес фізичного виховання давав найкращий результат, забезпечуючи високий рівень фізичної підготовленості та здоров’я, необхідно раціонально поєднувати засоби різної спрямованості. Враховуючи зміст шкільної програми, сенситивні періоди розвитку фізичних якостей, а також різний рівень фізичного стану учнів, ми розробили на основі досліджень Л.Я.Іващенко, Т.Ю. Круцевич співвідношення засобів оздоровчих занять окремо для кожної групи підлітків (табл. 3.3).
Характерною особливістю підлітків першої групи є те, що в них найнижчий рівень фізичної підготовленості й фізичної працездатності, тому їм потрібні вправи, які б поліпшували фізичну працездатність, функціональні можливості організму, гармонійно розвивали фізичні якості.
Результати таблиці показують, що у хлопців першої групи 30 % часу від загальної тривалості занять відводиться на виконання вправ для розвитку сили і швидкісно-силових якостей. Це зумовлюється тим, що характерною особливістю хлопців цієї групи є недостатня вага та низький рівень розвитку
Таблиця 3.3
Співвідношення засобів оздоровчого тренування підлітків із різним рівнем фізичного стану, % від загальної тривалості занять
| Спрямова – ність вправ | Група підлітків | |||
| перша | друга | третя | четверта | |
| Витривалість (аеробний режим) | 30 | 35 | 20 | 30 |
| Сила й силова витривалість | 30 | 35 | 40 | 20 |
| Швидкість і швидкісна витривалість | 20 | 20 | 25 | 30 |
| Спритність | 10 | 5 | 10 | 10 |
| Гнучкість | 10 | 5 | 5 | 10 |
сили. Силове тренування дасть змогу їм збільшити вагу за рахунок розвитку м’язової системи. Також 30 % відводиться на розвиток витривалості, рівень якої у представників даної групи низький, тому розвиткові цієї якості надається така значна увага. Значний відсоток часу (20 %) рекомендується відводити для розвитку швидкості у зв’язку із сенситивним періодом її розвитку.
У підлітків другої групи також досить високий відсоток (35 %) часу відводиться на розвиток сили, що зумовлюється їхнім значним інтересом до цих занять, великою активністю під час виконання вправ та недостатнім рівнем розвитку цієї якості.
Підліткам третьої групи рекомендується на силову підготовку затрачувати 40 % навчального часу. Силові якості в них розвинуті слабо. Краще розвинуті швидкість і витривалість, тому й часу дається на розвиток цих якостей менше.
Хлопцям четвертої групи менше приділяється увага силовим якостям (20 %), проте дещо більше витривалості та швидкості (відповідно 30 % та 30 %), що зумовлено особливостями фізичного стану представників цієї групи.
Значна увага аеробним вправам в інших групах пояснюється необхідністю розвитку функціональних можливостей організму підлітків, загальний рівень яких нижче середнього або середній.
Для розвитку витривалості застосовувалися такі фізичні вправи: рівномірний біг зі слабкою і середньою інтенсивністю, перемінний біг на відрізках 300–500 м, різноманітні види стрибків, вправи на велотренажері, плавання тощо.
Кожна складна фізична вправа має основні фази, від якості виконання яких великою мірою залежить результат. В учнів, відповідно до навчальних успіхів та індивідуального темпу навчання, виникають труднощі в оволодінні певними фазами техніки. Тому дуже важливо, з точки зору індивідуального підходу, рекомендувати виконувати різним учням саме такі підвідні та спеціальні вправи, які сприяють вивченню найтяжчої частини техніки.
Специфіка індивідуального підходу полягала у використанні різної інтенсивності навантажень.Тому, відповідно до початкового рівня фізичного стану підлітків, нами були розроблені оптимальні пульсові режими для підлітків 15 років для виконання навантажень циклічного характеру (табл. 3.4).
Таблиця 3.4
Пульсові режими для підлітків на заняттях циклічними вправами
| Група підлітків | Гра-нично допус-тимий пульс | Для віднов-люючих наван-тажень | Для навантажень тренувального характеру | |||
| 10 хв | 20 хв | 30 хв | 40 хв | |||
| Перша | 205 | 120 | 170 | 167 | 157 | 147 |
| Друга | 205 | 130 | 170 | 167 | 162 | 152 |
| Третя | 205 | 120 | 180 | 180 | 152 | 142 |
| Четверта | 205 | 120 | 180 | 180 | 150 | 150 |
Результати, подані в таблиці, показують, що гранично допустимий пульс у підлітків не повинен перевищувати 205 уд./хв. Пульсовий режим для відновлювальних навантажень (туризм, їзда на велосипеді, веслування тощо) не повинен перевищувати 120 уд./хв (для першої, третьої і четвертої груп) і 130 уд./хв (для другої групи).
Пульсовий режим для навантажень тренувального характеру різний в залежності від тривалості виконання фізичної вправи. Наприклад, для 20- хвилинного навантаження пульсовий режим повинен знаходитись в межах 167 уд/хв для хлопців першої і другої групи, 180 уд/хв – для третьої та четвертої групи , а для 40-хвилинного – відповідно 147, 152, 142 і 150 уд/хв.
Спираючись на наукові дослідження був також розрахований ефективний рівень частоти серцевих скорочень підлітків під час виконання вправ аеробного характеру за формулами: 1) 220 – вік = макс. ЧСС; 2) макс.ЧСС – ЧСС спокою = тренув.ЧСС; 3) тренув.ЧСС ´ 0,6 +ЧСС спокою = нижній межі ЧСС; 4) тренув.ЧСС ´ 0,85 +ЧСС = верхній межі ЧСС; 5) ефективний рівень ЧСС знаходиться між нижньою та верхньою межею ЧСС (табл. 3.5).
Таблиця 3.5
Тренуючий та ефективний рівні ЧСС для вправ аеробного характеру
| Групи підлітків | Максимальна ЧСС | Тренуюча ЧСС | Нижня межа ЧСС | Верхня межа ЧСС | Ефективний рівень ЧСС |
| Перша | 205 | 110 | 160 | 188 | 160–188 |
| Друга | 205 | 126 | 154 | 185 | 151–185 |
| Третя | 205 | 122 | 156 | 186 | 156–186 |
| Четверта | 205 | 109 | 161 | 188 | 161-188 |
Результати, подані в таблиці, показують, що максимальна ЧСС під час виконання вправ аеробного характеру для хлопців 15 років не повинна перевищувати 205 уд./хв. Тренуюча ЧСС становить 109–126 уд./хв. Ефективний рівень ЧСС становить 160–180 уд./хв.
Для забезпечення індивідуального підходу до учнів під час дозування фізичних навантажень дещо змінювалися навчальні завдання. Наприклад, відрізнялися дистанції ходьби або бігу, що дало можливість вносити корективи в техніку виконання фізичних вправ.
Досить виправданими на уроках фізичної культури були таблиці розрахунків, де вказувалася кількість повторень, переведені у відсотки відповідно до максимального результату. У такому разі учень міг самостійно визначити завдання при регламентації певного відсотка.
Для збільшення м’язової сили підлітків рекомендується виконувати вправи в 4-5 підходах. Кожна вправа повторюється 8–12 разів, тривалість відпочинку між серіями 1,5–3,0 хв. Під час виконання силових вправ дихання повинно бути ритмічним. У більшості вправ видих рекомендувався під час зусилля.
Для розвитку витривалості застосовувався рівномірний метод тренування. Переваги цього методу полягали в тому, що оптимальні фізичні навантаження (150–170 уд./хв) вдосконалюють стійкість органів і систем, значно поліпшують працездатність серцево-судинної і дихальної систем, позитивно впливають на загальний стан здоров’я.
Застосування перемінного й повторного методів тренування стимулювало розвиток і, відповідно, розширення діапазону рухливості авторегуляційних процесів організму. Ефективність цих методів полягає в тому, що вдосконалюються аеробний і анаеробний рівень загальної та спеціальної витривалості, виключається монотонність у роботі за рахунок переміни одного режиму роботи на інший.
У процесі експериментальної роботи на уроках фізичної культури широко використовувався ігровий та змагальний методи, які не тільки значно підвищували емоційний стан підлітків, а й за рахунок потоку пропріоцептивної імпульсації, яка поступала в головний мозок, істотно поліпшували тонус і працездатність кори великих півкуль. Такі механізми дають можливість мобілізувати підлітків на активне виявлення фізичних і морально-вольових якостей, які сприяють зниженню психічної напруги й рівня невпевненості чи хвилювання, що є характерним для пубертатного віку.
На уроках фізичного виховання застосовувався метод колового тренування. Фізичні вправи об’єднувалися в 4–6 станцій. Інтервали відпочинку між станціями складали 10–15 с. На кожну станцію відводилося 4–5 хв. Частота пульсу під час виконання вправ коливалася в межах 130–170 уд./хв.
Невід’ємною складовою частиною індивідуалізації фізичного виховання підлітків були самостійні заняття (персональна індивідуалізація). Ці заняття дали змогу індивідуально підійти до кожного учня, враховуючи його особливості; доповнювали рухову активність школярів і забезпечували систематичність цілеспрямованого впливу фізичних вправ на організм.
Вчені вважають самостійною таку діяльність, у процесі якої учень, знаючи кінцеву її мету, сам ставить перед собою завдання, що веде до досягнення цієї мети, сам добирає необхідні для її розв’язання засоби і способи дій, і контролює їхню правильність.
Враховуючи рекомендації Б.М. Шияна [102, 103] у формуванні умінь самостійно займатися фізичними вправами, ми звертали увагу на такі моменти:
Пропонували вправи для самостійного виконання лише після того, як вони були засвоєні на уроці в присутності вчителя. До свідомості школярів доводили, що досягнути помітних результатів вони можуть лише за умови тривалих і наполегливих тренувань, які адекватні їхнім індивідуальним можливостям.
Для самостійного виконання фізичних вправ з метою вдосконалення або розвитку фізичних якостей, хлопці ознайомлювалися з методами контролю власних дій та оцінювання правильності їхньго виконання. У процесі роботи ми привчили учнів до оцінки виконання вправ іншими, вказуючи на помилки. Так закладали основи вмінь оцінювати й контролювати дії як у тих, хто виконує, так і в тих, хто оцінює. Хлопцям пропонувалося на основі власних м’язових відчутів визначити різницю в ефективності впливу конкретної фізичної вправи при зміні варіантів її виконання. Наприклад, згинання і розгинання рук в упорі лежачи при постановці рук у різних спробах на різну ширину, з різним положенням кисті, з розміщенням ніг на різну висоту, з різним кутом згинання в кульшових суглобах.
Важливим моментом навчання самостійно займатися фізичними вправами було набуття умінь і навичок в організації та методиці самостійної діяльності. З цією метою школярів залучали до раціонального розміщення приладів, роздачі та збору інвентарю тощо. У ході уроку вчитель коментував доцільність запропонованого порядку виконання вправ, способів організації дітей. Далі хлопці залучалися до самостійного добору вправ, визначення оптимальної кількості повторень.
На початку навчального року перевірялося вміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших способів самоконтролю. Необхідні для кожного учня індивідуальні параметри уточнювалися і доповнювалися. Дані самоконтролю використовувались із метою регулювання тренувальних навантажень, а також об’єктивної оцінки змін фізичного стану кожного школяра.
Першим кроком до самостійних занять фізичними вправами є домашні завдання. Через них учитель має змогу вносити корективи у фізичний стан дитини, звичайно, лише за умови сумлінного виконання їх вдома. Це дає змогу оптимізувати рухову активність школярів залежно від індивідуальних особливостей фізичного стану та рівня здоров’я, адже під час уроків можливості індивідуалізації дещо обмежені, а в самостійних і домашніх завданнях це повною мірою може реалізовуватись. У домашніх завданнях також поступово формувався інтерес до систематичних занять фізичними вправами. До системи домашніх завдань входили такі положення:
1) до системи, яка створювалась на рік, входила низка завдань, тісно пов’язаних між собою таким чином, що виконання наступного можливе лише за умови засвоєння попереднього;
шляхом виконання завдань влітку забезпечувався зв’язок у засвоєнні матеріалу від класу до класу;
завдання були тісно пов’язані з матеріалом шкільної програми і в кожний конкретний момент відповідають певній серії уроків. Це досягалося введенням домашніх завдань у річне планування уроків фізичної культури;
система домашніх завдань передбачала різні форми фізичного виховання школярів, а контролювали їх, з одного боку, вчитель фізичної культури, а з другого, – батьки.
Добираючи вправи, чітко визначали їхню спрямованість, тривалість виконання і доступність, враховувались індивідуальні особливості фізичного розвитку школярів, бажання, інтереси та мотиви. Виконання фізичних вправ було спрямоване на розвиток відстаючих фізичних якостей, зміцнення основних м’язових груп, формування правильної постави.
За тривалістю завдання були різними: від завдання на наступний урок до завдань на чверть і на рік. Частина фізичних вправ зберігалася протягом усього періоду навчання, що дало змогу простежити за динамікою рухової підготовленості школярів (згинання і розгинання рук в упорі лежачи, піднімання тулуба з положення лежачи, стрибки в довжину з місця та ін.).
Тимчасові домашні завдання забезпечували цілеспрямовану підготовку хлопців до засвоєння окремих розділів навчальної програми і сприяли розвиткові фізичних якостей першочергового значення (під час проходження певного навчального матеріалу). Виконання тематичних завдань здійснювалося з випередженням.
З позицій доступності домашні завдання відрізнялись відповідно до фізичного стану, інтересів, психологічних особливостей. При цьому рекомендувалися неоднакові навантаження для хлопців різної підготовленості.
Одним із найважливіших аспектів індивідуалізації фізичного виховання є врахування інтересу та мотивів навчальної діяльності учнів. Результати, подані в розділі 3.3., свідчать, що значний відсоток підлітків мають низький інтерес до фізичного виховання і спорту, тому для цих підлітків було розроблено методику формування позитивної мотивації до систематичного виконання фізичних вправ, вироблено систему заохочень.
Методика формування мотивації підлітків до виконання фізичних вправ на основі рекомендацій В.В. Пантіка [78] передбачала застосування комплексу різноманітних методів, засобів і форм нвчання й виховання. Використовувалися три групи методів виховання: методи різнобічного впливу на свідомість, почуття, волю учнів з метою формування в них поглядів і переконань (бесіда, розповідь, лекція, диспут, метод прикладу); методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій; методи стимулювання поведінки й діяльності (змагання, заохочення, покарання). Основні засоби формування мотивації до занять фізичними вправами поділялися на дві групи: основні й допоміжні. До основних засобів належали фізичні вправи, оздоровчі сили природи й гігієнічні фактори.
Допоміжні засоби залежали від конкретної, локальної мети. До них належали технічне обладнання, інвентар, засоби масової інформації, література, наочність, кінофільми, виставки, музеї спортивної слави.
Формування інтересу підлітків до виконання фізичних вправ проводилося в трьох напрямках: озброєння спеціальними знаннями, активізація практичної діяльності, створення на уроках фізичної культури позитивного емоційного фону та задоволення від діяльності.
До прийомів виховання інтересу до виконання фізичних вправ належали:
1) новизна, різноманітність засобів, методів і способів організації учнів на уроці;
2) постановка конкретних посильних завдань навчання й оздоровчого тренування, які можна вже виконати до кінця уроку;
3) застосування ігрового та змагального методів на різних етапах навчання, нестандартного обладнання й інвентарю;
4) проведення уроків із музичним супроводом;
5) систематичний контроль за досягненнями школярів.
Таким чином, індивідуалізація фізичного виховання в школі передбачає застосування різноманітних засобів, методів, форм навчання, дозування навантажень відповідно до рівня фізичного стану підлітків.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!