Теоретичні передумови індивідуалізації фізичного виховання підлітків.



У наш час одним із серйозних недоліків навчання є слабке спрямування школи на формування і розвиток індивідуальності школяра, врахування і розвиток його різноманітних здібностей, обдарованості та інтересів. Ці положення враховані в сучасній педагогіці, про що засвідчує низка наукових робіт у сфері фізичної культури з індивідуалізації навчання. Однак, у галузі освіти недостатньо можливостей для організації навчання. Переважають такі форми навчання, які не дають змоги для творчої роботи вчителя і учня, котра розрахована на оцінювання, збереження, формування і розвиток індивідуальності школяра.

Навчальний процес із фізичного виховання є дещо відмінним від інших дисциплін: необхідність особистого контакту вчителя й учня; можливість використання неформальних відносин; інтерес вчителя до самопочуття учнів, особистих інтересів; оцінювання виконання фізичних вправ й інтерес вчителя до відчуттів, які виникають у процесі оволодіння ними. Практично з першого заняття формується декілька рівнів зворотного зв’язку на рівні кінематичних відчуттів у школяра (внутрішній зворотній зв’язок) і виконання (зовнішній зворотній зв’язок) фізичних вправ учнем.

Результати досліджень засвідчують формування неповторної індивідуальності кожної людини шляхом взаємозв’язку генетичної програми й умов життя, середовища, морфологічних і функціональних ознак. На певних етапах онтогенезу взаємодії середовища можуть як сприяти прояву і вдосконаленню спадково обумовлених здібностей, так і навпаки – затримувати реалізацію спадкових задатків, навіть, при високому ступені їх проявів. У зв’язку з цим відзначається велике значення фізичних вправ [11, 39]. В.М.Волков [21, 22, 23, 24] підкреслює ефективність їх впливу на спортивні здібності тільки за умови відповідності міри впливу з біологічним і психічним ритмом дозрівання. Л.Я.Іващенко і Н.П.Страпко вказують, що питання, які пов’язані з регламентацією фізичних навантажень і забезпечують необхідний тренуючий або оздоровчий ефект, є дотепер найменш вивчениими [39].

    Для кожної особистості можливий певний діапазон застосування фізичних навантажень, необхідний для нормального розвитку організму і збереження здоров’я. Зв’язок рухової активності зі станом здоров’я, функціональними резервами організму, фізичною працездатністю повинен виступати основним аргументом при визначенні оптимальних величин фізичного навантаження.

    У дослідженнях М.І.Калинського [40], І.В.Муравова [69, 70] та інших відзначено, що рухова активність належить до факторів, які визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м’язової і серцево-судинної систем. Отже, розподіл школярів за рівнем рухової активності є перспективним, але в практиці його важко реалізувати.

    Основним принципом фізичного виховання вважається відповідність форм, засобів та методів віковим особливостям організму. Під час вибору конкретних засобів фізичного виховання необхідно брати до уваги не лише існуючий рівень розвитку фізичних якостей, а й завдання формування рухових і вегетативних функцій.

    Як зазначає В.К.Бальсевич і В.А.Запорожанов [13], фізична підготовка людини спрямована на зміну стану її організму, досягнення належного розвитку фізичних якостей і здібностей. Новий якісний стан організму не може бути досягнутий ніяким іншим шляхом, крім тренування. Основу тренувального ефекту, його механізм визначає фундаментальна властивість усього живого – здатність до адаптації, до розвитку на основі пристосувальних реакцій до факторів, які формують індивідуальні властивості особистості. Це пристосування є головним у забезпеченні життєдіяльності особистості, у саморозвитку і пристосуванні у процесі безперервного впливу різних факторів, які формують індивідуальність.

Отже, досягнення необхідного оздоровчого ефекту на заняттях фізичними вправами пов’язане з відповідністю фізичних навантажень індивідуальним можливостям організму, необхідністю раціональної регламентації їх за спрямованістю, обсягом та інтенсивністю. Слід ураховувати специфіку навчання у школі спільно з особливостями фізичного розвитку, фізичної підготовленості, станом здоров’я, обумовлених впливом комплексу біологічних і соціально-економічних факторів. Урахування цих факторів об’єктивно потребує застосування організаційних підходів із метою індивідуалізації виховання фізичних здібностей [77].

    Під час пошуку шляхів індивідуалізації процесу фізичного виховання на перший план виходять критерії, які розкривають індивідуальні ознаки школярів. Вони можуть мати як груповий характер, так і бути суворо індивідуальними особливостями кожного.

    Для розробки індивідуалізації в системі фізичного виховання практичне значення має пошук ознак, які відображають особливості фізичної підготовленості окремої групи людей.

    В.І.Козловим і А.А.Гладишевою [44], Б.А.Никитюком і В.П.Чтєцовим [72,73], Я.Р.Синельниковим із співавт. [84] відзначено, що вивчення будови тіла людини, окремих органів і систем має неабияке значення у фізичному вихованні. Значна увага надається вивченню маси тіла і його компонентів. Визнано, що вона менш генетично детермінована й більшою мірою залежить від конкретних соціально-економічних умов життя [19]. Вона є інтегральною соматичною характеристикою людини. Досвід антропології і медицини підтверджує виправданість вибору цієї ознаки при доповненні його іншими. Низка авторів схильна до думки, що специфіка рухових дій і фізичних вправ впливає на формування як компонентів маси тіла, так і на фізіологічні функції і психічні властивості особистості [1, 2, 13 31].

    Вибираючи критерії розподілу на групи для занять фізичними вправами, необхідно враховувати той факт, що природно-кліматичні умови різних регіонів неоднаково впливають на рухову активність людини. Це, на думку автора [74], обумовлює різний рівень фізичної підготовленості, неоднаковий руховий досвід, отже, і ступінь готовності до опанування новими руховими діями. При цьому, як вказують І.Ю. Борисова [17], Е.Г. Мартиросов [63] та інші [91] рухові дії, які викликають адаптаційні зміни в різних системах організму, створюють формуючий вплив на особливість тілобудови. 

    У дослідженнях [49, 51] було виявлено, що люди одного паспортного віку не складають однорідну групу. Можливий значний розкид за темпами фізичного розвитку, рівнем біологічної зрілості й рівнем фізичної підготовленості. У зв’язку з цим, у деяких роботах [3, 5] поширилась й отримала підтримку ідея індивідуалізації фізичного виховання, тобто методика, яка враховує як загальновікові, так і індивідуальні можливості схожих за рівнем фізичного розвитку та фізичної підготовленості груп.

     Необхідність індивідуального підходу у фізичному вихованні відзначено в багатьох навчальних посібниках і наукових роботах [1, 4, 6, 15, 20, 46, 76, ]. Вона обумовлюється різним рівнем підготовленості кожної людини, а також: статевими і віковими відмінностями; індивідуально-типологічними і особистісними особливостями в реакції на навчальне навантаження і на фактори зовнішнього середовища; індивідуальним стилем роботи.

У процесі побудови системи фізичного виховання проблема індивідуалізації вирішується на основі органічного поєднання двох напрямів: загально-підготовчого і спеціалізованого [23].

У першому напрямі (загальна фізична підготовка) індивідуалізація здійснюється головним чином методами навчання, виховання і додатковими засобами, які дають змогу індивідуалізувати шлях до виконання загальних програмних вимог.

У другому напрямі (спортивна спеціалізація) методи і зміст визначаються залежно від індивідуальних нахилів. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей школярів [12].

Слід відмітити, що індивідуальні особливосі не виключають загальних властивостей, які характерні різним індивідуумам, а індивідуалізація здійснюється на основі загальних закономірностей. Тому пошук загальногрупових закономірностей відповідає практичним вимогам індивідуалізації фізичного виховання. Дослідження в даному напрямі ґрунтуються на особливості генотипного розвитку людини й відносну уніфікованість засобів фізичної підготовки [109].

Виходячи з компонентів фізичного навантаження (обсяг, інтенсивність, методи застосування), вибір індивідуального застосування розвиваючих засобів тою чи іншою мірою ґрунтується на зміні вказаних компонентів із урахуванням характерних особливостей групи індивідуумів, до яких застосовуються вибрані засоби.

Вибір критеріїв, на основі яких можлива індивідуалізація фізичного виховання, є суттєвим. Його інтегральна характеристика повинна відображати найбільш повно й комплексно особливості індивідууму. Однак необхідно конкретизувати практичні аспекти реалізації принципу індивідуалізації у фізичному вихованні, визначити шлях і виправдані межі індивідуальної підготовки [14]. Звідси, мають інтерес питання керування морфо-функціональним станом організму, який відображає індивідуальність особистості. Виявлення закономірностей, які розкривають зв’язок морфофункціональних властивостей із продуктивністю фізичної діяльності можна використовувати для контролю за процесом підготовки в цілому і у фізичному вихованні зокрема. При цьому зміна функціонального стану буде досягатися за допомогою навантаження, яке задається.

 


Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 184; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!