Науково-методичні засади індивідуалізації у практиці фізичного виховання підлітків.
У пубертатний період хронологічний вік дитини не завжди відображає рівень морфофункіонального розвитку дитини. На практиці часто трапляються випадки як випередження за біологічним розвитком календарного віку дитини, так і відставання біологічного розвитку від календарного. Біологічний вік є одним із найважливіших критеріїв спортивного відбору і орієнтації. Темпи біологічного дозрівання можуть впливати як сприятливо, так і негативно на загальний функціональний і руховий розвиток.
Під біологічним віком розуміють індивідуальний досягнутий рівень морфофункціональної зрілості окремих тканин, органів, систем і цілого організму. Тому критеріями біологічного віку можуть бути морфологічні й біохімічні показники [22, 95].
Слід пам’ятати, що рівень біологічної зрілості організму пов’язаний з конституційним типом: терміни проявів вторинних статевих ознак найбільш ранні в дітей астеноїдного типу, діти торакального і м’язового типу займають проміжне положення [31].
Характер розвитку рухів підлітка неоднорідний. Перебудова без впливів не проходить: ми спостерігаємо надлишок зайвих рухів, недостатню їхню координованість. Однак, підлітковий вік – саме той вік, коли найбільш успішним може бути оволодіння технікою складних вправ. Підліток може досягнути віртуозної техніки гри на музичних інструментах чи складними елементами спеціальних спортивних вправ.
|
|
|
У підлітка інтенсивно розвивається грудна клітка й дихальні м’язи. Ростуть легені, збільшується їх об’єм і площа, підвищується життєва ємність легенів. Частота дихання знижується в підліткові роки у два рази; інакше кажучи, підліток дихає рідше і глибше, хоча ритм дихання залишається ще підвищеним порівняно з ритмом дихання дорослого.
Функція дихання в підлітків ще недостатньо розвинена. Підвищений запит організму вкисні задовольняється переважно за рахунок збільшення частоти дихання. На уроках фізичної культури слід постійно звертати увагу на правильне й глибоке дихання, зміцнення дихальних м’язів, збереження правильної постави.
Вся перебудова діяльності органів дихання спрямована на те, щоб потреба в кисні організму, який бурхливо росте, максимально задовольнялась. Відмічено, що кисневе голодування (гіпоксію) підліток переносить гірше, ніж дорослий. Причина такої реакції в тому, що в період статевого дозрівання на деякий час порушується регуляція дихання. Тому дуже важливо вчити підлітків правильно дихати.
Дихальна система хлопців 10–11 років характеризується слабкістю дихальних м’язів, які викликають недостатню глибину, неритмічність та поверховість вдиху. Більш значний зріст функціональних показників простежується у хлопців 12–13 років [22, 90].
|
|
|
Прискорений ріст органів і тканин ставить свої особливі вимоги до серцево-судинної системи. Серце в цей час росте дуже інтенсивно, об’єм його збільшується щороку приблизно на четверту частину. Темп росту судин відстає від темпу росту серця, тому в підлітків часто підвищується кров’яний тиск, спостерігається юнацька гіпертонія. Вікові зміни серцево-судинної системи у хлопців 10–13 років характерні нерівномірністю. У 10–11 років серце повільно росте у порівнянні з підлітками 13 років.
Для цього віку можуть бути характерні порушення самопочуття, настрою, різні відхилення в поведінці, однак оцінювати їх слід із урахуванням особливостей тих зрушень у фізіологічних системах, які змінюють характер реакції підлітка на зовнішні впливи.
У підлітковому віці перебудовується опорно-руховий аппарат: збільшується ступінь окостеніння, зростає м’язова сила. Якщо у 8 років м’язова маса становить близько четвертої частини маси тіла, то до 15 років вона зростає до 1/3.
Починаючи з 10 років, у хлопців м’язи стають сильнішими, зростає їх об’єм. Значно підвищуються показники розгиначів тулуба, потім розгиначів стегна і ступні, далі згиначів плеча та тулуба, а вже тоді згиначів і розгиначів передпліччя та гомілки. Найбільш інтенсивно м’язова сила зростає у хлопців 13 років. У період з 10 до 12 років активно розвиваються гнучкість, швидкісні, координаційні та швидкісно-силові здібності; з 13 років – витривалість та закінчується розвиток координаційних здібностей [29, 60].
|
|
|
У процесі розвитку організму гнучкість змінюється нерівномірно. Високі показники гнучкості відзначено в 15-річних хлопців, а в дівчат у 14 років. У дівчат показник гнучкості на 20–30% вищий, ніж у хлопців. У хлопців середньорічні показники вибухової сили з роками підвищується, досягаючи свого максимуму в 15–17 років. Достовірні прирости вибухової сили зафіксовані в дівчат 8–10, 11–14 років; у хлопців 11–12 і 13–15 років [22].
Середній шкільний вік характеризується як найбільш складний період для розвитку фізичних якостей. Його специфічною особливістю є бурхливе біологічне дозрівання, яке визначає не тільки фізіологічний, але й соціальний стан школярів. У цей період спостерігається неадекватний характер реакції органів і структур у відповідь на зовнішні подразнення, який створює відповідні психофізіологічні реакції.
|
|
|
У підлітків може відбуватися зниження анафобного порогу енергозабезпечення та максимального споживання кисню, неузгодженість між кровообігом і диханням, падіння показників фізичної працездатності. За мірою біологічного дозрівання набуваються нові властивості, пов’язані з інтенсивним розвитком анафобно-гліколітичного джерела енергопродукції. Під впливом спадкових програм чітко проявляються анатомо-морфологічні та психофізіологічні відмінності між хлопчиками та дівчатками, а також у індивідуальних темпах дозрівання. Навіть в одній віковій групі перебувати підлітки, які відстають у своєму фізичному розвитку, і такі, які випереджають своїх однолітків [34,88, 98, 100, 108].
З огляду на фізіологічні та психологічні особливості підлітків, не слід спеціально працювати над розвитком їхньої витривалості – вона поступово вдосконалюється у процесі виконання вправ для загального розвитку (ранкової гімнастики, рухливих та спортивних ігор, занять плаванням, ковзанами, лижами).
Фізіологічно обґрунтованими засобами розвитку витривалості дітей і підлітків є різні види циклічних вправ, які підвищують аеробну продуктивність організму [9, 16, 99].
У віці 14–15 років створюються сприятливі умови для використання спеціальних засобів підвищення м’язової сили. Спостереження показало, що різноманітні вправи з обтяжувачами, які застосовують на тренувальних заняттях, сприяють доброму фізичному розвитку й функціональним можливостям підлітків. Виховання силових якостей бажано здійснювати переважно в ігровій діяльності, де різні ситуації вимагають від школярів змінювати режим напруження різних м’язових груп і боротися з наступаючим стомленням організму.
Систематична м’язова діяльність у період росту й розвитку людини сприяє активізації процесів біосинтезу. Це дало підставу І.В.Аршавському [11, 12] сформулювати “Правило скелетних м’язів”. Суть його полягає в нарощуванні ефекту економізації фізіологічних функцій за збільшенням обсягу м’язової діяльності як у повсякденному житті, так і під час занять спортом. Підвищення економізації функцій у процесі систематичних занять фізичними вправами сприяє посиленню анаболізму і зниження енергетичних затрат в умовах основного обміну [11]. При перенапруженні опорно-рухового апарату виникають паталогічні зміни у скелетних м’язах, пов’язані з порушенням капілярного кровообігу. Надмірні навантаження призводять до розширення прекапілярних (артеріально-венулярних) анастомозів. У цьому випадку артеріальна кров, минаючи тканини, потрапляє у вени. Це може викликати не тільки дистрофію м’язів, й дегенеративні зміни в закінченнях рухових нервів. Для попередження таких негативних наслідків потрібний постійний контроль за навантаженням, дотримання педагогічних принципів тренування: поступовості у збільшенні навантаження, врахування вікових особливостей формування опорно-рухового апарату [96].
Школярі із середніми показниками фізичного розвитку меншою мірою, ніж інші, зазнають розладів функцій серцево-судинної системи. Для попередження функціональних розладів у підлітків необхідно індивідуалізовувати навантаження, враховуючи рівень фізичного розвитку.
Існує багато методик із дозування навантаження на заняттях фізичними вправами. Ці методики складають із урахуванням стану здоров’я, ступеня фізичної підготовленості та інших функціональних характеристик (ЧСС у спокої, артеріальний тиск та ін.).
Для людини, яка почала займатися з метою підтримання і підвищення стану здоров’я, інтенсивні ій тривалі фізичні навантаження фізіологічно не виправдані. Автор аеробіки Купер закликає до строго дозованого, в залежності від віку, ступеня підготовленості, бігу. Оздоровчим є біг із задоволенням, в умовах оптимального енергозабезпечення роботи аеробними ресурсами, тобто при повному задоволенні запитів організму в кисні.
На заняттях з фізичного виховання необхідно враховувати підвищену емоційність і швидку стомлюваність підлітків. Швидший розвиток втоми порівняно з дорослими можна пояснити різними об’єктивними причинами. Організм підлітка функціонує менш економно, ніж організм дорослого [89, 92].
Підлітки, особливо хлопчики 11–13 років, часто переоцінюють свої можливості в руховій діяльності, а невдачі та низькі результати в різних видах фізичних вправ можуть викликати в них неприємні переживання, негативне ставлення до занять фізичними вправами. На 11–12 річних дітей великий вплив має колектив однолітків. Для них характерне бажання завоювати авторитет серед товаришів, самостійно вибирати мету й завдання в будь-якій діяльності. На уроках важливо враховувати зростаючий інтерес підлітків до занять фізичними вправами. На відміну від молодших школярів, їх приваблює не тільки процес занять, але й досягнення мети, пов’язаної з фізичними вправами. Відсутність пауз, висока вимогливість і дисципліна, цікавий зміст і форма побудови заняття – важливі засоби підтримки інтенсивності уваги підлітка на уроках [22, 24].
Підлітки іноді намагаються виконати фізичну роботу, непосильну для них, внаслідок недосконалості функцій нервової системи в період статевого дозрівання. Тому в цьому віці потрібно уникати швидкісних і силових рухів, які перенапружують м’язову систему [22].
Чим молодші діти, тим вони швидше втомлюються, особливо від одноманітної м’язової діяльності, від нерухомості чи тривалої затримки рухів. Підлітки 11–12 років не можуть виконувати силових фізичних вправ, а також вправ, які потребують значної витривалості. До 12 років втома настає тим швидше, чим більша участь розумової діяльності в м’язовій роботі.
Зарубіжні й вітчизняні автори [95, 107,] відзначають, що процес розумової та фізичної втоми сповільнюється завдяки переходу з одного виду розумової діяльності на інший, особливо в разі періодичної її заміни фізичними вправами або фізичною роботою одних м’язів на роботу інших (активний відпочинок).
Перевтома – це крайній ступінь втоми, який знаходиться вже на межі з паталогією. Перевтома може бути результатом великих фізичних і розумових навантажень у загальноосвітній та спортивній школах. У стані хронічної перевтоми організм стає більш вразливим, знижується його опірність до інфекційних хвороб.
Слід підкреслити, що в підлітків, які регулярно займаються фізичною культурою і спортом, яскраво виражене послаблення працездатності не відбувається, тому що адаптація до м’язової діяльності дає змогу їм із мінімальними витратами подолати цей складний віковий період. Однак істотного зросту у циклічних видах м’язевої діяльності не відбувається. На стан працездатності впливає також зміна стереотипів поведінки.
На початкових стадіях статевого дозрівання (11–12 років у дівчаток і 12–14 років у хлопців) відбуваються значні морфофункціональні перебудови таких важливих органів, як гіпофіз, наднирники, щитовидна та підшлункова залози. У підлітків віком 11–14 років відбувається надлишкова функціональна активність всіх органів і систем у стані спокою, яка обумовлює низьку, а часто й парадоксальну реактивність до зовнішньої дії, у тому числі і фізичних навантажень. Це призводить до зниження функціональних і адаптаційних можливостей організму дітей цього віку. Оптимальні показники фізичної працездатності мають школярі з середнім фізичним розвитком. При низьких або дуже високих показниках фізичного розвитку частіше простежується функціональний розлад у діяльності серцево-судинної системи та опорно-рухового апарату [22, 96].
Добираючи засоби й методи для розвитку фізичних якостей підлітків, необхідно паралельно впливати на органи та структури, які інтенсивно розвиваються, і на ті, які у своєму розвитку тимчасово відстають. Виконання цієї вимоги є обов’язковим, оскільки недотримання її може негативно вплинути на темпи розвитку в наступні вікові періоди. Але тут можна спостерігати і зворотній ефект: непомірний розвиток функцій одних органів пригнічує наступний розвиток інших, отже, гальмує і розвиток відповідних фізичних здібностей [89, 90].
Проведені дослідження фізичної працездатності в лабораторних умовах показали, що у школярів віком 13–14 років відзначається відсутність або незначне збільшення кількісних показників при одночасному погіршенні адаптаційних реакцій з боку ЦНС та кардіореспіраторної системи у порівнянні з іншими віковими групами [90].
Змінена реактивність фізіологічних систем і знижені адаптаційні можливості організму дітей 11–14 років часто призводять до негативних змін у стані їх здоров’я, що вказує на необхідність ретельного дозування навантажень і проведення профілактичних заходів серед школярів цього вікового періоду.
Проблема нормування рухової активності є досить складною, оскільки враховуються як біологічні, так і соціальні аспекти. Гігієнічна норма рухової активності підлітків – це науково обґрунтовані кількісні параметри, які повністю задовольняють біологічні потреби організму, що розвиваються, у рухах і сприяють нормальному росту, розвитку та зміцненню здоров’я дітей і підлітків.
Дослідження показали, що в кожної дитини є своя добова величина рухової активності, яка суворо індивідуалізована. Біологічні системи завжди нестабільні, тому необхідно регламентувати спуск можливих коливань і встановлення нижньої межі (мінімально необхідної величини) і верхньої межі (максимально допустимої величини) при нормуванні рухової активності. Як недолік, так і надлишок рухів призводить до паталогічних зрушень в організмі, росту захворюваності й негативних змін та інших показників здоров’я.
Сьогодення ставить перед освітянами нагальне завдання суттєвої перебудови системи фізичного виховання дітей та молоді на основі принципів гуманістичної педагогіки. Найважливішими з цих принципів є: посилення уваги до особистості кожної людини як до вищої соціальної цінності; перетворення учня із об’єкта соціально-педагогічного впливу педагога в суб’єкт активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення; формування в дитини мотивації різнобічного і гармонійного розвитку тощо.
Нові підходи до змісту занять фізичною культурою мають орієнтувати вчителя не лише на рухову підготовку учнів, а й на розвиток особистості, на індивідуальне сприймання навчального матеріалу. Навантаження слід добирати залежно від підготовленості учня, спеціальний час відводити для використання вправ, обраних за власним бажанням. Такий підхід стимулює учнів до набуття навичок виконання вправ у процесі самостійних занять.
Основне фізичне навантаження, як відомо, учні отримують під час уроків фізичної культури [2, 29, 82]. Однак, як засвідчили спеціальні дослідження, для достатнього фізичного розвитку підлітків двох уроків фізичної культури на тиждень недостатньо. Встановлено, що належну фізичну підготовку мають лише ті школярі, які, крім уроків фізичного виховання, систематично займаються ще два-три рази на тиждень у спортивних секціях чи в дитячо-юнацьких спортивних школах.
Основний принцип індивідуалізації в дослідженнях А.М.Ляшук [58] передбачав розвиток спроможності дитини активно відшукувати і застосовувати раціональні індивідуально-своєрідні прийоми і способи розв’язання рухових завдань. Системи таких прийомів і способів утворюють індивідуальні стилі діяльності, які виступають найважливішими факторами гармонізації різнорівневих властивостей. Індивідуальний стиль виконує компенсаторну і системоутворюючу функції, забезпечуючи адаптацію дітей до навчальної діяльності на уроці фізичної культури, спираючись при цьому на сильні сторони індивідуума.
Методика застосування принципу індивідуалізації на уроках фізичної культури передбачала використання різноманітних нетрадиційних засобів та методів фізичного виховання для кожної дитини, враховуючи перш за все її психофізіологічний стан, рівень фізичного розвитку та фізичної підготовленості. У контексті системного підходу індивідуалізація містить у собі вибір адекватного стилю й варіативне застосування систем і методів педагогічного впливу.
Окремі автори вважають, що активне впровадження домашніх завдань у практику фізичної культури при наявній особистій зацікавленості учнів у цьому, дає можливість значно покращити рівень фізичного розвитку фізичної підготовленості, виконати нормативи шкільної програми з фізичного виховання. Для цього необхідно правильно побудувати методику домашніх завдань і налагодити систему перевірки та оцінювання росту результатів. Вважається, що учні не виконують домашні завдання тому, що запропоновані вправи їм не цікаві, тому треба підбирати для учнів такі вправи для розвитку рухових якостей, щоб вони були схожі на різні міні-ігри і змушували б їх змагатися з самими собою. Вважається, що найкраще стимулює учнів до систематичних занять щонайменший зріст результатів, вчасно й адекватно оцінений вчителем.
Висновки до 1-го розділу
1. Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що індивідуалізація фізичного виховання в загальноосвітній школі передбачає таку організацію навчального процесу, за якої вибір способів, засобів, прийомів, методів, форм і темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їхнього фізичного розвитку, фізичної підготовленості та стану здоров’я.
2. У сучасних досліженнях розроблені загальнопедагогічні основи індивідуалізації навчання, прикладні програми індивідуального підходу до учнів для засвоєння певних фізичних вправ. Існують протиріччя щодо обсягу фізичних вправ, інтенсивності виконання, критеріїв оцінювання їхньої ефективності відповідно до рівня фізичного стану підлітків. Водночас недостатньо вивченими залишаються концептуальні основи індивідуалізації фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі, визначення змісту навчального матеріалу відповідно до рівня фізичного стану школярів.
3. Організм хлопців 11–15 років зазнає значних змін, пов’язаних із періодом статевого дозрівання. Перебудова органів і систем організму впливає на фізичний, психологічний стан та поведінку школярів. Урахування антропологічного, функціонального та психологічного стану підлітків необхідне для раціональної і ефективної побудови фізичного виховання в школах.
РОЗДІЛ 2.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 165; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!