Як виявлялися процеси модернізації



Чому українська громадськість прагнула українізації освіти

На початок 20 ст. майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття

(а в гірських районах – навіть 90 %) були неписьменними – не вміли ні читати,

ні писати). Третина галицьких сіл не мала початкових шкіл, проте в тих селах

краю, де школи були, навчання відбувалося рідною мовою (для українців –

українською).

У Галичині діяло 49 державних середніх навчальних закладів (гімназій і ре-

альних училищ). З них у Східній Галичині було 25 шкіл із польською мовою

навчання, 4 – українською (гімназії у Львові, Перемишлі, Тернополі, Коломиї;

у 1905 р. засновано п’яту українську гімназію в Станіславі), 2 – німецькою. Від-

кривалися приватні українські гімназії. За підрахунками М. Грушевського на

одну польську середню школу в Східній Галичині припадало приблизно 30 тис.

польського населення, на одну українську – 820 тис. українського населення. На

Буковині діяла одна гімназія з українською мовою навчання (у Вижниці), кіль-

ка двомовних німецько-українських (зокрема, у Чернівцях та Кіцмані). На За-

карпатті після ухвали нового закону про школи в 1907 р. не лишилося жодної

школи з українською мовою навчання. Перед Першою світовою війною кіль-

кість українських кафедр у Львівському університеті збільшилася до 8.

В українських землях у складі Росії на 1915 р. поза школою лишалося понад

70 % дітей шкільного віку. У 1914–1915 рр. тут налічувалося 452 середні школи,

у яких навчалося 140 тис. учнів, і 19 вищих навчальних закладів із 26,7 тис. сту-

дентів.

Характеризуючи становище освіти в підросійській Україні, М. Грушевський

зазначав: «У Галичині й Буковині українська мова вживається як мова викла-

дання в різного роду навчальних закладах, від початкових шкіл до університетів;

у Росії вона цілковито вигнана зі школи й не допускається ні як мова викладан-

ня, ні як предмет у жодних школах – державних, громадських, приватних, ви-

щих, середніх, нижчих – навіть як допоміжний засіб у початковому навчанні.

Таким чином, не допущені ні як самостійні предмети, ні як складові частини ін-

ших наук, українські дисципліни, кінець кінцем, залишаються поза науковим

ужитком, поза вивченням і дослідженням. І з цього боку зроблено все для того,

щоб українська мова – культурний орган однієї із найзначніших народностей

Європи, та українська література, що має великі твори високої культурної вар-

тості, – залишалися невідомими, terra incognita по змозі для самих українців і

для освіченого суспільства Росії, не виходячи за межі «хатнього вжитку», не до-

сягаючи значення культурних знарядь».

 

Як розвивалася українська наука

􀁫􀁫 Згадайте, коли, де, за яких обставин створено НТШ. У чому полягала діяльність цієї

організації? Яку роль у становленні НТШ відіграв М. Грушевський?

У другій половині 19 – на початку 20 ст. неабияких

успіхів досягли вчені-природознавці. Уперше у світі епі-

деміолог і мікробіолог Данило Заболотний відкрив

шляхи поширення чуми й запропонував ефективні ме-

тоди боротьби з нею. Чимало вчених-українців працю-

вали в інших країнах. Уродженець Тернопільщини Іван

Пулюй був першим деканом першого в Європі електро-

технічного факультету (Німецька вища технічна школа

в Празі). 28 років (з 1887 р.) пропрацював в Інституті

Луї Пастера в Парижі уродженець Харківщини Ілля

Мечников, який перед тим очолював кафедру зоології

та порівняльної анатомії в Новоросійському універси-

теті та завідував організованою ним 1886 р. (разом з

М. Гамалією) першою в Російській імперії Одеською

бактеріологічною станцією.

Плідно розвивалася історична наука. Серед тогочас-

них теоретиків історії вирізняються постаті Михайла

Грушевського і В’ячеслава Липинського, чиї праці та

ідеї мали непроминальне значення для формування на-

ціональної свідомості українців. М. Грушевський, автор

багатотомної фундаментальної «Історії України-Руси»,

обґрунтував ідею тяглості української історії від часів

Київської Русі до сучасності. В. Липинський розробив

концепцію провідної ролі еліти в державному будівни-

цтві й суспільному житті.

В історичній науці продовжувала успішно працювати Олександра Єфимен-

ко, чия «Історія українського народу» вийшла у світ російською мовою в Петер-

бурзі. Вона була першою жінкою в Україні та Росії, якій Харківський універ-

ситет присудив учений ступінь почесного доктора історичних наук (1910).

Вагомий внесок у дослідження історії Слобідської України належить Дмитрові

Багалію. Не менших успіхів досягнув Дмитро Яворницький, автор книжки

«Історія запорозьких козаків», визнаної класичною працею з історії українсько-

го козацтва. Федір Вовк, один з найавторитетніших у Європі антропологів та

археологів, присвятив себе дослідженню походження українців. Учений дійшоввисновку, що українці за антропологічними ознаками

близькі до південних слов’ян.

Знаним географом та істориком, автором десятків

наукових праць, підручників, докладних карт України

був Степан Рудницький. Його вважають засновником

української наукової географії.

Велике значення і для науки, і для піднесення національної свідомості мав

вихід у світ у 1907–1909 рр. чотиритомного «Словника української мови», який

упорядкував Борис Грінченко, та двотомної «Української граматики» за редак-

цією Агатангела Кримського.

Українабула одним із центрів розвитку літако-

будування. У 1908 р. в Одесі виник перший у Росії

аероклуб, члени якого М. Єфімов та С. Уточкін де-

монстрували польоти на аеропланах. У Києві 1910 р.

Олександр Кудашев пролетів кілька десятків мет-

рів на літаку власної конструкції К-1 – першому віт-

чизняному літаку з бензиновим двигуном. Уже че-

рез десять днів після Кудашева на літаку «БІС-2»

21-річний Ігор Сікорський пролетів 250 метрів.

У 1913 р. Сікорський створив найбільший на той

час у світі літак «Ілля Муромець», переліт на якому

за маршрутом «Петербург–Київ–Петербург» став

справжньою сенсацією.

Ілля Мечников

(1845–1916)

Біолог і патолог, ав-

тор клітинної теорії

імунітету (фаго цито-

зу). У 1908 р. одержав

Нобелівську премію з

фі зіології та медицини

за вивчення імунної

системи.

 

Агатангел Кримський

(1871–1942)

Видатний учений-мово-

знавець і сходознавець,

поліглот (володів майже

60 мовами).

 

Як виявлялися процеси модернізації


Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 226; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!