Конституційний статус Президента Украіни 5 страница
Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції, законам України, рішенням Конституційного Суду або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікува-ними чи фактичними наслідками, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів, а у разі їх незаконності — і через суд.
Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, що суперечать актам за-конодавства, а також актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади або в судовому порядку.
У складі місцевих державних адміністрацій для обговорення най-важливіших питань їх діяльності і прииняття відповідних рішень, а
458
Виконавча влада в Україні
також координації дій усіх місцевих органів виконавчої влади, взаємодії з органами місцевого самоврядування утворюються колегії. До них входять, крім голів цих адміністрацій, їхні перші заступники і заступники, керівники найважливіших структурних підрозділів державних адміністрацій та нешдпорядкованих їм місцевих органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також голови великих міст, розташованих на відповідній території.
|
|
|
Рекомендації і пропозиції цих колегій втілюються у життя розпо-рядженнями голів адміністрацій.
Організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих державних адміністрацій регулюються їх регламентами, які затверджуються головами відповідних державних адміністрацій. Типові регла-менти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, пе-ревірки виконання законодавчих актів та розпоряджень місцевої державної адміністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування головою місцевої державної адміністрації утво-рюється апарат місцевої державної адміністрації. Його очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації.
|
|
|
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Держав ного бюджету України. Для забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів за ними на праві управління закріплюється майно, що є державною власністю.
Посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями; їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу». Фонд оплати праці праців-ників та видатки на утримання державних адміністрацій встанов-люється Кабінетом Міністрів України.
Свої особливості має діяльність державної адміністрації в Авто- номній Республіці Крим. Крім завдань, які передбачені законодавст-вом для всіх місцевих державних адміністрацій України, в Авто-номній Республіці Крим забезпечується виконання Конституції
459
Розділ 20
Автономно'! Республіки Крим, нормативно-правових актів Верховної Ради та рішень Ради міністрів Автономно! Республіки Крим.
У Криму діє Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.
|
|
|
Одним із важливих завдань місцевих державних адміністрацій є організація взаємодії з органами місцевого самоврядування насамперед у вирішенні питань економічного, соціального і культурного розвитку територіальних громад і всього регіону, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, у реалізації наданих їм законом повноважень, врахування пропозицій органів місцевого самоврядування у своїй діяльності. При цьому не може бути втручання у діяльність і управління органами місцевого самоврядування при здійсненні ними власних функцій, якщо вони не порушують своєї компетенции
Органи місцевого самоврядування на відповідних територіях ма-ють право делегувати деякі свої повноваження місцевим державним адміністраціям, які здійснюють їх з метою забезпечення місцевих інтересів населення і несуть відповідальність за їх реалізацію.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори и угоди для здійснення спільних програм, створювати підприємства, органи та організації.
Розмежування функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування має здійсню-ватися на засадах того, що, по-перше, органи місцевого самоврядування мають власну компетенцію, яку вони здійснюють у межах закону самостійно; по-друге, на основі закону органам місцевого самоврядування можуть делегуватися функції та повноваження органів виконавчої влади, а місцеві державні адміністрації оцінюють законність і доцільність рішень органів місцевого самоврядування з цих питань.
|
|
|
Голови місцевих державних адміністрацій відповідно до ст. 144 Конституції України можуть зупиняти дію рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду.
Місцеві державні адміністрації мають приділяти повсякденну увагу громадянам, які проживають або працюють на підвідомчій території, сприяти реалізації їхніх конституційних прав, свобод та виконанню конституційних обов'язків, вирішувати конкретні питання, з якими вони звертаються до місцевих державних адміністрацій, розглядати
460
Виконавча влада в Україні
їхні звернення, скарги і заяви, вживати необхідних заходів, у визначе-ний законом термін повідомляти їм про це. Рішення посадових осіб місцевих державних адміністрацій можуть бути оскаржені громадя-нином до Президента України, органу виконавчої влади вищого рівня, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до суду. Розгляд органами виконавчої влади пропозицій громадян, активна участь кожного громадянина у вирішенні державних і гро-мадських справ на різних рівнях підвищують ефективність функціонування виконавчої влади.
Потенціал, закладений у Конституції України щодо розвитку і вдосконалення організації і діяльності системи органів виконавчої влади, ще далеко не вичерпаний. Створення сучасної ефективної сис теми виконавчої влади у загальній системі державної влади України є важливим чинником виходу українського суспільства із трансфор-маційної кризи, у якій воно опинилося останніми роками. Необхідність формування нової системи виконавчої влади як одного з важливих інструментів подолання кризи в суспільстві і державі ще й досі подекуди недооцінюється, тоді як система органів виконавчої влади загалом все ще залишається малоефективною. Бона еклектич-но поєднує як інститути, що залишилися майже незмінними після радянської доби, так і нові структурні утворення, що виникли і сфор-мувалися в період незалежності нашої держави в умовах нових політичних і економічних реалій. Унаслідок цього така система на сьогодні вирізняється своею внутрішньою суперечливістю і незавер-шеністю, є громіздкою і до певної міри відірваною від людей, що не сприяє ефективному проведению економічних і соціально-політич-них реформ.
Усі ці недоліки і неузгодженості має бути подолано шляхом здійснення конституційної та адміністративно-територіальної реформи в Україні, метою якої є створення виконавчої влади нового типу, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, право-вої, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом їі діяльності буде служіння народові. Найскладнішою проблемою адміністративної реформи в Україні є реформування організаційних структур виконавчої влади, адже після проголошення державної незалежності в Україні обсяги і кількість функцій, які вони здійснюють, значно зросли подекуди у 20—30 разів, а в деяких сферах, таких як оборона, зовнішньо-
461
Розділ 20
політична діяльність та інші вони тільки нещодавно почали викону-ватися створеними для цього новими органами виконавчої влади. У цихумовах дуже важливо правильно визначити місце і рольусієїси стеме/ виконавчої влади і кожної її структури у завальному механізмі державної влади1. Адміністративно-територіальна реформа має ство-рити такі умови, аби виконавча влада у повному обсязі виконувала свої соціально корисні функції, для чого діяльність органів виконавчої влади має бути спрямована тревожно на реалізацію законів, адже в цьому є головний сенс їх діяльності, який виражено у самому най-менуванні й у призначенні цих органів.
Сьогодні ж ситуація є такою ж, як і в минулі роки, коли виконавча влада діяла за формулою «власний розеуд і доцільність». Потрібно зробити закони головними і домінантними орієнтирами діяльності виконавчих органів на всіх рівнях, щоб їх функціонування відбувало-ся саме в межах законів. Неприпустимі випадки, коли накази, інструкції, інші акти органів виконавчої влади замінюють норми законів, коли у своїй діяльності вони припускаються помилок у їх за-стосуванні, виконують частково і т. д.2 Треба створити атмосферу не-терпимості шодо порушень законності, домогтися того, щоб система органів виконавчої влади була підконтрольна народові, була прозо-рою, щоб її організація і діяльність базувалися на наукових принципах, вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній, соціальній, пра-вовій державі, аби вільно реалізовувалися права і свободи громадян, передбачені Конституцією, законами України та загальновизнаними міжнародно-правовими документами. Сьогодні людський вимір має бути головним орієнтиром у діяльності всіх державних органів шодо забезпечення прав людини, її законних інтересів та потреб.
Лише послідовна демократизація усіх ланок виконавчої влади, досягнення її відкритості та широкої доступності для населення можуть бути гарантією того, що наше суспільство, держава і громадя-ни матимуть, зрештою, високоефективну і демократичну виконавчу владу.
1 Адміністративна реформа в Україні: Документа і матеріали // Український право-
вий часопис. — К., 1999. — Вип. 4. — С. 8.
2 Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: Полньій курс. — М., 2005. —
С. 450-456.
462
Розділ 21
Конституційний Суд України
21.1. Конституційний Суд — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні
Серед найважливіших інституцій правової держави, де діє принцип верховенства права, існує органічна потреба у безумовному до-держанні Конституції, є Конституційний Суд. Його утворення в Україні було кроком на шляху впровадження конституційної законности підвищення правової культури, розвитку демократичних засад нашого суспільства. 3 появою цього органу громадяни і юридичні особи одержали додаткову конституційну гарантію у захисті своїх прав і свобод. Діяльність Конституційного Суду — важлива передумо-ва зміцнення конституційних основ державності, перетворення Конституції у діюче право.
Конституційний Суд України належить до системи правосуддя, са- мостійно і незалежно здійснюючи судову владу шляхом конституційного судочинства (ст. 124 Конституції України), забезпечуючи верховенство і пряму дію Конституції України на всій території нашої держави. Він є единим органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України). Це означає, що жоден інший державний орган, крім Конституційного Суду, не може здійснювати функції, покладені на цей Суд.
463
Розділ 21
Запроваджена вперше за всі роки існування української держав-ності конституційна юрисдикція багато в чому сприйняла основні принципи організації та функціонування, характерні для аналогічних органів західноєвропейських країн. Цьому передував тривалий пошук створення нині діючої моделі Конституційного Суду України, адже наша країна не мала власного досвіду у цій справі. Водночас світова теорія і практика державотворення свідчила і свідчить, що без конституційної юстиції не може бути і мови про створення правової, демократичної держави, реальне втілення в життя принципу верховенства права.
Як відомо, інститут конституційної юстиції зародився у Сполуче-них Штатах Америки. Його особливістю було те, що він виник на основі не конституции а судових прецедентів, а конституційне судо-чинство, маючи в умовах дії прецедентного права децентралізований характер, здійснювалося усіма судами загальної юрисдикції або тільки найвищим судом у системі загальної юрисдикції. Доктрина такої конституційної юстиції була найбільш чітко сформульована го-ловним суддею Верховного суду США Дж. Маршаллом у відомому рішенні 1803 р. у справі Марбері проти Медісона: «Саме судова вла-да має право і зобов'язана сказати, що є закон». ІДим прецедентом було закладено основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, що здійснюється судами загальної юрисдикції.
Пізніше виникає принципово нова, так звана централізована європейська модель, концепція якої була запропонована австрійсь-кими вченими Г. Кельзеном і К. Ейзенманом. її головна ознака в тому, що конституційне правосуддя здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом — конституційним судом. Впроваджена у життя спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 р.), пізніше ця модель набула значного поширення в багатьох країнах світу.
У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватися на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли у 70-х роках XX століття в Югослава, а потім — в Угорщині, Польщі та ін. У 80—90-х роках цей процес став характерним практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення у них конституційних судів стало певною реакцією на пра-вовий нігілізм, що мав місце у цих державах. В Україні в той час де-далі більше почала утверджуватися загальновизнана ідея правової
464
Конституційний Суд України
держави, в якій визнаються і забезпечуються верховенство права, верховенство конституции права і свободи людини.
Наприкінці 1980-х років у процесі перебудови і демократизації усіх сфер суспільного життя питання утворення спеціального органу, що здійснював би контроль і нагляд за додержанням Конституції, реально постало і в Україні. 27 жовтня 1989 р. Верховна Рада прийняла закон про внесення змін до чинної тоді Конституції Української РСР, в якому передбачалося створення нового державного органу — Коміте-ту конституційного нагляду Української РСР, інституції подібної одноименному комітетові, який діяв у Союзі РСР. Конституцією передбачалося, щоб цей комітет обирався Верховною Радою строком на 10 років з-поміж спеціалістів у галузі політики і права у складі голови, заступника голови і 7 членів комітету. Він мав стати органом конституційного нагляду за відповідністю законів та інших правових актів Основному Закону держави.
За дорученням Верховної Ради або з власної ініціативи комітет мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів: здійснювати нагляд за відповідністю Конституції і законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР, актів місцевих рад народних депутатів, інших державних органів і гро-мадських організацій республіки. При виявленні суперечностей акта або його окремих положень Конституції чи законам республіки комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для їх усунення. 3 прийняттям висновку виконання акта або його окремих положень, що суперечили Конституції чи законам, зупинялось. Комітетові надавалося право звернутися з поданням до Верховної Ради або до Ради Міністрів про скасування актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечили Конституції чи закону. Сам Комітет не наділявся повноваженнями скасовувати такі акта. Він не мав права офіційного тлумачення Конституції чи законів республіки.
Конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української РСР не були реалізовані на практиці. Не було утворено і самого такого органу. В Україні, як і у деяких інших республіках колишнього Радянського Союзу, враховуючи недоліки і малоефек-тивність діяльності існуючого тоді Комітету конституційного нагляду СРСР, дійшли висновку про недоцільність утворення подібного державного органу на республіканському рівні. Дедалі перспективнішою ставала ідея утворення Конституційного Суду. Особливо це стало
465
Розділ 21
помітним на початку 1990-х років. Уже в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою України 16 липня 1990 р., відзначалася необхідність побудови правової держави та наго-лошувалося, що Україна забезпечує верховенство Конституції і законів на своїй території. А для цього потрібен був спеціальний державний орган.
Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції УРСР 1978 р. Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визначені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася надто велика чисель-ність суду: голова, заступник голови і 23 члени суду. У Конституції не було норм, які гарантували б своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою зумовило і фактичне зволікання з формуван-ням цього органу.
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 160; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!