Теоретичні основи безпосереднього народовладдя 16 страница
Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні комісії і заносяться до протоколу, який надсилається до вищої за належністю комісії з референдуму. На підставі поданих протоколів обласна, районна, міська (міст із районними поділом) комісія з референдуму проводить підрахунок голосів у межах адміністративно-територіаль-ної одиниці, результати якого заносяться до протоколу, що надсилається до вищої за належністю комісії з референдуму.
Протокол з результатами підрахунку голосів підписується головою, заступником голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму. Відповідна комісія з референдуму може визнати результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення.
Проект рішення вважається ухваленим, якщо за нього подано більшість голосів громадян з-поміжтих, хто взяв участь у референдумі.
Референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених до списків для голосування.
Офіційні повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією на пізніщ як на десятий день після референду-
249
Розділ 15
му. У повідомленні зазначаються: загальна кількість громадян, які ма-ють право брати участь у референдумі; кількість громадян, які взяли участь у референдумі; кількість громадян, які голосували за схвален-ня винесеного на референдум проекту рішення, і кількість громадян, г які голосували проти його схвалення; кількість недійсних бюлетенів. ;
|
|
|
Рішення, прийняті референдумом, обнародуються в установлено-му законодавством порядку опублікування актів місцевих рад і вво-дяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в самому рішенні не визначено інший строк.
Датою прийняття рішення вважається день проведення референт г
думу. і
Зміна або скасування рішень, прийнятих референдумом, прово--диться також референдумом. Зміна або скасування рішень, прийнятих місцевим референдумом, може здійснюватися також за Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 45) відповідною місцевою радою (більшістю не менш як дві третини від загальної кількості її складу) з обов'язковим затвердженням її рішення на референдумі, який повинен бути проведений упродовж шести місяців після внесення цих змін або скасування рішення попереднього референдуму.
Якщо під час проведення місцевого референдуму було допущено грубі порушення закону про референдуми, відповідна місцева рада у 15-денний строк може призначити повторний місцевий референдум на всій території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або її частини. У такому разі може прийматися рішення про утворен-ня комісій з референдуму в повному складі.
|
|
|
Новий місцевий референдум з тих самих питань, що виносилися на попередній референдум, може призначатись не раніш як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.
75.5. Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми
Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми є різновидом юридичної відповідальності за порушення консти- туційного законодавства України, і тому їй притаманні ті ж загальні й спеціальні юридичні ознаки, що й юридичній відповідальності в кон-
250
Референдуми в Україні
ституційному праві.
Юридична відповідальність за порушення законодавства про ре ферендуми передбачає негативну реакцію держави на порушення права громадянина на участь у референдумі чи на невиконання або неналежне виконання суб'єктами референдуму своїх юридичних обов'язків, вираже- ну у відповідній правовій формі.
Юридична відповідальність за порушення законодавства про рефе рендуми включає такі складники: наявність визначених правових санкцій як міри відповідальності за порушення чинного законодавства про референдуми; наявність юридичної деліктоздатності суб'єкта всеукраїнського та місцевих референдумів; доведена винність суб'єкта референдуму в правопорушенні: обов'язковість стану примусу до виконання встановлених законодавством санкцій. Законо-давством установлена адміністративна та кримінальна процесуальні форми реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми.
|
|
|
Загальні положення про юридичну відповідальність у законо-давстві про референдуми закріплено у ст. 10 Закону «Про всеук-раїнський та місцеві референдуми». Закон визначає, що до юридичної відповідальності притягуються особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману чи погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до дня голосування агітацію, а також члени комісії з референдуму та посадові особи, які вчинили підробку документів, свідомо неправильно підрахували голоси, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого деталізують конкретні санкції щодо порушення законодавства про референдуми.
|
|
|
На сьогодні юридична відповідальність за порушення чинного законо давства про референдуми має комплексний характер і поділяється на такі види, як: конституційно-правова, адміністративна, кримінальна та дисциплінарна відповідальність.
Пріоритетним видом юридичної відповідальності у консти-туційному праві України є конституційно-правова відповідальність.
На сьогодні конституційно-правова відповідальність за порушення права громадянина на участь у всеукраїнському референдумі діє у вигляді узагальнених фундаментальних принципів. Конституція України не містить переліку прямих правових санкцій щодо пору-
251
Розділ 15
шення конституційних положень, які закріплюють право громадяни-на України на участь у всеукраїнському референдумі, за винятком ст. 43 закону про референдуми, що передбачає проведення у 15-ден-ний строк повторного всеукраїнського референдуму, у разі грубих порушень під час голосування, але не визначає об'єктивної сторони цього правопорушення.
Водночас сутність і зміст конституційно-правової відповідаль-ності, а також конституційна практика застосування виборчого зако-нодавства загалом дають можливість зробити припущення, що численні порушення прав громадян на участь у референдумі, а також порушення встановленого законом порядку організації та проведення референдуму є підставою для судового оскарження результатів референдуму.
Основними інстанціями, перед якими суб'єкти конституційного права несуть конституційно-правову відповідальність за порушення законодавства про референдуми, є Український народ, територіальні громади та громадяни України. Основними конституційними санкціями, що можуть встановлюватися в судовому та позасудовому порядку, можуть бути: внесення змін і доповненьдо питань, що вино-сяться на референдуми суб'єктами референдної ініціативи; визнання результатів референдуму недійсними; призначення повторного голосування на референдумі тощо.
Конституційно-правові санкції знаходять свое логічне продов-ження у адміністративному та кримінальному законодавстві.
Так, підставою для адміністративної відповідальності в референд-ному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються референдним законодавст-вом України. Насамперед це правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина. КУпАП главі 15-А «Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення» встановлює адміністра-тивну відповідальність у вигляді накладання штрафу за публічні за-клики або агітацію до бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення голосування, будь-яку агітацію в день проведення референдуму, видачу членами дільничної комісії з референдуму бюле-тенів для голосування за інших осіб, втручання у роботу комісій з референдуму, шо перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'яза-них з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму.
252
Референдуми в Україні
Окремі питання відповідальності за порушення законодавства про референдуми врегульовано у Кодексі адміністративного судочинства України. Так, порядок провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій визначає ст. 172 КАСУ. Зокрема, кодексом передбачено, шо право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій мають ініціативна група всеукраїнського референдуму, інші його суб'єкти.
Кодекс також визначає особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців (ст. 173); особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів вико-навчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про референдум (ст. 174); особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності ініціатив-них груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму (ст. 175); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з процесом референдуму (ст. 177); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних із процесом референдуму (ст. 178); особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з процесом референдуму, та наслідки їх порушення (ст. 179)'.
Адміністративне судочинство у справах про порушення законодавства про референдуми має здійснювати система адміністративних судів України, яка на сьогодні формується.
Порушення чинного референдного законодавства зумовлює: кримінальну відповідальність. Зокрема, ст. 160 «Порушення законодавства про референдум» Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. визначає відповідальність за:
— перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом
або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати
або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення
референдуму;
—ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб;
—підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування,
1 Кодекс адміністративного судочинства України. — К., 2005.
253
Розділ 15
вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службо-вою особою.
Порушення чинного законодавства про всеукраїнський і місцеві референдуми також передбачає настання дисциплінарної відповідаль- ності. Цей вид юридичної відповідальності за порушення референд-ного законодавства найчастіше застосовувався в Україні. Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про референдуми поширюється на членів ЦВК та комісій з референдуму, а також інших службових осіб за дії, пов'язані з бездіяльністю чи нена-лежним виконанням своїх обов'язків, у разі, якщо такі дії не можуть бути кваліфіковані як адміністративні проступки, або кримінальні злочини. Зокрема, закон про референдуми у ст. 30 «Оскарження рішень, дій, бездіяльності комісій з всеукраїнського референдуму» передбачає дисциплінарну відповідальність членів виборчих комісій з всеукраїнського референдуму та порядок її застосування.
Дисциплінарна відповідальність також передбачена за порушення встановленого порядку збирання підписів на вимогу проведення всеукраїнського та місцевих референдумов. Зокрема, ст. 19 Закону Ук-раїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» визначає, що під час збирання підписів голова відповідної місцевої ради, де засвідчу-ються підписи членів ініціативної групи, організовує перевірку зазна-чених у підписних листах відомостей і, у разі виявлення порушень збирання підписів та оформлення підписних листів, голова місцевої ради вносить подання до ЦВК. Після розгляду подання у 10-денний строк може прииняти рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, які допустили порушення, визнання недійсними їх посвідчень, а також підписних листів або підписів окремих грома-дян, внесених до підписних листів з порушенням передбаченого законом порядку.
Якщо порушення допущено під час збирання підписів для проведення місцевого референдуму, рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, визнання недійсними посвідчень, підписних листів та підписів окремих громадян приймається у 10-денний строк головою тієї місцевої ради, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму.
У разі повторного порушення порядку збирання підписів ініціативною групою відповідно ЦВК або голова місцевої ради, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму, можуть прииняти рішення про припинення діяльності ініціативної групи,
254
Референдуми в Україні
визнання недійсними свідоцтва про її реєстрацію, посвідчень членів фупи, підписних листів або підписів окремих громадян, внесених до підписних листів з порушеннями. При цьому документа ініціативної фупи всеукраїнського референдуму та зібрані нею підписи перелагаться до ЦБК, а ініціативної фупи місцевого референдуму — до відповідної місцевоі" ради. Підписи громадян на переданих підписних листах, за винятком визнаних недійсними, враховуються при остаточному підрахунку загальної кількості підписів громадян України, які ще вимагають проведення референдуму.
Як правило, юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про всеукраїнський та місцеві референдуми має солідарний характер і може передбачати застосування як консти-туційно-правової, так і адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності одночасно.
255
Розділ 16
Теоретичні основи організації і здійснення державної влади
16.1. Державна влада як інститут конституційного права
Державна влада — це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами1. Головною метою цієї влади є забезпечення конституційного ладу в країні. Принципов! засади організації та здійснення державної влади закріплюються, як правило, у конституційному порядку. Це ж стосується і Конституції України. Самостійне поняття «державна влада» вживається у ст. 5 Основного Закону, згідно з якою «ніхто не може узурпувати державну владу». За ст. 6 «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Стаття 37 Конституції містить положення про заборону «незаконного захоплення державної влади» політичними партіями або громадськими організаціями. А у ст. 132 Конституції однією із засад державного устрою України названо «поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади». У багатьох статтях Конституції України використовується термін «органи державної влади».
Очевидно, шо поняттям «державна влада» позначено один із найбільш важливих інститутів конституційного права. Водночас цей
1 Рабінович П. М. Державна влада // Юридична енциклопедія: В 6 т. — К., 1999. — Т. 2.— С. 85.
256
Теоретичні основи організації і здійснення державноі влади
інститут не має належної теоретично)' розробки у науці консти-туційного права, тому більш детально розкриємо його зміст.
Поняття «державна влада» логічно розглядати як один із видів публічної політичної влади, пов'язувати з владою держави як суб'єкта управління населенням на певній державній території. Державна влада — це система відносин веління-підкорення в соціальному управлінні, в яких поведінка суб'єктів підпорядковується державним велінням, вираженим у правовій формі, з метою досягнення і підтриман-ня певного порядку в суспільстві. В такому розумінні державна влада становить функціональну цілісність, саме у функциональному аспекті слідрозуміти це поняття в Конституції України. Зокрема, положення щодо заборони узурпації державної влади або її незаконного захоп-лення означає, що ніхто не може привласнити, підпорядкувати особистам, груповим або іншим частковим інтересам систему публічно-владних відносин управління суспільством. Положення Конституції України щодо поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову також означає поділ її як функціональної цілісності, роз-поділення державної влади на окремі функціональні сфери для за-побігання узурпації влади приватними особами чи організаціями та її надмірної концентрації в окремих структурних складових держави. Аналогічний функціональний аспект має також поєднання цент-ралізації і децентралізації у здійсненні державної влади.
Функціональний підхід до розуміння поняття державної влади слід відрізняти від суб'єктного підходу до розуміння цього поняття, коли «державна влада» розглядається як організація, яка здійснює публічну політичну владу, тобто як апарат влади, як її суб'єкт. У такому значенні використовується в Конституції України, як правило, термін «держава». Так, уст. 10 Конституції зазначається, шо «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови», у ст. 11 — «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації», у ст. 13 — «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання» і т. д.
Як функціональна цілісність державна влада походить від народу — носія суверенітету і единого джерела влади в Україні, вона належить народові, є його власністю, і лише здійснюється від його імені единим суб'єктом — державним апаратом (у широкому розумінні). Аналогічним чином право власності Українського народу на при-родні ресурси від імені народу лише здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13 Конституції України), але вони не є суб'єктами цього права.
9-8152
257
Розділ 16
Виходячи з цього, у ст. 5 Конституції України записано положення, згідно з яким право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповано державою (тобто державним апаратом), її органами або посадовими особами. Це означає, що держава навіть у складі всього її апарату не має права привласнити прерогативу народу визначати зміст і характер державної влади в Україні.
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!