Поняття, система та завдання конкурентного права 10 страница

На основі підготовчої роботи розробляється план (програ­ма) перевірки, у якому визначаються період перевірки, її

мета; визначаються основні питання, на яких слід зосереди­ти увагу.

Першим днем перевірки вважається день прибуття членів Комісії на об’єкт перевірки. У перший день перевірки голова Комісії повідомляє про мету і термін перевірки, надає керів­никові об’єкта перевірки (у разі відсутності керівника — особі, що його заміщує) документи про склад Комісії, повно­важення її членів; перелік питань, які слід з’ясувати при проведенні перевірки, а також пропонує керівникові (або особі, що його заміщує) створити належні умови для забез­печення роботи Комісії.

Залежно від завдання і мети перевірки голова та члени Комісії запитують у керівництва об’єкта перевірки, зокрема керівників і членів органів управління, керівників структур­них підрозділів, документи, письмові та усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети перевірки (у тому числі з обмеженим доступом), потрібну для здійс­нення Комісією своїх функцій. Отже, уповноважені особи Комітету можуть витребувати будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність по­рушення. Такі фактичні дані можуть складатись, зокрема, з:

вхідної та вихідної документації, ураховуючи тексти факсів і телефонограм, матеріалів діловодства всіх підрозділів об’єкта перевірки; наказів, розпоряджень, резолюцій керів­ництва об’єкта перевірки; переліку акціонерів (учасників) суб’єкта господарювання; відомостей про собівартість ви­робленої продукції (робіт, послуг) та їх відпускну вартість;

документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

угод, підписаних суб’єктами господарювання як постачаль­никами або споживачами продукції (робіт, послуг), у тому числі зовнішньоторговельних та іншого.

Комісії повинна бути надана повна, всебічна та об’єктив­на інформація з усіх питань, які містить у собі план прове­дення перевірки.

Усні пояснення службових чи посадових осіб об’єкта пе­ревірки, які містять дані, що свідчать про наявність чи від­сутність порушення, фіксуються у протоколі, складеному Комісією та підписаному членами Комісії і особою, що дала

пояснення.

У протоколі зазначається: дата і місце його складання, повна і скорочена назви об’єкта перевірки, прізвища, імена та по батькові і посади членів Комісії з перевірки та служ­

бової чи посадової особи об’єкта перевірки, яка дала усні по­яснення, короткий виклад причин, у зв’язку з чим надані по­яснення, повний виклад пояснень. Перед підписом особи, що дала пояснення, нею має бути зроблений власноручний запис такого змісту: «Прочитав(ла), з моїх слів записано вір­но». У разі відмови цієї особи підписати протокол, про це зазначається у протоколі.

У разі, коли зазначена особа вважає за необхідне уточни­ти надані нею пояснення або пояснити причини відмови від підписання протоколу, ця особа має право власноручно зро­бити це на цьому самому протоколі або ж окремо, що має бути додано до протоколу. Після чого протокол підписують члени Комісії.

Результати перевірки члени Комісії оформляють довід­кою, що має містити в собі аналіз, висновки та пропозиції з усіх питань, які перевірялися.

Голова Комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки у двох примірниках. Акт підписується головою Комісії та її членами, керівником об’єкта перевірки, а в разі потреби й іншими відповідальними працівниками об’єкта пе­ревірки. Один примірник акта подається Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення, другий — в термін не «більше п’яти робочих днів після закінчення перевірки вруча­ється під розписку на першому примірнику акта (направля­ється в установленому порядку) керівникові об’єкта перевір­ки, а в разі його відсутності — здається до канцелярії під розписку в акті із зазначенням прізвища та посади працівни­ка, що прийняв акт, або надсилається рекомендованим лис­том із поштовим підтвердженням про вручення поштового відправлення.

Акт перевірки повинен містити наведені результати пере­вірки з усіх питань, передбачених планом проведення пере­вірки; об’єктивна оцінка діяльності об’єкта перевірки щодо додержання законодавства про захист економічної конку­ренції; пропозиції щодо порушення справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Член Комісії, який не погоджується з висновками Комісії, викладеними в акті, має право письмово викласти свою ок­рему думку, що долучається до акта. Викладаючи окрему думку, член Комісії повинен підписати акт, зробивши поміт­ку: «Із зауваженнями, що містяться в «окремій думці».

При відмові керівника об’єкта перевірки від підписання акта про результати перевірки службові особи, що здійсни­ли перевірку, засвідчують це відповідним записом за своїми підписами в кінці акта.

За наявності заперечень або зауважень до акта перевірки керівник чи інші особи, які підписують акт, роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня їх підписання подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення.

У тих випадках, коли потрібно вжити термінових заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції, у період перевірки, не чекаю­чи на її закінчення, складається проміжний акт, від посадо­вих осіб вимагаються пояснення. Ці матеріали негайно пода­ються керівництву Комітету, голові відділення, у разі потре­би готується повідомлення правоохоронним органам. Факти, викладені в проміжних актах, включаються до загального акта перевірки.

Результати перевірки викладаються в акті на підставі пе­ревірених даних і фактів, що випливають із наявних оригіна­лів документів об’єкта перевірки, а також інших даних. При складанні акта перевірки повинна бути додержана об’єктив­ність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не до­пускається включення до нього висновків, пропозицій та да-• них, не підтверджених документами. Крім того, в ньому слід указати, які операції та документи перевірені, за який період і в який спосіб (вибірково чи суцільно).

Голова Комісії протягом п’яти робочих днів після завер­шення перевірки доповідає про її результати органу, посадо­вій особі Комітету, відділення, що видав(ла) наказ (розпоря­дження) про проведення перевірки та створення Комісії, з на­данням акта та інших матеріалів Комісії, складених за резуль­татами перевірки, з відміткою про вручення його керівнику об’єкта перевірки, а в разі необхідності також уносить подан­ня про початок розгляду справи або готує рекомендації.

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

З метою створення правових і організаційних основ співро­бітництва у сфері антимонопольної політики і розвитку кон­куренції, а також усунення негативних для торгівлі та еко-

1ЧП

немічного розвитку факторів і недопущення дій, що нано­сять збиток національним економікам внаслідок монополіс­тичної діяльності та недобросовісної конкуренції, країни — учасниці СНД уклали договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики».

Відповідно до цього договору було утворено Міждержав­ну раду з антимонопольної політики (надалі — Антимоно-польна рада). Основним її завданням є вироблення критеріїв і способів оцінки монополістичної діяльності, недобросовіс­ної конкуренції, процедур розслідування справ про порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, а та­кож розробка правил і механізмів впливу на суб’єктів госпо­дарювання, органи влади і управління, що порушують пра­вила конкуренції на товарних ринках.

До функцій, що виконує Антимонопольна рада відносяться:

і. * координація спільної діяльності країн—учасниць дого-| вору зі створення правових основ з попередження, | обмеження і припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на товарних ринках;

• сприяння країнам—учасницям договору у розробці й удосконалюванні національних законодавств із питань захисту конкуренції та регулювання монополій;

• розробка і надання рекомендацій країнам—учасницям

договору щодо правил і механізмів реалізації конкрет­ні них дій з попередження, обмеження і припинення І монополістичної діяльності та недобросовісної конку-І ренції;

ь» • сприяння країнам—учасницям договору в обміні нор-

•^ мативно-правовою, методичною та іншою інформа-

•I цією в області політики щодо захисту конкуренції та Р^ регулювання монополій.

І Антимонопольна рада формується з повноважних пред-| ставників країн—учасниць договору. Кожна країна має пра-Е во призначити двох повноважних представників і має право І одного голосу. Із числа представників обирається Голова Антимонопольної ради та два його заступники. Термін дії повноважень Голови та його заступників — 2 роки. За рі­шенням Антимонопольної ради термін може бути подовже­ний чи скорочений.

Для виконання своїх функцій Антимонопольна рада має ^ право:

І • організовувати проведення експертизи проектів доку-

ментів, пов’язаних з реалізацією положень договору ^ «Про проведення узгодженої антимонопольної політи­ки»;

• створювати для підготовки відповідних проектів доку­ментів групи експертів;

• вносити у встановленому порядку підготовлені Анти-монопольною радою документи на розгляд Економіч­ної ради, Ради глаі урядів і Ради глав держав СНД;

• запитувати й одержувати від країн—учасниць догово­ру інформацію, необхідну для виконання своїх функ­цій;

• розробляти і затверджувати регламент своєї роботи, а також вносити в нього зміни;

• взаємодіяти з антимонопольними органами третіх кра­їн і відповідними міжнародними організаціями в ме­жах своєї компетенції.

Формою роботи Антимонопольної ради є засідання. По­точна робота й організаційно-технічна підготовка засідань Антимонопольної ради здійснюється Секретаріатом Антимо­нопольної ради, функції якого виконує відповідний структур­ний підрозділ Виконавчого комітету СНД. Періодичність і порядок підготовки і проведення засідань Антимонопольної ради визначаються регламентом його роботи. Позачергові засідання можуть скликатися з ініціативи Голови чи за ви­могою представників не менш ніж трьох країн—учасниць

договору.

Рішення Антимонопольної ради приймаються кваліфікова­ною більшістю голосів (двома третинами присутніх і прий­маючих участь у голосуванні повноважних представників). Будь-яка країна—учасниця договору може заявити про свою незгоду з рішенням, що стосується того чи іншого питання. Але це не є перешкодою для ухвалення рішення іншими за­цікавленими країнами. На країни—учасниці договору, що заявили про свою незгоду з рішенням, прийняте рішення не

поширюється.

Робочою мовою Антимонопольної ради є російська мова. Місце перебування Секретаріату Антимонопольної ради — місто Москва.

. Контрольні запитання для самоперевірки ^

‘ /. Через які органи влади держава забезпечує захист ‘[ та розвиток конкуренції?

> 2. Які основні завдання, компетенція, права Антимоно­польного комітету України?; 3. Які права та повноваження мають Голова Коміте- | ту, його заступники, державні уповноважені? І 4. Який склад та права Комітету? ‘. 5. Форма та мета взаємодії органів Антимонопольного

комітету України?

6. Який статус мають працівники органів Антимоно­польного комітету України?

.. 7. Які завдання покладаються на територіальне відді- I; лення Антимонопольного комітету України? І 8. Які завдання, функції і повноваження Голови тери- Р торіального відділення Антимонопольного комітету

України? 9. З якою метою проводяться перевірки додержання

законодавства про захист економічної конкуренції^ •^ 10. Яка процедура проведення перевірок, законодавства Ц про захист економічної конкуренції? Ц //. Що таке Міждержавна рада з антимонопольної по- (в літики, з якою метою вона створена?

Глава 6

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

На розвиток конкуренції та функціонування економічних відносин безпосередньо впливає поведінка суб’єктів госпо­дарювання. Залежно від поведінки для конкуренції та учас­ників ринкових відносин настають позитивні чи негативні наслідки. З юридичної точки зору поведінка суб’єкта на рин­ку може бути правомірною або протиправною і виявлятися у формі дій чи бездіяльності.

Правомірна поведінка суб’єктів господарювання на рин­ку характеризується позитивними для ринкової конкуренції та осіб, які діють на ринку, наслідками, виникненням сус­пільне корисних благ та відповідністю правовим нормам.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку протилежна їх правомірній поведінці. Якщо правомір­на поведінка характеризується позитивними економічними та,юридичними наслідками, протиправна поведінка характе­ризується шкідливими (небезпечними) наслідками для рин­кової конкуренції і учасників ринкових відносин та негатив­ними юридичними наслідками (покаранням). Протиправна поведінка виражається у вчиненні неправомірних дій, що є шкідливими (небезпечними) для ринкової конкуренції та учасників ринкових відносин. Ознакою протиправної пове­дінки є її здатність призводити до обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку, порушення прав та охоро-нюваних законом інтересів підприємців та споживачів, а та­кож до порушення норм законодавства про захист економіч­ної конкуренції і невиконання юридичних обов’язків закріп­лених у нормативно-правових актах.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на рин­ку, яка призводить до порушення чи невиконання норм за-

| конодавства про захист економічної конкуренції, до обме-^ ження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, а та-^ кож порушення прав та охоронюваних законом інтересів | підприємців і споживачів є порушенням законодавства про І- захист економічної конкуренції. Вчинення такого порушення ‘ передбачає настання юридичної відповідальності (покаран­ня). Слід зауважити, що термін «справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції» включає також і справи про недобросовісну конкуренцію.

Отже, порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції — це шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку, дії (бездіяльність)’, вчинення яких передбачає настання юридичної відпові­дальності.

\ Порушення законодавства про захист економічної конку­ренції за його наслідками є суто негативним явищем і при­зводить до:

1) обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку;

2) порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців, які діють на ринку;

3) порушення прав споживачів.

У боротьбі із порушеннями законодавства про захист еко­номічної конкуренції важливо досягти ефективності цієї бо­ротьби і не допустити порушення закону. Тому головне — встановити факт вчинення порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції, мати законні підстави для на­кладення санкцій і додержуватися норм відповідного законо­давства. З цією метою законодавством встановлено певні оз­наки протиправних діянь, сукупність яких утворює підстави для відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вся сукупність встанов­лених законодавством ознак, які характеризують протиправ­ні діяння як порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції, називається складом порушення. Склад по­рушення становлять його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’­єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом порушення законодавства, про захист еко­номічної конкуренції є ринкова конкуренція, права та охоронювані законом інтереси підприємців і споживачів.

Таким чином, об’єктом порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції є суспільно-економічні відноси-

ни, що виникають під час функціонування осіб на ринку. Я Хоч порушення законодавства про захист економічної кон­куренції і вчиняються з метою отримати надприбутки, діста­ти певні переваги над конкурентами, захопити ринки збуту та інше, вони спрямовані на порушення прав та охоронюва-них законом інтересів осіб, які діють на ринку. Тому наслід­ком будь-якого такого порушення є обмеження, спотворення або взагалі усунення конкуренції з ринку, а також порушен­ня прав та інтересів учасників ринкових відносин — держа­ви, підприємця, громадянина.

Наприклад, якщо місцевий орган державної влади непра­вомірно забороняє здійснювати той чи інший вид підприєм­ницької діяльності, незабороненої законом, то порушується гарантоване Конституцією України право на здійснення під­приємницької діяльності. Або, якщо недобросовісний підпри­ємець під чужою торговою маркою реалізує свій неякісний товар, який є неякісним, і відповідно гіршим ніж оригіналь­ний, він порушує право добросовісного підприємця щодо права його інтелектуальної власності, а також права спожи­вачів на споживання потрібного їм товару належної якості.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що хоч метою будь-якого порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції є отримання матеріальних благ, зокрема надприбутків або великої ринкової частки, об’єктом такого порушення можуть бути виключно суспіль­но-економічні відносини, які охороняються нормами законо­давства про захист економічної конкуренції.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складають неправомірні дії (бездіяльність), що спрямовані на обмеження, спо­творення чи усунення конкуренції з ринку або на пору­шення прав та охоронюваних законом інтересів підпри­ємців і споживачів, шкода, завдана конкуренції, підпри­ємцям, споживачам неправомірними діями, а також негативні наслідки, до яких призводять чи можуть при­звести зазначені неправомірні дії.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції утворюють зовнішні його ознаки, у яких виявляється зовні процес вчинення порушення і які відповідають на запитання, як його було вчинено. Процес вчинення порушення характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються зі здійснення

І певної дії (бездіяльності) або низки дій і закінчуються вчи-1 ненням порушення та настанням негативних наслідків. ^? Умовно процес вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна поділити на три елементи:

1. Неправомірна дія (бездіяльність). Цей етап характе­ризує порушення як явище і визначає місце, час, спосіб вчи­нення порушення. Неправомірні дії є свідомою поведінкою особи, спрямованою на певний об’єкт для досягнення певної мети. Така дія може складатися з кількох окремих дій, що спрямовані на порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції і являють собою небезпечну для конку­ренції, протиправну, усвідомлену поведінку, яка виявляєть­ся в активній формі. Вони можуть виявлятися у прийнятті розпоряджень, наказів, укладенні усних або письмових угод тощо.

Неправомірна бездіяльність у пасивній формі виявляється у невиконанні суб’єктом певних дій, вчинення яких передба-I чено законодавством про захист економічної конкуренції для і захисту суспільно-економічних відносин. Відповідальність за | бездіяльність настає лише тоді, коли суб’єкт не виконує по-; кладених на нього нормами законодавства про захист еконо-? мічної конкуренції обов’язків, маючи можливість їх викона­ти. Прикладом такої неправомірної бездіяльності є неподан-I ня суб’єктом господарювання на вимогу органів Антимоно-I польного комітету необхідної інформації.

| 2. Причинний зв’язок. Порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції призводить до змін на ринку, які в свою чергу зумовлюють певний розвиток подій на ньому. Такий розвиток може мати різні напрями та різні за своєю тяжкістю для ринкової конкуренції негативні наслідки, які за­лежатимуть від характеру та мети неправомірних дій (безді­яльності), а також від місця та обставин їх вчинення.

При вчиненні порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції обов’язково настають негативні наслідки. Але такі наслідки для ринкової конкуренції та споживачів необов’язково можуть виникати внаслідок порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції. Вони можуть бути зумовлені низкою економічних, соціальних, політичних тощо факторів. Тому, розглядаючи справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхід­но встановити зв’язок між вчиненим порушенням та наявни-

ми негативними наслідками. Суб’єкт має відповідати лише ч за ті негативні наслідки, які були зумовлені його поведін­кою. Якщо ж зв’язку між вчиненим порушенням і негатив­ними наслідками, що настали, немає, ці наслідки не можуть бути осудними, і суб’єкт не може за них відповідати.

3. Завдана шкода та наслідки порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції. Це ті зміни, до яких призводить порушення і які є шкідливими для суспіль­но-економічних відносин. Будь-яке порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції заподіює шкоду ринковій конкуренції або споживачам. Дія, що не завдає шкоди, не є порушенням. Саме тому, що порушення запо­діює шкоду, воно визнається небезпечним для суспільно-економічних відносин, протиправним та карним.

Суб’єктом, порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції є юридичні (підприємства, органі­зації, установи тощо) та фізичні (посадові особи під­приємств, організацій, установ тощо або особи, які за­реєстровані як підприємці) особи.

Суб’єктом порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції є особи, які вчинили певне порушення та мо­жуть і повинні відповідати за здійснені дії (бездіяльність). Таким суб’єктом може бути як юридична, так і фізична осо­ба. Залежно від того, хто є суб’єктом вчиненого порушення юридична чи фізична особа, яке ставлення у цієї особи до вчиненого порушення, а також від того, на що були спрямо­вані бажані наслідки, для настання яких було вчинено пору­шення, для особи встановлюється характер та розмір відпо­відальності.

Суб’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складає — вина поруш­ника, його ставлення до вчиненого порушення та шкоди, завданої ринковій конкуренції, підприємцям, споживачам.

Суб’єктивна сторона порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції — внутрішній бік порушення, процеси, що відбуваються у свідомості суб’єкта і характери­зують волю, пов’язану з вчиненням правопорушення та його

наслідками.

Велике практичне значення при розгляді справи про по­рушення законодавства про захист економічної конкуренції має суб’єктивна сторона порушення. Відповідальність за вчинене порушення настає лише за наявності у діянні вста­

новлених законом суб’єктивних ознак свідомості, інтелекту, І волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони порушення мають ви-I рішальне значення при оцінці небезпечності діяння для сус-| пільно-економічних відносин, правильної кваліфікації пору-I шення законодавства про захист економічної конкуренції, | встановлення відповідальності.

І Вчинення порушень законодавства про захист економіч-I ної конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і сус-I пільству України. Тому дуже важливо вчасно виявляти та І припиняти такі порушення. Відповідно до законодавства ви-I явлення, припинення та розгляд справ про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції належать до компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про за­хист від недобросовісної конкуренції визначені Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р.?;, №5 з наступними змінами і доповненнями. І Відповідно до Закону України «Про захист економічної й конкуренції» можна виділити такі види порушень законодав-I ства про захист економічної конкуренції:

«< • антиконкурентні узгоджені дії;

| *. зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

| • антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого «‘‘ | самоврядування, органів адміністративно-господар-’. ського управління та контролю;

• невиконання рішення, попереднього рішення органів • Антимонопольного комітету України або виконання їх не в повному обсязі;

• здійснення суб’єктами господарювання антиконку-,’ рентних узгоджених дій до моменту отримання у вста­новленому порядку дозволу органів Антимонопольно­го комітету на їх здійснення;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування об’єднанням підприємств та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призво­дить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• вчинення органами влади, органами місцевого само­врядування, органами місцевого самоврядування, ор-

ганами адміністративно-господарського управління та контролю (колегіальним органом чи посадовою осо­бою) дій чи бездіяльності, що полягає у схиленні суб’­єктів господарювання, органів влади, органів місцево­го самоврядування та контролю до порушень законо­давства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації;

• обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, що полягає у схиленні або примушуванні суб’єктів господарювання до вчинення порушень зако­нодавства про захист економічної конкуренції, а та­кож неправомірне використання суб’єктами господа­рювання ринкового становища, дискримінація конку­рентів суб’єктами господарювання;

• нездійснення особою перепродажу протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв), якщо таке придбання було здійснено для їх наступного пере­продажу;

• порушення положень, погоджених з органами Анти-монопольного комітету України, установчих докумен­тів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження кон­куренції;

• концентрація без отримання відповідного дозволу ор­ганів Антимонопольного комітету України, якщо наяв­ність такого дозволу необхідна;

• неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету Ук­раїни, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання інформації у неповному обсязі Антимоно­польному комітету України, його територіальному від­діленню у строки, встановлені органами Антимоно­польного комітету України, головою його територіаль­ного відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи нак-

I; ладенні арешту на майно, документи, предмети чи ін­ші носії інформації;

і • надання рекомендацій суб’єктами господарювання,

об’єднаннями, органами влади, органами місцевого са-ї моврядування, органами адміністративно-господарсько-? го управління та контролю, що схиляють до вчинення «порушень законодавства про захист економічної конку-

ренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

• обмеження у господарській діяльності суб’єкта госпо-; дарювання у відповідь на те, що він звернувся до Ан-; тимонопольного комітету України, його територіаль-;.. ного відділення із заявою про порушення законодав-I ства про захист економічної конкуренції;

^ • невиконання учасниками узгоджених дій та концент-I рації вимог і зобов’язань, якими було зумовлено рі-г шення про надання дозволу на узгоджені дії та кон-I центрацію;

| • відмова суб’єктові господарювання у прийнятті до; об’єднання суб’єктів господарювання, яка ставить І його у невигідне становище в конкуренції, якщо така | відмова є необрунтованою і невиправданою.

і»

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

У справі про порушення законодавства про захист економіч­ної конкуренції беруть участь сторони, треті особи та їх представники.

Сторони — головні особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції, без них неможливий процес розгляду справи. Сторонами у справі є відповідач і заявник (якщо справу розпочато за заявою).

Заявником виступає особа, за заявою та на захист суб’єк­тивних прав та охоронюваних законом інтересів якої розпо­чинається справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це може бути будь-яка особа, під­приємство, установа, організація або громадянин, суб’єктив­не право чи охоронювані законом інтереси якого порушено. До відповідних органів із заявою можуть звернутися самі за-

значені особи або їх представники. У зв’язку з тим, що при поданні заяви для заявника можуть настати негативні на­слідки (наприклад, помста з боку відповідача), органи Анти-монопольного комітету при надходженні від заявника відпо­відного клопотання та з метою захисту його інтересів можуть розпочати розгляд справи про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції за власною ініціативою.

Відповідач — особа, стосовно якої розпочато справу про порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції. Якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що від­повідачем у даній справі має бути інша особа, органи Анти-монопольного комітету приймають розпорядження про замі­ну відповідача або про залучення до участі у справі співвід­повідачів. Про зміну відповідача або про залучення співвід­повідачів повинні бути повідомлені всі особи, які беруть участь у справі.

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!