Поняття, система та завдання конкурентного права 6 страница

• визначити досліджуваний товар, щодо якого здійсню­ватиметься пошук товарів-замінників;

• попередньо скласти перелік товарів-замінників;

• дослідити взаємозамінюваність товарів за обраними критеріями;

• остаточно скласти перелік товарів-замінників.

При цьому найголовніше — визначити групи взаємозамін­них товарів. Взаємозамінні товари (товари-замінники) — це товари, які оцінюються споживачами як замінники один одного за функціональним призначенням, спожив­чими якостями, ціною, експлуатаційними та іншими якісними характеристиками.

Основою для визначення групи взаємозамінних товарів є, наявність перехресної еластичності попиту від ціни (на під­ставі концепції перехресної еластичності попиту), яка пока­зує зміну обсягу реалізації певного товару, необхідного для задоволення попиту, внаслідок зміни ціни іншого схожого товару на один відсоток, і обчислюється як співвідношення між зміною обсягу реалізації одного товару та зміною ціни іншого товару за певний період.

Наприклад, розглядаються товари Х та У як товарозамін-ники. Попит на товар Х при підвищенні ціни товару V зрос­тає або зменшується залежно від ставлення покупця до спільного використання обох товарів. Якщо при підвищенні ціни на товар Х відбувається збільшення обсягу виробницт­ва (реалізації) товару У, необхідного для задоволення попи­ту, за умови, що ціна товару V лишається незмінною, тоді товари Х та V — товари-замінники.

За реальних економічних умов, яким притаманні досить високі темпи інфляції, незбалансованість попиту і пропози­ції, ці спостереження ускладнюються. Ціни можуть змінюва­тися швидко, стихійно і, відповідно, розрахунки індексів пе-

рехресної еластичності в деяких випадках можуть призвести до необ’єктивних результатів.

Тому при визначенні товарних меж ринку слід враховува­ти, що:

істотне значення має незначне, але значиме підвищення ціни, оскільки лише воно може виділити реальні товари-за­мінники;

значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-за­мінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені занадто віддалені товари-замінники, що призведе до помил­ки стосовно товарних меж ринку;

для покупця перехід на товар-замінник може бути склад­ним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для окреслення товарних меж ринку необхідно викорис­товувати 5%-ий поріг, а саме: не істотним вважається під­вищення ціни менш ніж на 5% (сІЦ5-%), як правило, за про­міжок часу, не менший ніж один рік.

Крім того, при визначенні товарних меж ринку, слід вра­ховувати, що взаємозамінні товари належать до групи до­сить однорідних товарів, які споживач вважає одним і тим самим товаром, незважаючи на деяку різницю між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або ди­ференційовані, що не усуває конкуренції між ними.

Диференціація здійснюється за зовнішнім виглядом, якіс­тю, терміном споживання, наявністю певних додаткових по­слуг (сервісне обслуговування), що дає можливість спожи­вачам визначити переваги щодо конкретного товару, який виробляється (реалізується) певним суб’єктом господарю­вання (продавцем).

Згідно з єдиною системою параметрів стандартизований товар поділяється: на товар технічних стандартів і товар стандартів застосування. Стандарти стосуються габаритів, якості сировини, технології виготовлення, використання то­що. Крім обов’язкових стандартів, що їх встановлюють дер­жавні органи (державні стандарти), є добровільні стандарти, які встановлюють, наприклад, асоціація виробників певного товару.

Визначення територіальних (географічних) меж ринку — це визначення меж території, на якій споживачі придбають або можуть при необхідності придбати відповід­ний товар для задоволення своїх потреб. Територіальні (гео­графічні) межі ринку визначають шляхом розв’язання пи­

тання взаємозамінності товарів з точки зору постачання иР конкретним споживачам.

При цьому пороговим показником визначення територі-,а альних (географічних) меж ринку є 5%-ва зміна ціни за про-^№ міжок часу, не менший, ніж один рік. Зокрема, якщо покуп-^ ці певного товару в одному регіоні у відповідь на неістотне, | але стале (за певний проміжок часу) підвищення цін, поч­нуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці два ре­гіони перебуватимуть у межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який продається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних гео­графічних меж ринків цього товару.

Територіальні (географічні) межі ринку — це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи това­рів у межах одного товарного ринку), що може бути терито­рією держави, області, району, міста тощо або їх частиною. Територіальні (географічні) межі ринку визначаються за такими ознаками:

• можливість переміщення товару (попиту) між терито­ріями, які за припущенням входять до одного геогра­фічного ринку (доступність транспортних засобів, які зв’язують покупця і продавця товару; незначні транс­портні витрати, як правило, не більше 5% від ціни товару);

• можливість переміщення товару (пропозиції) між те­риторіями, які за припущенням входять до одного гео­графічного ринку (незначні витрати — в межах 5% від ціни товару — на транспортування товару до по­купця; збереження рівня якості та споживчих власти­востей товару при транспортуванні; відсутність на цій території адміністративних обмежень на ввезення і вивезення товарів та ін.);

• прийнятний рівень співвідношення цін на певні това­ри в межах цього ринку;

• збереження рівня якості і споживчих властивостей товару при транспортуванні;

• відсутність на відповідній території адміністративних та інших бар’єрів на вивезення чи ввезення товару;

• порівнянний рівень цін на певні товари на відповідній території.

Визначення часових меж ринку— визначення проміж­ку часу, протягом якого певна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями утворює самодостат­ній ринок товару зі сталою структурою.

Часові межі ринку — це час стабільності ринку, тоб­то період, протягом якого структура ринку, співвідно­шення попиту та пропозиції істотно не змінюються.

Для визначення часових меж ринку використовують про­міжок часу, протягом якого зміна показників структури рин­ку, за інших звичайних умов, досягає або може досягнути певного порогового значення у відповідь на зміни внут­рішніх чи зовнішніх чинників, що впливають на ринкову

ситуацію.

При визначенні часових меж доцільніше використовувати зміну ціни на ринку як індикатор ситуації на ньому. При цьому пороговим показником для визначення часових меж ринку є 5%-ва зміна ціни.

Як свідчить світовий досвід, для більшості ринків товарів часові межі ринку становить проміжок часу, не менший од­ного року. Проміжок часу, менший одного року, може визна­ватися часовими межами ринку лише за умов, якщо протя­гом цього часу продавці товарів, які дійсно обмежують здат­ність відповідних продавців підвищувати ціну, мають достат­ньо часу, щоб вжити відповідних заходів, а значна частина покупців, які скоротили споживання цього товару внаслідок підвищення ціни, без значного ажіотажу відновити його.

Якщо застосування порогу, яким є 5%-ве підвищення ці­ни, не відображає реальне становище на ринку, використо­вують інші показники підвищення ціни, а саме: період ви­робництва і обороту товару — визначення меж ринку здій­снюється за проміжок часу, не менший трьох періодів пов­ного обороту авансованого капіталу при виробництві (реалі­зації) цього товару.

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• обсягу ринку товару;

• частки суб’єкта господарювання на ринку;

• рівня ринкової концентрації. Обсяг ринку товару визначають обсягом реалізації пев­ного товару в натуральному або вартісному виразі, врахо­вуючи, що він є показником обсягу поставок та споживання товару на ринку.

Якщо дані щодо обсягів реалізації не доступні, використо­вують обсяги виробництва. Але при цьому слід враховувати, що за певних умов обсяг виробництва товару на ринку не є достовірним показником обсягу певного ринку, який розгля­дається як сфера обігу (продажу-купівлі) товару в певних товарних та географічних межах. Маються на увазі випадки, коли деякі суб’єкти господарювання частину обсягу вироб­ництва направляють за межі цього географічного ринку або частину товару виробляють для внутрішнього користування, подальшої переробки або обробки (наприклад, за наявності вертикальної інтеграції суб’єктів господарювання, які діють на певному ринку). Тому в розрахунках необхідно викорис­товувати тільки ту частину обсягу виробництва, що призна­чена для реалізації лише на цьому ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах.

Обсяг ринку товару розглядається як загальний обсяг реалізації цього товару в певних товарних і територіальних (географічних) межах ринку (в натуральному або вартісно­му виразі) і дорівнює сумі обсягів реалізації цього товару кожного з суб’єктів господарювання, що діють на певному ринку:

п

<3/?г=^ 0(, де (=і

Окт — обсяг ринку;

Оі — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарюван­ня;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на ринку.

За відсутності прямої інформації щодо обсягів реалізації певного товару обсяг ринку цього товару (товарної групи) обчислюють таким чином: до обсягу виробництва товару суб’єктів господарювання, що діють на ринку, додають обсяг ввезення і віднімають обсяг вивезення цього товару за межі ринку:

0/гГ = От + Ов + «Звив, ДЄ

ОйГ — обсяг ринку;

От — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), що його виробляють у географічних межах ринку;

Ов — ’ обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який ввезено з інших регіонів (для загальнодержавного ринку — обсяг імпорту);

Оеив — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який вивезено за межі такого ринку (для загальнодер­жавного ринку — обсяг експорту).

Обсяг ринку слід (по можливості) визначати у натураль­ному виразі, щоб уникнути впливу на обчислення рівня ін­фляції.

У вийняткових випадках, коли інформація щодо реалізації (продажу) та виробництва недоступна, неповна або є сумні­ви щодо її достовірності, для визначення обсягу товарного ринку можна використати показники виробничих потужнос­тей, які є найточнішою мірою поставок товару на відповід­ний ринок. Наприклад, обсяг ринку послуг готельного госпо­дарства можна визначити виходячи з загальної площі або кількості номерів.

Дослідження частки суб’єкта господарювання на ринку дає змогу визначити його розмір та яким чином част­ка цього суб’єкта співвідноситься з загальним обсягом цієї продукції на ринку. Частку суб’єкта господарювання на рин­ку певного товару визначають співвідношенням обсягу реа­лізованого ним товару на цьому ринку до обсягу ринку:

Л-=-^-х 100%, де Окт

Рі — частка на ринку будь-якого суб’єкта господарювання;

Окт— обсяг ринку;

<?г — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарювання.

Згідно з отриманими результатами складається ранжова-ний (у порядку збільшення або зменшення частки на ринку) перелік суб’єктів господарювання, які діють на товарному ринку; аналізується розподіл часток участі суб’єктів госпо­дарювання на товарному ринку щодо рівнозначності (рівно­мірності) присутності суб’єктів господарювання на ньому.

Визначення рівня ринкової’концентрації. Концентра­ція означає захоплення малою кількістю суб’єктів господа­рювання великої частки економічного простору на певному ринку. Концентрація суб’єктів господарювання (ринкова

концентрація) балансується (за наявності) концентрацією покупців.

В практиці для визначення ринкової концентрації вико­ристовують показники, що тісно пов’язані з рівнем конку­ренції на ринку. Це, зокрема, коефіцієнт ринкової концент­рації (СУ?) та індекс ринкової концентрації Герфіндаля— Пршмана (ННІ).

Коефіцієнт ринкової концентрації (СК), обчислюють як відсоткове співвідношення суми продажу (обсягів реалі­зації) певного товару значимими суб’єктами господарюван­ня (продавцями) до загального обсягу ринку за такою фор­мулою:

п ^

СК=¹—— х 100, де

Чрт

Оі — обсяг реалізації певного товару «і» — значимим суб’єктом господарювання;

і — порядковий номер значимого суб’єкта господарюван­ня (від 1 до п);

п — кількість значимих суб’єктів господарювання;

Орт — обсяг ринку цього товару.

Для аналізу ринку використовують рівень концентрації трьох (п’яти, семи) значимих суб’єктів господарювання (СК-3, СК-5, СК-7). Недоліком цього показника є невраху-вання всіх суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку, оскільки для аналізу ринку велике значення може мати кількість суб’єктів господарювання, на які залишається решта обсягу ринку цього товару. Крім того, значний вплив на структуру ринку має можливість дрібних суб’єктів ринку протидіяти ринковій владі значимих суб’єктів ринку, оскіль­ки за певної структури ринку можлива істотна протидія дрібніших суб’єктів ринковій владі значимих суб’єктів гос­подарювання.

Подолати цей недолік при вимірюванні рівня концентрації дає можливість використання індексу ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана (ННІ), який враховує загальну кіль­кість суб’єктів господарювання, що діють на даному ринку.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана по­казує, яке місце, частку на ринку мають дрібніші суб’єкти. Обчислюють ННІ як суму квадратів часток (у відсотках)

•7’7

кожного з господарюючих суб’єктів (продавців), що діють на цьому ринку, за такою формулою:

п

ЯЯ/=^(Р,)²,де

і=і

Рі •— частка на ринку і-го суб’єкта господарювання;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку.

‘ Для оцінки стану конкуренції на ринку рекомендується використовувати двоповерхову оцінну шкалу на основі одно­часного застосування коефіцієнта концентрації (СК-3) та ін­дексу Герфіндаля—Гіршмана (ННІ). Такі ринки поділяють­ся на три типи:

висококонцентрований (ринок з істотно обмеженою конкуренцією)

при 70% < СК-3 < 100%, 2000 < ННІ < 10000;

помірно концентрований (ринок з помірно обмеженою конкуренцією) Щі при 45% < СК-3 < 70%, •

1000 < ННІ < 2000; • неконцентрований ринок (конкурентний ринок) Н при СК-3 < 45%, • ННІ < 1000.. •

Показники ринкової концентрації дають змогу оцінити^ ступінь монополізації ринку. Зокрема, монополізований ри­нок характеризують коефіцієнт концентрації та індекс Гер­фіндаля—Гіршмана, які наближені до максимального показ­ника (СК-100%; ННІ» 10000).

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• бар’єрів вступу на ринок;

• відкритості ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

Існування бар’єрів вступу на ринок зумовлено економіч­ними чи юридичними обставинами. Залежно від типу (моде­лі) ринку бар’єри вступу на нього можуть бути високими, низькими, непереборними або взагалі їх може не бути. Якщо на ринку з досконалою конкуренцією бар’єрів немає взагалі, то на абсолютно монополізованому ринку вони непереборні. Треба враховувати, що рівень переборювання бар’єрів може

згодом змінюватися. Наприклад, для суб’єктів господарю­вання, які планують увійти на ринок протягом тривалого ча­су (від 2 до 10 років), за цей період внаслідок змін у зако­нодавстві, виходу з ринку діючих суб’єктів господарювання та інших факторів можуть зникнути чи змінитися один чи кілька бар’єрів.

Можна виділити такі бар’єри, що можуть перешкоджати суб’єктам господарювання вступити на ринок:

1. Економічні та організаційні обмеження. Їх можуть зумовлювати такі економічні фактори:

• державна політика щодо інвестицій, кредитів, податків, цін, тарифного і нетарифного регулювання зовніш­ньоекономічної діяльності та наслідки її впливу на пев­ний товарний ринок;

• середньогалузева норма прибутку;

• рівень ризику, пов’язаний з капіталовкладеннями (строки окупності капітальних вкладень);

• неплатежі.

2. Адміністративні бар’єри. Включають в себе обме­ження щодо діяльності суб’єктів господарювання на певно­му товарному ринку, що їх встановлюють органи державної влади і адміністративно-господарського управління та конт­ролю; вони пов’язані з ліцензуванням окремих видів діяль­ності, квотуванням, рішеннями державних органів щодо за­борони ввезення (вивезення) товарів за межі певної терито­рії, перешкодами (обмеженнями) у наданні земельних діля­нок, виробничих і конторських приміщень тощо.

3. Бар’єри, пов’язані з нерозвиненістю ринкової інфра­структури. Тут має значення наявність чи відсутність не­обхідних засобів комунікації (транспорту, зв’язку), існуван­ня суб’єктів господарювання, що надають консалтингові, лі­зингові та інші види послуг.

4. Бар’єри, зумовлені впливом вертикальної (горизон­тальної) інтеграції. Приймається до уваги ступінь вико­ристання суб’єктами господарювання, що інтегровані у вер­тикальні структури, усіх можливих привілеїв внутрішньо-корпоративних зв’язків та їх вплив на діяльність незалеж­них конкурентів. Вплив горизонтально інтегрованої структу­ри визначається, наприклад, можливістю встановлювати «цінові бар’єри» щодо обмеження вступу на ринок потенцій­них конкурентів, або усунення з ринку діючих.

5. Бар’єри, пов’язані зі стратегією поведінки значи­мих суб’єктів господарювання, що діють на ринку. Ма­ється на увазі цінова та збутова стратегія значимих суб’єк­тів господарювання стосовно певного товару, їх політика щодо конкурентів як власників патентів, ліцензій, товарних знаків тощо. Виявляється наявність тривалих господарських зв’язків значимих суб’єктів господарювання з суб’єктами господарювання, що постачають матеріально-технічні ресур­си, і покупцями (споживачами) певного товару (групи това­рів), або значні оборотні кошти (достатня маса прибутку), що дає можливість певним покупцям (споживачам) забезпе­чити особливий режим розрахунків з суб’єктами господарю­вання, що також ставить їх у привілейоване становище що­до потенційних конкурентів.

6. Бар’єри, пов’язані з ефектом масштабу. Має зна­чення обсяг (масштаб) виробництва суб’єкта господарюван­ня. Якщо суб’єкт, що діє на товарному ринку, має досить ве­ликий обсяг (масштаб) діяльності, то для нових суб’єктів господарювання він встановлює перешкоди, пов’язані з біль­шими витратами на досягнення його обсягів (масштабів) ді­яльності. Це зменшує конкурентоспроможність нових суб’­єктів господарювання на ринку порівняно з діючими суб’єк­тами.

7. Бар’єри, що базуються на абсолютній перевазі рів­ня витрат. Такі бар’єри виникають, якщо витрати на оди­ницю продукції у діючих суб’єктів господарювання значно нижчі, ніж у можливих конкурентів.

8. Екологічні обмеження. Тут мають значення наявні об­меження (заборони) органів екологічної безпеки, природо­охоронних органів і громадських організацій щодо розши­рення масштабів діяльності на певному товарному ринку, зокрема будівництва нових виробничих і складських об’єк­тів, транспортних комунікацій тощо.

9. Обмеження щодо попиту. Достатня кількість певного товару на ринку, яка за умов існуючого рівня платіжоспро-можності відповідає потребі цього товарного ринку і є до­статньою для задоволення попиту діючими суб’єктами гос­подарювання, буде значною перешкодою для вступу на ри­нок нових суб’єктів господарювання.

10. Бар’єри капітальних витрат або обсяги інвести­цій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок. Тут має значення розмір та ефективність капітальних ви-

щ

трат, пов’язаних з налагодженням виробництва певного то­вару потенційними конкурентами: вартість та термін окуп­ності нового будівництва, реконструкції або технічного пере­оснащення діючих потужностей, оскільки значний рівень первісного капіталу, потрібний для вступу на певний товар-; ний ринок, та високі процентні ставки за кредит є значною; перешкодою для вступу на ринок потенційних конкурентів. 5 При входженні на певний товарний ринок доцільно оціни-1 ти можливості подолання існуючих бар’єрів. Аналізуючи ступінь подолання цих бар’єрів, слід використовувати такі критерії: вчасність, імовірність, достатність.

Вчасними вважаються лише ті варіанти входження, які можна здійснити протягом двох років з початку попереднього планування вступу на ринок і до моменту коли з’являється можливість впливати на стан конкурентного середовища на ньому. Таким впливом при вступі нового суб’єкта господарю­вання на ринок може вважатися зниження рівня ринкової концентрації, що послаблює можливість кожного суб’єкта господарювання самостійно впливати на ринок. Імовірним вважається входження на ринок, якщо він прибутковий за ці­нами, які за припущенням існуватимуть на ринку у момент вступу і їх рівень буде стабільний при обсягах постачання но­вих учасників ринку. Входження на ринок вважається до­статнім, якщо воно здійснюється в масштабах, що сприяють збереженню та розвиткові конкуренції на цьому ринку.

Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі полягає у визначенні можливос­тей для вступу на товарний ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів (інших країн), що значно зменшує частки. суб’єктів господарювання (вітчизняних), що діють на ринку і, відповідно, впливає на рівень концентрації та стан конку­ренції на ринку.

Ступінь відкритості ринку щодо міжрегіональної торгівлі орієнтовно оцінюється за показником СВР, який обчислю­ється як відсоткове співвідношення суми загального обсягу ввезення (імпорту) товару на місцевий ринок з інших регіо­нів значимими суб’єктами господарювання (продавцями) до загального обсягу ринку за такою формулою:

СВР = -^В— х 100, де

С/рт

СВР — ступінь відкритості ринку;

І В — - загальний обсяг ввезення (імпорту) товару на місце- |

вий ринок з інших регіонів; І Орт — обсяг ринку цього товару ‘ |

Відкритим для міжрегіональної торгівлі вважається ри- | нок, показник СВР якого вищий 20%. |

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Можливість окремого суб’єкта господарювання чи групи суб’єктів підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією, має назву рин­кової чи монопольної влади. Наслідком зловживання такою владою є господарський застій, зменшення обсягу вироб­ництва продукції, погіршення добробуту суспільства та ін.

Проте існування ринкової влади ще не означає, що суб’­єкт зловживає нею. Але це дає можливість суб’єктові втру­чатися у конкурентний процес на ринку та використовувати власну економічну силу з метою встановлення перешкод (обмежень) ефективній конкуренції. Тому, щоб дати визна­чення ринкової влади, необхідно з’ясувати, якою мірою її іс­нування відповідає критерію ефективності діяльності ринку.

Дослідження полягає насамперед у виявленні таких умов існування ринкової влади, як наявність високого рівня кон­центрації ринку, існування непереборних бар’єрів вступові на ринок протягом тривалого періоду, а також наявність мо­нопольного становища суб’єкта господарювання (або групи суб’єктів господарювання) на певному ринку.

Крім того, необхідно провести дослідження з виявлення окремих додаткових умов існування ринкової влади, тобто:

• істотної кількісної переваги частки певного суб’єкта господарювання над частками найближчих конкурен­тів на цьому ринку за умови її стабільності протягом тривалого часу;

• наявності контролю з боку суб’єкта господарювання над вертикально суміжними ринками (ресурсів, транс­порту, послуг щодо реалізації, реклами тощо);

• наявності у суб’єкта господарювання особливих прав, повноважень, інших пільг, наданих органами держав­

ної влади, органами місцевого самоврядування або ор­ганами адміністративно-господарського управління та контролю.

Один з методів оцінки ринкової влади полягає у встанов­ленні ступеня перевищення ціни над граничними витратами, І який визначається індексом Лернера за такою формулою:

^Л=•^ц——^в-,^Vіі ^

ІЛ — індекс Лернера; ^Н Ц — ціна; ЦЯ ГВ— граничні витрати. |

Індекс Лернера дорівнює нулю (ІЛ = 0) за умов доскона­лої конкуренції (Ц = ГВ). ІЛ > 0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення від нуля дає змогу оці­нити її ступінь.

На практиці визначити граничні витрати дуже складно. Тому, щоб обчислити індекс Лернера, припускають, що в довгостроковому періоді граничні витрати дорівнюють серед­нім витратам на одиницю товару суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку (за наведеною нижче формулою): ‘

^ч»

або:

. (Ц - СВ) х 0 _ Прибуток ~ Ц х 0 Обсяг реалізації’

Ц -— ціна;

СВ— середні витрати;

О — обсяг реалізації у натуральному вимірі.

Індекс Лернера — статичний показник, який не дає мож­ливості оцінити вплив існування ринкової влади на стан кон­курентного середовища. Тому необхідно досліджувати діяль­ність зазначеного монопольного утворення щодо відповід-’ ності (сумісності) його діяльності конкурентним співвідно­шенням, впливу на стан конкуренції.

Ринкова влада пов’язана зі здатністю суб’єкта господарю­вання впливати з вигодою для себе на ціну, якість, рекламу, нововведення тощо і спрямована на спотворення конкурен­ції для підтримки і захисту власного існування шляхом під­вищення рівня бар’єрів, чим знижує можливість потенцій­них конкурентів впливати на стан конкурентного середови­ща цього товарного ринку, а також створення умов для зло­вживання монопольним становищем, що призводить до об­меження (порушення) прав суб’єктів господарювання—кон­курентів.

Виявлення ринкової влади, аналіз її наслідків та доведен­ня того, що її існування призвело або може призвести до об­меження конкуренції на відповідному ринку, дає підстави для оцінки стану конкурентного середовища та вжиття пев­них заходів щодо сприяння конкуренції.

Оцінка стану конкурентного середовища на певному то­варному ринку дає змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та заходи цього втручання.

Залежно від стану конкурентного середовища товарного ринку вживають таких заходів, що сприяють розвиткові кон­куренції:

Для висококонцентрованих ринків:

• контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, які займають монопольне становище на ринку, а та­кож попередження порушень або припинення їх;

• примусовий поділ монопольних утворень, які зловжи­вають своїм монопольним становищем;

• зниження бар’єрів вступу на ринок перш за все шля­хом активізації інвестиційних процесів;

• здійснення заходів щодо поділу або реорганізації ор­ганізаційних структур монопольного типу;

• сприяння розвиткові міжрегіональної та міжнародної торгівлі;

• сприяння розвиткові та підтримання малого підприєм­ництва;

• обмеження процесів злиття та створення об’єднань

юридичних осіб. Для помірно концентрованих ринків:

• моніторинг показників стану конкурентного середовища;

• контроль за додержанням законодавства про захист

економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій (по­годжених дій, угод);

• при підвищенні рівня концентрації або інших показни­ків, які свідчать про зниження рівня конкуренції, > впровадження заходів щодо сприяння розвиткові кон­куренції.

Для неконцентрованих ринків: м ^! • моніторинг показників концентрації з метою запобігти І підвищенню рівня концентрації та підтримки розвитку • конкурентного середовища на товарному ринку; |

• контроль за додержанням законодавства про захист • економічної конкуренції суб’єктами господарювання, ^ зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції. Висновки щодо оцінки стану конкурентного середовища можуть бути використані органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю для розробки кон­кретних заходів щодо демонополізації, розвитку конкуренції та створення і підтримання сприятливого клімату для роз­витку підприємництва.

Контрольні запитання для самоперевірки. І /. Що таке товарний ринок? •

2. Які функції виконує ринок? І

3. Які існують основні типи (моделі) ринків? Щ

4. Яким чином визначаються товарні, територіальні ^\ (географічні) та часові межі ринку?

5. Хто є суб’єктом ринку?

6. Яке значення для ринку мають потенційні конкуренти?

7. Яким чином відбувається визначення кількісних по­казників?

8. Яким чином відбувається визначення якісних показ- ^ ників? Й

9. Які бар’єри входу на ринок Вам відомі? І

10. Яким чином визначається ринкова влада? І //. Які можуть бути вжиті заходи щодо сприяння роз- І виткові конкуренції? -І

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!