Поняття, система та завдання конкурентного права 4 страница

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підпри­ємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі переда­чі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та пере­реєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у доб­ровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а та­кож корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися про­тягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення но­вого господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повин­ні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потре­бує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

• внаслідок монопольного становища певного господа­рюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

• немає тісного технологічного зв’язку між підприєм­ствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;

• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) само­стійно виробляють товари однакової споживчої вар­тості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічно­го зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шля­хом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополіза­цію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація поля­гає у поетапному переході переважно до тарифного регулю­вання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внут­рішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

§ 3. Природні монополії

Важливим напрямом сучасної економічної політики в Украї­ні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізова­ного постачання теплової енергії, централізованого водопос­тачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному становищу, якому не за­грожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запро­вадження інновацій. При цьому зростання попиту на послу­ги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін.

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» «природна монополія — стан товарного ринку, при яко­му задоволення попиту на цьому ринку є більш ефектив­ним за умови відсутності конкуренції внаслідок техно­логічних особливостей виробництва (у зв’язку з істот­ним зменшенням витрат виробництва на одиницю това­ру в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних мо­нополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці то­вари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». „,

«• ^яИ^

Отже, природна монополія — сфера економіки, що ефек­тивно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб’єкт.

Існування природних монополій пояснюється тим, що че­рез значну капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат сус­пільства на її запровадження і підтримання.

З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкурую­чих суб’єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропос­тачання, зв’язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у ви­робництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерента­бельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво оди­ниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на ви­робництво.

Сьогодні в Україні суб’єкти природних монополій діють на таких ринках:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопрово­дами;

• транспортування природного і нафтового газу трубо­проводами та його розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передачі та розподілу електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськи­ми службами, вокзалами та іншими об’єктами інфра­структури, що забезпечують рух залізничного транс­порту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв’язку загального користування;

• централізованого водопостачання та водовідведення;’

•• централізованого постачання теплової енергії;

• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, пор­тів, аеропортів за переліком, який визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Суб’єкти природних монополій — особливий вид суб’єк­тів господарювання. Для забезпечення їх ефективної діяль­ності держава передбачила спеціальний механізм регулю­вання. Це передбачений законодавством комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках природних монополій. Державне регулювання необ­хідно перш за все для захисту інтересів споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій, а також для підви­щення економічного ефекту від їх діяльності. Воно відбува­ється на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єк­тів природних монополій та споживачів їх товарів.

Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів при­родних монополій. Суміжні товарні ринки не перебувають у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють на них, реалізація вироблених товарів або використання това­рів інших суб’єктів господарювання неможливі без безпосе­реднього використання товарів, що виробляються (реалізу- ш ються) суб’єктами природних монополій. І

До суміжних товарних ринків належать такі ринки: • ‘:1

• постачання природного газу та інших речовин, транс- І портування яких здійснюється трубопровідним транс-’И портом;

• зберігання природного газу в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

• внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та мор­ським транспортом;

• виробництво електричної енергії в обсязі, що переви­щує рівень, який встановлюється умовами та прави­лами здійснення підприємницької діяльності з вироб­ництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

• постачання електричної енергії;

• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли її використовують виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який вста­новлюється умовами та правилами здійснення підпри- -⁽

, •• —— ємницької діяльності з виробництва теплової енергіг^І

(ліцензійними умовами);

• надання послуг міжміського та міжнародного теле­фонного зв’язку.

Посилення впливу з боку держави на діяльність суб’єктів природних монополій пов’язано з відсутністю нині дієвого механізму регулювання зазначених суб’єктів. Для налагод­ження такого механізму було розроблено та прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери. Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізу­ються) суб’єктами природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реа­лізуються) суб’єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти природних монополій діють на ринках, що мають для держави та суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою яка забезпечує жит­тєдіяльність держави. Ефективна діяльність суб’єктів при­родних монополій має не лише економічне, а й політичне значення. Виходячи з цього, з метою регулювання ринків, що перебувають у стані природних монополій, в Україні пе­редбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у різних га­лузях та сферах економіки. Так, законодавством передбаче­но діяльність Національної комісії регулювання електроенер­гетики України, на яку державою покладено регулювання ді­яльності суб’єктів природних монополій у сфері електро­енергетики та нафтогазовому комплексі, на ринках транс­портування природного та нафтового газу трубопроводами, транспортування нафти та нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами тощо.

Законодавством передбачено діяльність національних ко­місій з регулювання суб’єктів природних монополій, що діють у галузі транспорту та зв’язку. Зазначені комісії мають забезпечити контроль за діяльністю суб’єктів природних мо­нополій у цих галузях.

Національні комісії з регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, вони утворюються та ліквіду-

ються Президентом України, який також затверджує поло­ження, на підставі яких діють комісії. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з Голови комісії та не менш як двох членів комісії, яких призначає і звільняє за поданням Прем’єр-міністра України Президент України. Термін повноважень голів і членів комісій стано­вить шість років; одна й та сама особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд. Комісії ліквідуються у разі виникнення можливості для розвитку конкуренції на відповідному товарному ринку.

Основні завдання національних комісій:

• регулювання діяльності суб’єктів природних моно­полій;

• сприяння створенню умов, які забезпечують за раху­нок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвиткові конкуренції на суміжних, ринках; і9И

• формування цінової політики у відповідній сфері регу- Д лювання; Щр

• сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів,

• що виробляються (реалізуються) суб’єктами природ­них монополій.

Виходячи з цього та відповідно до покладених на них зав­дань, комісії:

• розробляють та затверджують спеціальні умови і пра­вила здійснення підприємницької діяльності суб’єкта­ми природних монополій та суб’єктами господарюван­ня, що діють на суміжних ринках, контролюють їх додержання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил;

• видають у встановленому порядку суб’єктам природ-• них монополій та суб’єктам господарювання, що діють на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповід­них видів підприємницької діяльності;

• формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу спожива­чів до товарів, що виробляються суб’єктами природ­них монополій;

• подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладення державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та про­позиції щодо регулювання інвестиційних _ процесів у сферах природних монополій;

•. складають і ведуть реєстри суб’єктів природних моно-¹ ‘полій, передають до відповідних державних органів • матеріали про порушення чинного законодавства;

• беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодав-

• ства про природні монополії;

• інформують громадськість через засоби масової інфор­мації, а також публікують щорічні доповіді про свою діяльність і діяльність суб’єктів природних монополій;

• здійснюють інші функції, що випливають з покладе­них на них завдань.

З метою реалізації державної політики щодо регулювання сфери природних монополій та виконання покладених на них завдань, комісії мають право:

• отримувати документи, статистичну та іншу інформа­цію про діяльність суб’єктів природних монополій, не­обхідні для здійснення покладених на них функцій;

• приймати в межах своєї компетенції у порядку, вста­новленому положеннями про комісії, рішення, що є обов’язковими для виконання суб’єктами природних монополій;

• приймати рішення про накладання штрафів на суб’єк­тів природних монополій;

• складати протоколи про порушення посадовими осо­бами суб’єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• застосовувати у встановленому законом порядку від­повідні санкції до суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних рин­ках, за порушення ними умов та правил підприєм­ницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

• приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;

• встановлювати для суб’єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійс­нення ними підприємницької діяльності, яка не нале->. жить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця -діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;

• звертатися до суду (господарського суду) з відповід­ними позовними заявами у разі порушення суб’єкта-.ми природних монополій та суб’єктами господарю­вання, що діють на суміжних ринках, норм законо­давства.

Національні комісії регулювання суб’єктів природних мо­нополій у межах своєї компетенції приймають рішення, що є обов’язковими до виконання. Рішення приймаються на за­сіданнях комісій, які проводяться у формі закритих або від­критих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкри­тих слухань, у яких беруть участь представники суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, об’єднань споживачів і громадськості. Обов’язкова умова прийняття рішень комісіями — забезпе­чення додержання прав і законних інтересів громадян, під­приємців і суспільства. Рішення комісій підлягають виконан­ню у визначені ними терміни. Рішення у справах, пов’яза­них з порушеннями законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні інтереси, публікуються у засобах масової інформації не пізніше, ніж через місяць з дня їх прийняття.

Заінтересовані особи, які незгодні з рішенням комісії, мають право у місячний термін з дня одержання копії рішен­ня оскаржити його у судовому порядку. Водночас оскаржен­ня рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх вико­нання. Зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді може лише суд (господарський суд) за клопо- вь танням заінтересованих осіб.. •

Суб’єкти природних монополій мають певні обов’язки. • Вони повинні: У ‘ додержуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприєм-

.......„ і

ницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійс­нення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реаліза­цію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробника­ми, що діють на суміжних ринках, та споживачами;

• надавати органам, які регулюють їх діяльність, доку­менти та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, які регулю­ють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх пов­новажень, а також до об’єктів, устаткування та земель-- них ділянок, що є у їх власності або користуванні. У разі недодержання суб’єктами природних монополій своїх обов’язків та порушення ними законодавства, що регу­лює діяльність у сфері природних монополій, комісії можуть накладати на цих суб’єктів штрафи за:

• несвоєчасне надання інформації органам, які регулю­ють діяльність суб’єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

• ненадання інформації органам, які регулюють діяль­ність суб’єктів природних монополій, або надання за-відомо недостовірних даних — у розмірі до однієї ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• невиконання або несвоєчасне виконання рішень орга­нів, які регулюють діяльність суб’єктів природних мо-. нополій, та порушення умов і правил здійснення під­приємницької діяльності у сферах природних монопо­лій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня одержання рішен­ня про накладення штрафу. За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу, а у разі відмови суб’єктів природних монопо-

лій від сплати штрафу він стягується за рішенням суду (гос­подарського суду).

Посадові особи суб’єктів природних монополій несуть ад­міністративну відповідальність за невиконання або несвоє­часне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недос-. товірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послу­гами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це про­цес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрача­ти природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ре­сурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визнача­ють їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку. Ц

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) ^В грошовому вимірі. Й

За часів адміністративно-командної економіки ціноутво­рення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової еко­номіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Ос­кільки підприємства не мали права змінювати ціни на това­ри, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продук­ції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потре­би споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровад­ження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не держа­вою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурент­ної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, спів­відношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціно­утворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього по­чинають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

.2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи мо­жуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітні­ший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну ок­ремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового по­питу та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівнова­ги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведін­ки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жод­ної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має збе­рігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздріб­ною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар по­купцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім ви­падків, коли продавець має більші витрати (віддале­ність місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнят-ком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через орга­ни державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюють­ся правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, засто­совують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм рин­кового ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірно­го зростання цін. Контроль за цінами може бути запровад­жений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднання­ми надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна прода­жу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин на вільному від обме­жень ринку, це може призвести до того, що виробникові то­варів буде не вигідно реалізовувати товари за встановлени­ми державою цінами. Наслідком можуть бути:

• зникнення певних товарів з ринку;

• виникнення черг;

• нормування товарів;

• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

• накопичення товарів;

• «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мі­німальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з

об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишко­вої пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створен­ня резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного, виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові ор­гани купують товари. За рахунок цього створюється резерв­ний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропо­нуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до ці­нової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської про­дукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати на­селення потрібними товарами, а також його захисту від різ­ких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних актів, які видано відпо­відно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економіч­ної і соціальної політики України, спрямована на забезпе­чення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підпри­ємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробникам продук­ції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує екві­валентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачу-ваних і малозабезпечених громадян, включаючи сис­тему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для ви­робників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і та-„ рифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Віль­ні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, то­варів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи ‘ щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину то-’варів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на про­дукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін (тарифів), становлять значну части­ну внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особ­ливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монополь­ний характер, тобто там немає практики вільного ціноутво­рення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тари­фів) встановлюється на ресурси, які справляють визначаль­ний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і по­слуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ- д;

ного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних мо- І нополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких вклю- І ‘ чено до переліку підприємців, що займають монопольне ста- | новище на загальнодержавних та регіональних ринках, а та- «|

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!