Поняття, система та завдання конкурентного права 3 страница

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулю­вання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспіль­ства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою дер­жавного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — сти­мулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати про­типравної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чи­ном, поряд з існуванням конкуренції як природного елемен­та економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іно­ді нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомо­гою її нормативно-правового регулювання. Таке регулюван­ня здійснюється шляхом закріплення у нормативно-право­вих актах правил здійснення господарської діяльності, а та­кож послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс норма­тивно-правових актів про конкуренцію, який включає два ве­ликі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодав­ства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної.конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Кон­ституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо

регулюють конкурентні відносини та є виявом державної по­літики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про кон­куренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції міс­тить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (роз­порядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечуєть­ся такими юридичними принципами та категоріями, як рів­ність, свобода договору, відшкодування збитків та відпові­дальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо про­аналізувати законодавство про захист економічної конкурен­ції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нор­мативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотво­рення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати від­носини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної кон­куренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про кон­куренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію за­безпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм зако­нодавства про захист економічної конкуренції є закони Ук­раїни. Центральне місце серед них посідають закони Украї­ни «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші йо­го положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурент­ної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабі­нетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концент­рацію суб’єктів господарювання».

Підзаконними актами, що визначають механізм та напря­ми захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Ан­тимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Поло­ження про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про по­переднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів гос­подарювання (Положення про концентрацію), Методика ви­значення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економі­ки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що міс­тять окремі норми, спрямовані на захист економічної конку­ренції. На жаль процес закріплення у законах норм про кон­куренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести норму права, що спрямована

.на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову бір­жу», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін.

Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значен­ня. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.).

Крім того, величезне значення у справі захисту міжнарод­ної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробіт­ництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-право­вих документів, серед яких Угода про узгодження антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Фе­дерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 ро­ки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної по­літики та ін.,

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Ос­кільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важли­вою справою при вивченні конкурентного права.

Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації антимонопольної по­літики» від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Пла­ну заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і роз­виток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради Украї­ни «Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР.

У першу чергу він грунтується на нормах Конституції Ук­раїни. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист кон­куренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зло­вживання монопольним становищем, неправомірне обме­ження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

З метою неухильного забезпечення конституційних поло­жень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підпри­ємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функ­ціонування економіки України на основі розвитку конку­рентних відносин.

Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у пра­вилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конку­ренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечен­ня гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті держав­ними органами рішень, зокрема щодо створення монополь­них утворень (наприклад, для підвищення рівня обороно­здатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв).

Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нор­мативно-правових актів що морально застаріли. Таким чи­ном, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.

З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції» чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Анти­монопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і нав­паки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушен­нями виключно з формальних підстав, без урахування кон­кретних наслідків для економіки. Підтвердженням формаль­ного підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що во­но допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оці­нювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспіль-

ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прий­няття рішень.

Разом з удосконаленням правового регулювання суспіль­них відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспіль­ства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.

По-перше, Закон передбачає виняток для малих та серед­ніх підприємців у частині застосування положень, які регу­люють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для влас­ників об’єктів права інтелектуальної власності.

По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльнос­ті» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій суб’єкта гос­подарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепрода­жу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відноси­нами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання пи­тань з управління підприємствами та оптимізації схем корпо­ративних зв’язків у межах єдиної групи.

По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єк­тів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на рин­ку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не зав­дали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комі­тет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.

Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону та­ка особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та

споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комі­тету, а й безпосередньо в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим різноманітність процесу­альних форм захисту порушених прав, що в цілому сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист економічної конкуренції та обмежує фактично «моно­польний статус» правоохоронної діяльності Комітету у сфері, захисту конкуренції.

Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господа­рювання. В ньому дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням законодавства про за­хист економічної конкуренції. Закон упорядковує систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Ра­зом з підвищенням правової регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за порушення законо­давства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції. При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим, що в Законі не передбачено стягнення з суб’єк­тів господарювання незаконно одержаного прибутку, отри­маного внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи держав­ної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на ос­нові, у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У зв’язку з цим дві тре­тини норм Закону стосуються регламентації діяльності само­го Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності реалі­зації матеріальних норм, рівень правової захищеності під­приємців від неправомірних дій, прозорість та передбачува­ність діяльності Антимонопольного комітету України.

Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення до­казової бази у справах про порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції, надаючи додаткові повнова­ження щодо вилучення доказів, накладення арешту на пред­мети, документи, інші носії інформації, що можуть бути до­казами у справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів у житлах чи ін­ших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом

внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали процедуру прийняття судом такого рішення.

Важливим кроком на шляху запобігання порушенням за­конодавства про захист економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання дозволу Комітету на вчи­нення узгоджених дій. При цьому запроваджується механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу.

Щоб запобігти порушенням законодавства, введено нор- ‘ му, яка зобов’язує Антимонопольний комітет України нада­вати підприємцям висновки про те, чи будуть їх певні дії по­рушенням законодавства. Ця норма гарантуватиме підви­щення передбачуваності застосування законодавства про за­хист економічної конкуренції, що додасть упевненості під­приємцям під час здійснення господарської діяльності.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. У чому полягає сутність конкуренції?

2. Що таке економічна конкуренція?

3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції?

4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію?

5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції?

6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці? «7. У чому полягає негативне явище монополії?

8. У чому полягає сутність монополії?

9. Коли виникає монополія в економіці?

10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати економічну конку­ренцію?

12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту економічної конкуренції?

13. З чого складається законодавство про захист еконо­мічної конкуренції? ‘ Ш

14. Який закон України є основним у сфері захисту еко- ~л помічної конкуренції? І

щ

Глава 3 |И Регулювання монополій ^Ш

ЯІ

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій і

Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єк­тивно застосовувати засоби регулювання монополій необхід­но зрозуміти сутність монополізму та монополій.

Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкурен­ція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм моно­польним становищем, нехтуючи при цьому економічними за­конами та інтересами суспільства. Тому існування та діяль­ність монополій регулюється та регламентується законодав­ством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:

• демонополізація монопольних утворень;

• регулювання діяльності суб’єктів природних моно­полій;

• контроль за ціновою політикою монополістів;

• попередження, припинення та усунення порушень за­конодавства.

Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополіс­тами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівно­правність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є еко­номічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли в результаті конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для будь-якої особи особ-

ливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку діяльність.

Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та ре­гулювати держава. Розглянемо кілька шляхів такої регла­ментації та регулювання.

§ 2. Демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортимен­ту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищен­ня її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за раху­нок роздержавлення сектора економіки, який належав дер­жаві, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адмініст­ративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах за­безпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конку­ренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації еко­номіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке за­безпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів,

вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації еко­номіки України були:

• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках;

• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

• захист інтересів підприємців та споживачів від діяль-. ності монопольних утворень;

• створення структури горизонтальних ринкових зв’яз­ків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних управлінських структур;

• адаптація управлінських кадрів державних підпри­ємств та об’єднань до роботи в нових умовах.

Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом по­долання інфляційної кризи та початком стабілізації економі­ки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати за­ходи стабілізаційного характеру, покликані посилити дер­жавне управління в державному секторі економіки, із захо­дами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони дія­ли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості держав­них організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демоно­полізації економіки, антимонопольного регулювання та за­стосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватиза­ції майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації еконо­міки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася

значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організа­ційних структур монопольного типу, зменшити кількість га­лузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонопо­лізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового об­слуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Сьогодні об’єктами демонополізації є:

• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне ста­новище на ринках. Об’єктами демонополізації можуть також бути:

• державні організаційні структури монопольного типу;

• центральні органи державної виконавчої влади, рішен­ня або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забез­печують процес демонополізації економіки та розвитку кон­куренції:

• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• Президент України приймає рішення з питань демо­нополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Дер­жавної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим цен­тральним, а також місцевим органам державної вико­навчої влади;

• Антимонопольний комітет України бере участь у про­веденні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує за­хист інтересів підприємців від його порушень; прий-

&&

має розпорядження про примусовий поділ монополь­них утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропози­ції відповідно до його компетенції;

• Фонд державного майна України, місцеві органи при­ватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конку­ренції;

• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демоно­полізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополі­зації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо ре­гулювання відповідних ринків і діяльності монополь­них утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також виступати:

• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єд­нань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх моно­польного становища, створення на основі структур­них підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань;

• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також струк­турних одиниць об’єднань, статус не відповідає чин­ному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляха­ми і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:

• децентралізацію управління, що передбачає: розме­жування функцій між різними органами державної ви­конавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконав­чої влади, органів місцевого та регіонального самовря­дування стосовно господарюючих суб’єктів; позбав­лення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність під­приємств (крім випадків, передбачених законодав-

ством України); зменшення кількості галузевих орга­нів виконавчої влади;

• зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприєм­ницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тари­фів; скасування або обмеження податкових, кредит­них та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист еко­номічної конкуренції антиконкурентних дій господа­рюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;

• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: на­дання за рішенням Кабінету Міністрів України госпо­дарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресур­сами, які централізовано розподіляє держава; заохо­чення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямова­них на зниження монополізації ринків; створення но-

• вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

• поділ державних монопольних утворень, що перед­бачає: розукрупнення з метою зниження рівня моно­полізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законо­давству;

• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію дер­жавних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створен­ням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підпри­ємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновни­ки структури зберігають статус самостійних підпри­ємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у при­ватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!