Поняття, система та завдання конкурентного права 2 страница

Теоретичною основою науки конкурентного права є еко­номічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і пра­ва, адміністративного, цивільного, господарського, кримі­нального права, цивільного та господарського процесів) науки.

Предметом науки конкурентного права є саме конкурент­не право як галузь законодавства, практика його застосуван­

ня підприємцями та органами державної влади, історія ви­никнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдос­коналення конкурентного права, а також переваги й недолі­ки механізму правового регулювання конкуренції.

Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання кон­куренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтрим­ки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпе­чити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що роз­в’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практич­ного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.

Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивала­ся разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один деся­ток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно публі­куються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).

На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного пра­ва в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі по­вільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глиб­шому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законо­давство, напрацьовується адміністративна та судово-госпо­дарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’яза­них проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конку­ренції.

На цій теоретичній та практичній основі доцільно викла­дати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести

до навчального курсу вищих навчальних закладів та закла­дів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принци­пи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається «Конкурентне пра­во України».

Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких;• положень і напрямів: •;

• предмет, система, методи, джерела конкурентного;

права; ‘;;

• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання монополій; І;

• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;

• вивчення та дослідження ринку;

• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;

• дослідження такого явища, як порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, Їх види та класифікація;

• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• відповідальність за порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції;

• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.

Зазначений навчальний курс розроблявся для його викла­дання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є форму­вання у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з. їх професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю. І

Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного пра­ва підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть

можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а від­так забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про захист економічної

конкуренціє?

2. Які значення має термін «конкурентне право»?

3. З якою подією можна пов’язати виникнення конку­рентного права в Україні?

4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?

5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?

6. Що є предметом науки конкурентного права?

7. Яке основне завдання науки конкурентного права?

Глава 2

Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагати­ся) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них вплива­ти на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулю­ють виробництво необхідної споживачеві продукції.

Конкуренція виявляється в економічному суперництві ок­ремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибут­ку тощо.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності ство­рювати в економіці держави сприятливий клімат для вироб­ництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає макси­мально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у ра­зі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зроби­ти все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:

1) наявність на ринку великої кількості незалежних про­давців і покупців певного виду товару;

2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для по­купців і продавців.

Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає еконо­мічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонуван­ня ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною зако­

номірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продук­тивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищу­вати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводи­ти організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов перехо­ду до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості за­гальної товарно-грошової збалансованості ринку.

Так, за умов планової економіки (зразком якої є економі­ка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який то­вар і за якими цінами можуть придбати споживачі, прийма­ється централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурен­тоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зни­ження ціни.

У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприєм­ці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найниж­чими цінами.

Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостеріга­ється зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещо­давно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручан­ням великих підприємств.

Відсутність конкуренції на ринку та втручання,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкурен­ції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням

Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі най­більш конкурентоспроможні нині галузі японської економі­ки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за ра­хунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розви­ток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.

Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існуван­ня та підтримки ринкової конкуренції.

Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спор­ті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають зна­чення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджу­ючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.

Тому одне з першочергових завдань держави — не допус­тити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному роз­виткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відобра­жено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпе­чує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не до­пускаються зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки влас­ним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарю­вання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, по­купцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визна­чати умови обороту товарів на ринку.

Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:

1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основ­ний зміст конкуренції.

2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи не­правомірних) підприємців, спрямованих на досягнення пере­ваг над своїми конкурентами.

3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можли­вість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.

4. Окремий підприємець не може впливати на конкурент­ні ринкові механізми.

Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція зму­шує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових резуль­татів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.

У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні вироб­ничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребу­ють їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробля­ти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які по­трібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції сти­мулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі това­ри за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. викону­вати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприєм­ців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим під­приємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати спо­живачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задо­волення суспільних інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвит­ку конкуренції. іА

§ 2. Монополізм та монополії ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку ви­робництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимально­го прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтере­си іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігнорую­чи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між мо­нополістами та іншими учасниками ринку свідчать про не­рівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробни­чій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в еко­номіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи дер­жавної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки ма­ла, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне становище, виключним правом на розпоряд­ження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Вихо­дячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозво­лено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних ме­талів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава зали­шає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-еконо­мічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом това­рів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монопо­лізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реа­лізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монопо­лія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атом­них електростанцій та ін. •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання ре­зультатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяль­ності підпадає під визначення приватної монополії. Приват­ною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, за­безпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це ціле­спрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби вироб­ництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво.одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отри­мання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подаль­шому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протя­гом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної влас­ності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності. Ніхто не може використовувати зазначені резуль­тати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конку­ренція з об’єктивних причин (технологічні особливості ви­робництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює поя­ву на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умо­ви, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Та­кі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настіль­ки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпе­чити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним по­купцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві но­ву продукцію.

; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох, сферах світового господарства з метою отримання макси­мальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональ­них і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні під­приємства перебувають у власності та управлінні осіб з од­нієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональ­ний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської ком­панії, розташованої у країні походження капіталу, та до­чірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаход­ження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зро­бити висновок, що Конституція України розглядає підтрим­ку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадо­вих осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також не­допущення зловживанням монопольним становищем на рин­ку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросо­вісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноваже­них нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конку­ренції. Право підприємців на наявність добросовісної конку­ренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі під­приємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів госпо­дарювання, які займають монопольне (домінуюче) станови­ще на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну мож­ливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам госпо­дарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на рин­ку та мають значну його частку і, як правило, не заінтере­совані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовіс­ної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заін­тересовані зберегти належний правовий режим і забезпечи­ти наявність добросовісної економічної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником гори­зонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами гос­подарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конку­ренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попу­щенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами госпо­дарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’я­зок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикаль­них відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної кон­куренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодав­ство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, при­ватним та суспільним інтересам, соціальним функціям під­приємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та не­добросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямо­вану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосуван­ня та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям віль­но здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забез­печення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільно­го пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної ді­яльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Консти­туції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету Ук­раїни та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нор­мативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено ко­ло державних органів, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист конкуренції на всій території України; передба­чено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спот­ворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впли­вають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні орга­ни влади, органи місцевого самоврядування, органи госпо­дарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім ча­сом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької ді­яльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у про­цесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а та­кож шляхом судового контролю за діяльністю державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комі­тету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпо­середньо реалізують державну політику щодо сприяння роз­виткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповід­но до законодавства в адміністративному порядку вони захи­щають права та охоронювані законом інтереси осіб, які гос­подарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконан­ня конституційного обов’язку держави з підтримки та захис­

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко від­повідати конституційним нормам і принципам, а також пуб­лічним інтересам в економіці.

---

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!