Концептуальні схеми Дж. Беллерса та Дж. Розенау
Виходячи зі співвідношення цілей та засобів дій держав у міжнародному середовищі, англійський економіст Дж. Беллерс розробив класифікацію зовнішньої політики. Зокрема, науковець виділяє чотири типи зовнішньої політики:
1. Місіонерська політика визначається нормативними цілями та дезінтегративними методами. Держава прагне нав’язати іншим державам певні правила поведінки, власні моральні, ідеологічні чи релігійні цінності, суспільний устрій тощо. У разі будь-якого спротиву з боку об’єкта дій вона схильна до тиску, шантажу, погроз, збройного насильства та інтервенції.
2. Ліберальна політика формується на перетині анархістських цілей та інтегративних методів. Її змістом є намагання держави зберегти власну свободу дій, не допустити впливу з боку інших держав, послуговуючись дипломатичними засобами.
3. Пацифістська політика виникає на перетині нормативних цілей та інтегративних методів. Вона спрямована на запровадження міжнародного порядку, але принципово не допускає у взаємодіях держав будь-які силові засоби.
4. Тоталітарна політика випливає з анархістських цілей та пов’язана зі застосуванням дезінтегративних методів. Вона жорстока та безоглядна, оскільки держави послідовно відкидають будь-який міжнародний порядок і не зупиняються перед застосуванням сили для досягнення мети.
Будь-яка зовнішня політика є спробою адаптувати національну суспільно-політичну систему до міжнародної, а загалом можна стверджувати, що вона спрямована на досягнення та підтримання динамічної рівноваги між ними. Дисонанс між станами внутрішньої та міжнародної систем робить імовірність такої рівноваги досить гіпотетичною. Реально завжди існує певний дисбаланс станів, який визначає міру активності зовнішньої політики держав. Виходячи з аналогічного розуміння зовнішньої політики держави, Дж. Розенау визначає чотири її можливі типи:
|
|
|
1. Слабка зовнішня політика випливає із загальної слабкості держави та полягає в її підпорядкуванні впливові міжнародного середовища. Підтримання внутрішніх структур держави здійснюється через узгодження їхньої діяльності із зовнішніми впливами.
2. Агресивна політика держави в міжнародному середовищі спирається на достатній для його зміни рівень могутності й випливає з незадоволення правлячої політичної еліти міжнародним порядком та статусом певної держави у ньому.
3. Активна зовнішня політика є наслідком прагнення держави одночасно змінювати своє внутрішнє та міжнародне середовища, досягаючи динамічної рівноваги між ними.
4. Консервативна політика, з погляду Дж. Розенау, є оптимальною зовнішньою політикою, яка ґрунтується на вже досягнутому пункті рівноваги між середовищами, який держави намагаються зберегти. Політичні еліти спрямовують свої зусилля на збереження status quo, розглядаючи будь-які його зміни як такі, що загрожують їхнім інтересам. Очевидно, що таку зовнішню політику провадять держави, задоволені міжнародним порядком та своїм місцем у ньому.
|
|
|
Ще одна із запропонованих Дж. Розенау класифікацій базується на ідеї співвідношення значних та незначних змін, що відбуваються у безпосередній інтеракції між внутрішнім і зовнішнім середовищами держави. У цій класифікації зміни набувають характер процесу, що об’єктивно визначає стан політичних стосунків між державами і є незалежною змінною. Тобто, політична влада не може контролювати зміни, що відбуваються у внутрішній та міжнародній системах, але сприймає їх як ситуацію (внутрішню чи зовнішню), на яку вона змушена реагувати.
Виходячи зі співвідношення значних і незначних змін у внутрішньому і міжнародному середовищах, Дж. Розенау окреслив ще чотири типи зовнішньої політики держави:
1. Конвульсивна зовнішня політика держави здійснюється у найважчий для неї період часу. Її політичне керівництво знаходиться у постійному «цейтноті», що спричинений стрибкоподібними змінами внутрішньої і міжнародної ситуації держави. Внаслідок цього, зовнішня політика втрачає логіку та стає сукупністю різноспрямованих та хаотичних дій ad hoc, які стосуються спроб вирішувати найнагальніші проблеми, що стоять перед країною. Тобто, у цьому випадку зовнішня політика держави визначається незалежними змінними внутрішнього і міжнародного середовищ та може розглядатися як реакція на їх евентуальний стан.
|
|
|
2. Динамічна політика держави випливає із комбінації значних змін у її внутрішньому середовищі та збереженні відносної сталості міжнародного середовища. Швидкі позитивні зміни в економічній системі країни, прискорений розвиток її культури призводить до того, що політичне керівництво зосереджує свою увагу на проблемах зовнішнього середовища, керуючись щодо нього власними інтенціями. Його дії спрямовуються на ініціювання змін міжнародного середовища у напрямку становлення нового міжнародного порядку, що відповідав би певній еталонній візії керівництва держави. Така політика відрізняється інтенсивністю та динамізмом, оскільки у цьому випадку зростаюча сила держави постійно розширює можливості, якими диспонує політичне керівництво.
|
|
|
3. Поміркована політика здійснюється державою тоді, коли її влада опирається на внутрішню політичну та економічну стабільність, що дає їй змогу у динамічній і нестабільній міжнародній ситуації зберігати загальну лінію поведінки та власний суверенітет. Ідеться про можливість збереження власного політичного статусу та поступову адаптацію до змін у міжнародній системі.
4. Стабільна зовнішня політика є наслідком збіжності станів відносного status quo як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищах держави. Тобто, ситуація, в якій реалізується такий тип політики, є близькою до ідеальної, за якої від політичного керівництва держави не вимагається ухвалення складних рішень, навпроти, вони мають, переважно, рутинний характер.
З огляду на якісні зміни найважливіших параметрів міжнародно-політичних ситуацій, можна виокремити три найважливіші типи зовнішньополітичних відносин:
1. Партнерські відносини безпосередньо пов’язані з тим, що певна кількість держав підтримує між собою стосунки, які відзначаються взаємним підтриманням їхніх зовнішньополітичних дій. Вони можуть стосуватися формування спільної позиції з певних питань міжнародної діяльності, надання допомоги та підтримання у здійсненні зовнішньополітичних акцій, взаємних гарантій безпеки, підготовки військових спеціалістів, проведення спільних навчань підрозділів і об’єднань збройних сил тощо.
2. Конфронтаційні відносини полягають у політичному протистоянні між сторонами та ґрунтуються на неприйнятті політики одна одної. Вони включають дипломатичний демарш, воєнне суперництво, загрозу силою або її застосування одна проти одної. Опосередковано такий тип відносин формується у районах «життєво важливих інтересів» або виявляється в поширеній практиці підтримання «противника свого противника».
3. Домінантні відносини складаються між державами, якщо одна з них контролює іншу через економічну залежність, нагляд над політичним керівництвом, присутність на її території своїх військ або навіть окупацію її території. Домінування може мати протекціоністський характер, коли сильніша держава бере на себе функції захисту слабшої. Силовий характер домінування є формою диктату сильнішої держави, яка змушує слабшу до певних дій чи бездіяльності.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 41; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!