Державне регулювання та підтримка розвитку сільського туризму в Україні



Туризм все частіше відіграє роль індикатора політичних відносин між державами, стабілізатора партнерських відносин на міжнародній політичній арені. Тому, зважаючи на велике значення туризму, держава визначила його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури, сферою реалізації прав і потреб людини та суспільства, однією з визначальних складових соціально-економічної політики держави і регіонів.

На сьогодні в Україні існує низка проблем, котрі не сприяють розвитку туристичної галузі, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин у туристичній сфері. Це передусім відсутність системи управління в туристичній сфері у зв’язку з невизначеним спеціальним центральним органом виконавчої влади з питань туризму, також відсутність чіткої державної політики, спрямованої на розвиток туризму. Проблемою в управлінні туризмом є недосконалість правового регулювання на регіональному та місцевому рівнях, а також відсутність планів комплексного розвитку туристичних зон.

Недосконалість системи контролю за діяльністю суб’єктів туристичної сфери, повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, невідповідність міжнародним стандартам якості надання послуг свідчать про недостатність державної підтримки та відсутність механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринку туристичних послуг. [38, с.81]

Найширше коло діяльності, пов’язаної майже з усіма формами відпочинку у сільській місцевості, має саме сільський зелений туризм. Тому для України на сучасному етапі ринкових перетворень необхідність формування системи регулювання туристичної діяльності в галузі сільського туризму набуває дедалі більшої актуальності. Результативність державного регулювання залежить, насамперед, від дієвості державного управління, в основу якого покладено чіткий розподіл повноважень і відповідальності між органами влади й управління.

Для впровадження державної політики розвитку сільського зеленого туризму необхідні певні механізми, що потребують теоретичних засад їх побудови, а також кількості цих механізмів, оскільки вони охоплюють різноманітні напрями впливу держави на діяльність суб’єктів сільського туризму. Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у кожній господарській діяльності. Зокрема у туристичній діяльності її місце особливо важливе, оскільки основною метою державної політики є покращення життя і відпочинку як сільського, так і міського населення. Формування туристичної політики здійснюється не тільки державними органами центральних і регіональних рівнів, а й органами місцевого самоврядування, громадськими і професійними організаціями та підприємницькими структурами.

Державне регулювання сфери сільського зеленого туризму реалізується шляхом економічного, правового та адміністративного впливу через законодавчі та нормативні акти; державні та міждержавні стандарти; ліцензування окремих видів діяльності; державні норми та нормативи, орієнтовані на світовий ринок; державні програми та плани; фінансово-податкове, грошово-кредитне, тарифне регулювання; інвестиційну, антимонопольну, соціальну, екологічну політику. Саме ж поняття державного регулювання однозначно в законодавстві та науковій літературі не визначено, тому більшість авторів розкривають його сутність у конкретній галузі, переважно це стосується економіки. [29]

З метою надання інтенсивного поштовху економічним зрушенням у сільській місцевості та забезпечення державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму, Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки». Даним планом було передбачено створення та запровадження механізму державної підтримки сільського туризму, створення нормативно-правової бази щодо правових та економічних засад розвитку малого підприємництва та діяльності сільського населення у сфері організації відпочинку на селі, а також визначено вимоги до безпеки громадян, що отримують послуги, і критерії до об’єктів розміщення туристів, механізми заохочення сільського населення до діяльності в сфері сільського туризму та питання підготовки та перепідготовки кадрів. [30, с.32]

Спільно із спеціалістами Міністерства праці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості та Спілки розробляються навчальні плани та програми підготовки таких фахівців. Також доцільно залучати до цієї роботи викладачів вузів регіонів найбільшого розвитку сільського туризму. Позитивним результатом є проведення консультаційних конференцій та семінарів з обміну досвідом між господарями сільського зеленого туризму, а також науковцями, які вивчали досвід в інших регіонах та країнах.

З метою сприяння збереженню та охороні туристичних ресурсів в Україні передбачається створення національних і регіональних ландшафтних парків у співдружності з сусідніми країнами, котрі захищатимуть природні об'єкти, що мають цінність не тільки для нашої держави. В результаті це буде ефективним кроком не лише в справі охорони ландшафтів, поширених на території кількох держав, але й створить необхідні умови для більшої привабливості цих регіонів.

Для сталого розвитку сільського зеленого туризму в Україні вкрай необхідно створити відповідну законодавчу базу. Однак до цього часу все ще не прийнятий закон про розвиток сільського туризму, розроблений ще два роки тому. Сьогодні дуже важливо в цьому напрямі визначити роль Мінагропрому України у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, для залучення інвестицій в перебудову інфраструктури в селі. На цій основі з’явиться агро-туристичний продукт, який буде ідентифікувати український сільський зелений туризм на внутрішньому та міжнародному ринках.

Для того, щоб сільський зелений туризм в Україні набув поширення і став вагомим економічним внеском для родини кожного сільського господаря, необхідна тісна співпраця органів місцевого самоврядування, громадських організацій і сільських господарів. Для цього в Україні необхідно створити сприятливе для сільського населення, прозоре та дієве нормативно-правове поле, а також механізми контролю за виконанням чинних законів. [23, с.68]

Нині необхідно внести доповнення в податкове українське законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами згідно з договорами оренди житла в сільській місцевості. Відповідно до чинного законодавства, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20%. Зрозуміло, що такий стан справ зумовлює надзвичайно низьку рентабельність і масову «тінізацію» послуг сільського зеленого туризму. Легальний розвиток зеленого туризму в селах України стане реальністю при узаконенні ставки податку на рівні 2 – 4% від ціни договору оренди приміщень агрооселі.

Отже, перед сільським туризмом в Україні стоять багато проблем, які потребують розв’язання шляхом вдосконалення системи та механізмів її державного регулювання. Зазначимо, що способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам і тенденціям. Для активізації туристичної діяльності у сільській місцевості необхідно забезпечити якісне інституційне середовище, яке сприятиме легалізації сільського туризму. Започатковані ініціативи власників сільських садиб та окремих активістів мають бути якомога швидше підтримані на мікро- та макрорівнях. В першу чергу, необхідно вирішити питання податкового регулювання та державної фінансової підтримки (через консультаційні та інформаційні послуги, пільгове кредитування об’єднань власників сертифікованих сільських садиб), що може стати перспективою подальших наукових досліджень у даній сфері. Розвиток туристичної діяльності в сільській місцевості сприятиме активізації громади та більш ефективному використанню локальних ресурсів та їх капіталізації.

 

 

РОЗДІЛ 3.


Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 303; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!