ШІСТНАДЦЯТЬ КРАЇН, ЯКІ МАЮТЬ НАЙБІЛЬШІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ТУРИЗМУ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Марта Мальська Володимир Худо
ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Київ «Центр учбової літератури» 2007
ББК 75.81я73
М 21 УДК 338.48(075.8)
ЗМІСТ
Рецензенти:
Писаренко С. М. - доктор географічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка;
Антонюк Н. В. - доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка;
Кравців В. С - канд. економічних наук, в. о. директора Інституту^ регіональних досліджень НАН України.
Мальська М. П., Худо В. В.
Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 424 с
ISBN 978-966-364-550-6
У посібнику розглянуто концептуальні підходи до туриЄТй"чного бізнесу, менеджменту та маркетингу.
Для студентів та фахівців з туризму.
ББК 75.81я73
| ISBN 978-966-364-550-6 |
© Мальська М.П., Худо В.В., 2007, © Центр учбової літератури, 2007
Передмова .......................................................................... 6
Розділ 1. Історія розвитку туризму......................................... .... 12
1.1. Початковий етап......................................................... 12
1.2. Становлення туристичного бізнесу........................... 16
1.3. Туризм як галузь індустрії......................................... 17
1.4. Монополізація туристичної індустрії........................ 18
1.5. Історія розвитку туризму в Україні........................... .... 19
|
|
|
Розділ 2. Туризм: види та форми............................................ .... 22
2.1. Поняття про туризм................................................... .... 23
2.2. Класифікації туризму................................................. .... 24
Розділ 3. Туристичні ресурси. ................................................. .... 32
3.1. Туристично-рекреаційні ресурси.............................. .... 33
3.1.1. Історико-культурні рекреаційні ресурси............... .... 33
3.1.2. Природні рекреаційні ресурси................................. .... 35
3.1.3. Туризм і екологія. Екотуризм................................. .... 42
3.2. Туристичне районування світу.................................. .... 60
3.3. Туристичне районування України............................. .... 62
Розділ 4. Туристична індустрія............................................... .... 67
4.1. Організатори туризму................................................ .... 67
4.2. Перевезення................................................................ .... 69
4.3. Готельна індустрія..................................................... .... 85
4.4. Система громадського харчування........................... .... 97
4.5. Страхування............................................................... .. 107
4.6. Система розваг........................................................... .. 112
4.7. Банківські та фінансові послуги................................ 116
4.8. Інформаційні послуги в туризмі................................ 117
Розділ 5. Безпека туристичної подорожі................................ 119
|
|
|
5.1. Небезпека травмування.............................................. 120
5.2. Вплив довкілля........................................................... 120
5.3. Пожежна безпека............................................................ 121
5.4. Біологічні чинники............................................................................. . 121
5.5. Психофізіологічні навантаження................................................... . 127
5.6. Небезпечні випромінювання........................................................... . 128
5.7. Хімічні чинники................................................................................... . 129
5.8. Етап перевезення................................................................................ . 129
5.9. Специфічні чинники ризику............................................................. . 129
Розділ 6. Менеджмент у туризмі....................................................................... . 131
6.1. Методи менеджменту....................................................................... . 132
6.2. Функції менеджменту........................................................................ . 135
6.2.1. Функція менеджменту «планування»........................................ . 136
6.2.2. Функція менеджменту «організація»....................................... . 140
6.2.3. Функція менеджменту «мотивація»......................................... . 149
6.2.4. Функція менеджменту «контроль»........................................... . 157
6.3. Комунікації в менеджменті.............................................................. . 162
6.3.1. Поняття та характеристика комунікацій............................. . 162
|
|
|
6.3.2. Інформація як матеріал комунікацій та її види.................... 163
6.3.4. Мова та ділове письмо як складові комунікацій.................... 164
6.3.5. Документи та інші носії інформації.......................................... 168
6.4. Керівництво в організації................................................................. 169
6.4.1. Суть процесу керівництва та лідерства................................ . 169
6.4.2. Стилі керівництва та типи менеджерів................................ . 172
6.5. Рішення в менеджменті..................................................................... 173
6.5.1. Сутність та класифікація управлінських рішень................. 173
6.5.2. Процес розробки та умови прийняття управлінських рішень 174
6.5.3. Методи прийняття управлінських рішень.............................. 176
6.6. Організація роботи менеджера...................................................... 178
6.6.1. Зміст організації управлінської роботи менеджера ... 178
6.6.2. Організація роботи з документами.......................................... . 179
6.6.3. Організація та проведення ділових зустрічей....................... . 180
6.6.4. Організація прийому відвідувачів............................................. . 182
Розділ 7. Маркетинг у туризмі.......................................................................... . 184
7.1. Суть маркетингу в туризмі.............................................................. . 184
7.2. Функції маркетингу........................................................................... . 188
|
|
|
7.3. Основні принципи маркетингу....................................................... . 189
7.4. Категорії маркетингу........................................................................ . 190
7.5. Сутність і структура маркетингового дослідження................. . 192
7.6. Розробка програми маркетингу..................................................... . 195
7.7. Сегментація ринку............................................................................. . 197
7.8. Кон'юнктура ринку........................................................................... . 200
7.9. Життєвий цикл продукту................................................................. . 201
7.10. Мотивація і поведінка споживачів.............................................. . 203
7.11. Попит та пропозиція в маркетингу............................................. . 205
7.12. Конкуренція...................................................................................... . 206
Розділ 8. Інформаційне забезпечення туристичної діяльності............ 209
8.1. Значення інформаційних систем управління в туристичній галузі 209
8.2. Потенційні можливості комп'ютерних технологій.................... 212
8.3. Комп'ютер у готельному господарстві......................................... 216
8.4. Комп'ютер у системі транспортних послуг................................ . 217
Розділ 9. Інвестиційна діяльність у туризмі............................................... 218
9.1. Основні поняття інвестиційної діяльності.................................... . 218
9.2. Державне регулювання інвестиційної діяльності...................... . 220
9.3. Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну............. . 222
9.4. Ефективність інвестиційних проектів у туризмі......................... . 229
Розділ 10. Міжнародна співпраця та міжнародні організації у
туризмі...................................................................................................................... 237
10.1. Міжнародне регулювання туристичної діяльності................ 237
10.2. Роль та значення Всесвітньої туристської організації (ВТО) 238
Додатки.................................................................................................................... 246
Додаток 1. Хартія туризму. Кодекс туриста...................................... 246
Додаток 2. Закон України «Про туризм»............................................ 251
Додаток 3. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р.
№ 3858-12-ВР.............................................................................................. 279
Додаток 4. «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57....................................... 285
Додаток 5. Перелік документів, що подаються суб'єктами господарювання до Державної туристичної адміністрації України для отримання ліцензії на організацію іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійну
діяльність...................................................................................................... 289
Додаток 6. Інструкція про умови і правила провадження
підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іно
земного та зарубіжного туризму (ліцензійні умови), і конт
роль за їх дотриманням............................................................................ 291
Додаток 7. Посольства та консульські установи України. . . . 305 Додаток 8. Іноземні дипломатичні представництва
в Україні....................................................................................................... 321
Додаток 9. Аналітичний звіт про роботу Державної служ
би туризму і курортів у 2006 році......................................................... 367
Додаток 10. Бізнес-план готельно-туристичного комплексу 388
Список використаної та рекомендованої літератури............................ 419
ПЕРЕДМОВА
В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виробництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються перспективи на майбутнє.
Ці процеси характерні також для туристичної галузі, яка спрямована на отримання прибутку через задоволення туристичних потреб населення, надання йому різноманітних туристичних послуг у вигляді житла, харчування, транспортного й екскурсійного обслуговування та іншого сервісу.
Туризм — це єдина виробнича галузь, про яку майже всі згадують із задоволенням. Адже слово «туризм» асоціюється у людей з приємним місцем, де вдалося побувати в минулому і яке хочеться відвідати у майбутньому.
Розвиток туризму в Україні особливо актуальний, оскільки саме завдяки йому ми можемо поліпшити соціально-економічну ситуацію. Сфера туризму підтримує майже 50 суміжних галузей та створює додаткові робочі місця. Один турист дає роботу 10 особам, а створення одного робочого місця в туризмі у 20 разів дешевше, ніж у промисловості. Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів. Італія, Іспанія, Франція, Греція, Кіпр, Польща, завдяки розвиткові туризму зуміли за досить короткий час подолати економічну кризу.
«Галузь вражень», як іноді називають туристичний бізнес, перетворилася в одну із найприбутковіших. Щорічні доходи від туризму становлять майже три трильйони доларів.
У багатьох країнах туризм став однією з провідних галузей економіки, які надійним джерелом поповнення бюджету. У державах, що активно розвивають цю галузь, іноземний туризм дає можливість розв'язувати багато соціально-економічних проблем. Прибутки від туризму в цих країнах обчислюються мільярдами
доларів (табл. 1 і 2). Наприклад, Іспанія та Італія, приймаючи щороку понад 50 млн. зарубіжних гостей, отримують відповідно 47,9 та 35,4 млрд. доларів прибутку; Австрію, населення якої становить 8,6 млн. жителів, щорічно відвідують 18,2 млн. мандрівників, а надходження до бюджету перевищують 15,5 млрд. доларів на рік.
У багатьох країнах світу експорт послуг сьогодні є найдина-мічнішою статтею зовнішньоторговельної діяльності, яка складає 30—40 усього товарного експорту. Експерти вважають, що у XXI ст. міжнародний туризм стане двигуном світової економіки.
У зв'язку з демонополізацією попередніх туристичних структур і появою великої кількості нових туристичний бізнес в Україні розвивається надзвичайно швидкими темпами, адже, незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію, для цього є всі передумови. Україна розташована у центрі Європи, на перехресті транспортних шляхів, до того ж вона має сприятливі при-роднокліматичні умови (Карпати, Крим, Чорноморське та Азовське узбережжя, басейни Дніпра, Десни, Дунаю, Дністра, Західного Бугу), багатий рослинний і тваринний світ, цілющі мінеральні джерела, багату історико-культурну спадщину, людські та матеріальні ресурси. В Україні налічується понад 125 тисяч пам'яток археології та архітектури, сотні музеїв. Особливе значення у розвитку туризму має Західний регіон, адже майже 40 відсотків історичних цінностей нашої країни зосереджено саме тут.
В Україні, у географічному центрі Європи, перехрещуються майже всі європейські культури. З давніх часів українська культура є прямою спадкоємицею культури Київської Русі, а її своєрідність полягає у тому, що Україна є не лише торговим, а й духовним перехрестям Заходу і Сходу, перехрестя шляхів, що ведуть до Туреччини, Близького Сходу, Індії, Скандинавії та країн Західної Європи.
Таблиця 1
ШІСТНАДЦЯТЬ КРАЇН, ЯКІ МАЮТЬ НАЙБІЛЬШІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ТУРИЗМУ
| Країна | Надходження від міжнародного туризму (млрд. дол. США) | Зміна (%) 2005/2004 | ||
| 2004 | 2005 | |||
| 1 | США | 74,5 | 81,7 | 9,6 |
| 2 | Іспанія | 45,2 | 47,9 | 5,8 |
| 3 | Франція | 40,8 | 42,3 | 3,5 |
Закінчення табл. 1
Таблиця З
| Країна | Надходження від міжнародного туризму (млрд. дол. США) | Зміна (%) 2005/2004 | ||
| 2004 | 2005 | |||
| 4 | Італія | 35,7 | 35,4 | -0,7 |
| 5 | Великобританія | 28,2 | 30,7 | 8,7 |
| 6 | Німеччина | 27,7 | 29,2 | 5,6 |
| 7 | Китай | 25,7 | 29,3 | 13,8 |
| 8 | Туреччина | 15,9 | 18,2 | 14,2 |
| 9 | Австралія | 15,2 | 16,9 | 11,0 |
| 10 | Австрія | 15,3 | 15,5 | 0,9 |
| 11 | Греція | 12,9 | 13,7 | 6,7 |
| 12 | Канада | 12,9 | 13,6 | 5,5 |
| 13 | Японія | 11,3 | 12,4 | 10,4 |
| 14 | Мексика | 10,8 | 11,8 | 9,3 |
| 15 | Швейцарія | 10,6 | 11,0 | 4,6 |
| 16 | Нідерланди | 10,3 | 10,5 | 1,4 |
| Джерело: Всесвітня туристична організація | Дані на листопад 2006 року | |||
Таблиця 2
ДЕСЯТЬ НАЙБІЛЬШ ВІДВІДУВАНИХ КРАЇН СВІТУ В 2004 році
ПРОГНОЗ НАЙБІЛЬШ ПОПУЛЯРНИХ ТУРИСТИЧНИХ НАПРЯМКІВ ДО 2020 році
| Країна | Кількість туристичних прибуттів, млн. чол. | Частка на світовому туристичному ринку, % | Динаміка зростання у 2000— 2020 pp., % |
| Китай | 137,1 | 8,6 | 8,0 |
| США | 102,4 | 6,4 | 3,5 |
| Франція | 93,3 | 5,8 | 1,8 |
| Іспанія | 71,0 | 4.4 | 2.4 |
| Гонконг | 59,3 | 3.7 | 7,3 |
| Італія | 52,9 | 3,3 | 2,2 |
| Великобританія | 52,8 | 3,3 | 3,0 |
| Мексика | 48,9 | 3,1 | 3,6 |
| Росія | 47,1 | 2,9 | 6,7 |
| Чеська Республіка | 44,0 | 2,7 | 4.0 |
| Джерело: Всесвітня туристична організація | Дані на листопад 2006 року | ||
| Країна | Кількість туристичних прибуттів, млн. чол. | Ринкова частка (%), 2004 рік | |
| 1 | Франція | 75,1 | 9,8 |
| 2 | Іспанія | 52,4 | 6,9 |
| 3 | США | 46,1 | 6,0 |
| 4 | Китай | 41,8 | 5,5 |
| 5 | Італія | 37,1 | 4,9 |
| 6 | Великобританія | 27,8 | 3,6 |
| 7 | Мексика | 20,6 | 2,7 |
| 8 | Німеччина | 20,1 | 2,6 |
| 9 | Росія | 19,9 | 2,6 |
| 10 | Австрія | 19,4 | 2,5 |
| Разом у світі | 763,9 | 100 | |
| Джерело: Всесвітня туристична організація | Дані на листопад 2006 року | ||
Таблиця 4
РЕЙТИНГ ТУРИСТИЧНИХ МАКРОРЕГІОНІВ ЗА РІВНЕМ ДОХОДІВ ВІД ТУРИЗМУ
| Регіон | Надходження від туризму в 2004 році, млрд. дол. США | Надходження від туризму у 2005 році, млрд. дол. США |
| Європа | 328,5 | 348,3 |
| Америка | 132,0 | 144,6 |
| Азійсько-Тихоокеан. регіон | 129,5 | 140,8 |
| Близький Схід | 25,5 | 27,6 |
| Африка | 19,2 | 21,5 |
| Загалом у світі | 634,7 | 682,8 |
| Джерело: ВТО | Дані на листопад 2006 року | |
Таблиця 5
РЕЙТИНГ ШІСТНАДЦЯТИ КРАЇН, ЯКІ ВКЛАДАЮТЬ НАЙБІЛЬШЕ КОШТІВ У ТУРИЗМ
| № п/п | Країна | Витрати, млрд. дол. США у 2004 році | Ринкова частка, % |
| 1 | Німеччина | 71,0 | 11,2 |
| 2 | США | 65,6 | 10,4 |
| 3 | Великобританія | 56,5 | 8,9 |
| 4 | Японія | 38,2 | 6,0 |
| 5 | Франція | 28,6 | 4,5 |
| 6 | Італія | 20,5 | 3,2 |
| 7 | Китай | 19,1 | 3,0 |
| 8 | Нідерланди | 16,4 | 2,6 |
| 9 | Канада | 16,0 | 2,5 |
| 10 | Росія | 15,7 | 2,5 |
| 11 | Бельгія | 14,0 | 2,2 |
| 12 | Гонконг (Китай) | 13,3 | 2,1 |
| 13 | Іспанія | 12,2 | 1,9 |
| 14 | Австрія | 11,9 | 1,9 |
| 15 | Австралія | 10,3 | 1,6 |
| 16 | Швеція | 10,2 | 1,6 |
| Загалом у світі | 635 | 100 | |
| Джерело: В ТО | Дані за грудень 2005 року | ||
Туризм за своїми основними характеристиками не має принципових відмінностей від інших форм господарської діяльності. Тому всі сучасного маркетингу та менеджменту можуть бути застосовані і в туризмі.
Втім, туризм має свою специфіку. Тут здійснюється як торгівля послугами, так і товарами. За оцінками фахівців, частка послуг у туризмі становить 75 відсотків, товарів — 25.
Якщо у традиційному виробництві ми маємо товар у матеріально-речовій формі, то в туризмі результат діяльності зводиться до туристичного продукту. По суті, це будь-яка послуга, яка задовольняє ті чи інші потреби туристів і ними оплачується. Це готельні, транспортні, екскурсійні, перекладацькі, побутові, комунальні, посередницькі та інші послуги. Основним туристичним продуктом є комплексне .обслуговування, тобто стандартний набір послуг, що продається туристам в одному «пакеті». За кордо-
10
ном туристичні поїздки, які реалізуються за стандартними «пакетами», часто називають пакетними турами. Вони є основним предметом діяльності більшості туристичних фірм.
Туристичний продукт поряд із загальними характеристиками послуг (невідчутність, нерозривність виробництва та споживання, нездатність до зберігання) має свої особливості.
' По-перше, попит на туристичні послуги надзвичайно еластичний щодо рівня прибутку і цін, але багато в чому залежить від політичних і соціальних умов.
По-друге, у зв'язку з сезонними коливаннями попиту існує так званий феномен насичення. Внаслідок цього можуть бути виділені чітко окреслені туристичні зони. Наприклад, за чинником «сонце—море» — курорти Криму, Кіпру, Туреччини, Болгарії; за чинником «відпочинок—лікування»— Трускавець, Єсентуки, Карлові Вари; за чинником «спорт»— гірськолижні курорти України, Польщі, Словаччини, Чехії тощо.
По-третє, пропозиція туристичних послуг не відрізняється гнучким виробництвом. Цими послугами можна скористатися безпосередньо на місці. Готель, летовище, база відпочинку не можуть бути перенесені в інші регіони. Вони не можуть пристосуватися у часі й просторі до зміни попиту.
По-четверте, туристичний продукт створюється зусиллями багатьох підприємств, кожне з якгх має власні методи роботи, специфічні потреби і різну комерції ну мету.
По-п'яте, не можна досягнути в ісокої якості туристичних послуг навіть за дрібних недоліків, оскільки обслуговування туристів складається якраз із дрібниць.
Особливості туристичного продукту істотно впливають на менеджмент та маркетинг у туризмі. Для того, щоб туризм давав прибуток, потрібно створити відповідний сервіс. Стратегічна мета розвитку туристичної індустрії полягає у створенні конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту. Створення позитивного образу країни та її окремих туристичних об'єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму у нашій країні. Наші гості мають переконатися, що Україна — незалежна європейська держава з давніми традиціями, багатими природними, історико-архітектурними та культурними цінностями. А це передусім залежить від людей, які їх обслуговуватимуть — висококваліфікованих менеджерів туризму.
Цей посібник— добрий порадник для тих, хто обрав своєю місією туризм і прагне стати справжнім фахівцем надзвичайно цікавої та потрібної справи.
11
Розділ 1
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
Індустрія туризму є досить молодою галуззю бізнесу. Але насправді туризмом люди займалися з давніх часів: подорожі з метою торгівлі, завоювань, поширення релігійних учень, пізнавальні подорожі та екскурсії, поїздки за місто міських жителів і поїздки в міста сільських, оздоровчі подорожі тощо урізноманітнювали життя людей.
Передумови розвитку туризму сягають далекої давнини. У З тис. до нашої ери стародавні єгиптяни вже плавали річкою Ніл, перевозячи величезні брили, з яких будували піраміди. Ранні фінікійці плавали Середземним морем до берегів сучасних Сирії та Лівану, щоб розмістити там свої колонії та розвивати торгівлю.
Один із експертів Всесвітньої туристичної організації Джафар Джафарі у своїй праці «Феноменологія туризму» зазначає, що люди подорожували завжди.
Залежно від мотивації і способу подорожей та розвитку транспортних засобів, кількості подорожуючих й охоплення туризмом різних верств суспільства історичний шлях розвитку туризму можна поділити на чотири етапи:
• до 1841 р. —початковий етап;
• з 1841 по 1914 р. — етап становлення туризму як галузі;
• з 1914 по 1945 р. — етап формування індустрії туризму;
• з 1945 р. до наших днів — монополізація туристичної індустрії.
1.1. Початковий етап
Використання знарядь праці і спільне добування їжі об'єднують людей у громади. Досить обмежена територія проживання спонукала до дослідження прилеглих і віддалених територій з метою пошуку зручніших місць для житла, мисливських і рибальських районів, лісів і галявин для збирання плодів тощо.
12
Слід загадати про подорожі часів Римської імперії. За 200 років до нашої ери римляни почали свої завойовницькі походи, подорожуючи на кораблях, конях, у колісницях та пішки. Заможні громадяни вирушали в Єгипет і Грецію — до місць купання, поклоніння та морських курортів. Мандрівники цікавилися історією і релігією, відвідували грецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами. Вони відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди, які приваблюють і сучасних туристів.
Крім задоволення щоденних потреб, людина прагне пізнати світ. Чималу роль тут відіграє розвиток мови. Розповіді мисливців і розвідників про чужі землі, невідомі береги і долини, ріки і озера спонукають найбільш допитливих і активних членів громади до стихійних чи нашвидку спланованих екскурсій і походів. Процес пізнання довкілля тісно пов'язаний з подорожами. Однак говорити про якусь систему в організації подібних походів поки що не доводиться.
Поділ суспільства на вільних і рабів, розвиток товарно-грошових відносин, поділ праці і поява людей, не зайнятих чи частково зайнятих у суспільному виробництві та управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і загальної культури— це головні з безлічі факторів, що спонукали людей до поїздок і подорожей. Розвиток обміну і торговельних зв'язків потребував достовірної і докладної інформації про інші країни, їх населення та звичаї. Першими мандрівниками фактично були купці.
Крім пізнавальних, подорожуючі починають переслідувати й Іцші цілі:
,, — з розвитком культури — скульптури, архітектури, живопи-, су, — з'явилися шедеври, які багато людей прагнули побачити на власні очі і долали задля цього значні відстані;
— саме в цей період починається бурхливий розвиток різних релігій, однією з цілей туризму стає паломництво. Прочани різних конфесій, маючи на меті поширення своєї релігії, поклоніння святиням, здійснювали важкі й тривалі подорожі;
— пізнаючи навколишнє середовище, відкривала людини до цілющі властивості природних джерел, місць з унікальним кліматом, що ставали об'єктами нового виду туризму — рекреаційного і приваблювали можливостями відпочинку, лікування, відновлення сил, здоров'я і втраченої душевної рівноваги;
— розвиток фізичної культури і спорту, людське прагнення різноманітних видовищ і дійств вимагали організації спортивних змагань, будівництва спеціальних місць для їх проведення, у
13
яких могли розміститися атлети та глядачі. Відповідно виникає і новий вид туризму — спортивний.
Незважаючи на розвиток напрямів, розширення цілей і будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг, паломництва, туризм ще не набув комерційної спрямованості. Комерційні заходи окремих осіб чи установ, що допомагають провести вільний час, задовольнити релігійні потреби чи підлікуватися, залишаються розрізненими, організацією таких походів практично ніхто не займається. Туризм існує, але ще не є галуззю цілеспрямованої комерційної діяльності.
Наступний період суспільного життя серйозно позначився на становленні туризму. Розвиток і збільшення міст, поглиблення процесу спеціалізації праці, зростання взаємозалежності міста і села впливають на його стан та еволюцію. Зростає кількість людей, які виявляють бажання і мають можливість займатися туризмом. Збільшується потік міських жителів, які прагнуть провести свій вільний час за містом. Ярмарки приваблюють жителів навколишніх територій і торговців з далеких і ближніх міст та сіл, в такій формі розвиваючи діловий туризм.
Значний вплив на туризм має релігія. З одного боку, величезна кількість людей втягується в релігійні війни, виступає в походи під прапорами церкви. Повертаючись додому, вони розповідають про чужі країни і краї; дуже часто колишні воїни стають мандрівниками і, йдучи від поселення до поселення, та розповідаючи про свої враження, запалюють серця людей.
Водночас церква шляхом обмежень і заборон чинить певні перешкоди. Незважаючи на різні цілі походів і подорожей, усі вони об'єктивно розширювали географічні знання людей.
В епоху Середньовіччя переважали релігійні подорожі. Релігійні переконання змушували мільйони людей прямувати до своїх святинь: мусульман — у Мекку, християн — в Єрусалим та Рим, решту віруючих — в інші місця поклоніння. Більшість подорожніх зупинялися в монастирях, залишаючи там пожертви. Можна сказати, що першу готельну систему створила церква.
Хрестові походи, які почалися з 1095 року і тривали майже 200 років, призвели до масового переміщення людей, стимулюючи культурний обмін.
Розширення торговельних і культурних зв'язків, географічні відкриття, що розкривали межі відомого, змушували людей пересуватися, а отже, пізнавати навколишній світ.
В епоху Відродження бурхливо розвивалися не лише найрізноманітніші галузі промисловості, сільського господарства, куль-
14
тури та освіти, а й різні напрями туризму. Поглиблюються ділові і культурні зв'язки між країнами, дедалі більше громадян залучаються до туристичних поїздок, екскурсій, походів. Помітно зростає кількість людей, які звертаються до туризму з навчальними цілями: одні з них — майбутні учні — шукають кваліфікованих фахівців і вчителів, інші — вчителі, — переселяються, не знайшовши учнів у рідних краях. «Подорожі на навчання» в XVI ст. частішають з появою престижних університетів. ; Інтерес до туризму зростає з розвитком суспільного виробництва і поглибленням процесу поділу праці: чим монотонніша Праця, тим більше людині хочеться вирватися хоча б на короткий час зі звичного кола повсякденних проблем. З розвитком промисловості це прагнення міцнішає.
Удосконалення техніки і технологій супроводжується збільшенням навантажень і водночас вивільненням часу, який раніше витрачався на роботу. Крім того, життєвий рівень частини зайнятих у суспільному виробництві почав зростати. У багатьох людей з'явилася природна потреба побачити нові землі, ознайомитися з життям і звичаями різних народів, до того ж вони мали на це час і гроші. Усе це створило об'єктивні передумови для розвитку туризму.
Перед людьми постало запитання: на що витратити зайві гроші? Одним із багатьох способів витратити заощадження з метою задоволення своїх потреб у відпочинку і розвагах, виконанні релігійних ритуалів, лікуванні і відновленні сил стає туризм. Його розвитку сприяли пожвавлення господарських зв'язків, будівництво доріг, створення зон відпочинку та лікування тощо.
На становлення туризму як галузі впливають фактори, пов'язані з розвитком невиробничої сфери, інфраструктури та сфери f послуг. Так, у першій чверті XVIII ст. в Англії вкладалися величезні кошти в розбудову судноплавної річкової мережі, розширивши її до 1160 миль і зробивши доступною для водних перевезень. У Франції в другій половині XVIII ст. відбувалося масове будівництво доріг. На початок XIX ст. там налічувалося близько 40 тис. км сухопутних доріг, 8 тис. км судноплавних річок і 1000 км каналів.
Дорожнє будівництво і поява нових видів транспорту уможливили поїздки у досить віддалені регіони. Поява регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування і засобів розміщення позбавили мандрівників багатьох труднощів, пов'язаних з подорожами.
15
1.2. Становлення туристичного бізнесу
XIX століття було століттям видатних наукових відкриттів і їх застосування на практиці. Величезне значення для туризму мали революційні перетворення в сфері виробництва.
Насамперед це було пов'язано з розвитком раніше обмеженої сфери послуг. Зростання продуктивності й інтенсивності праці привело до скорочення кількості зайнятих у виробництві робітників, тобто до вивільнення значної кількості робочих рук, які можна було використати у невиробничих галузях.
Швидкими темпами розвивалася транспортна галузь. Потужні паровози дали людям можливість швидко долати відстані від міста до міста, а великі пароплави — від континенту до континенту. Для зручності пасажирів поблизу залізничних вокзалів і морських портів почали з'являтися великі готелі.
Одним із напрямів розвитку сфери послуг став туристичний бізнес. Початком другого етапу розвитку туризму можна вважати 1841 рік. Саме тоді англієць Томас Кук організував першу комерційну туристичну подорож з Лейстера в Лафборо, в якій взяли участь 570 членів товариства тверезості. У 1847 році він створив туристичне товариство, яке розповсюджувало білети (путівки) не тільки в Англії, а й поза її межами. У 1863 році була організована велика подорож англійців до Швейцарію, а у 1868 — до Північну Америку.
Знайшовши нову перспективну ринкову нішу для застосування своїх сил, Томас Кук почав активно розвивати цей новий напрям бізнесу. Він зрозумів, що, об'єднавши перевезення пасажирів і розміщення їх у готелях, можна отримувати чималі прибутки. Томас Кук першим запропонував туристам комплекс послуг: транспорт, нічліг, побут і розваги. Він вперше створив специфічний туристичний продукт — тур, уклавши угоди із залізничниками і пароплавними компаніями, готелями та ресторанами на обслуговування туристів.
Британський політик Вільям Ґладстон писав: «Містер Кук створив систему, яка вперше дала можливість цілим соціальним класам без особливих проблем подорожувати до інших країн і знайомитися з ними. Туристичні мандрівки посприяли тому, що люди почали ставитися до чужих країв не з погордою, а навпаки, з повагою».
Слідом за Томасом Куком ідею підхопили багато підприємців з найбільш індустріально розвинених європейських країн, де в 40—50-х роках XIX ст. почали відкриватися перші туристичні
16
бюро. Зростанню попиту на послуги туристичних фірм у другій половині XIX ст. сприяли такі фактори, як підвищення рівня життя окремих груп населення, розвиток транспорту і зв'язку, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, процеси укрупнення, механізації виробництва, поглиблення спеціалізації і посилення монотонності праці, розвиток реклами і сервісного обслуговування.
До 1860 року у США вже діяло близько 30 тис. миль залізниць, будівництво нових нарощувало темпи. Тільки в 70-х роках XIX ст. було збудовано близько 70 тис. миль залізничного полотна. Інтенсивний розвиток залізничного транспорту зумовлювався величезною територією країни.
Однак і в невеликих за площею країнах цей вид транспорту розвивався не менш інтенсивно. Наприклад, в Англії довжина залізниць з 1845 по 1885 рік зросла більш як у 10 разів і становила близько 30 тис. миль. Призначена спочатку лише для перевезення вантажів, залізниця все швидше освоювала пасажирські перевезення. Вже до середини XIX ст. кожен англієць у середньому 4— 5 разів на рік був її пасажиром. Залізничний транспорт інтенсивно розвивається у країнах Америки, Європи та деяких азійських.
Ефективність роботи туристичних бюро суттєво зросла з розвитком реклами і засобів зв'язку. Дедалі більше людей мають можливість ознайомитися з різними куточками світу— визначними пам'ятками, курортами, природними ландшафтами, історичними пам'ятниками, художніми галереями, наявним рівнем сервісу тощо. Це значно розширило можливості туристичної пропозиції.
З розвитком міжнародних курортів у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії ці країни нарівні з Англією стають міжнародними центрами туризму в Європі. Значну роль в розвитку туризму відіграли нові географічні відкриття, подорожі мореплавців, освоєння Американського, Африканського та Австралійського континентів, а також поява нового виду транспорту — автомобільного. Однак до Першої світової війни більшість туристів і мандрівників користувалися переважно залізничним або морським транспортом.
1.3. Туризм як галузь індустрії
Зростання туристичної активності перервала Перша світова війна. Лише після її закінчення розпочався новий етап у розвитку міжнародного туризму — етап індустріалізації.
17
Комерційна спрямованість діяльності туристичних фірм дозволяє вважати туризм галуззю бізнесу. Дослідження багатьох аспектів, пов'язаних із залученням та обслуговуванням туристів,— від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів ■— дає підстави віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг та бізнесу.
Туристична індустрія— це система виробничих, транспортних, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення, призначена для задоволення попиту на туристичні товари і послуги, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.
Розвитку туризму в 20—30-х роках XX ст. сприяв бурхливий розвиток нових видів транспорту— автомобільного та авіаційного. Однак цей період характеризується і низкою чинників, які гальмували його розвиток. Це насамперед світова економічна криза 1929—1933 років та початок Другої світової війни. Вся Європа лежала в руїнах. Треба було відновлювати дороги, залізниці, електростанції, вокзали, готелі тощо.
1,4. Монополізація туристичної індустрії
Після Другої світової війни соціальні зміни та технічний прогрес, пожвавлення науково-технічного, торгового, економічного, культурного, екологічного й іншого співробітництва між країнами практично всіх континентів значно прискорили розвиток туризму. У 1950 році кількість іноземних туристів, зареєстрованих в усьому світі, перевищила довоєнний рівень і досягла 25 млн. осіб. Міжнародна інтеграція, розширення міжнародного поділу праці, відкриття кордонів, забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту і зв'язку, підвищення рівня життя значної частини суспільства були загальними тенденціями розвитку. Зростанню популярності туризму сприяло телебачення. Воно дало людям можливість, не виходячи з дому, знайомитися з новими землями, і це викликало бажання побачити все на власні очі.
На початку 60-х років туризм став справді міжнародною індустрією. Щороку за кордон виїжджало 70 млн. туристів. У середині 90-х років їх налічувалося вже 500 млн. Почала розвиватися курортна сфера. Туристична індустрія давала прибутки навіть в тих галузях господарства, які безпосередньо не були з нею пов'язані.
Основною ознакою цього етапу можна вважати монополізацію галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. В умовах зростання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм стає ефективним засобом рекреації. З предмету розкоші він перетворюється необхідність для населення високорозвинених країн. У кінці XX ст. спостерігається збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього і нижче середнього статку. Це ще більше диференціювало туристичний ринок, розрахований на людей з різним матеріальним становищем, різними інтересами, метою і вимогами до рівня сервісу. До цього періоду належить створення великих транснаціональних компаній.
Нині близько 100 млн. людей в усьому світі зайняті в туристичній індустрії. Вони обслуговують близько півмільярда туристів на рік, причому їх кількість щороку зростає. Якщо взяти за базовий 1950 рік, коли тільки організованими на комерційній основі турами було охоплено 25 млн. осіб, то можна спостерігати зростання кількості людей, охоплених туристським оборотом: 1960— туристів стало в 2,8 раза.більше, 1980— у 10 разів, 1990 — у 18 разів, 2000 — у 28 разів більше.
Сьогодні від туризму певною мірою залежить економіка понад 125 країн. Розвиток малих та середніх центрів обслуговування туристів є одним із факторів підвищення рівня добробуту, населення, адже він дає можливість створювати нові робочі місця та сприяє зростанню екологічної, культурної та соціальної освіченості.
Таким чином, розвитку міжнародного туризму сприяли політичні, економічні, технічні, культурологічні та соціальні фактори. Інтенсивний його розвиток спостерігається в країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, розвиненою соціальною інфраструктурою.
1.5. історія розвитку туризму в Україні
У першій половині XIX ст. серед передової української інтелігенції зростає інтерес до історико-культурних та природних пам'яток своєї Батьківщини. Зокрема, значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени «Руської трійці» — М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.
18
19
У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття. Кінець століття був періодом припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних подорожей у регіоні. Одним з перших було створене Ялтинське екскурсійне бюро (1895 р.). Такі ж організації наприкінці XIX— на початку XX ст. були організовані і в Галичині (Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі та Ворохти. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.
У 20-х роках XX ст. на українських землях були відкриті перші будинки відпочинку — спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування і бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.
За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм». Іноземним туризмом монопольно займався «Інтурист», а також «Супутник», — організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.
До 1991 року рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, а керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.
Період з 1990 по 1993 рік був особливо складним для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, скоротилися до 80 %. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано у 1992 році.
З прийняттям Верховною Радою України «Закону про туризм» (1995 р.) розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні його розглядають як одну із найперспективні-ших, а тому у недалекому майбутньому провідних галузей економіки України.
Нині для обслуговування туристів використовуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності,
20
3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тис. підприємств, на яких працюють понад 100 тис. людей.
Реалії часу змушують Україну шукати свою нішу в світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації бачить майбутнє галузі у розвитку транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одним важливим питанням є контроль за якістю туристичних послуг.
Отже, туризм в Україні проголосили пріоритетним напрямом української економіки роботою державних установ в галузі туризму можна ознайомитись, переглянувши аналітичний звіт про роботу Державної служби туризму і курортів (додаток 8).
Розділ 2
ТУРИЗМ: ВИДИ ТА ФОРМИ
Туризм — активна і невимушена форма спілкування між людьми. Розширення і поглиблення туристських зв'язків між країнами — важливою проблемою сучасних міжнародних відносин. Питання розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв'язки активно обговорюються в політичних, ділових та наукових колах.
Сьогодні, починаючи від Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975), тенденція до поліпшення міжнародного становища: зміцнюються контакти між країнами з різними системами та рівнями розвитку, позитивний вплив туризму стає особливо помітним.
Держави — учасники Наради, визнаючи внесок, який робить міжнародний туризм у розвиток взаємовідносин між народами, а також в економічний, соціальний і культурний прогрес, заявили про намір заохочувати розвиток туризму, домовились продовжувати співробітництво в галузі туризму на двосторонній і багатосторонній основі.
Характерною ознакою туризму останніх років на світовому рівні є висока динамічність і стабільність його розвитку, а також активний вплив на економіку багатьох країн, що мають сприятливі рекреаційні ресурси.
Обмін туристами— це, по суті, один із видів міжнародних зв'язків, що охоплює важливі питання громадського життя. Сьогодні створено об'єктивні передумови для співробітництва в міжнародному масштабі.
Міжнародний туризм і туризм взагалі відіграють значну роль у зміцненні миру в усьому світі, поліпшенні взаєморозуміння і дружби між народами, розширенні торгового, наукового та культурного співробітництва.
Ознайомлення зі звичаями, побутом, культурою народу іншої країни, з її історією та історичними пам'ятками спонукає
22
до глибокого пізнання довкілля. Поєднання слів «відпочинок, оздоровлення + пізнання, враження» найкраще передає сучасний напрям у розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму.
Туризм дає людям можливість не тільки ознайомитися з життям один одного, а й порівняти різні економічні системи. Поряд із зростанням туристських потоків до найрозвиненіших районів туризму, підвищується інтерес до нових і ще мало освоєних територій, незважаючи на високі транспортні витрати і дещо обмежені можливості туристичного сервісу.
Туризм посідає чільне місце в міжнародних зовнішньоекономічних зв'язках. Він є важливим стимулом розвитку світової торгівлі, що сприяє розширенню й активізації міжнародного торгового обміну. Водночас туризм слід розглядати і як самостійний вид міжнародних зв'язків.
2.1. Поняття про туризм
Туризм є одним із важливих соціально-економічних явищ сучасності, яке підпорядковане об'єктивним законам розвитку суспільства. Як вид людської діяльності та галузь економіки, туризм активно розвивається, і в майбутньому його значення зростатиме.
Це найдинамічніша галузь сфери послуг. Потреба у відпочинку стимулюється урбанізацією, науково-технічною революцією, загальним підвищенням життєвого рівня тощо.
Туризм — різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли Перевага віддається у динамічному відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю. З економічного погляду — це особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виділяються в самостійну галузь господарства.
У деяких країнах туризм став вагомою статтею доходів держави і належить до найперспективніших галузей національної економіки. В Україні він визнаний однією із галузей, що потребують пріоритетного розвитку.
У законі України «Про туризм» зазначено, що туризм— це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до
23
одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.
На нашу думку, туризм — це вид рекреації, пов'язаний з виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоров-лювальними, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями.
2.2. Класифікації туризму
Види і форми туризму
Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення має класифікація туризму, зміст якої полягає у виокремленні його класів, форм і видів за найрізноманітнішими напрямами.
Поки що не існує чіткої загальноприйнятої класифікації. Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виділити чисті форми і види сучасного туризму. Класифікація його за видами і формами дає можливість розв'язати низку проблем щодо розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристичних послуг і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму.
Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристичних подорожей і поділі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб, одна з них переважає.
Форми і види туризму залежать від низки чинників:
• наявності й тривалості вільного часу;
• віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту;
• розмаїтості природних умов і сезонності;
• наявності певних засобів пересування.
З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.
Залежно від виду туризм поділяють на:
• внутрішній або національний — подорожі у межах своєї
країни;
• іноземний або міжнародний — подорожі поза межами країни.
Розглянемо їх докладніше.
Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний — туристів із-за кордону. Для кожної країни здійснення туристичних подорожей її громадян за кордон є пасивним туризмом, а приїзд іноземців — активним.
Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема, його матеріально-технічної бази, не можна враховувати потреби тільки якогось одного виду туризму — іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів чи громадян своєї країни. Іноземний туризм перебуває під впливом політичних обставин. Наприклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристичних зв'язків. За таких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземного туризму, внутрішній туризм є «амортизатором» для туристського господарства загалом.
Розвитку внутрішнього туризму не всі країни приділяють достатню увагу, проте його економічне значення зростає. Хоча внутрішній туризм і не забезпечує притоку іноземної валюти, але він пожвавлює економічну кон'юнктуру, сприяючи розвитку туристського господарства.
У Законі України «Про туризм» подається інший поділ. Зокрема, там зазначено, що туризм поділяється на іноземний, внутрішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, котрі подорожують територією України, до другого— особи, які подорожують в межах своєї країни, і до третьої групи належать громадяни України, які подорожують за кордоном. Вважаємо цю класифікацію (за напрямом здійснення туристичної подорожі) недостатньою для законодавчої бази, хоча цілком виправданою з державної точки зору, адже пріоритетним для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.
За характером організації туризм поділяють на:
• плановий (організований);
• самодіяльний (неорганізований).
Плановий туризм — це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцем проживання, харчування тощо). В Україні плановий туризм набув поширення в 60-х роках XX ст. Через її
24
25
територію проходить майже 500 планованих туристичних маршрутів.
Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природного середовища, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну працю за дорученням науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристичних спортивних походів.
За кількістю учасників виокремлюють:
• індивідуальний туризм;
• груповий туризм.
Подорож окремої сім'ї або однієї людини за власним планом — це індивідуальний туризм, подорож групи людей — груповий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.
За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:
• короткочасний (туризм «вихідного дня»);
• тривалий.
Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуто широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. Короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня конкуруватиме з тривалим одноразовим. При п'ятиденному робочому тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15—20 відсотків — на відпустки або канікули. Решта вільного часу відводиться на щоденний відпочинок після робочого дня. Потрібно також враховувати постійний чинник — транспортну доступність, виражену в часі.
Міське населення все більше прагне до відпочинку на лоні Іарироди. З огляду на важливе значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію до подальшого збільшення вільного часу у населення, особливу увагу слід звернути на створення зон позаміського короткочасного відпочинку.
За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на:
• місцевий;
• дальній.
- Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей у межах рідного краю, а дальній — поза його межами.
За інтенсивністю туризм поділяють на: -! • постійний;
• сезонний:
— односезонний;
— двосезонний.
Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним — у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний поширений у районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.
Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:
• пізнавальний (екскурсійний) — відвідування та ознайомлення
з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;
!* • оздоровлювально-пізнавальний— поєднання цілей оздоровлення і пізнання;
{V \ * курортно-лікувальний — пересування людей, зумовлене по-іребою поліпшити стан здоров'я; ■;•• ■ "• спортивний — участь у спортивних заходах;
' • вихідного дня — перебування кілька днів за межами міста, а Також у спеціалізованих зонах відпочинку; •*" • діловий — відвідування об'єктів за професійним інтересом;
• релігійний;
"}і • зелений;
sл":■'• аматорський — мисливство, рибальство тощо. ^■'Розглянемо докладніше деякі з цих видів. Курортно-лікувальний туризм вважають одним із найстаріших видів туризму, поширений у країнах з вигідним географічним розташуван-"ЙЙм та сприятливими кліматичними умовами, які мають баль-1*еологічні та кліматичні літні й зимові курорти (в Україні, Росії, ІШлії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Бол-
26
27
гарії, Угорщині, Румунії тощо). Для організації курортно-лікувального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює появу великих і малих туристичних центрів і навіть цілих комплексів.
Відомими міжнародними курортами і місцями масового відпочинку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца (Франція), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), «Золоті піски» (Болгарія), район озера Балатон (Угорщина) та ін.
Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками історії й архітектури цього району національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.
Спортивний туризм— це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом.
Він має такі різновиди:
• пішохідний;
• гірський;
• водний (на плотах, байдарках);
• лещетарський;
• гірськолижний;
• велосипедний;
• автомобільний та ін.
В Україні цей вид туризму є досить поширеним. Спортсме-ни-туристи для підвищення своєї спортивної кваліфікації виконують встановлені нормативи. Туристичні походи мають різні категорії складності, визначаються характером і кількістю природних перепон, які має перебороти спортсмен-турист під час проходження маршруту, розробленого і затвердженого маршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК). Крім того, категорія складності визначається тривалістю подорожі, протяжністю і складністю маршруту, а також іншими специфічними чинниками.
Проходження туристичних маршрутів від простих до найскладніших і накопичення досвіду організації та проведення туристичних подорожей передбачають виконання певних спортивних нормативів, що дають право одержати розряди і звання.
Активно розвиваються цільові туристичні поїздки на фестивалі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання, а також спільна робота та відпочинок молоді різних країн у спортивних та оздоровчих таборах тощо. Такі заходи також сприяють розвитку
28
туризму. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах приділяють увагу організації різноманітних видовищних заходів.
Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, — досить прогресивна форма спілкування.
Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття «діловий туризм», за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:
• ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;
• поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;
• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;
• поїздки офіційних делегацій.
Діловий туризм відіграє значну роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, перспективи його розвитку— найсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів ВТО, становить майже 20 відсотків.
Це один із економічно найефективніших видів туризму в світі. Майже 50 відсотків доходів авіакомпаній, 60 відсотків доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів.
Релігійний туризм — це подорожі, які мають на меті будь-які релігійні процедури, місії. Він є найстарішим видом туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до тісного співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:
• паломництво, тобто відвідання святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;
• пізнавальні поїздки, мета яких ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;
• наукові поїздки — поїздки науковців, які вивчають різні релігії.
Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єруса
лим та Мекка.
29
Останніми роками в Україні активно розвивається сільський зелений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільських місцевостях, де вони знайомляться з народною культурою — піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Характерно, що серед охочих відпочити у селі є не тільки городяни з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути подалі від міського гамору, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмові у мешканці міст мають здоровий відпочинок за доступними цінами, селяни можливість вигідно реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції та розвивати власний бізнес.
Крім того, з урахуванням реалій сучасної складної економічної ситуації в Україні, розвиток сільського туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання наявної інфраструктури сільських населених пунктів, помешкань сільських господарів.
Відпочинок у селі цікавий, якщо до нього долучаються екскурсійні маршрути, які розкривають джерела народної культури та мистецтва, літератури, української духовності. Це ознайомлення з численними центрами народних художніх промислів, ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Це і відвідання місць, пов'язаних з життям та творчістю видатних людей: Тараса Шевченка — на Черкащині, Миколи Гоголя — на Полтавщині, Лесі Українки — на Житомирщині та Волині, Івана Франка — на Івано-Франківщині та Львівщині.
А перебування у сім'ях сільських трударів дає можливість долучитися до народних свят, ознайомитися з етнографічними особливостями окремих регіонів. Спільно з господинею можна спробувати подоїти корову, під керівництвом господаря — підкувати коня, або всією сім'єю взяти участь у місцевих святах чи у збиранні врожаю.
Досвід розвинених країн, де зелений туризм успішно функціонує вже десятки років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити належну нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до цього процесу підприємливих людей. Такий підхід дасть можливість виявити народних умільців, спонукатиме їх до гараздовитого господарювання на своїх садибах, створення затишку та належного рівня послуг.
Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій Прикарпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я,
Буковини і Чернігівщини свідчить, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання відпочиваючих. Згодом певну частку прибутків селянин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового використання на упорядкування, роботи транспорту, зв'язку тощо.
Враховуючи іноземний досвід розвитку сільського зеленого туризму, в Україні необхідно глибоко вивчати перспективи розвитку цієї молодої гілки туризму, виявляти території для її розвитку, розробляти відповідні рекомендації як для органів місцевого самоврядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.
Системний підхід до організації цього нового виду туризму має сприяти розвитку не лише внутрішнього, а й в'їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайомитись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне з людьми — щирими, гостинними, доброзичливими, без яких усе розмаїття туристичних об'єктів залишилось би мовчазним тлом для туристів.
Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу — визначення видів пересування та інтенсивності діяльності людини під час подорожування.
• Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих річках, підводний туризм тощо), які потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.
Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену щодо фізичних навантажень програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого щпелу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлювальні тури.
Отже, класифікаційні системи туризму досить чіткі, стрункі й ґрунтовні. Втім, при порівнянні українських та закордонних класифікаційних систем виникають певні труднощі. Здебільшого це зумовлено диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соціально-економічним становищем країн. Тому до уваги брали специфіку виокремлення видів туризму стосовно України. Окрім того, більшість українських класифікацій застарілі й потребують суттєвого оновлення.
ЗО
31
Розділ З ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ
Туристичний бізнес в ринкових умовах ринку може бути здійснений за наявності чотирьох важливих елементів: капіталу, технології, кадрів, туристичних ресурсів.
Це означає, що недостатньо, маючи капітал, купити технологію, найняти кадрову команду і зайнятися туризмом. Потрібно вибрати місце, де є туристично-рекреаційні ресурси, а якщо такого місця немає, то створити його. Це одна із особливостей туристичного бізнесу в умовах ринку. Оскільки четвертий елемент — туристичні ресурси — найдешевший, то загалом це визначає високу рентабельність туристичного бізнесу. Якщо туризм пов'язаний зі створенням туристичного ресурсу (а не споживанням того, що є), то собівартість туристичного продукту різко зростає.
Ресурси, у широкому розумінні цього слова, бувають економічні, природні, культурно-історичні, трудові, фінансові, соціальні, виробничі.
Туристичні ресурси — природно-кліматичні, соціокультурні, історичні, архітектурні й археологічні, наукові і промислові, видовищні, культові та інші об'єкти або явища, спроможні задовольнити потреби людини в процесі туристичної діяльності.
Туристичні ресурси є національним надбанням. Проте ті з них, які мають особливе значення, належать до об'єктів і пам'яток світового значення. їх перелік встановлює і щорічно оновлює ЮНЕСКО, перебувають під охороною держави. На їх збереження виділяє також кошти Організація Об'єднаних Націй.
Туристичні ресурси визначають формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.
Туристичні ресурси мають такі основні властивості:
• привабливість;
• кліматичні умови;
• доступність;
• ступінь дослідженості;
• екскурсійна значущість;
• пейзажні и екологічні характеристики;
, • соціально-демографічні характеристики;
• потенційний запас;
• спосіб використання та ін.
Ці ресурси використовують з оздоровлювальною, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.
3.1. Туристично-рекреаційні ресурси
к Туристично-рекреаційні ресурси— це компоненти географічного довкілля, об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровлювальна значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.
На цьому етапі виокремлюють три типи туристично-рекреаційних ресурсів: історико-культурні, природні, соціально-еконо-мінні.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 832; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!