Вікові особливості прояву емоційної стійкості особистості
Вікові особливості формування емоційної стійкості особистості розглядаються з огляду на готовність психіки особи зберігати високу функціональну активність у процесі життя. Зміна внутрішнього світу людини і її стосунків з оточуючим є наслідком свідомого критичного ставлення до себе. Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості [3, с. 232-257].
Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвідчує значний розвиток особистості підлітків, формування у них «внутрішнього плану» (намір, позиція, спрямованість особистості), який є суттєвим чинником мотивації та організації їх поведінки. Старші підлітки більше прагнуть утвердитися у власній думці, ніж у думці інших. І мотиви своєї поведінки вони формують передусім на основі власної думки. Цим зумовлена яскраво виражена, іноді надмірна їх упертість. Більшості підлітків властива індивідуалістична акцентуація особистості - спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. У цьому віці юна особа відкриває неповторність свого внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості. Вона починає сприймати свої переживання, емоції не як відображення зовнішніх подій, а як стан свого внутрішнього Я, усвідомлює свою неповторність, неподібність до інших. Але через невизначеність, нецілісність такого юнацького «Я» таке усвідомлення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Це, у свою чергу, породжує, з одного боку, потребу в спілкуванні, а з іншого - бажання усамітнитися, яке виникає все частіше [2].
|
|
|
У ранній юності вже сформовані важливі внутрішні умови для пошуку сенсу життя (потреба в сенсі життя, інтелектуальні можливості, світогляд, стійкість переживань тощо), однак ще відсутні засоби для його здійснення. Вони знаходяться поза людиною - у соціальному оточенні, де вона виконує різні види діяльності, розкриває свої здібності та нахили, відчуває й усвідомлює соціальну відповідальність.
На етапі зрілої юності завершується перехід від дитинства до дорослості. Молода людина усвідомлює себе як суб’єкт свого життя (обирає професію, вступає до навчального закладу, починає трудову діяльність, бере участь у суспільному житті, приймає рішення про кар’єру, реалізує конкретні життєві плани). У цьому віці завершується біологічне дозрівання, встановлюється емоційна стабільність, важливою потребою стає інтелектуальний розвиток, стабілізується рівень домагань і самооцінка, становлення ідентичності, що пов’язане з особистісною рефлексією.
|
|
|
У дорослої людини розвиток особистості відбувається за такими напрямами, як зростання самостійності людини, її свободи та відповідальності, розвиток індивідуальності (неповторності), творчого ставлення до дійсності та власного життєвого шляху, та посилення соціально-духовної інтегрованості людини, соціальної відповідальності, збагачення форм її життєдіяльності [8, с. 234-263]. При цьому дорослість розглядається як стабільний період, у якому, як стверждують певні автори (наприклад, Е. Клапаред і В. Джемс), формується стан психічної «скам’янілості», припиняється розвиток інтелекту людини [3, с. 80-119].
В дорослому віці розвиток ніколи не відбувається прямолінійно. Для цього віку характерно лише накопичення та розширення раніше засвоєних життєвих принципів, поглядів, потреб і соціальних настанов.
Саме в цьому віковому періоді розвиток людини супроводжує найбільша кількість криз: кризи тридцятиріччя, середини життя і переходу до старості.
|
|
|
Криза тридцяти років – зумовлене життєвими труднощами і помилками розчарування людини в значущості культивованих нею цінностей, норм, ідеалів, яке призводить до зміни сенсу її життя, переоцінки життєвих цінностей. В цьому віці активізується соціальний розвиток особистості, відбувається максимальне включення її в різні сфери суспільних відносин і діяльності, що вимагає мобілізації всіх її ресурсів, у тому числі природних задатків.
У віці 40-45 років людина переживає психологічний феномен, який називається кризою середини життя. Причиною такої кризи є критична оцінка та переоцінка досягнутого в житті, хоча емоційне життя людини ще досить стабільне. Однак спостерігається зниження загальної емоційності в різних життєвих ситуаціях, при виконанні усіх видів діяльності. В цілому емоційне життя людини зрілого дорослого віку збіднюється. Вона стає менш вразливою, ніж раніше, не так бурхливо реагує на явища, події та ситуації.
У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистість припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її Я-концепції та поведінці. З’являються нові аспекти Я - концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов’язку передати життєвий досвід молодшому поколінню.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 191; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!