Специфіка поняття «емоційна стійкість» у психології
Емоційна стійкість - здатність придушувати емоційні реакції, тобто «сила волі», яка виявляється в терплячості, наполегливості, самоконтролі, витримці (самовладанні), що зумовлюють стабільність ефективності діяльності [5, с. 35]. Така риса характеру особистості наділяє її важливим інструментом у житті, котрий може набагато швидше привести її до успіху.
Різні вчені мали власні погляди щодо визначення емоційної стійкості.
Так, К.К. Платонов поділяє емоційну стійкість на емоційно-вольову (ступінь вольового володіння людиною своїми емоціями), емоційно-моторну (стійкість психомоторики) і емоційно-сенсорну (стійкість сенсорних дій) [6].
Емоційна стійкість є і однією з найважливих передумов успішного вирішення людиною її основних життєвих задач [5, с. 274] і фактором збереження здоров’я, як психічного, так і фізичного.
О.Ф. Лазурський емоційну ригідність називав стійкістю емоцій, що визначалась ним наступним чином: це той найбільший для даної людини проміжок часу, впродовж якого емоція, яка була збуджена, продовжує ще виявлятись, не зважаючи на те, що обставини вже змінились та збудник перестав діяти [5, с. 271].
Емоційна стійкість виступає як один з п’яти складових особистості у моделі «Велика п’ятірка», універсальність якої підтверджена на основі численних таксономічних досліджень, проведених для носіїв різних культур, у тому числі й української, ґрунтовну роботу щодо змісту «Великої п'ятірки» провели дослідники П. Коста та Р. Мак-Крей, Л. Голдберг, В. Норман, які намагалися визначити найважливіші для людей риси.
|
|
|
Перш за все, емоційну стійкість розглядають як прояв волі: вона зумовлює здатність людини регулювати власні емоції і долати стан підвищеного емоційного збудження при виконанні складної діяльності. Ще емоційну стійкість трактують як особливість темпераменту людини, що дозволяє їй надійно виконувати цільові завдання діяльності за рахунок оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії. Емоційну стійкість розглядають також і як властивість особистості, детерміновану динамічними і змістовними характеристиками емоційних процесів. Важливим аспектом останнього напряму вивчення емоційної стійкості є з’ясування змісту і рівня виявлення емоцій і почуттів у складних умовах життєдіяльності. Загострення, посилення моральних почуттів дозволяє людині долати страх, розгубленість, безнадійність.
Погляди деяких фахівців ґрунтуються на положенні про те, що емоційна стабільність безпосередньо пов’язана з певними переживаннями та емоційними станами. А саме, її характеризують такі риси, як врівноваженість, оптимістичність, терплячість, спокійність; переважання позитивних емоцій. Емоційну ж нестабільність розглядають як нестійкість настрою та емоцій, песимістичність, занепокоєння, боязкість, вдумливість, заклопотаність; часту зміну емоцій протилежних знаків [3, с. 60-65]
|
|
|
Інший підхід ґрунтується на положенні що високій мірі емоційної стійкості, що властива індивідам з низькою емоційною чутливістю, тобто емоційна стабільність – це індивідуальне неприйняття емоціогенних чинників.
Також, є погляд на емоційну стабільність, як на властивість особистості, що забезпечує стабільність стенічних емоцій та емоційного збудження при впливі різних стресорів.
В спеціальній літературі є розбіжності у тлумаченні психологічної сутності емоційної стабільності особистості. Тож, загалом її можна охарактеризувати як таку, що:
ґрунтується на сприятливих для діяльності емоційних відношень у формі радості, захопленості, специфічно спрямованої злості, гніву, які не дезорганізують особистість, а навпаки, її мобілізують завдяки механізмам емоційної саморегуляції, яка виступає провідним чинником емоційної стабільності;
емоційна стабільність пов’язана з несприятливими для діяльності стійкими проявами страху, агресії, депресії, тривожності тощо. Така емоційна стабільність вказує на недостатню емоційну саморегуляцію, що дестабілізує діяльність особистості. Як наслідок, формуються небажані залежності та стереотипні неадекватні.
Отже, емоційну стійкість визначають як: а) інтегративну властивість особистості; б) психічний стан (тривалий або оперативний), що сприяє (як у першому, так і в другому випадках) оптимізації (забезпеченню ефективності) діяльності і збереженню психічного і фізичного здоров’я суб’єкта.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 548; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!