Глава 28. Правова реформа та її особливості в Україні
супутніми. Наприклад, адміністративна реформа не пов'язана з конституційною реформою, хоча реформувати адміністративно-територіальний устрій чи підвищити роль Уряду неможливо без внесення змін і доповнень до Конституції України.
Відсутність системності в проведенні правової реформи проявляється також у тому, що жоден із основних напрямів правової реформи не був втілений з логічною послідовністю та за допомогою механізму парламентської демократії, а саме:
1) положення про реформу знаходить своє відображення в передвиборчій
програмі політичної партії; •
2) через вибори політична партія приходить до парламенту і бере участь (са
мостійно чи разом з іншими партіями) у формуванні уряду;
3) положення реформи знаходять своє відображення в програмі діяльності уряду, котра затверджується парламентом;
4) положення реформи знаходять своє відображення у законах, які приймаються парламентом;
5) відповідно до законів, які встановлюють положення про реформу, приймаються нормативні акти уряду, котрими проводяться в життя положення відповідних законів;
6) положення законів про реформу відображаються в практиці правозастосо-вної діяльності компетентних органів (судів).
Звичайно, наведена схема є ідеальною, проте без сприйняття хоча би окремих її складових, правотворча діяльність щодо врегулювання того чи іншого напряму правової реформи позбавлена не лише системності, а й ефективності.
|
|
|
Проблеми реалізації правової реформи в окремих напрямах. Реформування правової системи протягом перших десяти років незалежності також відзначається непослідовністю та суперечливим характером вже тому, що нова Конституція була схвалена лише у 1996 р., найпізніше від усіх посткомуністичних країн (у Росії в 1993 р., у Білорусі в 1994 р.). Однак із прийняттям нової Конституції України проблему реформування публічної влади не було завершено, ініціювання і проведення 16 квітня 2000 р. Всеукраїнського референдуму - свідчення тому.
Схвалення в ювілейний для України 2001 р. нових Кримінального і Цивільного кодексів — подія справді визначальна і для суспільства, і для держави. Проте наступним радикальним зрушенням у правовій системі судилося відбутися, на жаль, лише в другому десятилітті незалежної України.
Судово-правова реформа, формально розпочавшись ще в 1992 р. з виробленням першої відповідної Концепції, тим не менш, реальних кроків щодо її впровадження зазнала лише в червні 2001 р. під впливом жорсткого пресингу з боку інституцій Ради Свропи та під загрозою руйнування всієї правової системи внаслідок можливого невиконання перехідних положень Конституції України. Зараз до системи судів загальної юрисдикції входитимуть місцеві, апеляційні, вищі суди (адміністративний, господарський, цивільний та кримінальний) і Верховний суд України. Лише суди від 29 червня 2001 р. санкціонують взяття під варту людини — у нас і це питання дискутувалося 10 років, хоча, до прикладу, в Англії таке правило діє з 1679 р.
|
|
|
| 244 |
| Загальна теорія держави і права |
Разом з тим, приведення законодавства про судоустрій у відповідність з вимогами Основного Закону не завершує судову реформу. І справа не лише в судах
присяжних, передбачених Конституцією, але так і не створених. Важливіше інше — суди в Україні й надалі позбавлені правових та інституційних гарантій своєї незалежності. До прикладу, судді в Україні до цього часу не володіють правом недоторканості в обсязі, передбаченому для народних депутатів України, хоча такий підхід є загальновизнаним у Європі. Та і процедура призначення на посади (перше призначення строком на 5 років), переведення (підстави для переведення судді в іншу місцевість взагалі конституційно не закріплені), м'яко кажучи, не сприяють їх незалежності.
|
|
|
Якщо додати до цього низьке матеріально-технічне забезпечення суддів в умовах, коли виконавча влада має можливість скоротити бюджетні асигнування на судову владу, та низький заробіток суддів, то стане зрозуміло — говорити про ефективне правосуддя, принаймні, важко. Про низький заробіток суддів судимо не з огляду на абсолютні величини, а у співвідношенні до середньої зарплати у бюджетній сфері, бо саме це відображає пріоритети держави.
Залишається переформованою й система органів прокуратури. її практичні працівники протягом 10 років відстоюють загальнонаглядові функції та право здійснення самостійного досудового слідства, котрі Конституцією для прокуратури вже не передбачені. На наш погляд, важливішими для реформування прокуратури виступають інші проблеми — проблема її "політизації" та інституційної незалежності. Ніхто не стане заперечувати, що об'єктивній і неупередженій діяльності Генерального прокурора не сприяє його де-факто підпорядкованість главі держави (який його призначає за згодою парламенту, але звільняє самостійно) чи навіть орієнтація на парламентську більшість (парламент може йому висловити недовіру, що має наслідком відставку). Включення цієї посадової особи до системи політичних відносин ("довіри" чи "недовіри" з боку домінуючих політичних сил), як видається, деформує цю конституційну інституцію. Але й змінити в цьому плані що-небудь складно — така модель закріплена в Конституції України. Та і структура системи органів прокуратури, котра загалом співпадає із адміністративно-територіальною організацією влади, створює сприятливі умови для впливу останньої на прокурорів.
|
|
|
Адміністративно-правова реформа також не відзначається результативністю. Досить сказати, що перші сім років незалежності (аж до 1998 р.) в Україні готували Концепцію такої реформи. Справа не лише в скороченні держапарату, на чому ЗМ1 постійно акцентують увагу суспільства. Важливішим є те, що вирішити яку-небудь найдріб'язковішу справу в органах державного управління для звичайного громадянина залишається проблемою — так було 10 років тому, так залишається і зараз. Надання громадянину якісних управлінських послуг — таке завдання залишається недосяжним для виконавчої влади.
Наскільки запущеним виступає цей напрям реформи, засвідчує хоча би той факт, що у другому десятилітті незалежності держави без законодавчого закріплення свого статусу функціонують такі державні органи, як Президент України (Закон 1991 р. суперечить Конституції і тому не може застосовуватися), Верховна Рада України (діє на основі Регламенту, котрий не є законом і зміни до якого вносяться постановами парламенту), Кабінет Міністрів України, міністерства і відом-
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 155; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!