І це важливо не тільки для сучасників пророків, а для кожної людини, в яку епоху б вона не жила .
С ВЯТЕ ПИСЬМО 2 КУРС 2 СЕСІЯ ЛЕКЦІЯ 3 Наша з вами тема торкається основних, характерних рис пророчого служіння. І ми вчора підкреслювали позитивну програму, якщо так можна сказати, у пророчому служінні, коли пророки не просто вказували лише на недоліки, а також показували, де знаходиться вихід із тих проблем особистих, суспільних, і навіть державних і політичних.
І їхня відповідь полягала у тому, що реальний вихід починається в серці кожної людини і називається покаянням. Бо саме серце є джерелом, з якого, як скаже пізніше Христос, все у людини походить як добре, так і зле.
Ясно, якщо джерельна людина буде добра, тоді із доброго джерела нічого поганого не випливе і не буде підставою творити якісь злі діла.
З другого боку, доки в серці людини зло буде мати місце під різним приводом, то це означає, що так чи інакше, як би людина не стримувала себе, як би не старалася бути в рамках, якщо щось в тому джерелі є, воно рано чи пізно прорветься, які йому не ставити греблі, бар’єри, перешкоди. Це як вогнище, яке людина не раз затоптує, але не до кінця. Прикриває його чимось, щоб воно не розгоралось. І може здаватися, створюватися враження, що все добре, бо назовні не видно. Але якійсь порив попутного вітру (якщо це джерело вогню ще не затоптане до кінця) і воно може з новою силою спалахнути навіть набагато сильніше, ніж це було перед тим.
І власне це є сенс покаяння у проповіді пророків. Тільки тоді з’являються підстави сподіватися, що будуть змінюватися проблеми, які мають люди і суспільство. Це може і не статися, тому що людина вільна або покаятись, або відмовитись від покаяння. Тобто вона може і не прийняти цього заклику, запросин до покаяння. Ці запросини, це покликання, ні у чому людину в її свободі не ущемляє. Людина може сказати: «Ні, я цього не хочу». Значить цього і не станеться.
|
|
|
Пророки казали, що тоді буде, - настане день Господній. Такий вираз дуже часто вживаний пророками – «день Господній». Що вони мали на увазі? Саме ситуацію, в якій наслідки того, що люди накоїли, падають на самих же людей, інакше кажучи, зло, яке людина вчинила в силу того, що людина є відповідальна (так Бог її створив). Отже, зло обов’язково повернеться до людини. В цьому є її відповідальність. Людина може це не визнавати, уникати, ігнорувати свою відповідальність, не визнавати її, але від цього нічого не змінюється. Те, що людина впускає в світ, до неї і повернеться. Як Шевченко казав: «Думи - мої діти». Тобто те, що родиться в голові людини є певним дітищем - добрим чи злим. Отже воно піде, поблукає по світу, виросте, щоб потім до свого батька до свого начала повернутися. І якщо люди випускали в світ зло, воно виросте, вернеться і вдарить по тій же людині. Знаєте, як в Австралії бумеранг. Така штучка - її кидають під різними кутами, але вона по різних траєкторіях обертається до того, хто її кинув.
|
|
|
Це якби попередження пророків, що зло просто так ніколи не буде творитися і лишатися безслідним. Обов’язково це проносить свої плоди. Причому гірки плоди цього зла скуштує безпосередньо сам автор, який безвідповідально думав, що він це зробить, а його «пронесе». Ніколи в світі. Знаєте, є такий вислів «Хто другому копає яму, сам в неї і впаде». Під кого копали не обов’язково до неї впаде. Але, як правило, той хто копав, копав більше для себе, ніж для когось ще.
І тому власне покаяння має бути, ставатися. Це є вихід. Це відмова від зла і розвиток відносин з Господом Богом, відмова від зовнішнього ритуалізму на користь релігії серця. Тобто як пророки пояснювали в чому є покаяння, яким воно має бути ? - Відмова від жертви на користь милосердя. Це те, що ми цитували в Осії пророка: «Хочу милосердя, а не жертви». Жертви, як зовнішнє принесення. Милуючє серце - як внутрішнє принесення Богові, як дар свого люблячого серця. Ось що, глибинно кажучи, є милосердя. І тому, власне це є шлях виходу.
|
|
|
Разом з тим це є не лише розв’язка проблем, які на даний момент терзають суспільство, народ Божий. Покаяння має ще одну колосальну перспективу перед собою. А саме воно готує людей до чогось більшого, кращого, повнішого. І пророки дуже конкретно говорили, що то є це більше, краще, повніше. Несподівано, вони говорили Хто то є Цей Більший Кращий, Повніший, коли вони говорили про Місію. Постать конкретно Того, Хто буде втіленням більшого, кращого, повнішого, про що людина споконвіку мріє і мріє у своєму житті.
Якщо людина мріє про щось і ми її питаємо, що їй ще до повного щастя недостає, то вона починає перелічувати, що на її погляд у її житті найбільш болісного відсутнє, що вона вважає, що якби це було, то зовсім по іншому виглядало життя з тих проблем, які зараз виглядають не розрішимо. Так людина собі каже. Пророки кажуть, що те сподівання на щось, що має прийти і змінити наше життя, глибинно кажучи, якщо його висвітити з точки зору Божого одкровення, що це є за сподівання в своїй суті. Бо ми так трактуємо, що мені чогось до повного щастя не вистачає. В своїй суті це сподівання не на щось, а на Когось, Хто прийде і завдяки кому ці проблеми почнуть вирішуватися.
|
|
|
Тобто пророки персоніфікують це очікування людства на краще майбутнє. Люди собі не раз мислили про краще майбутнє безособово, як про щось. Як про набір благ, яких зараз ще немає, але в майбутньому я сподіваюсь вони додадуться в моєму житті і тоді життя буде зовсім інакше. Пророки кажуть: «Все це люди собі так уважають». Але глибинна інтуїція цього є особистісна. І тому від Бога пророки доносять, що це очікування Особи. Тобто немає щастя як «воно» – в середньому роді. Щастя це є Він. І ім’я Йому Месія. Ось як пророки з’ясовують, прояснюють людям природу цього сподівання на краще. По великому рахунку це очікування Месії, очікування Спасителя. І колосальне завдання, яке пророки мали перед собою – допомогти людям це усвідомити.
І це важливо не тільки для сучасників пророків, а для кожної людини, в яку епоху б вона не жила .
Пророки дають цьому повне висвітлення. Вони кажуть, що чесно кажучи, це ми чекаємо на Місію. Наша суб’єктивна інтерпретація цього очікування не є ще по суті цього очікування, а по наших сподіваннях. А реально, це те, що Бог в нас заклав, те, що від Бога нам дане і до Бога хоче вернутися - Божий образ, який кожен з нас має. Його природа в тому, що Він завжди нас піднімає, Він завжди спричиняє, що ми не до кінця задоволені ситуацією, в якій ми є. Адже, якщо б людина була чистим дитям природи, вона б ніколи не відчувала б невдоволення від того, в якому вона є стані. Природа її так збудувала. Вона так живе, як природа велить. І с того немає комплексів і проблем, що вона чогось не має. Кіт живе котом. Він ніколи не має амбіцій, стати псом.
Ми це читаємо у Святому Письмі в книзі «Буття». Все створив Бог, як каже книга «Буття» по Своєму роду. Але коли створив людину, створив не по Своєму роду, а на образ і подобу Божу. І це є причина, чому людина хоче завжди більшого, ніж вона має. Якби вона була чисто природний набір всього того, що лише природа дає, то вона жила б в межах свого виду і задовольнялася абсолютно спокійно тим, що має. Так як і все в природі живе в межах – в рамках своєї природи.
Одна людина хоче виламатися за межи, за рамки, прорвати якусь блокаду темного дня фактичного свого стану. Хоче чогось, чого зараз немає. І Святі Отці завжди казали, що це у нас дає про Себе знати Божий образ. Тому, що воно від Бога. Це означає, що який би набір людських благ ми не запропонували Божому образу, він ніколи не буде ними до кінця захоплений, тому, що він Божий. І тільки Бог може заповнити Своє.
Це ще Святий Августин сказав: «Для Себе Ти нас створив, Боже і тому неспокійне наша серце, доки не спочинемо в Тобі». Оцей неспокій серця - те, що ми кажемо, що нам треба розв’язати проблеми того, чого нам до повного щастя не достає. І от людина каже чисто в по-земному, ще не як образ Божий, а чисто по земних сподіваннях: «Мені грошей треба, мені здоров’я треба». Комусь машину треба чи хату. Блаженний Августин казав однозначно: «Шукаємо скільки хочемо – ми все будемо невдоволені». Мільйонер має мільйон і хоче стати мільярдером. Мудро, немудро, але він хоче більше. Не тому, що коли він буде мати мільярд він заспокоїться. А тому, що ця потреба не мільярдами може бути заповнена, а Богом. І цей неспокій серця буде людину їсти як черв’ячок. Тому, що цей неспокій серця є благородний. Це є те Боже, що в людину вкладене Богом і що лише за умови повернення до Бога буде заспокоєне.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!