Українська культура в часи тоталітаризму (1930 - 1950 рр.).
Період 30-х - час особливо жорстокого тоталітаризму. “Українізацію” було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури розстріляно або ув'язнено до таборів. “Диктатура пролетаріату “вироджувалася в особисту диктатуру вождя, а велетенська держава “розвиненого соціалізму” перетворювалася на сурогат різних економічних формацій - рабовласництво у “зонах”, сільський феодалізм, міський державно-монополістичний капіталізм; в одне ціле їх єднав велетенський бюрократичний апарат з потужним ідеологічним забезпеченням для маніпулювання комуністично-соціалістичними гаслами. Тих, хто не вірив більше гаслам, бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошували “ворогом народу”, такі люди нерідко закінчували життя самогубством (М.Хвильовий, М.Скрипник). У цей час тих митців, вчених, освітян, літераторів, чиї погляди чи творчість не вписувались у “прокрустове ложе” сталінізму, почали переслідувати, в Україні насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна. Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п`єси якого “Загибель ескадри”, “В степах України” ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан, але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об`єднання були примусово закриті, а потім злиті у Спілку письменників України. За письменниками об`єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати “культурним фронтом”. Культурні процеси уніфікувались за допомогою всеосяжного методу “соціалістичного реалізму”, який передбачив, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. Національно-культурне відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як “розстріляне відродження”.
|
|
|
Українське козацтво як культурний феномен.
Козацтво як стан виникло наприкінці 15 століття. Перша згадка про козаків датується 1489 р. слово козак означає вільна озброєнна людина
Козацькі літописи: літопис самовидця-козацький літопис написаний староукр мовою ,присвячений періоду хмельниччини і руїни, літопис грабянки-церковнословянська мова, події хмельниччини та руїни, літопис самійла величка – староукр моваивійна з поляками на чолі з хмльницьким. Козацьке бароко- стиль шо був поширений на укр. Землях війська запорізького у 17-18 столітті . виник внаслідок поєднання місцевих традицій та європейського бароко. Приклади: церква святого пророка .іллі в суботові, успенький собор києвопечер лаври, соф собор. В духовній культурі козацької держави високого розвитку набуло хорове мистецтво. Релігійність і духовність були дуже важливими критеріями відбору в козацьке середовище. Голоіні завдання оборона церкви та віри.
|
|
|
86. Уявлення про «національний характер» як елемент культурної ідентичності. Національний характер — сукупність психологічно-ментальних та повендінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільностей.Уперше вивчення психологічнох особливостей окремих етнічних груп здійснювалося Школою психології народів, що виникла в Німеччи- ні в середині ХІХ ст. Для означення специфічних психологічних властивостей того чи іншого етносу Лазарус і Штейнгаль, насліду- ючи Гегеля й німецьких романтиків, уживали поняття «дух народу». Дослідженню цього питання присвячено й фундаментальну працю Вундта «Психологія народів», де розглядають специфічні особливості глибинних шарів психоллогічного життя представників різ- них людських спільнот. У ХХ ст. дослідження Н.х. (національноо характеру) здійснюється переважно в рамках неофрейдизму та націології. Юнг, зокрема, виводить наявність психологічних відмінностей народів зі своєї концепції архетипів, пов'язуючи їх існування з функціонуванням у підсвідомому певних психологічних структур, що зумовлюють особливі поведінкові прояви і є спі-льними для представників якогось великого угрупування.Питання Н.х. найбільшою мірою привертало увагу народів, що зазнавали національного гноблення і для яких актуальним було виявлення всіх чинників, що впливали на перебіг національно-визвольної боротьби. Намагаючись виявити умови, за яких уможливлюється досягнення національної незалежності і причини попердніх поразок, українські мислителі — політики-державники, філософи, психо- логи, представники інших наукових галузей — звертались до особливостей української національної ментальності й психології.Од середини ХІХ ст. в Україні бурхливими темпами розвивається етнопсихологія, основоположні ідеї якої сформульовані в роботах історіографічного та культурознавчого характеру (Костомаров, Липинський, Щербаківський, Липа, Чижевський, Мірчук, Крупницький, Ярема, Феденко). Філософські аспекти функціонування мови як чинника етнопсихологічних феноменів досліджувалися у роботах Потебні. Безпоседньо проблемам національного характеру в межах етнопсихології як міждисциплінарного напряму наукових досліджень на українському грунті присвячено роботи Кульчицького, Цимбалистого, Яніва, Шлемкевича та інших.
|
|
|
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 185; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!