Ф. Ніцше. “Так казав Заратустра”.
Концепция сверхчеловека - данный идеал Ницше наиболее подробно раскрывает в своей работе «Так говорил Заратустра» (1883-1886). По форме эта большая страстная книга является рассказом о странствиях Заратустры – персонажа, основанного на образе иранского пророка шестого века до нашей эры Зороастра (Заратустра – латинизированная форма этого имени), но сообразованного с поэтическим и философским замыслом Ницше. Исследователи отмечают, что данная книга «строится как своего рода травестийное Евангелие: достаточно вслушаться в стиль и обороты речи Заратустры, его обращения к ученикам, разговор притчами и образами, загадками и ответами, и пр. То есть Заратустра выступил как новый Христос, точнее, анти-Христос, подменяя Его и выдвигая новые ценности.
Ницшевский Заратустра говорит, что «человечество, как таковое, не имеет единственной цели или всеобщей морали.
Гоббс. “Левіафан”.
"ЛЕВИАФАН" (чудовище из финикийской мифологии) - сочинение Гоббса (первый вариант на английском языке, датируется 1651). На латынь книга была переведена в 1668. Книга достаточно объемная (более 700 страниц в полных версиях). По Гоббсу, власть должна выступать для мыслителя одновременно как источник, объект и цель познания. Таким образом, наука о власти - это по сути "наука о человеке", противоположная "науке" о Боге. Поскольку о Боге мы ничего не знаем, постольку, по мысли Гоббса, теология не может заменить науку. Учение о человеке может рассматриваться как наука, ибо использует в качестве метода строгий научный анализ. Науку же о власти можно создать, только изучая человеческое общество: исследуя способность к познанию и силы, движущие отдельным человеком, уяснив природу естественного состояния людского сообщества, можно построить "политическую антропологию" ("Л."). Данный труд Гоббса включает в себя четыре части, значимо отличные друг от друга: "О человеке", "О государстве", "О христианском государстве", "Царство тьмы".
|
|
|
75. Іларіон. “Слово про Закон і Благодать”.
"Слово про Закон і Благодать, і Істину" - церковно-політичний трактат, що прославляє Руську землю і руських князів та ґрунтовно аргументує право на це прославляння. Це блискучий панегірик не лише Володимиру і Яро-славу, але й своєму народові. Твір Іларіона, за визначенням академіка Д.С.Ліхачова, "від початку і до кінця являє собою стрункий та органічний розвиток єдиної патріотичної думки… Поєднання богословської думки та політичної ідеї створює жанрову своєрідність "Слова…". Твору, подібного "Слову…" за формою, змістом, спектром суспільно-політичних ідей, у першій половині ХІ століття не мала жодна з європейських літератур. Зміст "Слова про закон і благодать" свідчить про надзвичайну обізнаність автора з культурними здобутками візантійської, болгарської, чеської та західно-європейської думки, здатність до суто філософського осмислення історії і сьогодення, виняткову красномовність, любов до рідної землі.
|
|
|
Автор "Слова…" митрополит Іларіон стояв біля витоків історичної, філософської, політичної, релігійної думки українського народу. Поставлені ним питання і способи вирішення їх ніякою мірою не поступалися тогочасній західноєвропейській ментальності. Іларіон осмислював злободенні державні проблеми, обстоював національну, державну незалежність Русі. Ідеї, висловлені Іларіоном, плідно використовувалися протягом середньовіччя в Русі та сусідніх слов'янських країнах, вони суттєво вплинули на ідейний клімат Київської Русі та подальші періоди історії.
М. Костомаров. “Закон Божий”.
Автором головного програмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою «Закон Божий» (Книги буття українського народу)» був Микола Костомаров (1817—1885). Провідною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна мала виконувати волю Божу — рятувати слов'янство. Обґрунтовуючи цю ідею, М. Костомаров робить короткий екскурс в історію, розглядаючи її крізь призму історичних народів. Першими з них були євреї, які отримали від Бога закон, за яким усі були рівні і не мали царя. Але євреї обрали собі царя, і Бог відвернувся від них. Греки не мали царів, були вільні й рівні, але не мали і справжньої свободи, бо не знали єдиного Бога. Після спокутування Христом первородного гріха благодать перейшла від євреїв до греків, романців, німців та слов'ян. Слов'яни були наймолодшими і більше за всіх любили Бога, та попали в неволю до німців, татар і турків. З часом постали три незалежних слов'янських царства — Польща, Литва й Московщина, які витворили собі царів і панів. Лише Україна «не любила ні царя, ні пана, а сотворила собі козацтво». Істинний українець будь-якого роду мав любити не царя, не пана, а лише Бога. Звідси випливає історична місія українського народу — рятувати слов'янство. Почавши боротьбу за власне звільнення й не прагнучи до панування над іншими, він сприятиме звільненню всіх народів від будь-яких форм гноблення і становленню форм співжиття, що базуватимуться на християнських принципах.
|
|
|
Кампанелла. “Місто Сонця”.
|
|
|
Влітку 1601 року Кампанелла починає писати " Місто Сонця ". Розповідь побудована у стилі, звичайному для утопічних творів: мандрівник під час своїх пригод потрапляє в невідому країну, де і знаходить здійсненими суспільні порядки, які уявляються йому бездоганними.
На його думку, багатство і бідність - це найбільші недоліки людства. Вони створюють найбільші негаразди, а община робить всіх одночасно і багатими і бідними, багатими - тому що в них є все, бідними - тому що в них немає ніякої власності. Мистецтва і роботи розподіляються між усіма. Через те, що працюють всі, а до того ж праця полегшується технічними вдосконаленнями " кожному доводиться працювати не більше чотирьох годин на добу ". Решта часу витрачається на розвиток розумових і тілесних здібностей. При такому ставленні до праці кожен сприймає свою професію як найпочеснішу. Той, хто знає якомога більше ремесел заслуговує на більшу повагу, тому всі прагнуть оволодіти якомога більшою кількістю професій.
Наперекір християнській моралі у державі Кампанелли існує рівність чоловіка й жінки. Жінки вчаться й працюють ак само, як чоловіки, вони навіть проходять військову підготовку, щоб при необхідності брати участь у захисті держави разом з чоловіками. Разом з тим умови праці жінок в Місті Сонця істотно полегшені у порувнянні з умовами праці чоловіків. Кампанелла добре пам'ятав жінок, яких бачив у дитинстві, юності, зокрема свою матір, яка через тяжку роботу стала старою вже в тридцять років, тому жінкам в " Місті Сонця " він відводить легшу роботу, яка не вимагає тяжкої фізичної праці ( наприклад прядіння, шитво, виготовлення ліків і одягу, стрижка бороди і волосся ).
Велике значення приділяє Кампанелла дітонародженню. Він відкидає поняття шлюбу, замість того він пропонує систему, в якій начальники й начальниці Міста Сонця підбирали б чоловіків і жінок , які підходять одне одному для народження в них якнайкращих дітей: " Від напруженої розумової діяльності слабка їхня ( мудреців ) життєва снага й мозок їхній не витворює сили, бо вони постійно загдиблені в якісь роздуми і через те приводять на світ хирляве потомство.Цому солярії намагаються рішуче завадити, отже, цих мудреців зводять з жінками жвавими, діяльними і гарними. А чоловіків невгамовних, метких, рухливих і запальних - з жінками повними і лагідної вдачі." Тим самим раціональним принципам підкорене в Місті Сонця і виховання дітей. Загальному невігластву народу в сучасному для нього суспільстві Кампанелла протиставляе піклування держави про освіту.
В цьому об'еднанні церковної й політичної влади дослідники утопії Кампанелли бачуть теократичні спрямування реформатора. В.Ф.Асмус бачить в теократичних ідеях "вимушене пристосування до умов сучасності": "Кампанелла, ченець-домініканець, жертва інквізиції, вимушений був прикрити свої суспільно-політичні ідеї "містичною й теократичною формою".Цілком можливо, що у вченні про ідеальну державну владу Кампанелла виходив не тільки із свого минулого ченця. В своїй соціально-політичній програмі Кампанелла передає керівництво суспільством в руки вчених - філософів. Функції вченого, священнослужителя і політика співпадають.Ще одна важлива суспільна функція "магічної" релігії соляріїв полягає в тому, що , зберігаючи в ідеальній державі релігію, Кампанелла спирається на уявлення про найважливіше значення духовного єдинства у житті суспільства. "Першою зброєю влади є язик, а другою - меч", - писав він в "Іспанській монархії".
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 466; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!